вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
19.01.2026м. ДніпроСправа № 904/5522/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Кшенської Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного підприємства "УКРВУГІЛЛЯ", м. Київ
до Державного підприємства "ПЕРВОМАЙСЬКВУГІЛЛЯ",м. Дніпро
про стягнення грошових коштів
Представники:
Від позивача : не з'явився
Від відповідача: не з'явився
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Державне підприємство "УКРВУГІЛЛЯ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "ПЕРВОМАЙСЬКВУГІЛЛЯ" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки рядового вугілля № 06-2022/ФДП від 30.12.2021 р. у загальному розмірі 766 092,29 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- сума збитків - 531 517,19 грн;
- 3% річних - 50 938,28 грн;
- інфляційні втрати- 183 636,82 грн.
01.10.2025 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про залучення до позовної заяви доказів сплати судового збору.
Ухвалою від 06.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання, яке відбудеться 04.11.2025.
В судове засідання 04.11.2025 Позивач та Відповідач своїх представників не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час повідомлені належним чином.
Ухвалою від 04.11.2025 відкладено підготовче засідання на 01.12.2025.
04.11.2025 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про вступ у справу представника.
В судовому засіданні 01.12.2025 Позивач проти закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті не заперечив.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.
Ухвалою від 01.12.2025 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні на 05.01.2026.
В судове засідання 05.01.2026 Позивач та Відповідач своїх представників в судове засідання не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час повідомлені належним чином.
Ухвалою 05.01.2026 відкласти судове засідання з розгляду справи по суті на 19.01.2026.
19.01.2026 сторони в судове засідання не з'явилися.
Позивач через систему «Електронний суд» направив заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Судом розпочато розгляд справи по суті за наявними в справі матеріалами.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
19.01.2026 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, прийнято рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльністю Відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні Позивачу, неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача, а також, до збільшення податкового зобов'язання Позивача з ПДВ на зазначену суму та виникнення обов'язку поповнення електронного рахунку з ПДВ на додаткову суму, співмірну з сумою ПДВ в незареєстрованих ПН, а потім до автоматичного стягнення цієї суми до Державного бюджету.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
Слід відзначити, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких, зокрема, містилася ухвала від 06.10.2025 було повернуто за зворотною адресою з відміткою «За закінченням терміну зберігання» (а.с213-217).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 06.10.2025 вважається врученою відповідачу 23.11.2025, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 06.10.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Отже, станом на 19.01.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 531 517,19грн, а також 3% річних та інфляційних втрат.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Державним підприємством «УКРВУГІЛЛЯ» (в подальшому - Позивач/ Покупець) та Державним підприємством «ПЕРВОМАЙСЬКВУГІЛЛЯ» (в подальшому - Відповідач/ Постачальник) укладено Договір поставки рядового вугілля від 30.12.2021 року № 06-2022/ФДП (в подальшому - Договір), відповідно до умов п.1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю рядове вугілля (далі-вугілля) в обсязі, визначеному в Графіку відвантаження вугілля (додаток 1) та в асортименті, по реквізитах, з якісними характеристиками, наведеними у відповідних Специфікаціях по Договору, які є його невід'ємними частинами.
Покупець зобов'язується прийняти вугілля та оплатити його вартість на умовах, встановлених даним Договором. (п. 1.2. Договору).
Вугілля вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем після підписання Сторонами Акту приймання-передачі вугілля, складеного на підставі наданих Постачальником копій наступних документів: посвідчень про якість, рахунків-фактур, підписаного Постачальником та Вантажоодержувачем Акту звіряння поставок вугілля по кількості та якості. Датою поставки є дата підписання акту приймання-передачі вугілля (п.2.3. договору).
Згідно п. 5.1. договору, загальна сума договору складає суму в національній валюті України, визначену на підставі специфікацій до цього договору.
Покупець оплачує Постачальнику вартість вугілля в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з лати підписання відповідного акту приймання-передачі вугілля (п. 5.3. договору).
Згідно п. 7.8. договору, Постачальник зобов'язаний своєчасно скласти та зареєструвати податкові накладні (розрахунки коригування до податкових накладних).
Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022, а в частині виконання зобов'язань-до їх повного виконання. (п. 8.1. договору).
Сторони також уклали специфікацію №1 від 30.12.2021, в якій узгодили марку вугілля, строк поставки, кількість, ціну та вартість товару.
Позивач вказує, що протягом дії Договору Позивач поставив 4 616,050 тонн вугілля, що підтверджується наступними документами: актом приймання-передачі вугільної продукції № 1 від 19 січня 2022 року на загальну суму 434 743,84 грн , в тому числі ПДВ - 72 457,31 грн., актом приймання-передачі вугільної продукції № 2 від 24 січня 2022 року на загальну суму 833 685,97 грн , в тому числі ПДВ - 138 947,66 грн., актом приймання-передачі вугільної продукції № 3 від 26 січня 2022 року на загальну суму 399 322,73 грн , в тому числі ПДВ - 66 553,79 грн., актом приймання-передачі вугільної продукції № 4 від 31 січня 2022 року на загальну суму 1 132 610,39 грн , в тому числі ПДВ - 188 768,40 грн., актом приймання-передачі вугільної продукції № 14 від 14 лютого 2022 року на загальну суму 873 300,01 грн , в тому числі ПДВ - 145 550,00 грн., актом приймання-передачі вугільної продукції № 15 від 18 лютого 2022 року на загальну суму 844 684,09 грн , в тому числі ПДВ - 140 780,68 грн., актом приймання-передачі вугільної продукції № 16 від 24 лютого 2022 року на загальну суму 1 268 666,11 грн , в тому числі ПДВ - 211 444,35 грн.
Загальна вартість поставленого вугілля становить 5 787 013,14 грн. (в т.ч. ПДВ 964 502,19 грн.).
Позивач протягом лютого 2022 року здійснив оплату за отримане вугілля на суму 3 189 103,13 грн. (з ПДВ). підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 159 від 11 лютого 2022 року на суму 600 000,00 грн., (в тому числі ПДВ 100 000,00 грн); № 161 від 14 лютого 2022 року на суму 600 000,00 грн. (в тому числі ПДВ 100 000,00 грн); № 165 від 14 лютого 2022 року на суму 600 000,00 грн. (в тому числі ПДВ 100 000,00 грн); № 166 від 14 лютого 2022 року на суму 600 000,00 грн. (в тому числі ПДВ 100 000,00 грн); заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог № 0306/02 від 14 лютого 2022 року на суму 197 297,70 грн. (в тому числі ПДВ 100 000,00 грн); заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог № 0373/02 від 28 лютого 2022 року на суму 591 805,43 грн. (в тому числі ПДВ 100 000,00 грн).
Оскільки вугілля оподатковується податком на додану вартість (далі - ПДВ), загальна сума оплаченого Позивачем ПДВ становить 531 517,19 грн. (1/6 частина від 3 189 103,13).
Позивач зазначає, що в 2025 році ним було здійснено розрахунок за спірним Договором в повному обсязі, однак Відповідач не здійснив реєстрацію ПН і за новими розрахунками 2025 року. Оскільки граничний строк реєстрації ПН за розрахунками здійсненими в 2025 році не минув, претензії, що виникли за результатом розрахунків 2025 року Позивачем в цій позовній заяві не заявляються.
Щодо заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог 0306/02 від 14 лютого 2022 та № 0373/02 від 28 лютого 2022 Позивач зазначив, що відповідно до зазначених заяв було зараховано з однорідними грошовими вимогами борг Позивача за поставлене вугілля в розмірі 197 297,70 грн. та 591 805,43 грн.(відповідно) за Договором поставки вугілля №06/2022/ФДП від 30.12.2021. Зазначені суми заборгованості утворилися в результаті поставки вугілля Відповідачем. Оскільки операції поставки вугілля оподатковуються ПДВ, вказані суми заборгованості за поставлене вугілля включали суми ПДВ. Зазначене твердження підтверджується додатково Актами приймання передання вугільної продукції, доданими до Позовної заяви, які містять в собі інформацію щодо нарахованого ПДВ. Таким чином, незважаючи на те, що в самих Заявах не вказується склад заборгованості (наприклад: сума боргу, в т.ч. ПДВ), зарахування здійснювалося саме на заборгованість з врахуванням ПДВ.
Оскільки, зарахування зустрічних однорідних вимог є одним із способів проведення взаємних розрахунків, передбачений ст. 601 ЦК України, підписання відповідної Заяви про зарахування є способом оплати, який призводить до виникнення у постачальника (Відповідача) зобов'язання з реєстрації податкових накладних за «касовим» методом.
Позивач вказує, що податкова накладна складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та позбавляє його можливості зменшити свої податкові зобов'язання по ПДВ.
Відповідно до п. 6.6.2 (розділ 7) Договору, у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов'язання, в результаті чого Покупець втратить право на податковий кредит за вказаними податковими накладними, Постачальник зобов'язаний протягом 5 робочих днів з дати відправки Покупцем відповідної вимоги Постачальнику сплатити Покупцю грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних та компенсувати Покупцю усі пов'язані з таким порушенням збитки. Припинення зобов'язання Постачальника по компенсації вказаних вище сум ПДВ та збитків Покупця можливо шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог чи іншим способом, передбаченим чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 44 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, тимчасово, до 1 січня 2026 року, платники податку, які здійснюють, зокрема, постачання вугілля та/або продуктів його збагачення, визначають дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за «касовим» методом.
Таким чином, оскільки предметом Договору є постачання вугілля, Відповідач зобов'язаний виписувати ПН за «касовим» методом.
Станом на дату написання цього Позову, Постачальник не здійснив реєстрацію податкових накладних в ЄРПН на суму 531 517,19 грн, що призвело до виникнення у Позивача збитків.
Позивач звертався до відповідача з вимогою № 0785/06 від 24.10.2024 про сплату збитків у розмірі 531 517,19 грн. протягом 5 робочих днів з дати отримання даної вимоги.
Відповідач відповіді на вимогу не надав, збитки не сплатив.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України).
Як вбачається з викладеного вище, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Згідно п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд приходить до висновку, що обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на відповідача, як постачальника в розумінні ст.201 ПК України.
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом пп."а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Таким чином, відповідно до положень п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України відповідач був зобов'язаний зареєструвати податкову накладну з податку на додану вартість в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Належні та достовірні докази реєстрації відповідачем спірної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних в матеріалах справи відсутні, у зв'язку із чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, зобов'язаний сплатити на користь держави грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 323750,00.
Разом з тим господарський суд зауважує, що стаття 201 Податкового кодексу України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов'язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 № 21.
Однак, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.
З огляду на викладене суд не вважає, що саме позивач повинен був вчинити відповідні дії щодо невиконання відповідачем обов'язку з реєстрації податкових накладних - подати скаргу податковому органу. Така правова позиція суперечить принципам добросовісності ведення господарської діяльності.
Так, згідно ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 906/267/23).
Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов'язанням (господарським зобов'язанням) є обов'язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов'язанням виконавця є обов'язок виконати роботи (надати послуги), а зобов'язанням замовника - обов'язок оплатити вартість цих робіт (послуг).
При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов'язань.
Суд зазначає, що виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, оскільки обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.
Водночас зазначення сторонами у Договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Тому невиконання або неналежне виконання таких умов Договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року по справі № 908/3565/16).
Відповідач не виконав вимог ст. 201 ПК України, у зв'язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 531517,19 грн. Тобто має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, що фактично є збитками останнього.
Господарський суд, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що в діяннях відповідача наявний склад господарського правопорушення у вигляді завдання збитків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни. (Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у cправі № 916/334/22).
З огляду на викладене, обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 531517,19 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховна Рада України, зважаючи на необхідність підтримки військових та правоохоронних підрозділів у протидії збройній агресії з боку російської федерації, а також на необхідність забезпечення стабільного виконання податкових обов'язків у період воєнного стану, ухвалила низку змін до податкового законодавства. Закони України від 3 березня 2022 року № 2118-IX, від 24 березня 2022 року № 2142-IX, від 12 травня 2022 року № 2260-IX та інші правові акти встановили особливі правила оподаткування та визначили умови для звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.
Згідно з підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, який доповнений зазначеними законами, у разі неможливості платником податків своєчасно виконати свої податкові обов'язки, він звільняється від відповідальності за порушення податкового законодавства за умови виконання таких обов'язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану.
Водночас для платників, які мали можливість виконати податкові обов'язки, звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних надається лише щодо накладних, дата складання яких припадає на період з 1 лютого по 31 травня 2022 року, за умови їх реєстрації не пізніше 15 липня 2022 року.
Отже, Відповідач, маючи можливість своєчасно виконати свої податкові зобов'язання, проте не зареєструвавши податкові накладні у визначені законодавством строки, порушив вимоги податкового законодавства, зокрема пункт 69.1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 15.07.2022 по 24.09.2025.
Відповідач контррозрахунок 3% річних не надав.
Суд звертає увагу, що, оскільки останнім днем, на який Відповідач мав виконати обов'язок щодо реєстрації податкових накладних, є 15 липня 2022 року, то нарахування 3% річних слід починати не з 15.07.2022, а з 16.07.2022.
При цьому, за підрахунком суду 3% річних за період з 16.07.2022 по 24.09.2025 становить 50 938,28 грн., тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 50 938,28 грн.
Щодо розрахунку інфляційних втрат.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 183 636,82 грн. нараховані за період з 15.07.2022 по 22.09.2025.
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд виявив аналогічну помилку, що й при нарахуванні 3% річних, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 180 796,09 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 840,73 грн. слід відмовити.
Таким чином позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 531 517,19 грн., 3% річних у розмірі 50 938,28 грн., інфляційних втрат у розмірі 180 796,09 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 840,73 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам..
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Державного підприємства "УКРВУГІЛЛЯ" до Державного підприємства "ПЕРВОМАЙСЬКВУГІЛЛЯ" про стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "ПЕРВОМАЙСЬКВУГІЛЛЯ" (49000, місто Дніпро, вул. Воскресенська, будинок 24, код ЄДРПОУ 32320594) на користь Державного підприємства "УКРВУГІЛЛЯ" (01001, місто Київ, вул. Трьохсвятительська, будинок 11, офіс 19, код ЄДРПОУ 43474633) збитки в розмірі 531 517,19 грн., 3%річних у розмірі 50 938,28 грн., інфляційні втрати в розмірі 183 636,82 грн., судовий збір у розмірі 9 159,02 грн., про що видати наказ.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 26.01.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко