Справа № 351/989/25
Провадження № 22-ц/4808/82/26
Головуючий у 1 інстанції Калиновський М. М.
Суддя-доповідач Василишин Л. В.
20 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої (суддя-доповідач): Василишин Л. В.,
суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2025 року, ухвалене в складі судді Калиновського М. М. в місті Снятині, у справіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 29 квітня 2024 року ТОВ «Авентус Україна» та відповідач уклали договір № 7839647 про надання споживчого кредиту. Договір укладено онлайн із використанням одноразового паролю.
Відповідно до умов договору товариство перерахувало у безготівковій формі на поточний рахунок споживача, включаючи реквізити платіжної картки, грошові кошти у розмірі 4000 грн. Відповідач у свою чергу зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Однак взяті на себе зобов'язання останній не виконав.
27 листопада 2024 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір факторингу № 27.11/24-Ф, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача.
Згідно із умовами договору факторингу, сума боргу відповідача перед новим кредитором становить 14840 грн, з якої: заборгованість за тілом кредиту становить 4000 грн; заборгованість за відсотками - 7200 грн; заборгованість за пенею - 3640 грн.
Після набуття права вимоги до відповідача, ТОВ «Діджи Фінанс» надіслало йому повідомлення про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором. Однак відповідач свій обов'язок зі сплати заборгованості так і не виконав та припинив повертати наданій йому кредитні кошти.
Враховуючи викладене, товариство просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 7839647 від 29 квітня 2024 року у розмірі 14840 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 4000 грн, заборгованості за відсотками в сумі 7000 грн, заборгованості за пенею в сумі 3640 грн, а також судові витрати.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість у розмірі 11200 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн, заборгованість за відсотками - 7200 грн.
В решті вимог позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції допустив помилку, стягнувши заборгованість за договором, який не був предметом позову. Так, звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» вказувало на укладення між ним та ТОВ «Авентус Україна» договору № 7839647 від 29 квітня 2024 року, водночас суд першої інстанції в оскаржуваному рішення посилається та стягує заборгованість за договором № 7574821 від 12 квітня 2024 року, що свідчить про вихід суду за межі позовних вимог та є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Крім того, суд допустив математичну помилку, розподіляючи між сторонами судовий збір. У мотивувальній частині рішення суд правильно вказав, що у зв'язку із частковим задоволенням позову, із нього на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1828,22 грн, тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам. Проте у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення суд стягнув із нього на користь позивача судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Такі дії суду призвели до безпідставного стягнення із апелянта зайвих коштів.
Також апелянт вказує на те, що суд залишив поза увагою доводи, викладені ним у відзиві, щодо незаконності розрахунку позивача та незгоди з розміром заборгованості за відсотками, чим порушив принцип змагальності сторін та, як наслідок, не перевірив обґрунтованість нарахування відсотків та дотримання позивачем вимог законодавства про споживче кредитування.
Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Аналіз апеляційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині (відмови у стягненні заборгованості за пенею) рішення суду не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Позиція інших учасників справи
Директор ТОВ «Діджи Фінанс» - Романенко М. Е. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Наголошує, що відповідач визнає факт укладення договору з первісним кредитором, а відтак обставини щодо його укладення не підлягають доказуванню.
Стверджує, що нарахування відсотків первісним кредитором здійснювалося відповідно до умов договору, будь-яких заперечень щодо таких умов відповідач не заявляв, а його волевиявлення на укладення договору було вільним. Водночас ТОВ «Діджи Фінанс» після набуття права вимоги жодних додаткових нарахувань за договором не здійснювало, а звернулося до суду першої інстанції з вимогою про стягнення виключно тієї заборгованості, яка була нарахована первісним кредитором та підтверджена належними і допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції доводів, викладених ним у відзиві на позовну заяву, директор товариства вважає безпідставними, оскільки в підсистемі «Електронний суд» відсутні відомості (реєстраційна картка), які б підтверджували факт подання такого відзиву. Крім того, зазначений відзив не надходив на адресу товариства, у зв'язку з чим у разі його подання товариство було позбавлене можливості реалізувати право на подання заперечень.
Допущені судом першої інстанції помилки, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, мають суто технічний характер та не можуть бути підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення суду.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Відповідно до частини першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 29 квітня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 7839647 про надання споживчого кредиту за допомогою ІКС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний за стосунок «CreditPlus» (за вибором споживача).
Відповідно до п. 1.2. договору на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Сума кредиту (загальний розмір) складає: 4000 грн. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 дні (п.1.3.,1.4.).
Згідно із п.1.5. договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:
1.5.1. Стандартна процентна ставка становить 1,50 % в день та застосовується в межах строку кредиту.
1.5.2. Знижена процентна ставка 1,05 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 29.05.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.
Відповідно до п. 1.5.3. договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах, визначених в п. 1.5.2. договору, зокрема у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку.
Відповідно до п. 2.1. договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної карти виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної карти), сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим договором. При цьому така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.
Відповідно до п. 4.1. договору Товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача, але з обов'язковим повідомленням споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення у спосіб, визначений частиною першою статті 25 Закону України «Про споживче кредитування», що забезпечить доведення до відома споживача такого факту (а.с. 22-38).
