вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" січня 2026 р. Справа№ 910/5167/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Андронов І.В.,
від відповідача - Матвіюк М.А.,
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Міністерства освіти і науки України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 у справі №910/5167/25 (суддя Андреїшина І.О., повне рішення складено - 24.10.2025) за позовом Національного університету "Одеська юридична академія" до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , про захист ділової репутації, зобов'язання вчинити дії та стягнення 1 000 000,00 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Національний університет "Одеська юридична академія" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Міністерства освіти і науки України, в якій просить:
- визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів Одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України протягом десяти днів з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, тобто шляхом здійснення публічної заяви Заступника міністра освіти і науки України про те, що інформація, поширена Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів Одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти, не відповідає дійсності;
- стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь Національного університету "Одеська юридична академія" 1 000 000,00 грн моральної (немайнової) шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем поширено недостовірну інформацію, яка стосується позивача та завдає шкоди його особистим немайновим правам, зокрема, на недоторканість ділової репутації.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 у справі №910/5167/25 позов задоволено частково;
визнано недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: "майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів Одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти";
зобов'язано Міністерство освіти і науки України протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, тобто, шляхом здійснення публічної заяви Заступника міністра освіти і науки України про те, що інформація, поширена Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: "майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів Одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти", не відповідає дійсності;
у решті позовних вимог відмовлено.
Так, суд встановивши сукупність всіх обставин юридичного складу правопорушення щодо поширення відповідачем на першому засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України Заступником Міністра освіти та науки України ОСОБА_1 недостовірної інформації, яка стосується позивача та порушує його особисті немайнові права, задовольнив вимоги в частині визнання такої інформації недостовірною та її спростування відповідачем.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що поширена інформація є оціночним судженням, а також вказує про відсутність доказів того, що вона нашкодила діловій репутації позивача.
В апеляційній скарзі скаржник також вказує про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме не зазначення в рішенні про те, що суд протокольною ухвалою від 17.09.2025 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, а також не зазначення щодо розгляду доводів відповідача.
Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.
При цьому, кореспонденція суду, направлена третій особі, повернулася з відміткою органу поштового зв'язку про закінчення строку зберігання поштового відправлення.
Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Враховуючи належне повідомлення третьої особи, а також з урахуванням того, що неявка її представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
10 квітня 2025 року в м. Києві у приміщенні Міністерства освіти і науки України відбулося перше засідання Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України. На цьому заході виступив Заступник міністра освіти та науки України ОСОБА_1, який, відповідаючи на запитання студента Національного університету "Одеська юридична академія", зокрема, сказав наступне:
- "... був здійснений внутрішній аудит Міністерством освіти стосовно майна і ви будете здивовані, що майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено вже незаконно в приватну власність";
- "…більшість освітніх програм не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома";
- "…відповідно ми маємо певні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії: є питання майна, є питання порушення закону, є питання якості освіти".
Позивач вказує, що інформація, яка міститься у вищенаведених висловлюваннях, не відповідає дійсності, має негативний характер, є неправдивою та перекрученою, а її поширення завдає шкоди діловій репутації Національного університету "Одеська юридична академія" як потужного освітнього та наукового закладу.
Позивач стверджує, що висловлювання ОСОБА_1 є саме фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями, оскільки він виклав у своїй промові конкретні обставини, наявність або відсутність яких можна перевірити, послався на дані внутрішнього аудиту міністерства, додаючи тим самим ваги та переконливості своїм словам.
За доводами позивача, у даному випадку наявний юридичний склад правопорушення щодо поширення відносно позивача недостовірної інформації, яка є недостовірною а саме:
- відбулося поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.
- поширена інформація безпосередньо стосується позивача - висловлювання ОСОБА_1 , щодо спростування інформації в яких заявлено цей позов, були зроблені у відповідь на запитання студента про причини реорганізації Національного університету "Одеська юридична академія", також у своїх висловлюваннях ОСОБА_1 неодноразово зазначає, що інформація, яку він висловлює, стосується саме Національного університету "Одеська юридична академія", що виключає в будь-якого слухача сумніви стосовно того, що поширена інформація стосується безпосередньо позивача;
- поширена інформація не відповідає дійсності, тобто, є недостовірною;
- поширена інформація порушує особисті немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" оскільки є негативною та завдає шкоди його діловій репутації.
Позивач у позовній заяві зазначає, що твердження про те, що був здійснений внутрішній аудит стосовно майна і що майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено вже незаконно в приватну власність, спростовується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідкою щодо приміщень Національного університету "Одеська юридична академія", інформація про які міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти № 531-26 від 22.04.2025 та відомостями про державне майно (нерухоме майно державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій) станом на 22.04.2025 за формою № 2б(д).
Позивач вказує, що твердження про те, що більшість освітніх програм не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома містить недостовірну інформацію, адже з наявних у Національному університеті "Одеська юридична академія" 50 освітніх програм лише 15 не акредитовано. На думку позивача, таке твердження ОСОБА_1 містить неповну та перекручену інформацію, оскільки всі освітні програми Національного університету "Одеська юридична академія", час акредитації яких настав, пройшли таку акредитацію успішно, а освітні програми, які поки що не пройшли акредитацію, не потребували її з огляду на встановлені нормами законодавства строки, що підтверджується сертифікатами про акредитацію освітніх програм та довідкою щодо акредитації освітніх програм № 521-03 від 18.04.2025. Не було жодного випадку, щоб студент Національного університету "Одеська юридична академія" не отримав диплому через відсутність акредитації освітньої програми, на якій він навчався.
Також позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що є певні ризики стосовно студентів Одеської юридичної академії, зокрема, є питання майна, є питання порушення закону, є питання якості освіти підсумовує попередні заяви ОСОБА_1 та у сукупності з ними формує негативне враження слухачів про Національний університет "Одеська юридична академія". Воно також є недостовірним та маніпулятивним, оскільки, на думку позивача, відсутність акредитації частини освітніх програм ніяк не пов'язано з якістю освіти в Національному університеті "Одеська юридична академія", а твердження про наявність порушень закону в університеті нічим не підтверджується.
Таким чином, Національний університет "Одеська юридична академія" вказує, що у наведеній промові ОСОБА_1 міститься недостовірна (неправдива) інформація, що шкодить (дискредитує) діловій репутації позивача, у зв'язку з чим останній звернувся до суду із даним позовом та просить суд визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти; зобов'язати Міністерство освіти і науки України протягом десяти днів з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, тобто шляхом здійснення публічної заяви Заступника Міністра освіти і науки України про те, що інформація, поширена Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів Одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти, не відповідає дійсності; стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь Національного університету "Одеська юридична академія" 1 000 000,00 грн моральної (немайнової) шкоди.
Як вже було вказано, судом першої інстанції задоволенню позовні вимоги в частині визнання недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, а також в частині зобов'язання відповідача протягом десяти днів з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена.
Колегія суддів вважає наведені в оскаржуваному рішенні висновки суду першої інстанції обґрунтованими, з огляду на наступне.
У статті 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).
За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ін.), передбачених статтею 10 Конвенції, пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Відповідно до статті 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
За приписами статті 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно з частиною другою статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
У статті 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, друга статті 7 Закону України "Про інформацію").
За змістом частини першої статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (постанова Верховного Суду від 08.08.2024 у справі №910/8262/22).
Достовірна інформація, тобто така, що відповідає дійсності та викладена правдиво, не може бути спростована, навіть у випадку, коли вона порушує особисті майнові права (постанова Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 922/2993/21).
Під негативною інформацією, зокрема, можна вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка порушує право особи на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (постанова Верховного Суду від 05.09.2024 у справі №911/994/23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 викладено правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Європейський суд з прав людини зазначав, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18).
При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, має бути визначено характер такої інформації та з'ясовано, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/19082/16).
Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.
Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Водночас, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 21.11.2019 у справі № 927/791/18, від 18.03.2021 у справі № 927/791/18).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Таким чином суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
У постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі № 910/5117/17 зазначено, висновок про те, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Висловлювання ОСОБА_1, щодо спростування інформації в яких заявлено даний позов, були зроблені у відповідь на запитання студента про причини реорганізації Національного університету "Одеська юридична академія".
Вказане свідчить про те, що наведену інформацію можна ідентифікувати з діяльністю позивача та визначити її такою, що стосувалася саме Національного університету "Одеська юридична академія".
У даному випадку спірна інформація була поширена на публічному заході - засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти та науки України в присутності значної кількості осіб.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суду слід визначити характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Щодо тверджень про те, що " .. був здійснений внутрішній аудит стосовно майна і ви будете здивовані, що майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено вже незаконно в приватну власність", суд першої інстанції вірно зазначив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України "Про вищу освіту" матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.
Відповідно до п. 13.2 Статуту Національного університету "Одеська юридична академія" відповідно до законодавства, із метою забезпечення статутної діяльності Університету Міністерство освіти і науки України закріплює на основі права господарського відання будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, службове житло.
Відповідно до п. 13.4 цього ж Статуту майно закріплене за Університетом на праві господарського відання не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації або використанню не за призначенням, передачі у власність юридичним, фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та конференції трудового колективу крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідки щодо приміщень Національного університету "Одеська юридична академія", інформація про які міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти № 531-26 від 22.04.2025 та відомостей про державне майно (нерухоме майно державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій) Національному університету "Одеська юридична академія" на праві власності або господарського відання (право власності належить державі) належать навчальні та адміністративно-навчальні корпуси, а саме: будівлі навчального корпусу, А,Б загальною площею 7347.9 кв.м, що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Академічна, будинок 9, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1209880751101; будівля навчального корпусу, загальною площею 12879.6 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Академічна, будинок 2, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1206207151101; будівля навчального корпусу загальною площею 1480.8 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Кленова, будинок 8, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1206126951101; будівля навчального корпусу, А загальною площею 4133.8 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Академічна, будинок 7, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1206094651101; будівля, навчального корпусу загальною площею 3947 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Рішельєвська, будинок 28, Номер запису про інше речове право: 29536026 (спеціальний розділ) та ін.), гуртожитки, земельні ділянки, учбово-виробничі цехи, майстерні та інше нерухоме та рухоме майно, що складає матеріально-технічну базу закладу вищої освіти, якій може позаздрити будь-який інший університет. Загальна площа приміщень університету складає 28894,82 кв.м.
Також судом встановлено, що судові рішення, які б оформлювали незаконне переведення всіх корпусів, всього нерухомого майна Національного університету "Одеська юридична академія" в приватну власність також відсутні, будь-яких незаконних дій щодо передачі нерухомого майна Національного університету "Одеська юридична академія" в приватну власність не встановлено, що підтверджується довідкою № 533-26 від 22.04.2025 та довідкою № 532-7 від 22.04.2025.
Відповідачем доказів протилежного суду не надано.
Таким чином, позивачем доведено, а судом встановлено, що інформація стосовно того, що майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає є недостовірною, адже не підтверджена належними доказами.
Щодо твердження про те, що "... більшість освітніх програм не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома" суд зазначив таке.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2024 року № 1021 "Про внесення змін до переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої та фахової передвищої освіти" (зі змінами) внесені зміни до переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої та фахової передвищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266. Відповідно до зазначеної постанови змінено шифри спеціальностей, що обумовлює необхідність внесення відповідних змін в освітні програми в частині зазначення шифру та назви спеціальності, за якою передбачається підготовка здобувачів. При цьому, здобувачі вищої та фахової передвищої освіти, які вступили до закладів освіти для здобуття вищої та фахової передвищої освіти до набрання чинності цією постановою (крім тих, що поновлюються), продовжують навчання відповідно до обраних галузей знань та спеціальностей.
З урахуванням зазначеного в ЄДЕБО відображено дві категорії освітніх програм, за якими вже запроваджено підготовку здобувачів (за старими шифрами та спеціальностями) та ті ж освітні програми, але за новими шифрами, за якими буде започатковано підготовку здобувачів починаючи з 2025 року.
В матеріалах справи міститься таблиця даних по акредитації освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія", в якій вказані старі та нові шифри освітніх програм із зазначенням сертифікатів акредитації.
Крім того, судом встановлено, що освітні програми Національного університету "Одеська юридична академія", час акредитації яких настав, пройшли таку акредитацію успішно, а освітні програми, які поки що не пройшли акредитацію, не потребували її з огляду на встановлені нормами законодавства строки, що підтверджується сертифікатами про акредитацію освітніх програм та довідкою щодо акредитації освітніх програм № 521-03 від 18.04.2025, копії яких містяться в матеріалах справи.
Так, наразі в Національному університеті "Одеська юридична академія" неакредитовані освітні програми становлять виключно освітні програми, за якими не настав нормативний строк подання на акредитацію після започаткування підготовки здобувачів. Кількість таких освітніх програм становить: бакалаврат (8 освітні програми, з них у 2025 році не буде продовжено набір та підготовка здобувачів через зміни у спеціальностях, а сам: прикладна лінгвістика, юридична психологія); магістратура (3 освітні програми на етапі акредитації, очікується рішення НАЗЯВО); аспірантура (4 освітні програми). Інші освітні програми за новими шифрами перебувають на етапі переоформлення сертифікатів НАЗЯВО та ліцензій МОН. Очевидно, що кількість неакредитованих освітні програми не може бути оцінена як "більшість".
Ці неакредитовані освітні програми Національного університету "Одеська юридична академія" не мають акредитації правомірно, адже строк їх акредитації не настав.
Відповідачем не надано доказів не отримання студентом або студентами Національного університету "Одеська юридична академія" диплому через відсутність акредитації освітньої програми, на якій він/вони навчалися.
Враховуючи викладене у сукупності, твердження про наявність ризиків для студентів у зв'язку з відсутністю акредитації освітніх програм є помилковими та безпідставними.
Отже, позивачем доведено, а судом встановлено, що дана інформація є недостовірною.
Також твердження про те, що "…відповідно ми маємо певні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії: є питання майна, є питання порушення закону, є питання якості освіти" підсумовує попередні заяви ОСОБА_1 та у сукупності з ними формує негативне враження слухачів про Національний університет "Одеська юридична академія", оскільки відсутність акредитації частини освітніх програм ніяк не пов'язано з якістю освіти в Національному університеті "Одеська юридична академія", а твердження про наявність порушень закону в університеті нічим не підтверджується. Відповідачем не було надано доказів протилежного.
Таким чином вказана інформація є також недостовірною, оскільки в ній безпідставно стверджується про не акредитацію більшості освітніх програм і про ризик не отримання диплома студентами.
При цьому, зі свого боку, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що поширена ним інформація щодо позивача є достовірною та правдивою.
Стосовно доводів скаржника про те, що поширена інформація є оціночним судженням, слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У даному випадку, здійснивши аналіз змісту спірної публікації та фактичні обставини справи, суд першої інстанції вірно встановив, що інформація, поширена відповідачем щодо позивача, не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, вона не містить алегорій, сатири, гіпербол, тому вона є не оціночним судженням, а фактичним твердженням.
За таких обставин відповідачем було поширено недостовірну, тобто таку, що не відповідає дійсності, негативну інформацію про позивача саме у стверджувальній формі.
Крім цього, в матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 2334-34-25 від 17.06.2025, згідно з яким висловлювання ОСОБА_1 "...був здійснений внутрішній аудит Міністерством освіти стосовно майна і ви будете здивовані, що майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено вже незаконно в приватну власність"; "…більшість освітніх програм не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома"; "…відповідно ми маємо певні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії: є питання майна, є питання порушення закону, є питання якості освіти" викладені у формі фактичних тверджень.
Стосовно доводів скаржника про відсутність доказів того, що поширена інформація нашкодила діловій репутації позивача, Суд зазначає наступне.
Так, сам факт поширення в інформаційному просторі негативної та недостовірної інформації щодо позивача зі сторони відповідача є порушенням особистих немайнових прав позивача, як юридичної особи, на недоторканність її ділової репутації.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку в частині визнання недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, а також в частині зобов'язання відповідача протягом десяти днів з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена.
В апеляційній скарзі скаржник вказує про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме не зазначення в рішенні про те, що суд протокольною ухвалою від 17.09.2025 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, а також не зазначення щодо розгляду доводів відповідача.
Стосовно наведеного колегія суддів вказує наступне.
Так, в описовій частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції вказано, що 15.09.2025 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 відкладено розгляд справи на 22.10.2025.
Скаржник в апеляцій скарзі не навів жодних доводів стосовно того, як не відображення судом першої інстанції в рішенні про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду даної справи (про що вказано безпосередньо в протокольній ухвалі) призвело до неправильного вирішення справи.
Щодо посилань апелянта на не зазначення в судовому рішенні щодо розгляду доводів відповідача, Суд вказує наступне.
Заперечення відповідача грунтувалися на трьох основних доводах: безпідставності стягнення 1 000 000 грн. відшкодування моральної (немайнової) шкоди, наявності у висловлювання пана ОСОБА_1 оціночних суджень та неналежності спору догосподарської юрисдикції.
При цьому суд першої інстанції у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовив, надав належну оцінку доводів відповідача про те, що поширена ними інформація є оціночним судженням, а питання судової юрисдикції було вирішене судом під час відкриття провадження у справі.
Апелянт не вказав, як саме вплинула його відсутність у судовому засіданні під час дослідження доказів на правильність вирішення справи, враховуючи те, що він надав суду відзив на позовну заяву, виступав у судовому засіданні з поясненнями, мав змогу ознайомитися зі звукозаписом ходу дослідження доказів та висловити свої зауваження щодо нього під час виступу в судових дебатах.
Однак жодних зауважень щодо ходу дослідження доказів відповідачем не висловлено ні під час виступу в судових дебатах, ні в апеляційній скарзі на рішення суду.
Отже, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не можуть бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 у справі №910/5167/25 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова (враховуючи участь судді Барсук М.А. 22.01.2026 у вебінарі у НШСУ та перебування 23.01.2026 судді Барсук М.А. у відпустці) складена: 26.01.2026 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко