Справа № 643/5066/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/693/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 382
Ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 436-2, ч. 1 ст. 309,
ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України
19 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022226200000418 від 21.05.2022 за частиною 4 статті 358, частиною 1 статті 382, частиною 2 статті 194, частиною 1 статті 436-2, частиною 1 статті 309, частиною 5 статті 27 частиною 1 статті 358 КК України, -
Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - задоволено, продовжено обвинуваченому строк тримання під вартою до 06.03.2026 року, включно, у задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на нічний домашній арешт - відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник вказує, що ОСОБА_7 з березня 2023 перебуває під вартою. Існуючі ризики з часом зменшуються, а нових ризиків не було встановлено. Обвинувачений має постійне місце проживання. До моменту затримання неофіційно працював будівельником, має міцні соціальні зв'язки, матір 1959 року народження, яка потребує стороннього догляду.
За частиною 2 статті 194 КК України відсутня обґрунтована підозра, оскільки потерпілий та свідки не зазначають про те, що ОСОБА_7 вчинив підпал автомобіля, відео докази також не містять такої інформації. В частині інших підозри, то вина ОСОБА_7 не заперечується, а строки притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України вже закінчилися.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити апеляційні вимоги, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги не встановила, виходячи з наступного.
Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував кількість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, їх тяжкість, дані про особу ОСОБА_7 , та дійшов висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим, не встановив підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, з чим погоджується суд апеляційної інстанції. Щодо доводів захисника про відсутність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 за частиною 2 статті 194 КК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно усталеної практики ЄСПЛ «обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими вона обґрунтовується, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність.
Поряд з цим, перевіряючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції не вирішує ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення, що є завданням перш за все судового провадження у суді першої інстанції.
Захисник вказує, що потерпілий та свідки не зазначають, що ОСОБА_7 вчинив підпал автомобіля, відео докази також не містять такої інформації. Однак, суд апеляційної інстанції, перевіряючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, не має процесуальної можливості надавати оцінку показанням потерпілого, свідків, які мають бути безпосередньо допитані судом першої інстанції, оцінювати досліджені судом першої інстанції докази, з огляду на те, що суд першої інстанції вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Захисник також зазначає, що в частині інших повідомлених ОСОБА_7 обвинувачень, його вина не заперечується, а строки притягнення до кримінальної відповідальності за цими обвинуваченнями на підставі статті 49 КК України вже закінчилися. Наявність підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності може бути перевірена судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту, з урахуванням положень частин 2, 3 статті 49 КК України. Наведені захисником доводи не спростовують обгрунтованості висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження строків тримання ОСОБА_7 під вартою. Крім того, мотивованими є висновки суду щодо встановлених ризиків, які продовжують існувати, оскільки ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від потерпілих, свідків та дослідження їх судом. З журналу судового засідання від 09.01.2026 вбачається, що суд звернув увагу прокурора на необхідність забезпечення явки свідків сторони обвинувачення, які тривалий час не з'являються до суду.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій, що стане перешкодою для продовження судового провадження. Зі змісту оскаржуваної ухвали та обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_7 є громадянином Казахстану, в силу статті 89 не має судимості, неодружений, має сина, який проживає окремо від нього, офіційно не працевлаштований, на момент затримання фактично проживав у м. Харкові в гаражі, тобто у нежитловому приміщенні, призначеному для зберігання транспортних засобів. Крім того, під час судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що згідно показань свідків обвинувачений під час обшуку в гаражі відкрив ємність, внаслідок чого гараж заповнився їдкою рідиною, стало неможливо дихати та всі вибігли на вулицю, тобто перешкоджав проведенню слідчих дій. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Сторона захисту посилається на обставини, що характеризують обвинуваченого, а саме те, що обвинувачений має постійне місце проживання, до моменту затримання неофіційно працював будівельником, має міцні соціальні зв'язки, матір 1959 року народження, яка потребує стороннього догляду.
Судом першої інстанції надано оцінку доводам щодо наявності у обвинуваченого матері похилого віку та зазначено, що вказана обставина існувала і на стадії досудового розслідування, тобто на момент обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Проте, враховуючи зміст пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення та встановлені судом першої інстанції обставини, суд апеляційної інстанції, вважає, що наведені захисником доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції ризиків та не є достатньою гарантією його належної процесуальної поведінки, у випадку застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо недоведеності ризиків та можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки відомості, що наявні в матеріалах провадження щодо особи обвинуваченого свідчать про протилежне, та об'єктивно вказують на відсутність достатніх підстав для застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу.
За результатами перевірки ухвали суду першої інстанції порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі захисника доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Разом з цим, доводи захисника про тривалий строк перебування обвинуваченого під вартою, є слушними. Суд апеляційної інстанції вважає необхідним звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, з урахуванням тривалого перебування обвинуваченого під вартою з березня 2023 року.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання судом першої інстанції вимог статті 28 КПК України, щодо розумних строків розгляду кримінального провадження, за яким обвинувачений перебуває тривалий час під вартою.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: