22 січня 2026 рокусправа № 380/9737/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить:
- визнати незаконною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиконання рішення Дрогобицького об'єднаного управління Головного управління Пенсійного фонду України номер 913090181125 від 19.04.2025 про перерахунок належних позивачу пенсійних виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, Код ЄДРПОУ: 13814885, електронна пошта: post@lv.pfu.gov.ua) здійснити виплати згідно з проведеним перерахунком належної позивачу з 01 квітня 2025 року пенсії за вислугу років з урахуванням раніше проведених виплат, виходячи з передбаченого ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) розрахунку 90 відсотків від заробітної плати (грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу, надбавки за вислугу років, матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань згідно з довідками, виданими Офісом Генерального прокурора, а саме: довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії від 07.03.2025 №21-47 зп; довідки про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців підряд перед зверненням за пенсією) від 07.03.25 №21-46 зп; надбавок та підвищень, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України від 15.02.1995 номер 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні», Законом України від 16.03.2004 №1603 «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни», та здійснювати виплати з урахуванням перерахунку вказаної пенсії у повному обсязі без обмеження її максимального розміру, без обмеження розміру надбавок, доплат та підвищень пенсій, без оподаткування та нарахування військового збору та, у разі підвищення заробітної плати працівникам прокуратури, проводити подальші перерахунки і виплати пенсії, надбавок, доплат і її підвищень без обмежень їх максимальних розмірів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, Код ЄДРПОУ: 13814885, Електронна пошта: post@lv.pfu.gov.ua) здійснити виплати заборгованості із передбаченого Законом України від 15.02.1995 номер 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» підвищення пенсії в загальній сумі 255 487,95 гривень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру». Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області під час здійснення перерахунку пенсії на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 07.04.2025 № 22-47зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, станом на 01.01.2022 за відповідною (прирівняною) посадою начальника Головного управління, яка прирівнюється до посади начальника Департаменту, обмежило розмір пенсії максимальним розміром. Крім цього позивач зазначає, що йому протиправно не виплачується підвищення як жителю гірського району, що передбачено Законом України від 15.02.1995 номер 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Позивач вважає бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправною та такою, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому з метою захисту своїх прав та законних інтересів звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач 11.06.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до постанови Личаківського районного суду м. Львова від 11.08.2016 у справі №2-а/463/189/16 зобов?язано управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно з поданою ним заявою від 11.07.2016 з врахуванням довідки Генеральної прокуратури України від 05.07.2016 № 18-1048 зн, виходячи із розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку, починаючи з 01 січня 2016 року без застосування обмежень максимального розміру пенсії в десять прожиткових мінімумів, установленої для осіб, які втратили працездатність. Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 05.07.2016 № 18-1048 зн, становив 31541,71 грн. На виконання рішення суду розмір пенсійної виплати без застосування обмежень максимального розміру пенсії становив 28387,54 грн (31541,71 грн х 90%). 3 01.07.2021 до пенсії встановлено підвищення як жителю гірського району відповідно до поданих документів та заяви від 29.06.2021. Розмір пенсії з 01.07.2021 становив 34065,05 грн., у тому числі: 28387,54 грн. - розмір пенсії призначений за судовим рішенням; 5677,51 грн. - підвищення як жителю гірського району.
Зазначає, що перерахунок і виплата пенсії позивача здійснюється відповідно до судового рішення, яке не містить зобов?язання щодо виплати підвищення як жителя гірського району, тому підстав для виплати зазначеного підвищення немає.
Крім цього зазначає, що відповідно до поданих позивачем документів та заяви від 10.03.2025 №3413 йому проведено перерахунок пенсії за вислугу років з урахуванням довідок, виданих Офісом Генерального прокурора, а саме: довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії від 07.03.2025 № 21-47 зп; довідки про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців підряд перед зверненням за пенсією) від 07.03.25 №21-46 зп. Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) відповідно до вищезазначених довідок станом на 01.01.2022 становить 111717,66 грн. Розмір пенсії після проведеного перерахунку становить 101176,14 грн., в тому числі: - 100545,89 грн. - розмір пенсії від заробітку (111717,66 х 90%); - 590,25 грн. підвищення учасникам бойових дій (25 % від 2361 грн.); - 40,00 грн. - цільова допомога учасникам бойових дій.
Представник відповідача звертає увагу, що оскільки перерахунок пенсії позивача проведено e 2016 році на виконання рішення суду, розмір пенсії позивача після такого перерахунку не обмежується десятьма прожитковими мінімумами відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» та становить 28387,54 грн. Виплата пенсії позивачу здійснюється без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 з 04.11.2010 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 11.08.2016 у справі №2а/463/189/16 зобов?язано управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно з поданою ним заявою від 11.07.2016 з врахуванням довідки Генеральної прокуратури України від 05.07.2016 № 18-1048 зн, виходячи із розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку, починаючи з 01 січня 2016 року без застосування обмежень максимального розміру пенсії в десять прожиткових мінімумів, установленої для осіб, які втратили працездатність.
Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 з врахуванням довідки Генеральної прокуратури України від 05.07.2016 № 18-1048 зн, становив 31541,71 грн.
На виконання цього судового рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача. Розмір пенсійної виплати без застосування обмежень максимального розміру пенсії становив 28387,54 грн (31541,71 грн. х 90 %).
3 01.07.2021 до пенсії встановлено підвищення як жителю гірського району відповідно до поданих документів та заяви від 29.06.2021. Перерахований розмір пенсії з 01.07.2021 становив 34065,05 грн, у тому числі: 28387,54 грн. - розмір пенсії призначений за судовим рішенням; 5677,51 грн - підвищення як жителю гірського району. Оскільки після такого перерахунку розмір пенсії перевищував десять прожиткових мінімумів, виплата пенсії позивачу проводилась в попередньо визначеному на виконання рішення суду розмірі - 28387,54 грн.
Офісом Генерального прокурора 07.03.2025 видано позивачу довідку про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії від 07.03.2025 № 21-47 зп та довідку про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців підряд перед зверненням за пенсією) від 07.03.2025 № 21-46 зп.
Позивач звернувся до пенсійного органу із заявою від 10.03.2025 про перерахунок пенсії відповідно до вищезазначених довідок.
Відповідно до поданих документів та заяви від 10.03.2025 №3413 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача за вислугу років з урахуванням довідок, виданих Офісом Генерального прокурора, а саме: довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії від 07.03.2025 № 21-47 зп; довідки про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців підряд перед зверненням за пенсією) від 07.03.2025 №21-46 зп. Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) відповідно до вищезазначених довідок станом на 01.01.2022 становить 111717,66 грн. Розмір пенсії після проведеного перерахунку становить 101176,14 грн., в тому числі: - 100545,89 грн. - розмір пенсії від заробітку (111717,66 х 90%); - 590,25 грн. підвищення учасникам бойових дій (25 % від 2361 грн.); - 40,00 грн. - цільова допомога учасникам бойових дій. Оскільки після перерахунку розмір пенсії перевищував десять прожиткових мінімумів, виплату пенсії позивачу відповідач продовжує проводити в попередньо визначеному на виконання рішення суду розмірі - 28387,54 грн.
Листом від 26.03.2025 Головне управління Пенсійного фонду України повідомило позивача, що оскільки перерахунок пенсії ОСОБА_1 у 2016 році проведено на виконання рішення суду, виплата пенсії з цього часу здійснюється в розмірі 28387,54 грн, тобто понад встановлені Законом України «Про прокуратуру» обмеження максимального розміру пенсії в десять прожиткових мінімумів та без урахування Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії максимальним розміром та вважаючи, що такі обмеження відповідачем протиправно застосовуються на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії за вислугу років працівникам органів прокуратури був і є Закон України «Про прокуратуру»: до 15 липня 2015 року - Закон № 1789-ХІІ, з цієї дати - Закон України від 14.10.2014 № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ).
На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону № 1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII у частині перерахунку пенсії втратила чинність.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення статті 86 Закону № 1697-VII.
Відповідно до абзацу 6 частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ (в редакції, яка діє з 01.01.2017) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Положеннями статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон №3668) передбачено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI встановлено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12.2021 у справі № 580/5962/20 зазначив, що наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
З часу набрання чинності Законом № 3668-VI він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України.
Отже, на осіб, яким пенсія призначена (перерахована) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, в тому числі на підставі Закону України «Про прокуратуру», та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що крім пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, обмеження максимального розміру пенсії колишніх працівників прокуратури встановлені також і Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ.
Відповідно до абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону № 1697-VІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Верховний Суд вказав, що оскільки таке перевищення виникло в результаті перерахунку в період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону № 3668-VI та спеціальної норми абзацу 5 частини 15 статті 86 Закону № 1697-VІІ, то до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення вказаних статей, які визначають обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, зазначені положення Закону № 3668-VI та абзацу 5 частини 15 статті 86 Закону № 1697-VІІ неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Верховний Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).
Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі дії здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що розмір пенсійної виплати позивачу правомірно підлягає обмеженню до десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, що передбачено приписами чинної статті 2 Закону «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» № 3668-VI та абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ.
Водночас суд враховує, що постановою Личаківського районного суду м.Львова від 11.08.2016 у справі №2а/463/189/16 зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016 виходячи з розрахунку 90 відсотків середнього заробітку з врахуванням довідки Генеральної прокуратури України №18-1048зн від 05.07.2016 без обмеження максимальним розміром. Це судове рішення набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.
Тому, на виконання цього судового рішення відповідачем перерахована та виплачується позивачу пенсія в розмірі 90 відсотків від середньої заробітної плати за посадою позивача станом на 01.01.2016 без застосування обмежень максимального розміру. Розмір пенсії позивача перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та становить 28367,54 грн.
Суд враховує, що за існуючого правового регулювання спірних правовідносин, у разі наступного перерахунку пенсії позивача при виплаті такої пенсії підлягають застосуванню норми статті 2 Закону «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» № 3668-VI та абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ щодо обмеження пенсії максимальним розміром. Однак, розмір таких пенсійних виплат не може бути меншим від того, що вже виплачується позивачу, тобто - 28367,54 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області після проведення в березні 2025 року перерахунку пенсії позивачу на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21-47 від 07.03.2025 правомірно здійснюється виплата пенсії в попередньо перерахованому на виконання рішення суду розмірі - 28387,54 грн.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 29.12.2021 у справі № 580/5/21 та від 06.04.2022 у справі № 340/5504/20, а також Шостим апеляційним адміністративним судом у постановах від 14.12.2022 у справі № 640/30099/21 та від 07.07.2022 у справі № 640/18543/21.
Окремо суд ураховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Вказане викликане об'єктивними причинами, а саме прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Щодо посилань позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», то суд такі до уваги не приймає, оскільки суд встановив, що відповідач не застосовував обмеження розміру пенсії відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Такі обмеження застосовані на підставі норм Закону № 1697-VІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Отже, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, позовні вимоги позивача у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її граничним розміром є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо встановлення позивачу підвищення пенсії як жителю гірського району суд зазначає таке.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 за №56/95-ВР (далі - Закон №56/95-ВР).
За змістом частини 1 статті 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (частина 2 статті 5 Закону №56/95-ВР).
За змістом підпункту 5 пункту 2.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Суд звертає увагу, що місцем реєстрації місця проживання у паспорті позивача значиться смт. Підбуж Дрогобицького району, яке відповідно до Переліку населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, затвердженого постановою КМУ від 11.08.1995 №647, є гірським населеним пунктом.
Натомість відповідач не надав суду доказів того, що станом на момент звернення позивач не проживав в гірському населеному пункті.
Відповідно до перерахунку пенсії від 25.02.2025 позивачу було встановлено підвищення як жителю гірського району в розмірі 5677,51 грн.
Водночас згідно з копією перерахунку пенсії від 18.03.2025 відповідач здійснивши перерахунок пенсії позивача відповідно до довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії від 07.03.2025 № 21-47 зп та довідки про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців підряд перед зверненням за пенсією) від 07.03.25 № 21-46 зп, припинив нарахування підвищення як жителю гірського району.
Відповідач листом від 26.03.2025 повідомив позивача про те, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Водночас, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків.
Інших мотивів не включення до пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків відповідач не вказав.
Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача в частині не включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі №240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, по суті змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час виникнення публічно-правових відносин, зокрема на час звернення позивача із заявою від 17.02.2025 про здійснення перерахунку пенсії з врахуванням такої надбавки, Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.
Внаслідок чого позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, фактично позбавлений гарантованого йому частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 09.07.1998 №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі №826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у справі №640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Щодо виплати позивачу надбавки до пенсії за проживання у гірській місцевості то суд вважає за необхідне відмовити в такій позовній вимозі, оскільки така виплата буде перевищувати максимальний розмірі пенсії.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та зобов'язати відповідача здійснити нарахування позивачу надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 18.03.2025.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 241-246, 250, 255, 293, 295, КАС України, суд,-
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не нарахування ОСОБА_1 з 18.03.2025 щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 18.03.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан