Іменем України
22 січня 2026 року
м. Київ
Справа № 487/2520/24
Провадження № 61-3175ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Головченко Олександр Андрійович (далі - адвокат),
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 січня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 4 березня 2025 року
у справі за позовом скаржника до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко Алли Миколаївни - про визнання договору дарування недійсним і
1. У березні 2024 року скаржник звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування квартири від 25 серпня 2009 року (далі - договір дарування), який він уклав на користь відповідачки.
2. 3 січня 2025 року Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:
- позивач не довів, що на момент укладення договору дарування помилявся стосовно його правової природи, а також що існували обставини, які зумовлюють визнання цього договору недійсним. Укладаючи його, скаржник усвідомлював істотні умови та юридичні наслідки укладення, що підтвердив власним підписом;
- неприязні стосунки скаржника з відповідачкою на момент подання позову не означають наявність помилки з боку скаржника як дарувальника під час укладення договору дарування у 2009 році;
- скаржник змінив наміри щодо відчуження майна після укладення договору дарування, що не означає помилку стосовно правової природи цього договору під час його укладення.
3. 4 березня 2025 року Миколаївський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував аналогічно.
4. 12 березня 2025 року адвокат в інтересах скаржника сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 7857/0/220-25 від 13 березня 2025 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову. Обґрунтував так:
- апеляційний суд застосував висновки Верховного Суду щодо загальних положень про визнання правочинів недійсними, а також ті, які не стосуються підстав позову й обставин справи;
- суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їхнього застосування, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц;
- «саме тільки після встановлення судом фактичних обставин справи суд має надати правову оцінку встановленим обставинам справи на предмет позову»;
- суди «не спромоглись застосували в повному обсязі» висновок про те, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладання договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, але й за такими обставинами як: вік позивача, його стан здоров'я і потреба у зв'язку із цим у догляді та сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження проживання у цьому житлі після укладення договору дарування;
- апеляційний суд, згадавши про принцип змагальності, не звернув увагу на те, що «відповідачка, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не надала відповідних доказів, які б свідчили про мотиви її заперечення»;
- апеляційний суд не мав встановлювати наявність помилки у відповідачки в сукупності з помилкою скаржника на момент укладення договору дарування.
5. 30 квітня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення її недоліків десятиденний строк з дня вручення тієї ухвали. Скаржник мав надати докази надсилання іншим учасникам справи копії касаційної скарги.
6. 7 травня 2025 року адвокат в інтересах скаржника сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 14464/0/220-25 від 7 травня 2025 року), до якої додав описи вкладення у цінні листи, згідно з якими скаржник надіслав на адреси інших учасників справи копію касаційної скарги.
7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника немає.
7.1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
7.2. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).
7.3. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
7.4. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша, третя та п'ята статті 203 ЦК України).
7.5. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
7.6. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
7.7. Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчиненого нею правочину. Нормативне регулювання надає істотне значення помилці щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Для підтвердження вимоги про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України особа повинна довести, що помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину необхідно розуміти його сутність, яка дозволяє відмежувати цей правочин від інших. Природа правочину охоплюватиме його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) юридичних наслідків вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу) (див. висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц).
7.8. Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання.
Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз'яснення його суті від нотаріуса, але й вік позивача, його стан здоров'я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному, продовження користування дарувальником цим майном після укладення договору дарування тощо (див. близький за змістом висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).
7.9. Наявність або відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як вік позивача, його стан здоров'я, потреба у зв'язку з цим у догляді та сторонній допомозі, наявність у позивача подарованого ним житла як єдиного, відсутність фактичного передання такого житла за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному і продовження позивачем проживання у відповідному житлі після укладення договору дарування.
Проте лише з'ясування таких обставин як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача подарованого житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у цьому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності відповідної помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим, та які продовжили проживати у подарованому житлі, слід було б визнати недійсними, що зумовило б обмеження правочиноздатності такої категорії осіб і порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їхніх правах (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц).
7.10. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним (див. близький за змістом висновок у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).
7.11. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
(1) у день укладання скаржником із відповідачкою договору дарування 25 серпня 2009 року скаржнику виповнилося 65 років;
(2) згідно з цим договором сторони підтвердили: роз'яснення їм нотаріусом вимог законодавства щодо змісту, значення та юридичних наслідків правочину, що укладається; що цей договір не має характеру фіктивного чи удаваного правочину (пункти 3.1 та 3.2 договору); ознайомлення їх зі змістом статей 182, 215-220, 225, 228-236, 717-728 ЦК України; розуміння ними природи договору дарування, який є безоплатним, і відсутність у скаржника як дарувальника права вимагати від відповідачки як обдарованої вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру (пункт 3.7 договору); відсутність у них обставин, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах, а також те, що вони отримали від нотаріуса всі роз'яснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають (пункт 3.8 договору);
(3) на підтвердження вимоги скаржник надав медичні документи (виписки, епікризи, результати апаратних досліджень), які підтверджують стан його здоров'я після укладання договору, а також довідку до акта огляду Медико-соціальної експертної комісії від 7 квітня 2005 року, відповідно до якої скаржник є особою з інвалідністю другої групи, непрацездатним. У довідці відсутні висновок про потребу скаржника у догляді та рекомендація щодо виду догляду;
(4) під час перевірки у кримінальному провадженні щодо факту вчинення домашнього насильства з боку відповідачки до скаржника подружжя ОСОБА_4 проживало у двоповерховому приватному газифікованому будинку з усіма зручностями, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок належить їхньому сину ( ОСОБА_5 ), який проживав разом із сім'єю у м. Одесі. Факт вчинення домашнього насильства не підтвердився. За повідомленням скаржника про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України, таке правопорушення виразилося у створені перешкод з боку відповідачки у користуванні квартирою;
(5) свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вказали, що подружжя ОСОБА_4 тривалий час проживало у Великій Коренисі міста Миколаєва;
(6) свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 пояснили, що є сусідами скаржника; подружжя ОСОБА_4 постійно проживало у спірній квартирі з 1994 року, крім часу, коли здавали квартиру в оренду; скаржник із відповідачкою проживали у квартирі вдвох, самостійно ремонтували й утримували останню; відповідачку у під'їзді та квартирі свідки не бачили. Зазначене спростовує твердження скаржника, що він із 2009 року потребував постійного догляду.
7.12. Суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним. Вони встановили, що скаржник не надав належних і допустимих доказів на підтвердження його позову, зокрема, що на час укладення договору дарування він мав намір укласти інший договір (договір довічного утримання). Тобто скаржник не підтвердив відсутність у нього волі на укладення договору дарування, зокрема те, що неправильне сприйняття змісту правочину вплинуло на волевиявлення.
7.13. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо незастосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду:
(1) у справі № 129/1033/13-ц суд розглянув питання щодо визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників колективного підприємства, зокрема щодо неодноразового звільнення позивача з посади директора. Тобто та справа не стосувалася визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом помилки. Тому спірні правовідносини у ній не є подібними за змістовим критерієм зі спірними правовідносинами у справі № 487/2520/24;
(2) у справі № 718/955/20 суди встановили, що на момент укладення договору дарування дарувальники, які помилилися стосовно обставин, які мають істотне значення, потребували допомоги та стороннього догляду у зв'язку з частими хворобами; після укладення того договору вони надалі проживали у відчуженому будинку, який був їхнім єдиним житлом, й утримували його; волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання юридичних наслідків, обумовлених договором дарування. Тоді як у справі № 487/2520/24 скаржник надав медичні документи, згідно з якими його здоров'я погіршилося після укладення договору дарування, і за наявності у нього інвалідності другої групи відсутні висновок про потребу у догляді та рекомендація щодо виду останнього. З огляду на це за подібних за змістом спірних правовідносин суди в обох справах на підставі досліджених доказів встановили відмінні обставини, які вплинули на результат проваджень;
(3) суди правильно застосували висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц. Вони врахували усі докази, які скаржник надав на підтвердження наявності помилки під час укладання договору, та встановили, що такої помилки у скаржника не було;
(4) у справі № 759/17065/14-ц предметом позову було визнання недійсним на підставі статті 229 ЦК України договору купівлі-продажу, після укладення якого продавець зняла з банківського рахунку кошти за продаж квартири, а тому розуміла зміст цього договору і не могла під час його укладення помилятися щодо природи вчиненого правочину (вважати, що укладає договір соціального обслуговування, а не купівлі-продажу). Тому за обставинами та справа суттєво відрізняється від справи № 487/2520/24.
7.14. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
7.15. Верховний Суд уже викладав у постановах висновки щодо застосування приписів статті 229 ЦК України, зокрема щодо обставин, які необхідно враховувати під час з'ясування того, чи, вчиняючи правочин, особа помилилася щодо обставин, які мають істотне значення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц). За змістом оскаржених судових рішень і з огляду на аргументи касаційної скарги суди першої й апеляційної інстанцій розглянули справу відповідно до таких висновків. Оскаржені судові рішення за встановлених у цій справі обставин і доводів скаржника висновкам Верховного Суду не суперечать. Тому таку касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 січня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 4 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко Алли Миколаївни - про визнання договору дарування недійсним.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко