Рішення від 22.01.2026 по справі 501/887/25

Дата документу 22.01.2026

Справа № 501/887/25

2/501/125/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

відповідача ОСОБА_2

предмет та підстави позову: про визнання права власності,

учасники справи:

представник позивача - Логойда Я.В.,

представник відповідача - Журик Т.В.,

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності, згідно якої просить суд здійснити поділ спльного сумісного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 наступним чином:

- визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу.

Позов обгрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.08.2003, який рішенням Іллічвського міського суду Одеської області від 16.11.2015 у справі №501/4376/15-ц розірвано.

За період перебування у шлюбі, 09.06.2008 згідно договору купівлі-продажу №6823, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К., за спільно нажиті кошти, подружжя набуло у власність майно, яке є об'єктом спільної часткової власності подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Державну реєстрацію права власності на спірне майно при його придбанні зареєстровано на ім'я відповідача з урахуванням письмової згоди позивача на таку реєстрацію права власності.

Позивач вказує в позові, що зі змісту даної заяви вбачається, що набуте майно буде вважатись спільною сумісною власністю подружжя.

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом з метою визнання даної квартири її особистою приватною власністю.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 позов ОСОБА_3 задоволено та вказану квартиру визнано її особистою приватною власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.03.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено та рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 залишено без змін.

Постановою Верховного суду Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06.03.2017 скасовано.

Позивач, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю, звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач надав до суду відзив на позов (а.с.135-141 т.1), в якому вказує, що:

- суди не встановили які саме права та інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, за захистом яких вона звернулась до суду, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про задоволення їх вимог;

- спільних коштів подружжя на придбання майна витрачено не було, оскільки були витрачені кошти від продажу особистої приватної власності ОСОБА_2 в м.Одеса, а отже частка в майні подружжя повинна складати одиницю і поділу не підлягає як спільна сумісна власність;

- позивачем пропущено строк позовної давності, тощо.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 05.03.2025, справа розподілена для розгляду судді Пушкарському Д.В. (а.с.57 т.1).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 10.03.2025 суддя Пушкарський Д.В., в провадженні якого перебувала вказана цивільна справа, відвів себе від розгляду цивільної справи (задовольнив самовідвід) (а.с.58-59 т.1).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 11.03.2025, справа розподілена для подальшого розгляду судді Смирнову В.В. (а.с.61 т.1).

Ухвалою судді Смирнова В.В. від 19.03.2025 позов залишено без руху (а.с.63-64 т.1).

Заявою представника позивача - адвоката Натальчук В.В. від 28.03.2025 недоліки позову усунуто (а.с.70-71 т.1).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 01.04.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.80 т.1).

20.05.2025 від представника відповідача - адвоката Журик Т.В. надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.92 т.1).

Ухвалою судді Чорноморського міського суду Одеської області Смирнова В.В. від 27.05.2025 клопотання представника відповідача - адвоката Журик Т.В. задоволено, здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду за правилами загального позовного та призначено підготовче судове засідання (а.с.95 т.1).

03.06.2025 від представника позивача - адвоката Журик Т.В. надійшла заява про відвід судді Смирнова В.В. (а.с.97-98 т.1).

Ухвалою судді Чорноморського міського суду Одеської області від 19.06.2025 суддя Смирнов В.В., в провадженні якого перебувала вказана цивільна справа, задовольнив клопотання представника позивача - адвоката Журик Т.В. про відвід. Справу передано до канцелярії суду на повторний автоматичний розподіл для визначення судді у порядку, передбаченому ст.33 ЦПК України (а.с.109 т.1).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 20.06.2025, справа повторно розподілена для подальшого розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.111 т.1).

Ухвалою судді Чорноморського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 23.06.2025 прийнято до свого провадження дану цивільну справі зі стадії підготовчого судового засідання (а.с.113-114 т.1).

Ухвалою суду від 09.09.2025 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.29 т.2).

Ухвалою суду від 12.12.2025 у клопотанні представника відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів відмовлено (а.с.53-55 т.2).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.08.2003 (а.с.16 т.1), який рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16.11.2015 у справі №501/4376/15-ц розірвано (а.с.23 т.1).

За період перебування у шлюбі, 09.06.2008 згідно договору купівлі-продажу №6823, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К., за спільно нажиті кошти, подружжя набуло у власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору (а.с.17-18 т.1).

Державну реєстрацію права власності на спірне майно при його придбанні зареєстровано на ім'я відповідача (а.с.21 т.1).

Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 03.06.2008, посвідченої приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. вбачається, що заявник цією заявою надає своїй дружині ОСОБА_2 згоду на покупку будь-якої нерухомості, розташованої на території України та набуте майно в період їхнього шлюбу за спільні кошти, буде їхньою спільною сумісною власністю (а.с.19 т.1).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 позов ОСОБА_3 задоволено та квартиру АДРЕСА_1 визнано її особистою приватною власністю (а.с.24 т.1).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.03.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено та рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 залишено без змін (а.с.25-27 т.1).

Постановою Верховного суду Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06.03.2017 скасовано (а.с.28-31 т.1).

Представник ОСОБА_1 26.06.2024 звернувся до центру надання адміністративних послуг у м.Чорноморську із заявою про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (а.с.33-34 т.1), на що отримав роз'яснення про особисте звернення ОСОБА_1 до відповідної установи (а.с.35 т.1).

Згідно оцінки майна, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 946 091,00 грн. (а.с.36-37 т.1).

Також, судом досліджено копії:

- постанови приватного виконавця від 29.09.2023 про закінчення виконавчого провадження (а.с.142 т.1);

- свідоцтва про народження ОСОБА_5 (а.с.143 т.1);

- договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.05.2008, згідно якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 , вартість майна вчинено за домовленістю сторін за суму 25 738,00 грн. (а.с.144-146 т.1);

- реєстраційного посвідчення на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 (а.с.147 т.1);

- договору дарування квартири АДРЕСА_2 від 17.04.2006, згідно якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 нерухоме майно (а.с.148-150 т.1);

- витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.05.2006 на ім'я ОСОБА_2 (а.с.150 т.1);

- правовстаноюючих документів на квартиру АДРЕСА_2 на і м'я ОСОБА_7 (а.с.151-152 т.1);

- довідки про задекларованих у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , згідно якої вказано, що ОСОБА_2 зареєстрована за відповідною адресою (а.с.153 т.1);

- акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 20.05.2025, яким зафіксовано, що за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_1 не проживає з 2015 року (а.с.154 т.1);

- лист відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 від 31.10.2023 про те, що 29.09.2023 кримінальне провадження №12023162160000649 від 15.09.2023 закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (а.с.155 т.1);

- рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.06.2019 по справі №509/1681/19 про визнання майна спільною власністю подружжя, поділ майна (а.с.157-159 т.1);

- постанови Одеського апеляційного суду від 10.12.2020 по справі №509/1681/19, якою рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.06.2019 скасовано та прийнято нову постанову (а.с.160-164 т.1);

- постанови Верховного суду від 31.04.2022 по справі №509/1681/19 (а.с.165-179 т.1);

- ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 14.06.2016 про відкриття провадження у справі №501/5358/15-ц про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленимим обставинами (а.с.180 т.1);

- заяви про перегляд судового рішення у звязку з нововиявленимим обставинами (а.с.181-182 т.1);

- зустрічного позову ОСОБА_1 у справі №504/1681/17-ц (а.с.189-192 т.1);

- свідоцтва про одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.194 т.1);;

- листа пропозиції на ім'я ОСОБА_2 (а.с.195-196 т.1);

- позовної заяви (а.с.197-198 т.1).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що відповідач у справі ОСОБА_2 є його сестрою, позивача знає з 1991 року по роботі, потім сторони одружились. Квартиру в м.Чорноморську вони придбали для матері, яка проживала в спірній квартирі до своєї смерті. Подружжя проживало в 3 кімнатній квартирі, зі слів тітки свідка та ОСОБА_9 кошти на придбання спірної квартири взяли з продажу квартири в м.Одеса. При укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири свідок не був присутній.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила суду, що ОСОБА_2 знає з 2016 року. Тамара проживала по АДРЕСА_4 , точну адресу не знає. З початку війни доступ до квартири мав свідок. При укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири свідок не була присутня, їй не відомо за чиї кошти придбано спірний об'єкт нерухомості, тощо.

ІV. Оцінка Суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення норм статті 61 СК України дозволяє дійти висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Відповідно до ч.5 ст.411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Судом установлено, що за період перебування у шлюбі, 09.06.2008 згідно договору купівлі-продажу №6823, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К., за спільно нажиті кошти, подружжя набуло у власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору (а.с.17-18 т.1).

Державну реєстрацію права власності на спірне майно при його придбанні зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_2 (а.с.21 т.1).

Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 03.06.2008, посвідченої приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. вбачається, що заявник цією заявою надає своїй дружині ОСОБА_2 згоду на покупку будь-якої нерухомості, розташованої на території України та набуте майно в період їхнього шлюбу за спільні кошти, буде їхньою спільною сумісною власністю (а.с.19 т.1).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 позов ОСОБА_3 задоволено та квартиру АДРЕСА_1 визнано її особистою приватною власністю (а.с.24 т.1).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.03.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено та рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 залишено без змін (а.с.25-27 т.1).

Постановою Верховного суду Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06.03.2017 скасовано (а.с.28-31 т.1).

Отже, спірне майно набуто сторонами у справі у зареєстрованому шлюбі, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя й підлягає поділу в порядку статей 70, 71 СК України.

Суд відхиляє доводи сторони відповідача, викладені у відзиві на позов та поясненнях представника відповідача в судовому засіданні, що спільних коштів подружжя на придбання майна витрачено не було, оскільки були витрачені кошти від продажу особистої приватної власності ОСОБА_2 в м.Одеса, а отже частка в майні подружжя повинна складати одиницю і поділу не підлягає як спільна сумісна власність, адже дані обставини відповідачем не доведено.

Щодо показів свідків, наданих на підтвердження цих обставин, суд враховує, що з огляду на приписи ст.78 ЦПК України, що такі обставини не можуть підтверджувати свідченнями свідків, а рішення у даній справі не може ґрунтуватися на таких показах.

Крім того, свідки в судовому засіданні пояснили, що при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири вони не були присутні, їм особисто не відомо за чиї кошти придбано спірний об'єкт нерухомості, тощо.

Також суд відхиляє доводи відзиву та пояснення представника відповідача в судовому засіданні в частині того, що дані обставини підтверджуються договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29.05.2008, згідно якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 (а.с.144-146 т.1), адже зі змісту такого не убачається, що отримані кошти за даним договором купівлі-продажу використані нею саме на зазначені цілі, тобто на придбання спірного нерухомого майна, відповідачкою не надано.

Відтак, такі докази не спростовують презумпцію спільного сумісного майна подружжя.

Крім того, суд бере до уваги, що згідно копії заяви ОСОБА_1 від 03.06.2008, посвідченої приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. вбачається, що заявник цією заявою надає своїй дружині ОСОБА_2 згоду на покупку будь-якої нерухомості, розташованої на території України та набуте майно в період їхнього шлюбу за спільні кошти, буде їхньою спільною сумісною власністю (а.с.19 т.1).

Ураховуючи наведене, суд доходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем визначена ціна позову 473 045,50 грн. (а.с.1-10), яка підтверджується оцінкою майна, квартири АДРЕСА_1 (а.с.36-37 т.1).

При подачі позову до суду позивач не сплатив судовий збір та посилався на підстави звільнення його від сплати судового збору на п.12. ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою судді Смирнова В.В. від 19.03.2025 позов залишено без руху (а.с.63-64 т.1).

Заявою представника позивача - адвоката Натальчук В.В. від 28.03.2025 недоліки позову усунуто (а.с.70-71 т.1), надано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 4 730,45 грн. (а.с.79 т.1).

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Отже, судовий збір у розмірі 4 730,45 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити повністю.

Здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 наступним чином:

- визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрат у розмірі 4 730,45 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко