18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
17 грудня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/835/25
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:
від прокурора: Кока С.Л. - прокурор, за посвідченням (в режимі відеоконференції),
від позивача - не з'явився,
від відповідача: Тарасенко О.В. - адвокат (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу
за позовом Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп»
про визнання недійсним договору у частині, стягнення сплаченого ПДВ, 3 % річних та інфляційних втрат,
Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони (прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Міноборони, МО України) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (ПП НВФ «Імекс Хімгрупп»), у якій просить суд:
1) визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору № 286/1/23/79 від 21.11.2023 про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідина adblue) (за кошти Державного бюджету України) (договір, договір № 79), укладеного між Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) та Приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (код ЄДРПОУ 36584093), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
2) стягнути з Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» на користь Міністерства оборони України 39 924,08 грн, з яких: 32 500 грн безпідставно сплачені кошти у виді ПДВ, 5938,87 грн - інфляційні втрати та 1485,21 грн - 3 % річних.
Сплачений судовий збір прокурор просить покласти на відповідача.
Прокурор вбачає наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою, оскільки позивач, Міністерство оборони України, наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання, не вжив заходів щодо усунення виявлених порушень інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, адже укладення оспорюваного в частині договору та безпідставна сплата коштів як ПДВ не спрямовані на забезпечення обороноздатності України в умовах воєнного стану з максимальною економією, ефективністю та із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.
Суд, враховуючи доводи прокурора щодо його представницьких повноважень, викладені у позові, та враховуючи норми ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вважає обґрунтованими підстави для звернення прокурора з даним позовом до суду.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначає, що п.п. 1.1 та 3.1 оспорюваного правочину в частині включення до ціни договору суми ПДВ суперечать вимогам Податкового кодексу України (ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» № 178 від 02.03.2022 (постанова № 178), що є підставою для визнання цих пунктів договору недійсними у зазначеній частині, а сплачені безпідставно кошти як ПДВ мають бути повернуті позивачу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України (ЦК України).
Ухвалою від 22.07.2025 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.
05 та 06 серпня 2025 року від відповідача надійшли два аналогічних за змістом відзиви на позовну заяву.
08 серпня 2025 року від прокурора надійшла відповідь на відзив.
13 серпня 2025 року від Міноборони надійшли додаткові пояснення, в яких зокрема викладено клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
Ухвалою від 28.08.2025 суд забезпечив проведення судових засідань для прокурора в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
03 вересня 2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, 05 вересня 2025 року від прокурора у відповідь на пояснення - заперечення.
Ухвалою від 11.09.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 15.10.2025.
Ухвалою від 15.10.2025 суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; розгляд справи відклав на 06.11.2025.
Призначене на 11 годину 00 хвилин 06 листопада 2025 року судове засідання не відбулося через оголошення повітряної тривоги. Суд ухвалою повідомив учасників у справі про дату, час і місце судового засідання.
Ухвалою від 19.11.2025 суд забезпечив проведення судового засідання для представника відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Призначене на 11 годину 00 хвилин 04 грудня 2025 року судове засідання не відбулося по технічним причинам, запис судового засідання у справі не міг здійснюватися із-за технічних проблем з доступом до серверів запису (проблем з інтернетом). Суд ухвалою повідомив учасників у справі про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 5 статті 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно - всі подані учасниками справи заяви по суті позовних вимог прийняті судом до розгляду, долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні, що відбулося 17.12.2025 за участю прокурора та представника відповідача, суд заслухавши вступне слово прокурора та представника відповідача, усні пояснення, перейшов до з'ясування обставин справи та дослідження доказів. Надано можливість прокурору та представнику відповідача на стадії судових дебатів висловити свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками. Прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі, здійснити розподіл судових витрат. Представниця відповідача проти позову заперечила повністю. Суд завершив розгляд справи по суті, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.12.2025 підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Виклад позицій учасників судового процесу.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що постановою № 178 встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022. Постанова № 178 містить посилання на норми підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, відповідно до яких за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. Тому положення договору у частині включення ПДВ у розмірі, еквівалентному 20 % ціни технічної речовини для транспорту (відновник оксиду азоту), до ціни договору суперечать пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанові № 178.
Посилаючись на правові висновки щодо застосування ст. 203, 215, 217, 627 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України в подібних правовідносинах, викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 10.02.2022 у справі № 916/707/21, прокурор просить визнати недійсними частини договору стосовно визначення ПДВ, а сплачені кошти у вигляді податку на додану вартість за договором стягнути на користь Держави в особі Міноборони як такі, що безпідставно отримані внаслідок незаконного збагачення, поза межами договірних відносин, згідно з ст. 1212 ЦК України.
Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 625, 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладені в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, за прострочення виконання грошового зобов'язання, що має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача, прокурор просить стягнути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми.
Позов має на меті комплексний захист інтересів держави, які порушені внаслідок укладення та виконання спірного у частині договору. Так, обставини вчинення даного правочину та його наслідки для економіки держави вказують на його невідповідність як правовій природі та меті встановлення податкових пільг в умовах воєнного стану, так і забезпеченню обороноздатності держави. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання під час дії правового режиму воєнного стану, що не може визнаватися допустимим.
Згідно з абзацами 1, 4 ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України» МО України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням.
Фінансування договору здійснювалося за рахунок коштів бюджетної програми 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни», головним розпорядником якої згідно з додатками до Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є МО України.
Міноборони як орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює. Можливими причинами прокурор вбачає, зокрема, помилкову позицію позивача щодо відсутності порушених інтересів держави.
Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом від 15.04.2025 № 15-178 звернулась із запитом до Міноборони в якому, поміж іншого, повідомила про можливі порушення закону при здійсненні закупівель оборонним відомством у ПП «Імекс Хімгрупп», у т.ч. й за договором № 79.
У відповіді Міноборони від 25.04.2025 № 220/74/вихЗПІ/84 повідомило, що договір укладався не з метою виконання мобілізаційних завдань; з огляду на внесення змін до постанови № 178 ПДВ спрямовується до державного бюджету, не є прибутком постачальника, і сплата Міноборони ПДВ, який у подальшому справляється до державного бюджету, не може свідчити про порушення інтересів держави; недоцільно вживати претензійно-позовну роботу.
Надалі Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом від 07.05.2025 № 62-23/3 вкотре повідомила позивача про те, що при укладанні договору допущено порушення закону, зайво сплачено у виді ПДВ кошти в розмірі 32 500 грн, що підлягають поверненню оборонному відомству.
Відповідач надав аналогічну попередній відповідь листом від 12.05.2025 № 220/74/вихЗПІ/96.
Прокурор обґрунтовує наявність підстав для здійснення представницьких функцій з метою захисту інтересів держави відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України, про що також листом від 16.07.2025 повідомив позивача.
Позивач - Міністерство оборони України не підтримує заявлених позовних вимог. Позиція зводиться до того, що договір укладався вже після оголошення воєнного стану без дотримання затвердженої типової форми договору на виконання мобілізаційних завдань, а тому не може вважатися таким, що укладений на виконання мобілізаційних завдань. Отже норми постанови № 178 не розповсюджуються на укладений між Міноборони та відповідачем договір.
Міноборони звертає увагу, що 18 липня 2024 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 178» № 831, якою викладено у новій редакції преамбулу (вступну частину) та пункт 1 постанови № 178 з метою усунення неоднозначного тлумачення положень постанови № 178 та наявної судової практики. Зокрема, у преамбулі слова і цифри «З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»» замінено словами «З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації».
При цьому мета і підстава прийняття нормативно-правового акта, основні завдання, на виконання яких спрямована його дія, інші важливі для суб'єкта правотворчої діяльності обставини, що впливають на прийняття такого нормативно-правового акта, визначаються преамбулою такого нормативно-правового акта (частина перша статті 38 Закону України «Про правотворчу діяльність»).
Відтак, виснує, що до 01 серпня 2024 року (дата набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2024 року № 831) постанова № 178 могла застосовуватися виключно до контрактів, визначених мобілізаційними завданнями, а після 01 серпня 2024 року - до всіх контрактів, які забезпечують здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації.
Відповідач, посилаючись на положення ст. 16, 215, 217 ЦК України, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 910/22319/16 від 12.03.2018 зазначає, що слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.
В приписах підпункту «г» підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та постанови № 178 не значиться Міністерство оборони України. Спірний договір був укладений після 24.02.2022 (введення воєнного стану в Україні) та з його змісту слідує, що він укладений не за типовою формою, а тому можна дійти висновку, що спірний договір не є договором, що укладається на виконання мобілізаційних завдань. Вказане додатково свідчить про відсутність підстав застосування вимог постанови № 178 до порядку визначення ціни за спірним договором.
Відповідач звертає увагу, що згідно з преамбулою договору той укладений керуючись вимогами Господарського і Цивільного кодексів України, з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (постанова № 1275). Постановою № 1275 затверджено «Особливості здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (Особливості). Відповідач, як учасник спрощеної закупівлі, якого визнали переможцем, підписавши державний контракт (договір) не має права змінювати його істотні умови, а ціна договору в розумінні законодавства є істотною умовою договору. Проєкт договору з його додатками, включаючи ціну договору погоджено всіма структурними підрозділами Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України, про що свідчить листок погодження з переліком цифрових підписів. Міністерство оборони України мало інформацію про лист Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05, індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 07.06.2023 № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-0, роз'яснення ГУ ДПС у Житомирській області від 09.01.2023 № 169/5/06-30-04-03-17, на які у позовній заяві посилається прокурор, однак погодило договір у редакції із пунктами 1.1, 3.1, виходячи з того, що вказаний договір не є договором, що укладається на виконання мобілізаційних завдань. Придбаний товар (хімічна продукція) не був призначений для виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави і не використаний саме в цих цілях. У справі немає жодного доказу для чого був придбаний товар, як він використовувався. Вказане додатково свідчить про відсутність підстав застосування вимог постанови № 178 до порядку визначення ціни за спірним договором.
Відповідач зауважує, що в позовній заяві позивач посилається на п. 1 постанови № 178 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин. Звертає увагу, що предметом закупівлі є чиста хімічна речовина та різноманітна хімічна продукція, (24900000-3) (рідина AdBlue), Лот 1. Чиста хімічна речовина та різноманітна хімічна продукція (24900000-3) (рідина AdBlue), а саме: Відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue), (далі - товар) для потреб Міністерства оборони.
Відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) - це рідина, що використовується для зменшення кількості забрудненого повітря дизельним двигуном. Не є товаром для заправки та дозаправки. Також вказана хімічна продукція не є товаром виключно для забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України.
Підпункт «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України не дає вичерпний перелік товарів, які підпадають під розуміння забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України. Більше того, постанова № 178 також не дає вичерпний перелік товарів, які підпадають під розуміння забезпечення транспорту Збройних Сил України.
Посилання позивача на лист Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05, індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 07.06.2023 № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-0, роз'яснення ГУ ДПС у Житомирській області від 09.01.2023 № 169/5/06-30-04-03-17, як джерела права, відповідач вважає безпідставними, оскільки податкові консультації не мають сили нормативно-правового акту. Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків.
В противагу листам роз'ясненням та податковій консультації, на яку посилається позивач, відповідач зазначає про наявність листа роз'яснення ДПС України у Львівській області від 05.06.2023, який оприлюднено на офіційному порталі, про те, що нормами пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та постанови № 178 не визначено ні переліку товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, ні переліку кодів з Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015 чи кодів УКТ ЗЕД.
Листом № 8271/6/99-00-21-03-02-06 від 29.07.2022 ДПС України наголошує, що ст. 14 розділу І Кодексу не містить визначення терміну «забезпечення транспорту».
Так відповідач доходить висновку про те, що лише Міністерство оборони України, як головний орган у системі органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, при заключенні договорів на поставку товарів, виходячи з призначення та подальшого використання придбаного за таким договором товару, приймає рішення про застосування норм пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та постанови № 178.
При укладенні договору Міноборони до його умов було включено пункти 1.1, 1.3, що в свою чергу свідчить про те, що придбаний за цим договором товар буде використано не з метою виконання мобілізаційних завдань.
Відповідач, як і Міноборони, звертає увагу що у Харківському окружному адміністративному суді розглядалася справа № 320/20717/23 за позовом Міністерства до Аудиторської служби про визнання дій протиправними та скасування пунктів 1-5 вимоги від 18.05.2024 № 000800-14/5639-2023, у якій судом зроблені висновки щодо того, чи правомірно МО України в укладених контрактах до вартості товару (заправки, дозаправки, забезпечення наземного транспорту Збройних Сил України) включало податок на додану вартість.
Також відповідач звертає увагу на те, що у Листі Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики від 21.02.2024 № 20д9/7-2024/40553, який адресовано Прем'єр-міністру України Денису Шмигалю, констатується неузгодженість у вступній частині постанови № 178, що породило неоднозначність у застосуванні положень постанови № 178 та відповідно судові спори; у зазначеному листі Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики просить Кабінет Міністрів України дослідити судову практику з цього питання, позицію Офісу Генерального прокурора та розглянути питання щодо внесення змін до постанови № 178; діє принцип презумпції правомірності рішень платника податків, а лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики від 21.02.2024 № 20д9/7-2024/40553 підтверджує неоднозначність у застосуванні положень постанови № 178 та відповідно - судові спори.
Серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків, суть якого зводиться до того, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, - рішення приймається на користь платника податків.
Отже відповідач доводить відсутність ознак недійсності оспорюваного правочину відповідно до ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки він виконував Закон, а виконання закону повністю відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та той факт, що спірний договір не є договором на виконання мобілізаційних замовлень (завдань), відсутність підстав для визнання недійсним п.п. 1.1, 3.1 договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення з ПП НВФ «ІМЕКС ХІМГРУПП» на користь Міністерства оборони України безпідставно сплачених коштів у виді ПДВ.
Щодо вимоги сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, відповідач зазначає, що правові висновки що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, на які посилається прокурор, не є подібними до правовідносин у цій справі.
Вимога на повернення безпідставно отриманих коштів на адресу відповідача не надходила, доказів її надсилання позивачем не надано.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов'язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, як слідує з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, від 12.04.2023 у справі № 461/4066/21, зобов'язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив висновок про виникнення у особи обов'язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.
Оскільки позивач перерахував відповідачу суму ПДВ на підставі укладеного між сторонами договору, зокрема пунктів 1.1 та 3.1, але господарським судом встановлений факт недійсності цих пунктів, тому обов'язок з повернення цих коштів виникає у відповідача з моменту набрання законної сили рішенням, яким було встановлено недійсність частини правочину. Отже відповідач вважає, що у прокурора немає підстав для застосування статті 625 Цивільного кодексу України у частині нарахування процентів річних та інфляційних витрат з моменту сплати спірної суми покупцем, позовні вимоги в цій частині - передчасні, необґрунтовані та безпідставні.
У свою чергу прокурор на наведені відповідачем заперечення про: безпідставність застосування до спірних правовідносин постанови № 178, оскільки Міноборони є центральним органом виконавчої влади; спірний правочин не є договором, укладеним на виконання мобілізаційних завдань; неможливість змінити істотні умови договору, вважаючи що ПДВ включено до ціни правочину; що рідина adblue, що є предметом оспорюваного договору, не є товаром виключно для забезпечення військового наземного транспорту і може використовуватись для інших цілей; ставка податку та об'єкт оподаткування встановлюється виключно Кодексом, а не постановою № 178; індивідуальні податкові консультації не мають сили нормативно-правого акту зауважує таке.
З огляду на функції та обов'язки покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. З наведеного вбачається, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливі лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою № 178. Поряд з цим, зі змісту постанови № 178 слідує, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів. Враховуючи зазначене, доводи відповідача про те, що постанова № 178 нібито суперечить ПК України, що згідно ієрархії законодавчих актів акт Кабінету Міністрів України не має виконуватись тощо, є неспроможними.
Твердження відповідача ґрунтується на помилковому ототожненні мети прийняття постанови № 178 з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України.
Зважаючи на те, що постановою № 178 установлюється «інший випадок, передбачений законодавством» щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість (а саме - потреба забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави), який згадується в пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст.195 ПК України, обґрунтовано вважати, що прийняттям цієї постанови Уряд України прагнув урегулювати суспільні відносини щодо застосування нульової ставки такого податку в період воєнного стану в зв'язку із потребою забезпечити оборону держави, захист безпеки її населення та інтересів.
До того ж, зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема, доведення основних показників мобілізаційного плану, укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг в особливий період (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Водночас за ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Тобто укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не є змістом мобілізації, а належить до комплексу заходів із мобілізаційної підготовки.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено поняття «мобілізаційна підготовка», якою є комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Таким чином мобілізаційна підготовка як комплекс відповідних заходів (у тому числі й укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), що є змістом указаної підготовки) здійснюється в мирний час із метою підготовки державного апарату та економіки до мобілізації та виконання відповідних функцій в особливий період. А тому укладення та виконання договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) у період воєнного стану унеможливлено вказаними нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Прокурор зауважує, що сторонами договору жодним чином не обумовлювалося, що постачання товару здійснюватиметься з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану.
При цьому, положення пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України не містить застережень щодо його застосування виключно під час здійснення операцій із постачання товарів для виконання мобілізаційних завдань (замовлень) в умовах воєнного стану.
У свою чергу, п. 1 постанови № 178 також не пов'язує можливість застосування встановленого ним нормативного правила виключно при укладенні господарських договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) в умовах воєнного стану.
Виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану є метою прийняття постанови № 178. Актом законодавства, відповідно до якого прийнято постанову № 178, як вбачається з вступної частини останньої, є пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України.
Нормативне положення, встановлене цим рішенням Уряду України, викладене в п. 1 постанови № 178, а її п. 2 містить норму, пов'язану з набранням нею чинності.
Зміст нормативного положення, закріпленого в п. 1 постанови № 178, свідчить, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів. Саме таке тлумачення п. 1 постанови № 178 відповідає змісту ст. 117 Конституції України, п. п. 1, 2 § 29 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, п. п. 1, 11, 13-15 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870. З урахуванням зазначеного прокурор заперечує проти твердження стосовно того, що постанова № 178 підлягає застосуванню виключно щодо договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень).
В п. 5.2 договору визначено, що відновник оксиду азоту поставляється не у приміщення міністерства для невідомо яких цілей, а до військових частин згідно з рознарядкою. А долучені докази, як то акти приймання-передач військового майна, повідомлення-підтвердження, тощо, беззаперечно це підтверджують, товар поставлявся у бойові військові частини і сумнівів щодо використання ними рідини adblue за цільовим призначенням не викликає. Тому прокурор вважає нікчемними та необґрунтованими припущення, що військові частини у період воєнного стану закуповували рідину adblue тонами для використання їх не для військового транспорту, а невідомо для якихось інших цілей, не пов'язаних із захистом країни від агресії.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Тобто, укладаючи оспорюваний правочин, сторони не могли (не мали правових підстав) включати ПДВ до ціни договору, визначати її розмір тощо, адже цей податок врегульований законом, і його ставка є 0 %.
Якщо платник податку нараховував ПДВ за ставкою 20 % за операцією з постачання товарів, які оподатковуються за ставкою 0 %, та відображав в податковому обліку зазначені операції як оподатковувані, то суми ПДВ, нараховані за такою операцією, підлягають коригуванню та поверненню покупцю або зарахуванню в рахунок оплати вартості інших придбаних товарів (роз'яснення ГУ ДПС у Житомирській області від 09.01.2023 №169/5/06-30-04-03-17).
Щодо наданих прокурором доказів у виді індивідуальної податкової консультації та посилання на них у позовній заяві, керуючись положеннями ст. 14, 73 ГПК України, він зазначає, що Індивідуальна податкова консультація від 06.06.2022 № 697/ІПК/99-00-21-03-02-05 надана фахівцями у сфері контролю за правильністю справляння податків у державі, ґрунтується на вимогах закону. Зазначені у позові консультації, а також листи безперечно не є нормативними актами, про що вірно підмітив представник відповідача. Водночас, їх положення ґрунтуються на вимогах нормативних актів, надані щодо застосування до операцій з постачання запчастин та комплектуючих до транспортних засобів нульової ставки ПДВ тощо.
Фактичні обставини справи.
21 листопада 2023 року керуючись вимогами Господарського і Цивільного кодексів України, з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (зі змінами) та з метою забезпечення відсічі й стримування збройної агресії російської федерації проти України, Міністерство оборони України (Замовник) та Приватне підприємство наукового-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (Постачальник) уклали договір № 286/1/23/79 від 21.11.2023 про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідина adblue) (за кошти Державного бюджету України).
Постачальник зобов'язується постачати у 2023 році чисту хімічну речовину та різноманітну хімічну продукцію (24900000-3) (Рідина AdBlue), Лот 3. Чиста хімічна речовина та різноманітна хімічна продукцію (24900000-3) (Рідина AdBlue), а саме відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (далі - Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно з Специфікацією, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною Специфікацією:
відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (61 015 6750) у кількості 10,0 тонн, загальна вартість товару з ПДВ 195 000,00 грн, з яких 162 500,00 грн вартість без ПДВ, 32 500,00 грн ПДВ 20 %, строк поставки до 30.11.2023 (включно) (п 1.1 договору).
Одержувачами товару є військові частини згідно з рознарядкою Міністерства оборони України (додаток 13.2 до договору) (п. 2.2 договору).
Додатком 13.2 до договору Міноборони визначило конкретні військові частини, що є отримувачами товару, їх місцезнаходження та обсяги постачання кожній. При цьому об'єм постачання товару відповідав визначеному п. 1.1 договору, а саме 10 тонн.
Прийняття Товару за кількістю та якістю (за встановленими документами) здійснюється одержувачем Замовника в присутності представника Постачальника та оформлюється актом приймання-передачі (додаток 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440), який складає одержувач Замовника у термін до 3 діб після отримання паспорту якості випробувальної лабораторії, яка проводила фактичну перевірку фізико-хімічних показників Товару на відповідність вимогам нормативного документу під час прийняття Товару. Належним чином оформлені документи, зазначені у п. 4.2 Договору, є підтвердженням прийняття Товару (п. 2.5 договору).
Ціна договору становить: без ПДВ 162 500,00 грн, крім того ПДВ 32 500,00 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 195 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати (п. 3.1 договору).
Розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року (п. 4.1 договору).
Постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання товару комплект наступних документів:
4.2.1. Рахунок-фактуру на відвантажений Товар, який підписаний керівником та головним бухгалтером Постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).
4.2.2. Акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440).
4.2.3. Видаткову накладну Постачальника, яка містить обов'язкові реквізити та підписана Постачальником та Одержувачем Замовника із зазначенням Одержувачами Замовника фактичної дати надходження Товару.
4.2.4. Акт прийому-передачі Товару (додаток 13.3. Договору).
4.2.5. Повідомлення-підтвердження (додаток 13.4. Договору), оформлене одержувачами Замовника, у відповідності до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 31.12.2016 № 757 (п. 4.2 договору).
Постачальником товар постачається на умовах DDP до складу замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує його збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами (п. 5.1 договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а у частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 договору).
На виконання договору відповідач відповідно до актів прийому-передачі товару, здійснив постачання 10 тонн товару:
згідно з актом прийому-передачі товару № 1327 від 12.12.2023, рахунком-фактури № СФ-0000478 від 22.11.2023, видатковою накладною № рн-0000479 - 5 тонн на суму 97 500 грн, у т.ч. ПДВ - 16 250 грн;
згідно з актом прийому-передачі товару № 1270 від 12.12.2023, рахунком-фактури № СФ-0000481 від 23.11.2023, видатковою накладною № рн-0000482 - 5 тон на суму 97 500 грн, у т.ч. ПДВ - 16 250 грн.
Таким чином відповідачем поставлено замовнику (Міноборони) 10 тонн товару на суму 195 000 грн, у тому числі ПДВ 32 500 грн.
Враховуючи вимоги п.п. 4.2.2, 4.2.5 договору, постачальником надано оформлені військовими частинами акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.
Товар повністю оплачений покупцем на підставі платіжних доручень:
97 500 грн, у тому числі ПДВ 16 250 грн, платіжним дорученням № 286/1/567 від 15.12.2023 (оплачено 17.12.2023);
97 500 грн, у тому числі ПДВ 16 250 грн, платіжним дорученням № 286/1/644 від 25.12.2023 (оплачено 27.12.2023).
Предметом спору є вимоги прокурора про визнання недійсними пунктів договору в частині включення до ціни договору за хімічну рідину суми ПДВ та стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів в якості ПДВ, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 204 вказаного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 зазначеного Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За змістом частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).
Статтею 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Податкового кодексу України.
За змістом підпунктів а) і б) пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до підпунктів «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями) в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року.
Маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
Так, відповідно до постанови № 178 (в редакції від 02.03.2022) з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», та відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України, установити, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. У постанові зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».
Постачання товару за договором здійснювалося військовим частинам Збройних Сил України, згідно Рознарядки, отже на правовідносини сторін у справі розповсюджується дія постанови № 178. Водночас, п. 1.1 та п. 3.1 договору до загальної вартості договору включено ПДВ. Отже, оспорювані пункти договору суперечать постанові № 178 та приписам підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
При цьому суд погоджується з прокурором, що враховуючи функції та обов'язки, які покладені на військові частини, у тому числі і на військові частини, які є одержувачами товару за договором у цій справі, всі заходи, які здійснюються останніми спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість держави Україна, що не потребує документального підтвердження, оскільки випливає з аналізу норм чинного законодавства та фактичного введення на території України воєнного стану.
Такими заходами, зокрема, є закупівля відповідних товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, що, в свою чергу, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Як зазначалось, у постанові № 178 встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, обкладаються ПДВ за нульовою ставкою. Вказаною постановою визначено нульову ставку ПДВ для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, вказана постанова прийнята відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.
Відповідно до абзацу п'ятого статті 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Мобілізаційний план - сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення на функціонування в умовах особливого періоду (абз. 7 ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Мобілізаційні завдання (замовлення) - окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів виробництва необхідної продукції, утворення і підготовки до розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються в порядку, передбаченому законодавством (абз. 8 ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
З наведеного слідує, що мобілізаційні завдання підлягають виконанню з моменту введення воєнного стану в Україні, який введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями).
В свою чергу, функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України «Про збройні сили України».
Згідно з ч. 1, 2 Закону України «Про збройні сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про збройні сили України» в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 15 Закон України «Про збройні сили України»).
Тобто, з огляду на функції та обов'язки покладені на військову частину (військові частини були визначені отримувачами товару за договором), всі заходи останньої спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.
З наведеного вбачається, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою № 178.
Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання щодо застосування положень постанови № 178, та підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України. Правові висновки щодо застосування вказаних положень, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду У постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23 та від 13.11.2024 у справі № 911/23/24, в яких Верховний Суд, з урахуванням встановлених судами обставин справи, зробив висновок, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Постанова № 178 не встановлює нових елементів ПДВ та не вносить зміни до вже існуючих, що визначені підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.
У постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 908/2672/23 здійснено правовий аналіз постанови № 178, та зазначено про те, що її застосування не обмежується виключно суб'єктним складом правовідносин. Основним критерієм для застосування нульової ставки ПДВ є цільове призначення товарів, спрямованих на забезпечення оборонних потреб та захисту національної безпеки, а не виключно перелік суб'єктів, зазначених у постанові, за умови, що зазначене випливає безпосередньо з предмету закупівлі та тексту договору.
Податковий кодекс України містить загальні засади податкового регулювання, зокрема передбачає умови застосування нульової ставки ПДВ до певних операцій. Постанова № 178 деталізує механізм реалізації відповідних положень Кодексу, зокрема визначає порядок їх практичного застосування для забезпечення належного правозастосування та досягнення цілей податкового регулювання.
Таким чином, застосування положень постанови № 178 не суперечить положенням Податкового кодексу України, а навпаки, забезпечує їх ефективну імплементацію в частині особливостей застосування ПДВ у період воєнного стану, що узгоджується із принципом системності правового регулювання та свідчить про взаємозв'язок між нормами різного рівня нормативно-правових актів, які регламентують відповідні правовідносини.
Суд враховує також правову позицію, викладену у постанові КГС ВС від 10.04.2025 у справі № 910/15473/23.
Щодо доводів відповідача про заборону зміни ціни товару після його виконання та посилань на положення Постанови Кабінету Міністрів України № 1275 суд зауважує, що, як встановлено вище, ПДВ, яке включається до ціни товару, не є умовою про ціну у розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23).
Враховуючи наведене, оскільки пункти 1.1, 3.1 договору суперечить положенням Податкового кодексу України та постанові № 178, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів договору в частині включення до ціни правочину суми ПДВ.
Частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Відповідач отримав від позивача суму ПДВ попри те, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним пункти 1.1 та 3.1 договору щодо включення до договірної ціни суми ПДВ, зазначена сума є перерахованою поза межами договірних зобов'язань та є наслідком збагачення відповідача за рахунок бюджетних коштів без підстав, передбачених законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.
Зважаючи на встановлені обставини суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 32 500,00 грн безпідставно перерахованих коштів, в якості ПДВ.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.
Вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21 та від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання з повернення суми ПДВ прокурор просить стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 1485,21 грн та інфляційні втрати в сумі 5938,87 грн, що нараховані за загальний період 01.01.2024 - 10.07.2025.
Відповідач вважає, що у випадку визнання правочину недійсним нарахування відсотків річних має здійснюватись з моменту визнання недійсними оспорюваних пунктів договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/3831/22, Велика Палата Верховного Суду досліджуючи обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснувала, що: «нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно».
З урахуванням зазначеного суд перевірив період нарахування, здійснений розрахунок заявлених відсотків та інфляційних втрат, встановив, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, а вимога прокурора про стягнення з відповідача три проценти річних у сумі 1485,21 грн та інфляційні втрати в сумі 5938,87 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Підсумовуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги прокурора у повному обсязі.
Щодо інших доводів сторін.
Суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору № 286/1/23/79 від 21.11.2023 про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідина adblue) (за кошти Державного бюджету України), укладеного між Міністерством оборони України (ідентифікаційний код 00034022, просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168) та Приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (ідентифікаційний код 36584093, вул. Волкова, буд. 36, м. Черкаси, Черкаська обл., 18016), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Стягнути з Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (ідентифікаційний код 36584093, вул. Волкова, буд. 36, м. Черкаси, Черкаська обл., 18016) на користь Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168)
32 500,00 грн безпідставно сплачених коштів у виді ПДВ,
5938,87 грн - інфляційних втрат,
1485,21 грн - 3 % річних.
Стягнути з Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (ідентифікаційний код 36584093, вул. Волкова, буд. 36, м. Черкаси, Черкаська обл., 18016) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (ідентифікаційний код 38347014, вул. Болбочана Петра, буд. 8, м. Київ, 01014, рахунок UA478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ)
6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене та підписане 26 січня 2026 року.
Суддя О.В. Чевгуз