14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 206/5307/23
провадження № 61-17545св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Восьма дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Маркело Валентиною Олексіївною, на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2024 року у складі суддіПоштаренко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В.,Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування реєстрації права власності, визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що його батьки: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 серпня 1951 року. Під час спільного проживання останні за спільні кошти побудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок було видано виконавчим комітетом Самарської районної ради 09 квітня 1998 року на ім?я його матері - ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної ради від 27 лютого 1998 року № 134.
Посилався на те, що домоволодіння АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю його батьків відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 . За життя останній заповіту не склав. Спадщину після смерті батькав порядку спадкування за законом прийняли у рівних частках він та його рідний брат - ОСОБА_5 . Спадкове майно після смерті батька складалося із: 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позивач зазначав, що він та його брат - ОСОБА_5 30 грудня 2004 року у Восьмій дніпропетровській державній нотаріальній конторі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом кожному по 1/8 частині квартири АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право на спадщину на частину домоволодіння АДРЕСА_1 він з братом не отримали, оскільки право власності на вказаний будинок було зареєстровано за його матір'ю - ОСОБА_4 . Нотаріусом було роз'яснено, що для оформлення спадщини на частину домоволодіння слід звернутися до суду. Разом із тим, ОСОБА_4 запропонувала оформити спадщину вже після її смерті, тому з відповідним позовом до суду він не звертався.
Незважаючи на те, що він не отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння після смерті батька, вважав, що спадкове майно належить йому з моменту відкриття спадщини. Строк на видачу свідоцтва про право на спадщину законом не обмежений.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його матір - ОСОБА_4 , після смерті якої стало відомо про наявність заповіту, відповідно до якого вона заповіла все своє майно відповідачці ОСОБА_2 (дружина його покійного брата ОСОБА_5 ). Спадкова справа до майна померлої була заведена Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Від обов'язкової частки у спадщині після смерті матері він відмовився.
Після смерті матері відкрилася спадщина на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки 1/2 частина цього домоволодіння належала його батькові - ОСОБА_3 .
Вказував, що 08 липня 2023 року він звернувся до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , проте постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Небосенко О. А. від 08 липня 2023 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із відсутністю складу спадкового майна.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об'єкта від 30 травня 2023 року № 343231612 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 1-297, виданого 30 травня 2023 року державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Небосенко О. А.
Вважав, що оскільки він не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер 1-297, видане 30 травня 2023 року на ім?я ОСОБА_2 , має бути визнано частково недійсним на 1/4 частину, а також повинно бути скасовано рішення державного реєстратора Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Небосенко О. А. від 31 травня 2023 року з індексним номером 67819492 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати частково недійсним на 1/4 частку свідоцтво про право на спадщину серія та номер 1-297, видане 30 травня 2023 року Восьмою дніпровською державною нотаріальною конторою, державний нотаріус Небосенко О. А., номер запису про право власності 50457195, на ім?я ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення державного реєстратора Небосенко О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 67819492 від 31 травня 2023 року, Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область, на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
- визнати за ним право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що складається з: літ. А-2 - житловий будинок; літ. П/д - підвал; літ. А1-2, літ. А2-2 - прибудови; літ. пг - погріб; літ. А3-1 - веранда; літ. А4, літ. А5 - ганки; літ. Б - сарай; літ. В - душ; літ. Г - вбиральня; літ. Д - навіс; літ. Е - басейн; літ. Ж - вхід в погріб; N? 1-8,1 - споруди (огорожа, ворота, хвіртка, замощення); загальна площа житлового будинку 365,5 кв. м, житлова площа - 122,2 кв. м, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач 07 листопада 2018 року відмовився від прийняття обов'язкової частки у спадщині відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка залишилася після смерті його матері - ОСОБА_4 , тому останній був обізнаний про наявність заповіту на все спадкове майно, що залишилося після смерті матері, проте будь-яких дій щодо поділу спірного домоволодіння не вживав.
Короткий змістсудового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , проте вважав, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого в суді першої інстанції заявила відповідачка.
Ураховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася на спірний житловий будинок, а позивач, який є одним зі спадкоємців першої черги після смерті батьків, не вчинив жодних юридичних дій щодо оформлення своїх спадкових прав після смерті батька на будинок, та відмовився від спадщини після смерті матері, фактично погодившись з оформленням усього спадкового нерухомого майна на ім'я ОСОБА_2 та реалізував у 2004 році своє право на спадкування належної йому частки у спадщині після смерті батька ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності при зверненні у 2023 році до суду з позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування реєстрації права власності, визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом.
Апеляційний суд взяв до уваги факт отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину від 30 грудня 2004 року після смерті свого батька та невчинення належних юридичних дій до 2023 року щодо оскарження розміру визначеної йому частки у праві власності на спірне нерухоме майно, що свідчить про його згоду із визначеною часткою у спадковому майні після смерті його батьків.
При цьому апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Маркело В. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішенняСамарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2025 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Маркело В. О., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Маркело В. О., мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню.
Посилається на те, що він прийняв спадщину після смерті батька, проте оскільки право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_4 , нотаріус не могла видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом. Його право на володіння 1/4 частинами домоволодіння АДРЕСА_1 ніким не порушувалося, а законом не був встановлений строк для отримання свідоцтва про право на спадщину.
Зазначає, що після смерті матері відкрилася спадщина на 1/2 частину спірного житлового будинку та він відмовився від обов'язкової частки у праві на спадщину після її смерті. Проте він не відмовлявся від спадщини, яку прийняв після смерті батька, яка належала йому з часу відкриття спадщини.
При цьому його право порушено не було, оскільки він не звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Оскільки про порушення свого права він дізнався з моменту видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок (30 травня 2023 року),строк позовної давності ним не пропущений.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Маркело В. О., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 та постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16, від 28 грудня 2022 року у справі № 759/7632/20, від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Боровик Л. О., подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанції, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 26 серпня 1951 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 7. Після реєстрації шлюбу, прізвище подружжя - ОСОБА_8 (том 1, а. с. 6).
Під час перебування у шлюбі у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народилися діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (том 1, а. с. 7, 121).
Рішенням виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 02 березня 1990 року № 93/9 відведено ОСОБА_4 , яка мешкає в квартирі АДРЕСА_2 земельну ділянку, площею 600 кв. м, для будівництва індивідуального жилого будинку на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 86).
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради народних депутатів 20 серпня 1998 року № 162 право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1067 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , видано на ім?я ОСОБА_4 . Землю передано для: 0,1000 га - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,0067 га - ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 018145 (том 1, а. с. 56).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданого 09 квітня 1998 року виконавчим комітетом Самарської районної ради на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної ради від 27 лютого 1998 року № 134 право власності в цілому на житловий будинок АДРЕСА_1 видано на ім?я ОСОБА_4 (том 1, а. с. 14).
Звітом про оцінку житлового будинку садибного типу загальною площею 365,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складеного оцінювачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська оціночна компанія» Носенко О. Ю., кваліфікаційне свідоцтво МФ № 21 від 22 лютого 2003 року, встановлено, що ринкова вартість будинку становить 2 593 600 грн (том 1, а. с. 19-20).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна від 17 серпня 2023 року № 343231612 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 1-297, виданого 30 травня 2023 державним нотаріусом Восьмою дніпровської державної нотаріальної контори Небосенко О. А. (том 1, а. с.12).
Відповідно до вказаної інформаційної довідки об'єктом речових прав є закінчений будівництвом об'єкт, тип об'єкта - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості. Об'єкт складається із: літ. А-2 - житловий будинок; літ. П/д - підвал; літ. А1-2, літ. А2-2 - прибудови, літ. пг - погріб; літ. А3-1 - веранда; літ. А4, літ. А5 - ганки; літ. Б - сарай; літ. В - душ; літ. Г - вбиральня; літ. Д - навіс; літ. Е - басейн; літ. Ж - вхід в погріб; № 1-8, 1- споруди (огорожа, ворота, хвіртка, замощення); по житловому будинку літ. А-2 загальна площа - 365,5 кв. м; житлова площа - 122,2 кв. м.
Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 20 грудня 2004 року реєстраційний № 9146976, встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є власниками квартири АДРЕСА_2 на праві свідоцтва про право власності б/н, виданого 21 червня 1993 року трестом «Дніпротрансбуд» у рівних частках (по 1/4) (том 1, а. с. 129).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Самарської районної ради м. Дніпропетровська 04 червня 1998 року (том 1, а. с. 9).
Відповідно до довідки від 08 грудня 2003 року № 1641, виданої ОСОБА_5 головою квартального комітету Кирса А. Є., встановлено, що його батько - ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкав за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 120).
Після смерті ОСОБА_3 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (том 1, а. с. 118, 124).
У грудні 2004 року ОСОБА_4 звернулася до Восьмої дніпропетровської держаної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_3 . У заяві вказано, що строк прийняття спадщини вона пропустила, до суду для продовження строку прийняття спадщини звертатися не буде (том 1, а. с. 123).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 грудня 2003 року, виданим державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н. В., на підставі статті 529 ЦК України спадкоємцями майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син - ОСОБА_5 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із: грошових внесків з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться в філії «Ощадбанк» по рахункам № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , що належали померлому на підставі ощадкнижок (том 1, а. с. 122).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 30 грудня 2004 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н. В., спадкоємцями майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ,в рівних частинах кожний є його сини: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , які мешкають в квартирі АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво складається із: 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 та належить померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 червня 1993 року, виданого трестом «Дніпротрансбуд», згідно з розпорядженням від 21 червня 1993 року за № 14 та зареєстрованого в Дніпропетровському МБТІ 21 червня 1993 року, номер запису: 100 в книзі: 16п, реєстраційний номер: 9146976. Вказане свідоцтво видано ОСОБА_5 на 1/2 частину спадкового майна, або 1/8 частину квартири ОСОБА_1 , 1/2 частину спадкового майна, або 1/8 частину квартири. Зареєстровано в реєстрі під № 6572 (том 1, а. с. 10).
Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 лютого 2005 року № 6459107, виданого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 9146976, встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/8 частини квартири АДРЕСА_2 на праві спадщини ВВТ № 574827, реєстр 2-6572/30.12.2004/ видане Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою (том 1, а. с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданим Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 17 січня 2007 року (том 1, а. с. 84).
На випадок своєї смерті ОСОБА_4 24 жовтня 2007 року, склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорішко О.М. за реєстровим № 1-1808, згідно з яким все належне їй майно з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, усі майнові права та обов'язки, які належатимуть їй на день смерті, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (том 1, а. с. 48 зворот).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 11 травня 2018 року (том 1, а. с. 34 зворот).
03 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 32).
Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 03 жовтня 2018 року № 53531384 ОСОБА_4 складено заповіт, який є чинним (том 1, а. с. 36 зворот, 37).
05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою за № 1411 про відмову від прийняття обов'язкової частки у спадщині, що залишилася після смерті його матері - ОСОБА_4 відповідно до статті 1241 ЦК України (том 1, а. с. 38).
31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою за № 1520, відповідно до якої він відкликав свою заяву від 05 жовтня 2018 року за № 1411 про відмову від прийняття обов'язкової частки у спадщині відповідно до статті 1241 ЦК України та зазначив, що приймає спадщину за законом, яка залишилася після смерті його матері - ОСОБА_4 (том 1, а. с. 41).
07 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою за № 1542 про відмову від прийняття обов'язкової частки у спадщині відповідно до статті 1241 ЦК України, що залишилася після смерті його матері - ОСОБА_4 . Нотаріусом роз'яснено, що заява про відмову від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною та те, що відмова від прийняття спадщини має місце щодо всього спадкового майна, він не вправі відмовитися від однієї частини спадщини, а іншу прийняти (том 1, а. с. 41 зворот).
Відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від травня 2023 року станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про права власності на домоволодіння в цілому за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 09 квітня 1998 року, виданого виконавчим комітетом Самарської районної ради згідно з рішенням виконкому Самарської ради від 27 лютого 1998 року № 134, зареєстроване в КП «ДМБТІ», записане в реєстрову книгу № 614 за реєстровим № 198. Загальна площа житлового будинку літ. А- 1 становить 317,0 кв. м, житлова площа - 122,2 кв. м. (том 1, а. с. 43 зворот, 44).
30 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщину вона прийняла шляхом подання відповідної заяви протягом встановленого статтею 1270 ЦК України строку, не заявила про відмову від неї. У заяві зазначено, що спадкоємців, передбачених статтею 1241 ЦК України немає (том 1, а. с. 45).
Відповідно до свідоцтва про права на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_2 державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Небосенко О. А. 30 травня 2023 року на підставі заповіту, посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорішко О. М. 24 жовтня 2007 року за реєстровим № 1-1808, спадщина на яку видане свідоцтво складається із: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на праві приватної власності на житловий будинок; земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:09:477:0010, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 64).
Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 30 травня 2023 року № 72655139 підтверджується, що спадкодавець ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі заповіту заповіла ОСОБА_2 спадкове майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на праві приватної власності на житловий будинок; земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:09:477:0010, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 65).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Небосенко О. А. 30 травня 2023 року на підставі заповіту, посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорішко О. М. 24 жовтня 2007 року за реєстровим № 1-1808, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадщина на яку видане свідоцтво складається із: земельної ділянки, площею 0,0067 га, кадастровий номер: 1210100000:09:477:0009, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 68).
Постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Небосенко О. А. від 08 липня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом смерті його батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із відсутністю складу спадкового майна (том 1, а. с. 21).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Маркело В. О., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі вони за спільні кошти побудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок було видано виконавчим комітетом Самарської районної ради 09 квітня 1998 року на ім?я ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної ради від 27 лютого 1998 року № 134.
