Справа № 344/12325/25
Провадження № 22-ц/4808/164/26
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Барков В. М.
20 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
секретар: Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2025 року у складі судді Татарінової О. А., ухвалене у м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 07 листопада 2025 року, у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 , третя особа АТ «Креді Агріколь Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» звернулося до ОСОБА_1 , третя особа АТ «Креді Агріколь Банк» з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 10 січня 2022 року між ОСОБА_1 та АТ «Креді Агріколь Банк» був укладений кредитний договір № 1/4240488 на суму 95 998 грн., строком на 72 місяці - з 10 січня 2022 року по 09 січня 2028 року та сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 15% річних (фіксована процентна ставка), починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за кредитним договором. Також умовами вказаного договору було передбачено сплату позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. Кредитного договору. Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору встановлено, що з метою обслуговування кредиту Банк відкриває Позичальнику єдиний рахунок для погашення кредитної заборгованості № НОМЕР_1 в Банку.
18 грудня 2024 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» був укладений Договір про відступлення права вимоги № 5-2024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором № 1/4240488 від 10 січня 2022 року.
Посилаючись на те, що за період з 20 грудня 2024 року по 08 травня 2025 року боржником добровільно платежі не сплачувались, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 195 257,19 грн., з яких: 85831,79 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 34 979,05 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 74 446,35 грн. - заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості, а також витрати на оплату судового збору.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» заборгованість за кредитним договором №1/4240488 від 10 січня 2022 року в розмірі 120 810,84 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 498, 74 грн.
У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 74 446,35 грн. та судового збору в сумі 1 498,74 грн., посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 74 446,35 грн. задовольнити, а також вирішити питання розподілу судових витрат з врахуванням ухваленого рішення.
Представник позивача не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що п.1.4.2 кредитного договору №1/4240488 від 10 січня 2022 року фактично встановлено плату за надання позичальнику інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої визначена Законом, оскільки сума комісії була включена в загальні витрати за кредитом, а відповідач підписанням паспорту споживчого кредиту, підтвердив отримання необхідних пояснень щодо наведеної інформації про умови кредитування, загальні витрати за кредитом, орієнтовну загальну вартість кредиту, реальну річну процентну ставку, виходячи із обраних ним умов кредитування. При цьому, ще до підписання кредитного договору відповідачу ОСОБА_1 було доведено перелік послуг, які йому можуть бути надано відповідно до п.1.4.2 Кредитного договору без обмеження їх щомісячної кількості.
Представник скаржника зауважує, що перелік послуг, зазначений в п. 1.4.2 Кредитного договору, за які нараховується комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості, чітко визначений умовами кредитного договору та співпадає з переліком послуг, зазначеним в паспорті споживчого кредиту. Зауважує, що відповідач у разі незгоди із будь-якими умовами кредитування зазначеними в паспорті споживчого кредиту, міг відмовитися від підписання Кредитного договору та отримання кредитних коштів Банку, однак цього не зробив.
Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості, що встановлена п. 1.4.2 кредитного договору, включає послуги, що виходять за межі безоплатного інформування, передбаченого частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а саме, розрахунково-касове обслуговування заборгованості, надання інформації щодо стану заборгованості через системи дистанційного обслуговування в режимі 24/7.
Окрім того, представник ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» вказує, що уклавши даний договір на вказаних умовах, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. А тому, у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання нікчемним зазначеного положення кредитного договору.
Більш того, представник скаржника вважає, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, здійснивши з власної ініціативи без будь-яких доводів з боку відповідача дослідження наявності підстав визнання нікчемною умови кредитного договору щодо нарахування комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості.
Також вважає, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (п. 31.33, 32.2-32.8), не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки в кредитному договорі відсутнє будь-яке контекстуальне дублювання пунктів, перелік послуг, за які нараховується комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості, чітко визначений умовами кредитного договору, був погоджений відповідачем до укладення кредитного договору, а самі послуги не відносяться до категорії безоплатних, надаються не на вимогу відповідача, а були замовлені відповідачем підписанням кредитного договору.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Із змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення оскаржується в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 74 446,35 грн. та судового збору в сумі 1 498,74 грн. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 85831,79 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 34 979,05 грн. жодною із сторін не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскарженій частині.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений судовою повісткою, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» Кононова І. К., який просив скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К», суд першої інстанції прийшов до висновків, що у зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість, яка підлягає частковому стягненню на користь позивача у розмірі 120 810,84 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 85 831,79 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом - 34 979,05 грн. Водночас, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 74 446,35 грн., оскільки п.1.4.2 кредитного договору №1/4240488 від 10 січня 2022 року фактично встановлено плату за надання позичальнику інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої визначена Законом України «Про захист прав споживачів».
З цим висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 10 січня 2022 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1/4240488, за умовами якого останній отримав кредитні кошти на суму 95 998 грн., строком на 72 місяці - з 10 січня 2022 року по 09 січня 2028 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 15% річних (фіксована процентна ставка), починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 14-15).
Також умовами вказаного договору, зокрема п. 1.4.2. було передбачено сплату позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту.
18 грудня 2024 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» був укладений договір про відступлення права вимоги № 5-2024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором №1/4240488 від 10 січня 2022 року.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 1/4240488 від 10 січня 2022 року у ОСОБА_1 станом на 08 травня 2025 року наявна кредитна заборгованість у розмірі 195 257,19 грн., з яких: 85 831,79 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 34 979,05 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 74 446,35 грн. - заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості (а.с. 22).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У справі, що переглядається матеріалами справи доводиться і не заперечується жодною із сторін факт укладення кредитного договору між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 , неналежне виконання останнім, як позичальником, кредитних зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, а також правомірність переходу права вимоги від первісного кредитора до нового (позивача в даній справі), у зв'язку з чим суд обґрунтовано стягнув заборгованість по тілу кредиту та процентам, розмір якої підтверджений належними доказами у справі, і рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.
Що ж стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості (комісії), в частині вирішення яких рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку, колегія суддів враховує наступне.
За положеннями частини першої статті 203 ЦК України, під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20).
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі №740/3852/19 (провадження №61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі, суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 (провадження №61-14545сво20) зроблено висновок, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Колегія суддів зауважує, що у п. 1.4.2. кредитного договору №№ 1/4240488 від 10 січня 2022 року сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 кредитного договору. При цьому сторони погодилися, що підписанням договору Позичальник замовляє у Банку супровідні послуги з обслуговування кредитної заборгованості, що включає в себе: послуги з розрахунку суми чергового та наступних платежів, списання та зарахування коштів з метою погашення заборгованості, розрахунково-касове обслуговування заборгованості за Договором та надання інформаційно-консультаційних послуг, під якими розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через системи дистанційного обслуговування в режимі 24/7 та через Довідковий центр Банку, інформування Позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування Позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку в постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15, ухваленій після прийняття Верховним Судом постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 757/18057/15-ц, зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Практика правозастосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також положень статті 55 закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакціях, які набрали чинності з 13 січня 2006 року, зокрема, в частині визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є усталеною (постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц, постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №201/4087/17, від 15 січня 2020 року у справі №363/940/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі №302/946/17, від 03 листопада 2021 року у справі №757/40852/17, від 20 липня 2022 року у справі №343/557/15-ц, від 19 квітня 2023 року у справі №335/4991/16-ц, від 07 червня 2023 року у справі №234/3840/15-ц).
Оскільки відповідачу ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом, за умовами їх надання один раз на місяць, повинні надаватись безоплатно, а позивачем не надано доказів, що такі послуги надавались кредитором, в тому числі і позивачем, як фінансовою установою, на виконання п. 1.4.2 кредитного договору відповідачу частіше одного разу на місяць, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 74 446,35 грн. задоволенню не підлягають.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що визначений новим кредитором розмір заборгованості за комісією у сумі 74 446,35 грн. наближений до розміру заборгованості за тілом кредиту у сумі 85 831,79 грн., що суперечить принципу добросовісності та свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, тому оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 січня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта