23 січня 2026 року
м. Київ
Справа № 758/13876/20
Провадження № 61-4802ск25
Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Гудими Д. А. ознайомився із касаційною скаргою Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області (далі - скаржник)
на рішення Подільського районного суду міста Києва від 8 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до скаржника, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та
1. 15 березня 2025 року скаржник вперше подав до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення.
2. 24 березня 2025 року Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Скаржник мав сплатити 21 020,00 грн судового збору.
3. Згодом скаржник подав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, у якій повторно заявив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі припису пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
4. 3 квітня 2025 року Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою повернув касаційну скаргу скаржника. Мотивував тим, що останнього не можна звільнити від сплати судового збору на підставі зазначеного припису, і він не сплатив цей збір, тобто не виконав вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
5. 12 квітня 2025 року скаржник повторно сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 11684/0/220-25 від 14 квітня 2025 року), у якій просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 8 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
5.1. Скаржник у касаційній скарзі стверджував, що звільнений від сплати судового збору. Мотивував так:
(1) будучи створеним державою як юридична особа, він не відповідає за її зобов'язаннями, зокрема щодо сплати судового збору, навіть якби держава була платником такого збору за Законом України «Про судовий збір»;
(2) скаржник як юридична особа не є державою, а тому не може бути відповідачем;
(3) платником судового збору мала би бути сторона, якою у справі є не скаржник як юридична особа, а держава. Проте вона не є цим платником згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір»;
(4) скаржник як юридична особа не є розпорядником будь-яких інших, крім виділених на його утримання, бюджетних коштів. Їх він використовує тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, які не передбачають справляння судового збору за подання касаційних скарг держави;
(5) скаржник звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
6. 23 липня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу (вх. № 11684/0/220-25 від 14 квітня 2025 року) без руху та встановив десятиденний строк для усунення її недоліків. Скаржник мав сплатити 16 816,00 грн судового збору. Мотивував так:
(1) платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (стаття 2 Закону України «Про судовий збір»);
(2) судовий збір не справляється за подання, зокрема, позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду (пункт 11 частини другої статті 3 того ж закону);
(3) Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 3 квітня 2025 року вже виснував, що аргументи заявника щодо його звільнення від сплати судового збору є безпідставними. Вказана ухвала набрала законної сили. Оскільки позивач визначив у цій справі скаржника одним із відповідачів, а скаржник є юридичною особою та звертається до суду з касаційною скаргою (не з позовною заявою), то за змістом статті 2, пункту 11 частини другої статті 3, підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» є платником такого збору. Практика такого застосування вказаних приписів є усталеною;
(4) крім того, в ухвалі від 3 квітня 2025 року Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з нею до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України). Тобто скаржник не міг повторно подати касаційну скаргу, не усунувши недоліки, на які вказав Верховний Суд, залишаючи 24 березня 2025 року без руху первісну касаційну скаргу;
(5) у грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України 2 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. Суд першої інстанції задовольнив позов частково: стягнув із Державного бюджету України на користь позивача 118 400,00 грн відшкодування моральної шкоди; відмовив у задоволенні іншої частини вимог. Апеляційний суд не погодився з цим рішенням і змінив його, стягнувши з Державного бюджету України 593 600,00 грн такого відшкодування; залишив без змін іншу частину вказаного рішення. Скаржник просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Тобто оскаржив судові рішення в цілому щодо вимоги майнового характеру. Тому мав сплатити: (2 102,00грн х 5 (максимальна ставка судового збору з огляду на ціну позову (2 000 000,00 грн)) х 200 % х 0,8 (коефіцієнт за подання касаційної скарги через систему «Електронний суд») = 16816,00 грн.
7. 30 липня 2025 року скаржник сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 23994/0/220-25 від 31 липня 2025 року), у якій зазначив, що сплата ним судового збору не є можливою з тих самих підстав, які він зазначив у касаційній скарзі (вх. № 11684/0/220-25 від 14 квітня 2025 року).
8. Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19). Особа, яка бере участь у справі і діє у судовому процесі від імені держави, не може та не має намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання процесуальних обов'язків, зокрема щодо сплати судового збору (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 380/7820/24 (пункт 38)).
9. Верховний Суд в ухвалах від 3 квітня і від 23 липня 2025 року звертав увагу скаржника на те, що аргументи про звільнення від сплати судового збору є безпідставними, а скаржник мав цей збір сплатити. На виконання ухвали від 23 липня 2025 року скаржник повторно зазначив, що він не може сплатити судовий збір з тих самих підстав, які зазначив у касаційній скарзі. Надалі, маючи достатньо часу, цей збір так і не сплатив. Таке виконання скаржником вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху не можна вважати належним.
10. За змістом частини другої статті 393 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
11. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (речення друге частини третьої статті 185 ЦПК України).
12. Оскільки скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, цю скаргу слід визнати неподаною та повернути.
Керуючись статтями 185, 260, 261, 393 ЦПК України,
повернути Головному управлінню Служби безпеки України у місті Києві та Київській області касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду міста Києва від 8 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Д. А. Гудима