Дата документу 21.01.2026
Справа № 501/2473/25
2/501/170/26
26 січня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання Броневицької Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ»
до
відповідача: ОСОБА_1
предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за договором позики
сторони в судове засідання не з'явились
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі позивач) 06.06.2025 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якому просить стягнути з останньої на користь позивача суму заборгованості в розмірі 16 099,58 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивач у порядку переуступки боргу є правонаступником заборгованості відповідача за договором позики №75826796 від 01.07.2021, укладеним між ТОВ «1 Безпечне Агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
Відповідно до умов договору відповідач отримав від позивача кредит у розмірі 4 500,00 грн., строк позики 25 днів, зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка (фіксована).
Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора «А54ofpF218», надісланий на вказану позичальником електронну адресу, у порядку, визначеному ст.. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідач добровільно не виконувала своїх зобов'язань та не здійснила жодного платежу на поповнення рахунку для погашення кредитної заборгованості.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
У встановлений ухвалою строк відповідач не подала відзив на позов.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача не заперечує проти проведення заочного розгляду справи (а.с.5, 76).
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу від 06.06.2025 цивільну справу розподілено на розгляд судді Петрюченко М.І. (а.с.66).
Ухвалою судді Чорноморського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 25.06.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.73-74).
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 01.07.2021 між ТОВ «1 Безпечне Агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №75826796 (а.с.11-12).
У зв'язку із невиконанням зобов'язань за даним договором, у відповідача за договором позики №75826796 від 01.07.2021 утворилась заборгованість у розмірі 16 099,58 грн., з яких 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 099,58 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с 6-8).
19.11.2021 між ТОВ «1 Безпечне Агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено Договір факторингу №1911, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в т.ч. за договором №75826796 від 01.07.2021, вказаних у Реєстрі боржників (а.с.28 зв.- 32 зв.).
03.04.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу №030423-ФК, у відповідності до умов якого ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в т.ч. за договором позики №75826796 від 01.07.2021, вказаних у Реєстрі боржників (а.с.39-43).
Відповідно до Реєстру прав вимог від 03.04.2023 до договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право грошової вимоги до відповідача.
V. Оцінка Суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд керується наступним.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За положенням статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення частини першої статті Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до частини першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 640 ЦК - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2021 сторони уклали договір позики №75826796.
На виконання зазначених вимог ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», позичальнику надано одноразовий ідентифікатор «А54ofpF218», для підписання договору позики №75826796 від 01.07.2021, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
На підтвердження укладання договору позики №75826796 від 01.07.2021 ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» надано електронний доказ в паперовій формі, підписаний одноразовим ідентифікатором «А54ofpF218».
Відповідно до ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття, пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієїстатті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість, особи, якій, адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису, усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільноговідтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.4 ст.14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Як вбачається із матеріалів справи, для укладення кредитного договору та кожної з додаткових угод позичальником було здійснено вхід в ІТС відповідного кредитора, згідно вимог ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» було здійснено ідентифікацію особи в такій системі та позичальником направлено відповідь про прийняття пропозиції (акцепт), яка містила одноразовий ідентифікатор, який було накладено на сам кредитний договір та всі додатки до нього, які є невід'ємними частинами договору.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021, Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020.
З огляду на зазначене, суд доходить до висновку про доведеність факту укладання відповідачем кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Судом встановлено, що ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало відповідачу кредит в сумі 4 500,00 грн., що підтверджено довідкою (а.с. 9).
Отже, кредитний договір №75826796 від 01.07.2021укладений у спосіб, визначений чинним законодавством та матеріалами справи безспірно стверджується дійсність грошової вимоги ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» по стягненню заборгованості за договором позики.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст.6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).
Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.
Зокрема, згідно платіжної інструкції від 27.05.2025 (а.с.1) позивачем при подачі позову сплачено 2 422,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд керується наступним.
При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Для подання даної позовної заяви, позивач звернувся за правовою допомогою до адвоката Ткаченко Ю.О., з якою укладено відповідний договір про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 (а.с.55-57 зв.), та сплачено суму гонорару в розмірі 3 500 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 579934663.1 від 30.04.2025 (а.с. 61ор ).
Дослідивши акт приймання-передачі наданої правничої допомоги №01-11/24 та витяг з акту №11-П до договору №01-11/24 від 01.11.2024 про підтвердження надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 01.11.2024 по справі за позовом ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» щодо стягнення кредитної заборгованості, згідно яких правовий аналіз обставин спірних відносин, підготовка позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, формування додатків до позовної заяви (письмові докази), а всього 3 500,00 грн.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено належним чином, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим, що у даному випадку є підставою для задоволенні вимог про відшкодування таких витрат у розмірі задоволених вимог у розмірі 3 500,00 грн.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9-А, офіс 204, банківські реквізити: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОТП БАНК», код банку 300528) суму заборгованості за договором позики №75826796 у розмірі 16 099,58 грн., з яких 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 099,58 грн. - сума заборгованості за відсотками, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн., та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чорноморського міського
Суду Одеської області М.І.Петрюченко