Листом ТОВ «Пейтек» вих. № 20250519-705 від 19 травня 2025 року повідомлено ТОВ «Авентус Україна», що 11 квітня 2024 року о 12:42:08 було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «Авентус Україна» на суму 4000 грн. В призначенні платежу зазначено: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с. 56).
27 листопада 2024 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір факторингу № 27.11/24-Ф, згідно з умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Пунктом 1.2. договору факторингу передбачено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 3, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (а.с. 46-54).
Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року, залишок заборгованості ОСОБА_1 за договором № 7839647 від 29 квітня 2024 року складає 14840 грн, з яких: 4000,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 7200 грн сума заборгованості за відсотками; 3640 грн сума заборгованості за пенею (а.с. 19).
Відповідно до платіжної інструкції № 10772 від 27 листопада 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило ТОВ «Авентус Україна» 1730342,80 грн згідно із Договором факторингу № 27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року (а.с. 68).
08 квітня 2025 року адвокат Міньковська А. В. в інтересах ТОВ «Діджи Фінанс» сформувала вимогу ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за договором № 7839647 про надання споживчого кредиту від 29 квітня 2024 року та про необхідність сплатити заборгованість за таким у сумі 14840 грн (а.с. 61-62).
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Частиною першою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт укладення 29 квітня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту № 7839647 в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року набуло право вимоги до відповідача, який не виконав свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 4 000 грн та заборгованості за відсотками в сумі 7 200 грн.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 4000 грн, проте не погоджується з визначенням суми заборгованості за відсотками.
Так, Законом України «Про внесення змін по деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими відповідно встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року) 2,5 %; протягом наступних 120 днів (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року) 1,5 %.
Водночас пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пункт 17розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Зі змісту підпункту «а» пункту 7 частини першої статті 32 Закону України «Про законотворчу діяльність» встановлено, що перехідні положення нормативно-правового акта - це порядок переходу від існуючого регулювання до регулювання, передбаченого нормативно-правовим актом.
Тобто, вимоги пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», діють лише щодо договорів про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом (до 24.12.2023) і лише, якщо строк їх дії продовжувався після набрання чинності цим Законом.
У справі, що переглядається, договір про надання споживчого кредиту № 7839647 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено 29 квітня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому станом на дату укладення договору кредитодавець міг застосовувати денну процентну ставку лише у розмірі 1%. За таких обставин колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо невідповідності розрахунку заборгованості за процентами, проведеного позивачем, з яким погодився суд першої інстанції, вимогам законодавства про споживче кредитування.
Отже, апеляційний суд з метою встановлення дійсного розміру заборгованості за процентами уважає за необхідне здійснити перерахунок такої, виходячи із встановленого частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимального розміру денної процентної ставки - 1 %. На підставі наведеного, розмір заборгованості за процентами у цій справі становить 4800 грн (4000 (тіло кредиту) х 1% (розмір процентної ставки) х 120 (кількість днів у періоді; згідно із розрахунком заборгованості 29 травня 2024 року нарахування процентів не здійснювалося). Відповідно загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 8800 грн (4000 (тіло кредиту) + 4800 грн (заборгованість за процентами)).
Разом із тим колегія суддів уважає безпідставними доводи апеляційної скарги про нібито вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог. Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» посилалося на укладення між ним та ТОВ «Авентус Україна» договору № 7839647 від 29 квітня 2024 року. Водночас суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення зазначив договір № 7574821 від 12 квітня 2024 року, що є виключно механічною помилкою і не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо неправильного зазначення судом у резолютивній частині суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки апеляційний суд, у зв'язку зі зміною рішення суду в частині визначення суми заборгованості, відповідно змінить розподіл судових витрат.
Що стосується доводів апеляційної скарги про нібито неврахування його позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву, то вони є необґрунтованими, оскільки відповідні доводи відзиву були враховані та відображені в описовій частині рішення.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів уважає за необхідне частково задовольнити вимоги апеляційної скарги та змінити рішення суду в частині визначення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 7839647, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 29 квітня 2024 року, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 8800 грн заборгованості за зазначеним договором.
Розподіл судових витрат
Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
З огляду на висновок щодо часткового задоволення апеляційної скарги, в результаті чого розмір задоволених позовних вимог складає 59,29 %, розподіл судового збору у суді першої інстанції, підлягає зміні: з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позову в суді першої інстанції в сумі 1436,24 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 2422,40*59,29%). Крім того, у зв'язку з наведеним апеляційний суд вважає за необхідне відповідно зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3557,40 грн (6000 грн*59,29%). ОСОБА_1 оскаржував рішення суду в частині задоволених судом першої інстанції вимог (11200 грн) та у прохальній частині апеляційної скарги просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» повністю, водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та стягнення з апелянта заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у сумі 8800 грн, а тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 778,55 грн (тобто в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено 3633*21,43 %).
Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, враховуючи покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд уважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 657,69 грн судового збору (1436,24 грн - 778,55 грн).
Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2025 року в частині визначення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 7839647 від 29 квітня 2024 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 8800 гривень заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 7839647 від 29 квітня 2024 року.
Розподіл судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 657,69 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3557,40 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 січня 2026 року.
Суддя-доповідач: Л. В. Василишин
Судді: В. М. Барков
І. О. Максюта