22 січня 2026 року м. Київ
Справа № 755/17343/25
Провадження: № 22-ц/824/3966/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Галаган В. І.,
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2025 року ПрАТ «АТ «Київводоканал» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідачка отримує від позивача житлово-комунальні послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води на підставі публічного договору, який був опубліковано 05.08.2014 року в газеті «Хрещатик» № 110(4510) відносно квартири АДРЕСА_1 . Однак, у зв'язку із невиконанням своїх зобов'язань у відповідачки виникла заборгованість перед позивачем за надані послуги на загальну суму 122 680,41 грн, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 року позов ПрАТ «АК «Київводоканал» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 113 137,89 грн та судовий збір у розмірі 2 792,47 грн., а всього 115 930 грн 36 коп.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, судове рішення просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав її, відповідачку, належним відповідачем у справі, ототожнивши реєстрацію місця проживання з фактичним користуванням житлом і споживанням житлово-комунальних послуг, що суперечить вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Наголошує, що вона не є власником, наймачем чи користувачем квартири, фактично в ній не проживала і не споживала, комунальні послуги, про що прямо зазначала у відзиві, однак суд неправильно витлумачив її пояснення.
Фактичним утримувачем і користувачем квартири протягом спірного періоду був інший співвласник, а з 2025 року єдиний власник квартири, який прийняв на себе обов'язок сплачувати заборгованість і належно його виконує.
Суд не перевірив належність відповідача, хоча за усталеною практикою Верховного Суду позов до неналежного відповідача за відсутності клопотання позивача про заміну відповідача є підставою для відмови в позові.
Суд безпідставно визнав розрахунки позивача достовірними, не дослідивши фактичний обсяг споживання послуг і кількість реальних користувачів, що порушує вимоги статей 77-89 ЦПК України.
Нарахування здійснювалися на трьох осіб без жодних доказів, тоді як офіційно у квартирі були зареєстровані лише дві особи, що спростовує правильність розрахунків.
Суд неправильно застосував позовну давність, фактично поширивши вимоги позивача на період, який перевищує встановлений законом трирічний строк.
Сукупність допущених порушень норм матеріального і процесуального права призвела до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «АТ «Київводоканал» Патенюк А. В. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими, зазначив, що суд першої інстанції правомірно визнав ОСОБА_1 належним відповідачем, оскільки у спірний період вона була зареєстрована у квартирі, а чинне законодавство покладає солідарний обов'язок зі сплати житлово-комунальних послуг на осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача; розрахунок заборгованості здійснено відповідно до законодавства, заяв чи документів для перерахунку відповідач не подавала, а строки позовної давності застосовано судом правильно з урахуванням їх продовження на період дії карантину.
В судовому засіданні адвокат Прилепа Р. А. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник ПрАТ «АТ «Київводоканал» Будовий К. В. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ПрАТ «АК «Київводоканал» є виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у місті Києві та надавало відповідні послуги квартирі АДРЕСА_1 на підставі публічного договору, опублікованого 05 серпня 2014 року.
У період, за який позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, у квартирі АДРЕСА_1 було відкрито особовий рахунок для нарахування плати за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, за яким здійснювалися відповідні нарахування.
Згідно з довідкою з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 з 31 березня 2005 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_1 у спірний період належало іншим особам, а з 03 червня 2025 року - ОСОБА_2 .
Матеріалами справи підтверджується, що між співвласниками квартири раніше був визначений порядок користування житловим приміщенням на підставі судового рішення від 03 липня 2006 року, яким закріплено користування окремими житловими кімнатами та допоміжними приміщеннями.
Позивачем здійснювалися нарахування плати за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2025 року, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, утворилася заборгованість.
Відповідачем у поданому до суду першої інстанції відзиві зазначалося про відсутність фактичного проживання у спірній квартирі та про неприйняття участі у користуванні житловим приміщенням у заявлений позивачем період.
Також відповідачем було подано письмове клопотання про заміну відповідача, в якому зазначалося, що вона не є власником спірної квартири та не користується цією квартирою.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 року зазначене клопотання відповідача, а також клопотання ОСОБА_2 , власник квартири,про заміну відповідача у справі, було залишено без задоволення.
Матеріали справи містять розрахунок заборгованості, наданий позивачем, а також відомості про кількість осіб, які, за даними виконавця послуг, враховувалися при здійсненні нарахувань.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у спірний період була зареєстрована за адресою квартири, щодо якої надавалися послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а також з того, що нарахування плати за відповідні послуги здійснювалося позивачем відповідно до чинних тарифів та поданих розрахунків, при цьому суд застосував правила позовної давності з урахуванням продовження строків її перебігу на період дії карантину.
Перевіряючи такі висновки суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Звертаючись до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 , позивач посилався на те, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі публічного договору, опублікованого у встановленому законом порядку, оскільки після опублікування повідомлення та умов договору заяв про відмову від приєднання до нього від відповідача не надходило.
Позивач зазначав, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг протягом тривалого часу утворилася заборгованість, яку просив стягнути з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та пені.
На підтвердження заявлених вимог позивач надав суду першої інстанції копії повідомлення про публічну пропозицію (оферту), публічного індивідуального договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, а також розрахунок заборгованості за зазначеною адресою.
В ході судовогорозгляду справи відповідачем у відзиві на позов зазначалося, що вона не є власником спірної квартири, фактично у ній не проживає та не користується житлово-комунальними послугами.
Крім того, в межах розгляду справи до суду першої інстанції було подано клопотання про заміну відповідача, у тому числі від ОСОБА_2 , який зазначав про належність йому права власності на спірну квартиру та про обставини фактичного користуванняквартирою.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 року зазначені клопотання про заміну відповідача залишено без задоволення з підстав того, що відповідно до положень ЦПК України право на подання такого клопотання надано виключно позивачу, при цьому позивач із відповідним клопотанням до суду не звертався.
В апеляційній скарзі відповідач посилалася на те, що вона не є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за вказаною адресою, не є власником квартири та фактично не проживала у квартирі в спірний період.
Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Частиною 2 ст.51 ЦПК України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов'язок визначати коло відповідачів у справі, предмет та підстави позову.
При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц.
З аналізу наведених норм матеріального та процесуального права вбачається, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову належить до диспозитивних прав позивача. Водночас встановлення належності відповідача та перевірка обґрунтованості заявлених вимог є обов'язком суду, який має бути реалізований під час розгляду справи по суті.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у зв'язку з її реєстрацією за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом із тим, матеріали справи містять докази того, що право власності на спірну квартиру у заявлений позивачем період належало іншим особам, а з 03 червня 2025 року - ОСОБА_2 . Доказів того, що ОСОБА_1 є власником, співвласником або наймачем спірного житла суду не надано.
Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна правова позиція узгоджується з положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яким статус індивідуального споживача пов'язується з правом власності або фактичним користуванням об'єктом нерухомого майна та отриманням послуг для власних потреб.
Водночас жодних належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 фактично проживала у спірній квартирі, користувалася нею або споживала житлово-комунальні послуги у заявлений позивачем період, матеріали справи не містять, а позивачем такі докази суду не надано.
Факт реєстрації місця проживання сам по собі не є безумовним підтвердженням фактичного користування житлом та споживання житлово-комунальних послуг, а тому не може слугувати достатньою підставою для покладення обов'язку зі сплати заборгованості.
В ході розгляду справи відповідачем, а також ОСОБА_2 подавалися клопотання про заміну відповідача, які ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 року були залишені без задоволення з підстав того, що відповідне клопотання може бути подано виключно позивачем.
Разом із тим, відмовляючи у задоволенні зазначених клопотань, суд першої інстанції сам послався на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 02 серпня 2023 року у справі № 761/13310/22, відповідно до якої пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у його задоволенні, однак при ухваленні рішення по суті спору зазначені правові висновки судом застосовані не були.
Отже, за наявності в матеріалах справи відомостей про іншу особу, на яку покладено обов'язок утримання спірного майна та яка фактично здійснює користування квартирою, позов було пред'явлено до особи, яка не є належним суб'єктом спірних матеріальних правовідносин.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
У зв'язку з цим колегія суддів не входить в обговорення та правову оцінку інших доводів апеляційної скарги, зокрема, щодо застосування строків позовної давності, правомірності нарахування заборгованості, правильності розрахунків, кількості осіб, на яких здійснювалися нарахування, а також відповідності заявлених до стягнення сум вимогам законодавства, оскільки вирішення цих питань можливе лише за умови правильного визначення суб'єктного складу сторін у справі.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладені представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують наведених висновків апеляційного суду.
Звертаючись із запереченнями, позивач помилково ототожнює сам факт реєстрації місця проживання відповідачки зі статусом споживача житлово-комунальних послуг, посилаючись на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», які регулюють правовідносини саме за участю споживачів.
Разом із тим, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичне проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, її користування житлом або реальне споживання нею послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у заявлений період.
Відтак, застосування позивачем до відповідачки правового статусу споживача та відповідних норм матеріального права ґрунтується на припущеннях, а не на встановлених судом фактичних обставинах справи та належних доказах, що суперечить вимогам статей 76-81 ЦПК України.
За відсутності доказів фактичного споживання відповідачкою житлово-комунальних послуг, а також з огляду на встановлений у справі факт належності права власності на спірну квартиру іншій особі, позовні вимоги були заявлені до особи, яка не є належним суб'єктом спірних матеріальних правовідносин, що унеможливлює їх задоволення незалежно від інших доводів сторін.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 грн покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 23 січня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура