22 січня 2026 року м. Київ
Справа №759/10288/25
Провадження: № 22-ц/824/4142/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Симоненка Тараса Вікторовича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Тверлохліб Ю. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», за участю третіх осіб: Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 28 травня 2019 року між нею та АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») було укладено договір позики (кредиту) № 491005454. Зазначає, що отримані в позику грошові кошти вона частково повернула відповідно до графіка погашення заборгованості, однак решту суми не змогла сплатити у зв'язку з погіршенням фінансового стану. Протягом тривалого часу будь-яких вимог або звернень від кредитора щодо наявності заборгованості їй не надходило. Водночас, в 2025 році їй стало відомо про блокування її банківських рахунків та примусове списання грошових коштів, у зв'язку з чим вона звернулася за правовою допомогою до адвоката Симоненка Т. В. 05 травня 2025 року у відповідь на адвокатський запит приватний виконавець Юхименко О. Л. надіслав постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, код доступу до матеріалів виконавчого провадження та супровідні документи, зокрема: копію оферти на укладення кредиту, копію анкети-заяви, а також копію виконавчого напису нотаріуса від 13 березня 2020 року № 10071. Через систему доступу сторін до матеріалів виконавчого провадження asvpweb.minjust.gov.ua, розміщену на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України, представником позивачки було досліджено матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого 13 квітня 2020 року, та з'ясовано, що підставою для примусового стягнення заборгованості став виконавчий напис нотаріуса від 13 березня 2020 року № 10071, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. Зазначає, що свідоцтво на право зайняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Хари Н. С. на даний час скасоване. У зв'язку з наведеним, заперечує наявність у неї заборгованості у розмірі 21 317,12 грн, а також вказує на відсутність доказів безспірності заборгованості, визначених пунктом «б» частини другої Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зокрема, зазначає, що при вчиненні виконавчого напису у нотаріуса були відсутні: докази фактичного отримання нею конкретної суми кредитних коштів; відомості щодо погашення заборгованості (розрахунок платежів); докази звернення кредитора до неї з письмовою вимогою про погашення боргу; виписка з банківського рахунку боржника; детальний та обґрунтований розрахунок суми заборгованості. При цьому, в матеріалах виконавчого провадження наявний лише паспорт кредиту з орієнтовним графіком погашення та загальними умовами кредитування, що, на її думку, не може свідчити про безспірність заборгованості. За таких обставин, вважає, що виконавчий напис нотаріуса від 13 березня 2020 року № 10071 було вчинено з істотними порушеннями вимог законодавства, без наявності передбачених законом документів, які підтверджують безспірність вимог стягувача. Крім того, зазначає, що ані відповідачем, ані нотаріусом їй не надсилались повідомлення чи вимоги про погашення заборгованості, що позбавило сторони можливості врегулювати спір у досудовому порядку.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Симоненко Т. С. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про законність виконавчого напису нотаріуса, не перевіривши належним чином дотримання нотаріусом вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій. На його думку, суд обмежився формальним посиланням на наявність кредитного договору, однак не з'ясував, чи були нотаріусу подані документи, які підтверджують саме безспірність заборгованості, зокрема, докази фактичного отримання кредитних коштів, детальний та обґрунтований розрахунок заборгованості, виписка з рахунку боржника, а також докази звернення кредитора до боржника з вимогою про усунення порушень. Наполягає, що за відсутності таких документів у нотаріуса не було правових підстав вважати заборгованість безспірною, а отже виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Мухніцький Г. Ю. в інтересах АТ «Сенс Банк» заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими, зазначив, що кредитний договір містив усі істотні умови та був укладений у належній формі, а подані нотаріусу документи відповідали вимогам Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172. Представник банку вказував, що чинним на момент вчинення виконавчого напису законодавством не передбачалося обов'язкового направлення боржнику вимоги про погашення заборгованості як умови для вчинення виконавчого напису, а сам факт подальшого заперечення боржником розміру боргу не свідчить про його спірність на момент звернення до нотаріуса. Також зазначалося, що позивачка не надала жодних належних доказів на підтвердження іншого розміру заборгованості або її відсутності, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 10071, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором від 28 травня 2019 року № 491005454, укладеним з АТ «Альфа-Банк» (на тепер АТ «Сенс Банк») (а. с. 18 - 19).
У вказаному виконавчому написі зазначено наступне: строк платежу за кредитним договором від 28 травня 2019 року № 491005454 настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 31 серпня 2019 року до 05 грудня 2019 року. Сума заборгованості складає 20 667,12 грн, у тому числі прострочена заборгованість за сумою кредиту - 578,21 грн, прострочена заборгованість за комісією та процентами - 1 871,59 грн, строкова заборгованість за сумою кредиту - 18 184,23 грн; строкова заборгованість за комісією та процентами - 33,09 грн. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із стягувача АТ «Сенс Банк» у розмірі 650,00 грн, яка підлягає стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, яка підлягає стягненню з боржника, яким є ОСОБА_1 , на користь АТ «Сенс Банк» складає 21 317,12 грн.
Виконавчий напис від 13 березня 2020 року № 10071 вчинено на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вважала, що оспорюваний виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки на момент його вчинення у нотаріуса були відсутні документи, які підтверджували безспірність заборгованості. Зазначала, що нотаріусу не було надано доказів фактичного отримання нею кредитних коштів, детального та належного розрахунку заборгованості, виписки з її банківського рахунку, а також доказів звернення кредитора до неї з вимогою про погашення заборгованості. За таких обставин, на її думку, у нотаріуса були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису, у зв'язку з чим він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що подані стягувачем документи відповідали вимогам Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а сам факт оспорювання боржником заборгованості після вчинення виконавчого напису не свідчить про її спірність на момент звернення до нотаріуса. Суд дійшов висновку, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості або її іншого розміру, а також не доведено порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Як зазначено у частині 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною 4 статті 12 ЦПК України суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення чи не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
При цьому відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Крім того, статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статей 12, 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Як передбачено пунктами 3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме: пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині "а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу", п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту:
"Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.". Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) "Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно", для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Для правильногозастосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилалася на порушення, які, на її думку, були допущені приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, зокрема на недодержання встановленої законом процедури його вчинення та відсутність документів, які б підтверджували безспірність заборгованості, у тому числі належного розрахунку боргу, виписки з рахунку боржника, доказів отримання кредитних коштів та доказів звернення кредитора до боржника з вимогою про погашення заборгованості.
Всі зазначені обставини були покладені позивачкою в основу позовних вимог як такі, що, на її переконання, свідчать про незаконність спірного виконавчого напису та є підставами для визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Разом з тим, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених нею обставин, а наведені доводи зводяться до суб'єктивного заперечення правомірності вчинення виконавчого напису без спростування його законності належними доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність заборгованості або її інший розмір на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису, а також не підтверджують порушення нотаріусом вимог законодавства, які б унеможливлювали вчинення відповідної нотаріальної дії.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності вчинення виконавчого напису з підстав недотримання нотаріусом вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій колегія суддів вважає необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, виконавчий напис було вчинено на підставі поданих стягувачем документів, які за своїм змістом відповідали вимогам Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Сам по собі факт заперечення позивачкою наявності або розміру заборгованості після вчинення виконавчого напису не свідчить про її спірність на момент звернення стягувача до нотаріуса та не є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Посилання скаржниці на відсутність у нотаріуса доказів фактичного отримання нею кредитних коштів, детального розрахунку заборгованості, виписки з рахунку боржника чи доказів направлення вимоги про погашення заборгованості не спростовують висновків суду першої інстанції. Чинне на момент вчинення виконавчого напису законодавство не передбачало обов'язку нотаріуса перевіряти фактичне виконання сторонами умов кредитного договору або з'ясовувати реальність отримання кредитних коштів, оскільки такі питання виходять за межі юрисдикції нотаріуса.
Крім того, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та повторюють доводи, які вже були предметом дослідження і правової оцінки суду першої інстанції. Нових обставин чи доказів, які б свідчили про порушення нотаріусом встановленого законом порядку вчинення виконавчого напису або про відсутність заборгованості на момент його вчинення, апелянтом до суду апеляційної інстанції не подано.
Колегія суддів також ураховує доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, відповідно до яких кредитний договір містив усі істотні умови, був укладений у належній формі, а подані нотаріусу документи відповідали вимогам чинного законодавства. За таких обставин підстав для висновку про неправомірність вчинення виконавчого напису або про порушення прав позивачки судом першої інстанції не встановлено.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Симоненка Тараса Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня2025 рокузалишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Симоненка Тараса Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 23 січня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура