8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" січня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3492/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК ХІМ", с. Сороківка, Харківська область
до Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, м. Москва
про стягнення 2033885,38 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОВК ХІМ", с. Сороківка, Харківська область звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації , м. Москва, в якій просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 2033885,38 грн, що за офіційним курсом валют Національного банку України станом на 09 вересня 2025 року становить 49306,78 доларів США, у тому числі: інфляційні втрати за період з 20 листопада 2023 року по 01 серпня 2025 року у сумі 360616,58 грн або 8742,28 доларів США за офіційним курсом валют Нацбанку станом на 09 вересня 2025 року; 3% річних за період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року у сумі 138045,23 грн або 3346,69 доларів США за офіційним курсом валют Нацбанку станом на 09 вересня 2025 року; пеню за період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року у сумі 1535223,57 грн або 37217,81 доларів США за офіційним курсом валют Нацбанку станом на 09 вересня 2025 року. Просить витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача. Також разом з позовною заявою позивач надав клопотання про об'єднання справ в одне провадження, в якому просить об'єднати справи № 922/2981/23, 922/2129/23, 922/3292/23, 922/1156/24, 922/4768/23 зі справою 922/3492/25.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засіданні на 23 жовтня 2025 року о 14:30 годин.
23 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд, Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК ХІМ" подано клопотання (вхідний № 24622) про відкладення розгляду справи, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 23 жовтня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 20 листопада 2025 року о 15:20 годин.
14 листопада 2025 року через систему "Електронний суд", представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК ХІМ" подано клопотання (вхідний № 26564) про проведення підготовчого засідання у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ВКЗ (захищений відеоконференцзв'язок з судом).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 листопада 2025 року клопотання (вхідний № 26564 від 14 листопада 2025 року) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК ХІМ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 листопада 2025 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 31 грудня 2025 року; підготовче засідання відкладено на відкласти на 11 грудня 2025 року о 15:40 годин.
Протокольною ухвалою суду від 11 грудня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 22 грудня 2025 року о 14:40 годин.
Протокольною ухвалою суду від 22 грудня 2025 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19 січня 2026 року о 14:40 годин.
15 січня 2026 року через систему "Електронний суд", представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК ХІМ" подано клопотання (вхідний № 1218) про розгляд справи без участі представника позивача, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у наданому клопотанні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом розміщення на сайті суду ухвал суду від 01 жовтня 2025 року, 23 жовтня 2025 року, 20 листопада 2025 року, 11 грудня 2025 року та 22 грудня 2025 року.
Суд зауважує, що відповідачем у справі є держава Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до статті 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02 грудня 2004 року держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Згідно статті 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно правового висновку викладеного у постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.
У постановах від 18 травня 2022 року у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц КЦС ВС розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Судом також враховано правову позицію, викладену у постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про застосування у цій справі "деліктного винятку", відповідно до якого будь-який спір, що виник на території України у її громадянина, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно частини 1 статті 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19 грудня 1992 року, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19 грудня 1992 року. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21 березня 2022 року, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
З інформації на офіційному веб-сайті АТ "Укрпошти" відомо, що АТ "Укрпошта" припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.
Відповідно до частини 2 статті 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Водночас у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24 лютого 2022 року нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14 лютого 1992 року.
Отже діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.
Згідно частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
За таких обставин, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду цієї справи здійснювалося шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Суд також звертає увагу, що усі ухвали суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".
За цих обставин, Уряд Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в межах цього спору.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, клопотань та заяв по суті спору не заявляв.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Виходячи з того, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд цієї справи, з огляду на те, що судом створені усі умови для забезпечення процесуальних прав сторін та надано достатньо часу відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути спір в порядку частини 1 статті 178 та частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2023 року по справі № 922/3292/23 у позові відмовлено частково, стягнуто з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК ХІМ" 2695328,52 грн реальних збитків, 18000,00 грн витрат, понесених для проведення експертиз; стягнуто з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь Державного бюджету України 40699,93 грн судового збору та в частині стягнення 29,62 грн відмовлено.
Вказане рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2023 року у справі № 922/3292/23 набрало законної сили 19 грудня 2023 року, на примусове виконання якого 19 грудня 2023 року позивачу видано наказ про стягнення 2713328,52 грн.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки на час розгляду цієї справи №922/3492/25, рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2023 року у справі № 922/3292/23 набрало законної сили та є чинним, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказане є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду вказаної справи №922/3292/23.
Як стверджує позивач, рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2023 року у справі № 922/3292/23 відповідачем фактично не виконане, внаслідок чого за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати суми 2713328,52 грн позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 20 листопада 2023 року по 01 серпня 2025 року у сумі 360616,58 грн або 8742,28 доларів США за офіційним курсом валют Нацбанку станом на 09 вересня 2025 року; 3% річних за період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року у сумі 138045,23 грн або 3346,69 доларів США за офіційним курсом валют Нацбанку станом на 09 вересня 2025 року; пеню за період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року у сумі 1535223,57 грн або 37217,81 доларів США за офіційним курсом валют Нацбанку станом на 09 вересня 2025 року
Відповідач відзив у встановлений судом строк до суду не подав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 липня 2018 року у праві №910/10825/17).
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі №922/3578/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі №910/14180/18, від 14 січня 2019 року у справі №910/3777/18, від 11 жовтня 2018 у справі №911/3847/17.
В цьому випадку відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджує рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2023 року у справі № 922/3292/23, яке набрало законної сили 19 грудня 2023 року про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальних збитків.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Оскільки рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2023 року по справі № 922/3292/23 відповідачем фактично не виконано, позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати суми 360616,58 грн інфляційних втрат за період з 20 листопада 2023 року по 01 серпня 2025 року та 138045,23 грн 3 % річних за період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року.
Перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за період з 20 листопада 2023 року по 01 серпня 2025 року в сумі 360616,58 грн та 3% річних за період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року в сумі 138045,23 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 1535223,57 грн пені за період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року суд зазначає наступне.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18 розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить у собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (пункт 6.31).
З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені, а розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.
Відтак, правові підстави для стягнення з відповідача пені а період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року в сумі 1535223,57 грн відсутні.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
За таких обставин, з відповідача до Державного бюджету підлягають стягненню 5983,94 судового збору.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації (2103274, м. Москва, Краснопресненська набережна, 2, RUSSIANFEDERATION код ISORU/RUS 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК ХІМ" (62430, Харківська область, с. Сороківка вул. Успенська 6, ЄДРПОУ 43067550) інфляційних втрат за період з 20 листопада 2023 року по 01 серпня 2025 року в сумі 360616,58 грн та 3% річних за період з 20 листопада 2023 року по 09 вересня 2025 року в сумі 138045,23 грн.
Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації (2103274, м. Москва, Краснопресненська набережна, 2, RUSSIANFEDERATION код ISORU/RUS 643) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 5983,94 судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "26" січня 2026 р.
СуддяП.В. Хотенець