14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 759/21071/21
провадження № 61-13040св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачук Руслан Володимирович,
заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - Кєєр Оленою Сергіївною , на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачука Р. В. (далі - старший державний виконавець Ткачук Р. В.), боржник - ОСОБА_2 .
Скарга мотивована тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року у справі № 759/21071/21 стягнуто з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку щомісячно, починаючи стягнення з 15 вересня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття. На підставі вказаного рішення суду 17 квітня 2024 року Святошинським районним судом м. Києвавидано виконавчий лист № 759/21071/21, який він 26 липня 2024 року разом із заявою про відкриття виконавчого провадження пред'явив до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для примусового виконання.
30 липня 2024 року старшим державним виконавцем Ткачуком Р. В.складено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав пропуску ним встановленого законом строку пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Вважав такі дії старшого державного виконавця Ткачука Р. В. неправомірними, оскільки виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. На думку заявника, хоча виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду від 09 листопада 2021 року і пред'явлено ним до примусового виконання після закінчення періоду, на який було присуджено стягнення аліментів до досягнення дитиною повноліття, але до закінчення трьох років з дня ухвалення судового рішення, а тому у старшого державного виконавця Ткачука Р. В. не було підстав повертати виконавчий документ стягувачу.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірним повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання та зобов'язати державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 759/21071/21, виданим Святошинським районним судом м. Києва 17 квітня 2024 року.
Короткий зміст судового рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірним повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання і зобов'язано державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 759/21071/21, виданим Святошинським районним судом м. Києва 17 квітня 2024 року.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що стягувачем не пропущений строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки ним пред'являється до виконання виконавчий лист про стягнення періодичних платежів у справі про стягнення аліментів, тому з метою забезпечення прав дитини щодо належного матеріального утримання зі сторони матері та у зв'язку зі зміною строків пред'явлення виконавчого листа до виконання, якими покращується положення стягувача, суди вважали, що наявні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками районного суду, оскільки вважав, що до таких висновків суд дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи та зазначив, що стягувачем не пропущений строк пред'явлення до виконання виконавчого документа про стягнення періодичних платежів у справі про стягнення аліментів з урахуванням положень пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», якими цей строк перерваний та встановлений з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що стягувач пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, оскільки даний виконавчий лист міг бути пред'явлений до виконання до повноліття дитини - 03 квітня 2024 року, вважаючи, що оскільки цей строк припадає на період дії на території України воєнного стану, тому відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» строк пред'явлення виконавчого документа про стягнення аліментів до виконання на час звернення ОСОБА_1 до органу ДВС ним пропущений не був.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що порядок стягнення аліментів визначається Сімейним кодексом України (далі - СК України) та зазначається судом у резолютивній частині рішення, що також визначено у статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», а строк виконання такого рішення на підставі виданого виконавчого документа визначений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням пункту 10-2 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Кєєр О. С., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Кєєр О. С., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Кєєр О. С., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню.
На думку заявника, суди не врахували, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 досяг повноліття та з цього моменту припинився обов'язок боржника ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання сина на користь стягувача. При цьому до моменту досягнення дитиною повноліття стягувач ОСОБА_1 не звертався до суду із заявою про видачу виконавчого листа, а отже, не виявив наміру ініціювати примусове виконання судового рішення. Отже, на той час будь-яких претензій до боржника щодо сплати аліментів не мав.
Зазначає, що дія на території України правового режиму воєнного стану не впливає на зазначену подію, оскільки вона не змінює і не продовжує період, на який було присуджено аліментні платежі, так як у справі має місце подія, тому суди помилково посилалися на воєнний стан як на обставину, що могла б вплинути на перебіг періоду виконання рішення або строк пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду з позовом, а саме - 15 вересня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття (справа № 759/21071/21).
На виконання вказаного рішення суду Святошинським районним судом м. Києва17 квітня 2024 року видано виконавчий лист № 759/21071/21, який 26 липня 2024 року разом із заявою про відкриття виконавчого провадження пред'явлено стягувачем для примусового виконання до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
30 липня 2024 року старший державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачук Р. В. склав повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання у зв'язку із пропуском встановленого Законом України «Про виконавче провадження» строку пред'явлення виконавчого документу до виконання.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Кєєр О. С., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Вимоги до виконавчого документа визначені у частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Зокрема, у виконавчому документі зазначається строк пред'явлення рішення до виконання (пункт 7 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною третьою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час видачі виконавчого листа у цій справі) передбачено, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій виходили із того, що стягувачем не пропущений строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки ним пред'являється до виконання виконавчий лист про стягнення періодичних платежів у справі про стягнення аліментів, а з урахуванням положень пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», якими цей строк перерваний та встановлений з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, вказаний строк припадає на період дії на території України воєнного стану.
Разом із цим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що суди не надали належної правової оцінки доводам боржника про те, що на момент видачі стягувачу виконавчого листа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже досяг повноліття, тому на підставі цього виконавчого документа не могло бути відкрито виконавче провадження.
Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Суди попередніх інстанцій в судових рішеннях не врахували, що дія правового режиму воєнного стану не впливає на зазначену подію (досягнення повноліття), оскільки вона не змінює і не продовжує період, на який було присуджено аліментні платежі. Період стягнення аліментів був визначений у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року у справі № 759/21071/21, а саме - з 15 вересня 2021 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття.
Посилання судів на воєнний стан, як на обставину, яка могла б вплинути на перебіг періоду виконання рішення або строк пред'явлення виконавчого документа до виконання є безпідставним і не має правового значення для вирішення скарги ОСОБА_1 .
За таких обставин, Верховний Суд вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення вимог скарги ОСОБА_1 .
Отже, доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає обґрунтованими.
Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Оскільки обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені повністю та немає необхідності для встановлення нових, проте судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, було ухвалено судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачука Р. В.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - Кєєр Оленою Сергіївною , задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачука Руслана Володимировича, боржник - ОСОБА_2 , відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк