Номер провадження 4-с/243/1/2026
Номер справи 2-2307-2007
« 16 » січня 2026 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:
Головуючого - судді Гончарової А.О.,
за участю секретаря судового засідання - Слободкіної Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов'янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, скаргу ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: заступника начальника Слов'янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Крапівіна Віталія Миколайовича, Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на бездіяльність державного виконавця, -
До Слов'янського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: заступника начальника Слов'янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Крапівіна Віталія Миколайовича, Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на бездіяльність державного виконавця. В обґрунтування скарги зазначив, що в грудні 2025 року він звернувся до приватного нотаріуса Краматорського нотаріального округу Донецької області Бігуна В.В. стосовно нотаріального оформлення на своє ім'я його батьком договору дарування 1\2 частини квартири, що належала йому на праві власності, та яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Під час нотаріальних дій ОСОБА_2 повідомив, що на 1\4 частку квартири, яка належала заявнику на праві власності, накладено арешт, та рекомендував звернутися до державного реєстратора. Заявник отримав відомості з державного реєстру обтяжень, де зазначено, що 27.12.2007 року, на підставі виконавчого листа № 2-2307, виданого 12.06.2007 року Слов'янським міськрайонним судом, державним реєстратором до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено обтяження 6333276 на 1\4 частку квартири, що належить ОСОБА_1 , та яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаним виконавчим листом, заявником було сплачено заборгованість та 28.12.2007 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції Курусенко Я.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. В зазначеній постанові державним виконавцем було знято арешт з частини квартири, та копії постанови були надіслані для скасування арешту майна до відповідних органів. На звернення до державного виконавця з заявою про зняття арешту з квартири, заявнику було відмовлено в знятті арешту з майна в зв'язку із тим, що на теперішній час Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень не містить відомості про виконавче провадження, яке перебувало на виконанні в Слов'янському ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного МРУ Міністерства юстиції, що станом на 10.12.2025 року у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна.
В зв'язку з викладеним, заявник просить суд визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Слов'янського ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного МРУ Міністерства юстиції Крапівіна В.М., яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна, а саме обтяження № 57658081 від 27.12.2007 року, внесеного державним реєстратором на підставі Виконавчого листа № 2-2307, виданого Слов'янським міськрайонним судом Донецької області 12.06.2007 року, щодо 1\4 квартири АДРЕСА_2 , належної ОСОБА_1 , та зобов'язати заступника начальника Слов'янського ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного МРУ Міністерства юстиції Крапівіна В.М. зняти арешт з нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна номер запису про обтяження нерухомого майна № 57658081 від 27.12.2007 року (номер обтяження 6333276 від 27.12.2007 року), внесений державним реєстратором на підставі Виконавчого листа № 2-2307, виданого Слов'янським міськрайонним судом Донецької області 12.06.2007 року, щодо 1\4 квартири АДРЕСА_2 .
Заявник ОСОБА_1 , та представник заявника, адвокат Овчаренко О.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АН №1863396 від 17 грудня 2025 року, в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Представник заінтересованої особи, ПрАТ «ВФ Україна», в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Заінтересована особа, заступник начальника Слов'янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Крапівін В.М., в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2007 року у справі №2-2307-2007 задоволено позов ЗАТ «Український мобільний зв'язок». Цим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Український мобільний зв'язок» суму боргу за послуги зв'язку 69,95 грн., суму штрафу 1069,44 грн., суму державного мита 51 грн., витрати по ІТЗ 30 грн., а всього 1220,39 грн.
На виконання вказаного рішення суду ЗАТ «Український мобільний зв'язок» було отримано виконавчий лист, який спрямовано до примусового виконання.
Державним реєстратором до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 27.12.2007 року було внесено запис про накладення арешту (номер обтяження 6333276 від 27.12.2007) на 1\4 частку квартири, що належить ОСОБА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою старшого державного виконавця ВДВС Слов'янського міськрайонного управління юстиції Курусенко Я.О. від 28.12.2007 року в зв'язку зі сплатою боргу в повному обсязі закінчено виконавче провадження при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2307 від 12.06.2007 року, виданого Слов'янським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «УМЗ» 1220,39 грн. Знято арешт з 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки ПрАТ «ВФ Україна» від 08.12.2025 року, з 23 травня 2017 року ПрАТ «МТС Україна», що є правонаступником ЗАТ «Український мобільний зв'язок», змінило свою назву на ПрАТ «ВФ Україна». Заборгованість ОСОБА_1 перед ПрАТ «ВФ Україна» згідно з рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 12.06.2007 року у справі №2-2307, сплачена у повному обсязі. Станом на 08.12.2025 року заборгованість відсутня та ПрАТ «ВФ Україна» не має претензій до ОСОБА_1 .
Згідно з повідомленням Слов'янського ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.12.2025 року №99117, Законом України «Про виконавче провадження» визначено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП), порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України (запроваджена з 05.01.2017). Відповідно до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень (ЄДРВП) - це окремий спецрозділ, який є архівною складовою частиною автоматизованої системи виконавчого провадження та містить відомості про виконавчі провадження, зареєстровані до запровадження Системи, відповідно до наказів Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року №43/5, від 28 квітня 2015 року №614/5. За даними Системи не містяться відомості про виконавче провадження, яке перебувало на виконанні в Слов'янському ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за виконавчим листом №2-2307 від 12.06.2007 року відносно ОСОБА_1 . Станом на 10.12.2025 року у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Згідно зі ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч.2, ч.3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Суд зазначає, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
У рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, своєю чергою, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «суспільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.
ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v.Ukraine)].
Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
ЄСПЛ вказав на неодмінність перевіряти обмеження прав людини, передбачені у національному законі, визначати наявність обставин для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
Обмеження прав має передбачатися національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатися у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.
Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
Отже, можна зазначити, що лише за умови дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. З позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
У цій справі питання полягає в тому, чи може наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника становити втручання у мирне володіння у значенні статті 1 Першого протоколу, і якщо так, то чи є таке втручання законним і чи переслідує легітимну мету «в інтересах суспільства», а також чи є воно пропорційним меті, якої прагнуть досягти.
Правовою метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання судового рішення. Тобто, кредитор, на користь якого у боржника виникло зобов'язання за судовим рішенням, яке підлягає примусовому виконанню, має обґрунтовані очікування, що внаслідок накладення арешту на майно боржника та його подальшої реалізації остаточне рішення суду буде виконане. Тож накладення та існування арешту на майно боржника до закінчення примусового виконання судового рішення має важливе значення для забезпечення виконання остаточного судового рішення та реального поновлення прав фізичних та юридичних осіб.
Із врахуванням наведеного, бракує підстав вважати, що державним виконавцем не дотримано справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження права боржника на мирне володіння своїм майном.
Водночас, встановлюючи, чи не змушений боржник нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, суд враховує, що арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту - забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.
Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, рішення суду, на забезпечення виконання якого було накладено арешт, виконане, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібного підходу притримується Верховний Суд у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21).
Врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національними судами, суд доходить висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, коли виконавче провадження закінчено в зв'язку з виконанням рішення суду, призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У цій справі скаржник просить про зняття арешту, накладеного на майно під час здійснення виконавчого провадження, не у зв'язку із порушенням порядку його накладення державним виконавцем, а у зв'язку з порушенням його прав як власника майна та відсутністю підстав для збереження такого арешту протягом тривалого часу.
Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме: відсутність відкритих виконавчих проваджень та фактичних майнових претензій стягувача до скаржника, суд доходить висновку, що наявність протягом тривалого часу арешту, накладеного державним виконавцем на нерухоме майно скаржника, без об'єктивної та передбачуваної можливості поновлення виконавчих проваджень за виконавчим листом, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном.
Оскільки наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника за встановленими у справі обставинами становить невиправдане втручання у його право на мирне володіння його власним майном, з метою ефективного захисту прав скаржника арешт, накладений на його майно, підлягає скасуванню судом на підставі частини п'ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, а саме, за рішенням суду.
Не зняття державним виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за відсутності як самої заборгованості, так і виконавчих проваджень, в межах яких відбувається примусове стягнення, суд вважає не можливим саме органом державної виконавчої служби.
За таких обставин, враховуючи викладене, орган державної виконавчої служби, діючи відповідно до вимог закону, не має повноважень самостійно скасувати арешт майна, тому вимога про визнання бездіяльності заступника начальника відділу неправомірною задоволенню не підлягає.
З урахуванням викладеного, скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 258-261, 450-451 ЦПК України, суд -
Скаргу ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: заступника начальника Слов'янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Крапівіна Віталія Миколайовича, Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на бездіяльність державного виконавця - задовольнити частково.
Зобов'язати заступника начальника відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Крапівіна Віталія Миколайовича зняти арешт з нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , реєстраційний номер обтяження 57658081 від 27.12.2007 року, та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна номер запису про обтяження нерухомого майна № 57658081 від 27.12.2007 року (номер обтяження 6333276 від 27.12.2007 року), внесений державним реєстратором на підставі виконавчого листа № 2-2307, виданого Слов'янським міськрайонним судом Донецької області 12.06.2007 року, щодо 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти вимог скарги відмовити.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст ухвали виготовлений 21 січня 2026 року.
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду
Донецької області А.О. Гончарова