Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/2280/2026
м. Київ Справа № 755/11514/23
22 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Можарівській М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Новікова Ярослава Анатолійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Яровенко Н.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне акціонерне товариство «Компанія з управління активами «Карпати-Інвест», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвиненко Ольга Миколаївна про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про поділ спільного майна (зобов'язання) подружжя,-
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила:
здійснити поділ майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , що є об'єктом спільного майна подружжя;
визнати за нею право власності на частку у спільній сумісній власності, що складає частини вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 85,19 кв. м, житловою площею 50,17 кв. м.
визнати за ОСОБА_2 право власності на частку у спільній сумісній власності, що складає частини вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 85,19 кв. м, житловою площею 50,17 кв. м.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з 04.11.2003 року по 13.08.2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
У період шлюбу сторони вклали гроші в будівництво квартири. 23.08.2019 року відповідач за згодою позивачки уклав попередній договір з ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест», згідно з додатку № 2 до якого, об'єктом нерухомого майна є квартира АДРЕСА_2 , поверх 15, кількість житлових кімнат - 3, загальна площа 85,19 кв. м, житлова площа 50,17 кв. м, лоджія 1. Загальна вартість об'єкта нерухомості складає 60558,16 доларів США. Вартість у гривні складає 1516376,33, які сторони сплатили вчасно на банківський рахунок ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест».
Станом на день подання позову ПрАТ «Компанія з управлінь активами «Карпати-інвест» повідомлення про укладання основного договору не надало, будинок не введено в експлуатацію, основний договір не укладено.
Після розірвання шлюбу сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема зазначених майнових прав на квартиру майбутньому.
Оскільки майнові права на об'єкт інвестування набуті сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, то до них застосовується презумпція спільності права власності подружжя на майно.
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив:
- визнати спільним боргом подружжя позичені кошти за договором позики, укладеним 04 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 45 000 доларів США;
- визнати за ОСОБА_2 зобов'язання із повернення коштів ОСОБА_3 за вказаним договором позики у сумі 22 500 доларів США;
- визнати за ОСОБА_1 зобов'язання із повернення коштів ОСОБА_3 за вказаним договором позики у сумі 22 500 доларів США;
Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що 23.08.2019 року між ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест» та ОСОБА_2 укладено попередній договір. У додатку №1 до попереднього договору вказана інформація про об'єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_3 , номер на плані 120, загальна площа 85,19 кв. м.
Відповідно до пункту 2.1. додатку № 2 до попереднього договору, перший платіж, який Сторона-2 зобов'язана заплатити Стороні 1 за цим Попереднім договором, еквівалент суми 18167,45 доларів США, в термін до 30 серпня 2019 року.
Відповідно до пункту 2.2. додатку № 2 до попереднього договору, другий платіж, який Сторона-2 зобов'язана заплатити Стороні 1 за цим Попереднім договором, еквівалент суми 42390,71 доларів США, в термін до 06 вересня 2019 року.
З метою виконання зобов'язань за попереднім договором, 04 вересня 2019 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір позики в інтересах сім'ї (для купівлі квартири), оформлений розпискою, відповідно до якого отримав в борг 45000,00 (сорок п'ять тисяч) доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 04 вересня 2021 року.
Про укладання договору позики ОСОБА_1 знала заздалегідь, так як грошових заощаджень, які змогли забезпечити виконання ними зобов'язань за попереднім договором у них не було.
На виконання умов попереднього договору ОСОБА_2 , здійснив оплати: 28 серпня 2019 року, в сумі 457000,00 грн (квитанція №262210006); 09 вересня 2019 року, в сумі 1 063 675,75 грн (квитанція №ПН3776).
Зазначені платежі були зроблені, за рахунок отриманої позики для купівлі квартири, яка станом на 09.09.2019 року в гривневому еквіваленті за курсом НБУ (2508,6035) складала 1 128 871,56 грн.
Станом на 22 вересня 2023 року, ні він, ні ОСОБА_1 отриману позику або її частину ОСОБА_3 не повернули.
Таким чином, заборгованість сторін перед ОСОБА_3 складає 45000,00 доларів США. Отже, позика в розмірі 45000,00 доларів США отримана 04.09.2019 року від ОСОБА_3 є спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зобов'язання з повернення якої в рівних частинах по 22500,00 доларів США повинен виконувати кожен з подружжя.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-Інвест», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвиненко О. М. про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про поділ спільного майна (зобов'язання) подружжя відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що саме по собі укладання між ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест» та ОСОБА_2 попереднього договору не породжує переходу до останнього майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, проте передача та приймання майнових прав між сторонами договору не відбулася.
При цьому, суд зауважив, що в зв'язку з укладенням попереднього договору 23.08.2019 року та сплатою грошових коштів в розмірі 1 520 675,75 грн. за цим договором, ОСОБА_1 не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів або в разі укладення основного договору купівлі-продажу пред'являти вимоги щодо права на частку у придбаній квартирі.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що кошти за укладеним за час шлюбу договором позики сторони витратили в інтересах сім'ї, а саме на придбання спірної квартири, а тому ОСОБА_1 , крім поділу спірної квартири у відповідний правовий спосіб, також набула зобов'язання у вигляді повернення позиченої грошової суми, оскільки договір позики, укладений в інтересах сім'ї, створює обов'язок для обох з подружжя.
У свою чергу, вирішуючи спір щодо поділу боргових зобов'язань подружжя, суд виходив із того, що предметом поділу за зустрічним позовом в даній справі є визнання боргу спільним та визнання за кожним із подружжя зобов'язання повернення коштів ОСОБА_3 в розмірі по 22 500 доларів США із кожного з подружжя, але борг на час ухвалення рішення погашений особисто ОСОБА_2 .
Отже, праву ОСОБА_1 на частину спірної квартири кореспондується боргове зобов'язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього нерухомого майна. Одночасно із цим, вимога про визнання боргу спільним та визнання за кожним із подружжя зобов'язання повернення коштів ОСОБА_3 в розмірі по 22 500 доларів США із кожного з подружжя без пред'явлення інших позовних вимог щодо стягнення боргу в порядку регресу з ОСОБА_1 , не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав позивача за зустрічним позовом.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 20 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, підписану адвокатом Новіковим Я.А., в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції наступний фрагмент: «Судом встановлено, що кошти за укладеним за час шлюбу договором позики сторони витратили в інтересах сім'ї, а саме на придбання спірної квартири, а тому ОСОБА_1 , крім поділу спірної квартири у відповідний правовий спосіб, також набула зобов'язання у вигляді повернення позиченої грошової суми, оскільки договір позики, укладений в інтересах сім'ї, створює обов'язок для обох з подружжя».
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що укладений між сторонами попередній договір не містить умови про обов'язкове підписання акту приймання-передачі майнових прав, а відтак суд першої інстанції безпідставно висунув вимогу, яка не була погоджена сторонами та не передбачена чинним законодавством. Наголошує, що вартість попереднього договору була сплачена в повному обсязі, а відсутність формального акту приймання-передачі не свідчить про відсутність у сторін спільних майнових прав, які підлягають судовому захисту.
Судом порушено обов'язок щодо повного і всебічного дослідження доказів. Так, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналу розписки, яка нібито підтверджує факт отримання позики. У справі взагалі не було досліджено оригінал розписки, яка є єдиним первинним документом, здатним підтвердити факт укладення договору позики та обсяг зобов'язань, суд обмежився лише її копією, справність якої не перевірялася, що прямо суперечить вимогам статті 95 ЦПК України.
Суттєвим є той факт, що лише після відкриття провадження у справі та початку її розгляду відповідач ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов про поділ боргового зобов'язання за розпискою. Така процесуальна поведінка викликає сумніви у добросовісності дій відповідача. Більше того, наявні обставини вказують на можливу узгодженість дій між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , спрямовану на штучне створення боргових зобов'язань для позивача.
Висновок суду про те, що кошти, отримані за договором позики, укладеним під час шлюбу були витрачені в інтересах сім'ї на придбання квартири, у зв'язку з чим позивач крім права на поділ спірної квартири, нібито набула також обов'язок щодо повернення позичених коштів, є помилковим, суперечить чинному законодавству та усталеній судовій практиці.
Заявник звертає увагу, що вона не знала про укладення договору позики, не брала участі у його підписанні, не надавала жодної письмової чи усної згоди на його укладення, заперечує факт його існування станом на 2019 рік, тому і клопотала про призначення технічної та почеркознавчої експертизи розписки.
25 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
В судове засідання з'явився представник позивача ОСОБА_1 адвокат Новіков Я.А., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Станіславський С.В., особисто ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа Приватне акціонерне товариство «Компанія з управління активами «Карпати-Інвест», про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами електронного зв'язку. Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена 25.11.2025.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвиненко Ольга Миколаївна про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами поштового зв'язку. 31.12.2025 до Київського апеляційного суду поштова кореспонденція повернулась без вручення, причина- «адресат відсутній».
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що з 04.11.2003 року по 13.08.2020 рік сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
23.08.2019 року між ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест» та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений попередній договір, відповідно до пункту 1.1 якого сторони зобов'язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, про який вказано в додатку № 1 цього договору, на умовах встановлених цим попереднім договором , в тому числі додатком № 2 до цього договору та додатком № 3 до цього договору.
Згідно з додатком № 1 до попереднього договору об'єктом нерухомого майна є трикімнатна кватира № 120, загальною площею 85,19 кв. м, на 15 поверсі по АДРЕСА_4 .
Відповідно до вимог пункту 1.5 попереднього договору сторони зобов'язані укласти основний договір у день, час, місці та у нотаріуса, які вказані в повідомлені Сторони -1 Стороні-2, але не пізніше одного календарного місяця після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку, в якому знаходиться Об'єкт нерухомого майна, і підготовки документів, які необхідні Стороні -1 для укладення Основного договору (оформлення технічного паспорту, реєстрації права власності у відповідному державному реєстрі) за умови належного виконання Стороною-2 своїх зобов'язань, які передбачені цим договором, зокрема, зобов'язань, які передбачені в Додатку № 2.
Згідно з додатком № 2 до попереднього договору ціна одного квадратного метра загальної площі об'єкта нерухомого майна на день укладення договору становить 17 800 грн, еквівалент 710,86 доларів США. Ціна продажу об'єкта нерухомого майна розраховується і відображається в Основному договорі як сума, які розраховані відповідно до п. п. 2.1.2 та 2.2.2 цього Додатку № 2, збільшена відповідно на суму, розраховану відповідно до п. 3.2. Додатку № 2 або зменшена відповідно на суму, розраховану відповідно до п.3.3. Додатку № 2.
Як вбачається з інформації, наданої ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест» станом на 16.11.2023 року ОСОБА_2 оплатив вартість квартира АДРЕСА_1 в сумі 1 520 675,75 грн, заборгованість за договором відсутня. При цьому така заборгованість може виникнути під час остаточних розрахунків в результаті різниці між фактичною і проектною площею квартири, що вказана в попередньому договорі з додатками від 23.08.2019 року. Будинок не введений в експлуатацію. ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест» не скеровувало повідомлення ОСОБА_2 про укладання основного договору, а тому основний договір не укладався. В додатку до цього листа надано довідку про оплату вартості квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Попередній договір щодо об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 укладений та вартість квартири у розмірі 1 520 675,75 грн оплачена ОСОБА_2 у період перебування сторін у шлюбі.
04 вересня 2019 року, ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого отримав в борг 45000,00 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 04 вересня 2021 року.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 13.02.2024 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 45 000 доларів США. Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 на підставі розписки від 04.09.2019 року кошти в борг та не повернув їх, що стало підставою для стягнення.
Судом встановлено, що попередній договір був укладений 23.08.2019 року. Договір позики грошових коштів у вигляді розписки ОСОБА_2 уклав 04.09.2019 року. За офіційним курсом НБУ станом на 09.09.2019 року 45 000 доларів США еквівалентно 1 128 871,56 грн.
Згідно квитанції № 262210006 від 28.08.2019 року ОСОБА_2 вніс авансовий платіж в сумі 457000,00 грн. Згідно квитанції № ПН3776 від 09.09.2019 року ОСОБА_2 вніс авансовий платіж в сумі 1 063 675,75 грн.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , який перебуває в дружніх стосунках з ОСОБА_2 з 2004 року, пояснив, що він особисто не був свідком отримання грошей в позику та написання розписки, проте в день отримання позики особисто бачив як ОСОБА_2 приніс кошти до робочого кабінету і він знав, що це кошти отримані в борг. Також був свідком розмови позивача та відповідача щодо отримання боргу та купівлі квартири. Також разом із відповідачем їздив в банк вносити кошти за квартиру.
Допитаній в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , пояснив, що він був причасний до займу грошей ОСОБА_2 на покупку квартири. На початку літа 2019 року ОСОБА_2 попросив гроші в борг, але лише до осені визначився з конкретною квартирою. Кошти, які отримані ОСОБА_2 в борг його, але передавав та отримував розписку ОСОБА_3 . В вересні 2019 року він передав кошти ОСОБА_2 через ОСОБА_3 .
Отже, судом встановлено, що позика в розмірі 45 000 доларів США отримана ОСОБА_2 з метою внесення авансового платежу за попереднім договором від 23.08.2019 року, тобто в інтересах сім'ї.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто ( пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).
З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.
До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (постанова Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20 (провадження № 61-5836св24)).
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується під час укладення договорів одним з подружжя.
Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).
Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не особисті, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов'язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19), а також у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18).
У справі, яка переглядається, встановлено, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 23.08.2019 року між ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест» та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу квартири.
Відповідно до пункту 1.1 цього договору якого сторони зобов'язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна - трикімнатної кватири № 120, загальною площею 85,19 кв. м, на 15 поверсі по АДРЕСА_4
Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що відсутні будь-які обмеження щодо виду або предмета договору, який можуть зобов'язатися укласти сторони у майбутньому на підставі попереднього договору, тому така домовленість може бути досягнута сторонами щодо будь-яких договорів: про відчуження нерухомого чи рухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості, надання послуг, виконання робіт, надання майна в оренду тощо.
Сутність попереднього договору полягає у виконанні таких функцій:
спонукання до укладення в майбутньому основного договору шляхом встановлення відповідного обов'язку;
фіксація умов основного договору.
Отже, попередній договір створює для сторін одне основне зобов'язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.
Одним із завдань попереднього договору є те, що він повинен забезпечити відносини між сторонами до укладення основного договору, гарантувати реальну можливість через певний час набути відповідні права на тих самих умовах, які існували в момент укладення попереднього договору, навіть у тому разі, коли одна із сторін втратить інтерес до цих правовідносин.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16, а також постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Водночас частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
З огляду на те, що відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, передача та приймання майнових прав між сторонами договору не відбулася, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову, оскільки саме по собі укладання між ПрАТ «Компанія з управління активами «Карпати-інвест» та ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнових прав на квартиру.
При цьому, суд першої інстанції правильно зауважив, що в зв'язку з укладенням попереднього договору купівлі-продажу квартири та сплатою грошових коштів за цим договором, ОСОБА_1 не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів або в разі укладення основного договору купівлі-продажу пред'являти вимоги щодо права на частку у придбаній квартирі.
Проте підстав для визнання права на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири немає, оскільки такий договір є договором про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу та не надає не стороні цього договору право на отримання частки, майнових прав тощо, відповідно до положень статті 635 ЦК України.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22 січня 2025 року в справі № 753/7776/22.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов:
1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.
Отже, перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов'язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім'ї (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 22 листопада 2023 року у справі № 643/352/20).
Судом встановлено, що попередній договір був укладений 23.08.2019 року. Договір позики грошових коштів у вигляді розписки на суму 45 000 доларів США, що еквівалентно 1 128 871,56 грн, укладений ОСОБА_2 04.09.2019 року.
28.08.2019 року згідно квитанції № 262210006 ОСОБА_2 вніс авансовий платіж в сумі 457 000,00 грн, а 09.09.2019 року вніс авансовий платіж в сумі 1 063 675,75 грн, що підтверджується квитанцією № ПН3776.
Отже, отримані ОСОБА_2 у борг кошти в розмірі 45 000 доларів США використані в інтересах сім'ї, зокрема на внесення авансового платежу за попереднім договором від 23.08.2019 року.
Вказаних висновків ОСОБА_1 не спростувала, доказів на підтвердження наявності у подружжя заощаджень, які були використані на внесення авансового платежу за попереднім договором, не надала, так само як і не довела, що її батьки допомагали їм своїми заощадженнями.
Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що кошти за укладеним за час шлюбу договором позики сторони витратили в інтересах сім'ї, а саме на придбання спірної квартири, а тому ОСОБА_1 , крім поділу спірної квартири у відповідний правовий спосіб, також набула зобов'язання у вигляді повернення позиченої грошової суми, оскільки договір позики, укладений в інтересах сім'ї, створює обов'язок для обох з подружжя.
Тобто праву ОСОБА_1 на частину спірної квартири кореспондується боргове зобов'язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього нерухомого майна.
Разом із тим, встановивши, що борг за договором позики, стягнутий рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 13.02.2024 року, ОСОБА_2 погашений особисто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пред'явлення останнім вимоги про визнання боргу спільним та визнання за кожним із подружжя зобов'язання повернення коштів ОСОБА_3 в розмірі по 22 500 доларів США із кожного з подружжя без пред'явлення інших позовних вимог щодо стягнення боргу з порядку регресу з ОСОБА_1 , є неефективним та не забезпечить захист прав позивача за зустрічним позовом.
Посилання заявника на те, що судом не досліджена розписка та не перевірена її справжність, не заслуговують на увагу, оскільки під час вирішення справи в апеляційній інстанції представник останньої не заявляла клопотань про призначення відповідних експертиз на предмет перевірки наведених вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 26 січня 2026 року
Головуючий Судді