Згідно зі статтею 22 КпШС України (у редакції, чинній на час будівництва спірного житлового будинку) передбачено, що майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
У разі поділу майна, яке є спільною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (стаття 28 КпШС України).
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстроване на ім'я одного з подружжя.
Апеляційний суд, установивши, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 було побудовано під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі, дійшов правильного висновку про його належність до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, частки якого в цьому майні є рівними (по 1/2 за кожним).
У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов'язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто під час дії ЦК УРСР, то положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлого.
Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР).
Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.
Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частиною першою статті 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (частина перша статті 1297 ЦК України).
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Правових наслідків невиконання такого обов'язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути, зокрема: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зроблено висновок, що «свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. У ЦК України закріплено можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва)».
У постановах від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 Верховний Суд зазначив, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, установивши, що ОСОБА_3 належала 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 , як частки у праві спільної сумісної власності подружжя; ураховуючи, що він за життя не відмовився від належної йому на праві спільної сумісної власності подружжя 1/2 частини будинку, а позивач у визначений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проте отримати свідоцтво про право власності по 1/4 частині будинку разом із братом та матір'ю не мав можливості, оскільки за життя ОСОБА_3 частка у домоволодінні не виділялася та на день смерті не була зареєстрована у встановленому законом порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину спірного будинку, оскільки заява про прийняття спадщини була подана ним у межах строку, але право власності не було зареєстровано за його батьком.
Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що наявні правові підстави для захисту порушеного права ОСОБА_1 , оскільки позивача було незаконно усунуто від спадкування його 1/4 частини спірного будинку після смерті батька.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд встановив, що оскаржуване свідоцтво про право на спадщину порушує права позивача як спадкоємця першої черги, проте позовна вимога про визнання його недійсним не підлягає застосуванню у зв'язку зі спливом позовної давності на підставі заяви, зробленої відповідачкою під час розгляду справи в суді першої інстанції.
При цьому суд першої інстанції взагалі мотивів прийняття чи відхилення доводів щодо пропуску позовної давності в рішенні не навів та не дав їм належної правової оцінки, що не відповідає основним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) наголошував на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».
При цьому положення частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Порівняльний аналіз термінів, застосованих у статті 261 ЦК України, «довідався» та «міг довідатися», дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Позивач повинен довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати вказану презумпцію, тобто довести наявність об'єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Висновки Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеними (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18)).
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплинула, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , проте помилково відмовив у його задоволенні у зв'язку зі спливом позовної давності.
Застосовуючи наслідки пропуску строку позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що спадщина після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася на спірний житловий будинок, а позивач, який є одним зі спадкоємців першої черги після смерті батьків, не вчинив жодних юридичних дій щодо оформлення своїх спадкових прав після смерті батька на будинок, та відмовився від спадщини після смерті матері, фактично погодившись з оформлення усього спадкового нерухомого майна на ім'я ОСОБА_2 та реалізував у 2004 році своє право на спадкування належної йому частки у спадщині після смерті батька ОСОБА_3 . Проте з позовом звернувся лише у листопаді 2023 року та не просив поновити позовну давність.
Разом із тим, Верховний Суд зазначає, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Отже, факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину на спірний житловий будинок не позбавляє його права на спадкування належної йому частки у цьому майні після смерті батька, оскільки у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що позивач після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , реалізував своє право на спадкування належної йому частки у спадщині після смерті батька шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та отримав свідоцтво про право на спадщину на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2 .
Датою видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_2 є 30 травня 2023 року.
Початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов'язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об'єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18), від 10 вересня 2021 року у справі № 441/688/18 (провадження № 61-2912св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 711/4004/19 (провадження № 61-2485св21) викладено правові висновки, відповідно до яких до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права. Такий строк розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, пов'язується з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва.
Колегія суддів зазначає, що факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності у порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов'язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов'язувати саме з таким моментом.
Отже, судами попередніх інстанцій належно не перевірено та не встановлено момент коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, що свідчить про необґрунтованість ухвалених ними судових рішень.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій у порушення статей 263-265 ЦПК України не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановили усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, правовідносин, які склалися між сторонами, та закон, який підлягає застосуванню до них, не перевірили належно доводів сторін та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, належно не перевірили обґрунтованості позовних вимог, передчасно відмовили у задоволенні позову через сплив строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачкою, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід повно і всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити докази, додані на їх підтвердження, надати оцінку всім аргументам учасників справи. Залежно від встановленого і відповідно до вимог закону вирішити спір.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Маркело Валентиною Олексіївною, задовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк