22 січня 2026 року
м. Київ
справа №990/22/26
адміністративне провадження №П/990/22/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Єресько Л.О., Желєзного І.В., Жука А.В., Радишевської О.Р.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Президента України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
20 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Президента України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії з вимогами:
« 1. Визнати протиправною бездіяльність Президента України, що виразилася у неприйнятті заходів щодо усунення суперечностей між статтями 7 та 8 Закону про Державний бюджет та підписанні закону, що порушує ст. 46, 48 Конституції України.
2. Зобов'язати Президента України вжити заходів (шляхом законодавчої ініціативи) для приведення прожиткового мінімуму у відповідність до реальних економічних показників.
3. Керуючись ст. 7 КАС України та ст. 150 Конституції України, звернутися до Конституційного Суду України з клопотанням про перевірку конституційності статей 7 та 8 Закону про Державний бюджет.
4. Визнати позивача викривачем корупції та зобов'язати НАЗК забезпечити безоплатне представництво моїх інтересів.
5. Стягнути з Держави Україна на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1 000 000 гривень.
6. Стягнути на користь позивача винагороду викривача у розмірі 10% від суми збитків, встановлених судом/аудитом.
7. Постановити Окрему ухвалу та направити її до НАБУ та САП для порушення кримінальних проваджень за ст.ст. 191, 366, 442 КК України.».
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктами 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 КАС України у позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого публічного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології, а також узгоджуватися з компетенцією суб'єкта владних повноважень (відповідача), якою він наділений відповідно до Конституції та законів України. Викладення позовних вимог у позовній заяві та обставин на їх обґрунтування формує предмет і підстави позову, і, як наслідок, визначає предмет доказування у справі.
У цьому контексті Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Відповідно до частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Отже, підставою для звернення до суду із позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. У свою чергу, законодавством визначено вичерпний перелік форм захисту прав позивачем.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Таким чином, в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені тільки ті правові акти та/або дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, які виникли у правовідносинах, у яких реалізовуються владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду (вчинення).
Зверненню до адміністративного суду має передувати виникнення публічно-правового спору у значенні наведених положень статті 4 КАС України.
Крім того, передбачене у статті 55 Конституції України й конкретизоване у процесуальному законі право на звернення до суду має ґрунтуватися не на уявних, а на реальних порушеннях охоронюваних законом прав та інтересів (з боку суб'єкта владних повноважень).
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що у ній позивач фактично висловлює незгоду (критику) із державною економічною та соціальною політикою, а також політикою у сфері пенсійного забезпечення. Водночас, викладені доводи та аргументи позивача жодним чином не пояснюють суті правовідносин (наявності публічно-правового спору) з Президентом України та у чому полягають (у чому проявляються) спірні передумови для зобов'язання вчинити певні дії стосовно ОСОБА_1 .
Позов не містить посилань на те, з якими юридичними фактами чи подіями пов'язано/обумовлено звернення з позовом саме до Президента України, і правовідносини якого характеру пов'язують цього відповаідача безпосередньо з позивачем. Тобто позивач не наводить аргументів, які саме конкретні рішення, дії чи бездіяльність Президента України як суб'єкта владних повноважень, які реалізували чи мають реалізувати публічні владно-управлінські функції (повноваження) у правовідносинах, що виникли між ним і відповідачем, безпосередньо порушили його суб'єктивне право.
Водночас, здійснюючи передбачені Конституцією України повноваження законотворчості, Президент України не виконує владні управлінські функції по відношенню до тих суб'єктів, прав, свобод та інтересів, яких стосуються прийняті закони, в зв'язку з чим не відповідає поняттю суб'єкта владних повноважень, яке міститься у статті 4 КАС України.
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №9901/787/18, від 11 березня 2020 року у справі №9901/11/20, від 13 травня 2020 року у справі №9901/527/19, від 20 липня 2023 року у справі №990/80/23, від 12 вересня 2024 року у справі №990/169/24.
При цьому позовні вимоги ОСОБА_1 скеровує, крім наведеної вище особи, й до "НАЗК". Проте таку особу ОСОБА_1 не визначає відповідачем у справі.
Наведене підтверджує неузгодженість зазначених ОСОБА_1 позовних вимог із переліком зазначених ним відповідачів у справі.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Крім того, до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, згідно з пунктами 4, 5, 9 частини третьої статті 2 КАС України, належать, зокрема: змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; обов'язковість судового рішення; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
За правилами частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
У відповідності до приписів частин першої, четвертої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частинами першою, другою та четвертою статті 79 КАС України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
За змістом же частини першої статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу.
У той же час пунктом 8 частини п'ятої статті 160 КАС України установлено, що у позовній заяві зазначаються перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Окрім того, у відповідності з вимогами частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У даному ж випадку у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про витребування:
« 1. У Державної аудиторської служби України: Математично-економічний розрахунок та експертний висновок щодо внутрішньої суперечності показників статей 7 та 8 Закону про Бюджет на 2026 рік (та за період 2014-2025 рр.). Аудиторський звіт щодо того, як у єдиній фінансовій системі держави одночасно існують два взаємовиключні стандарти виживання: 3328 грн (ПМ) та 8647 грн (МЗП). Оцінку збитків, завданих бюджету через недоотримання судового збору та інших платежів, прив'язаних до штучно заниженого ПМ.
2. У Міністерства соціальної політики України: Офіційне роз'яснення та розрахунок фактичного прожиткового мінімуму станом на 2024-2026 роки, з детальним описом споживчого кошика. Пояснення причин розриву у 2.5 рази між "фактичним" ПМ (понад 7000-8000 грн) та "законодавчо встановленим" у ст. 7 Бюджету (3 328 грн).».
Проте, всупереч згаданих вимог процесуального закону, позивачем письмово не повідомлено про: обставини, які можуть підтвердити ці докази, або аргументи, які вони можуть спростувати; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною другою статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених КАС України, таку позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення виявлених недоліків шляхом: 1) зазначення усіх сторін у справі з дотриманням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України; 2) уточнення предмета спору, кола учасників справи, змісту позовних вимог, відповідного їх правового обґрунтування і викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до кожного з відповідачів; 3) обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача у процесі здійснення суб'єктами владних повноважень владних управлінських функцій у взаємовідносинах з позивачем із зазначенням конкретного проміжку часу їх виникнення; 4) надання належним чином засвідчених копій документів, доданих до позовної заяви відповідно до кількості учасників справи, а також належного обґрунтування заявлених у позовній заяві клопотань про витребування доказів.
За правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, якщо позивач не усуне недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява підлягатиме поверненню.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 266 КАС України, Верховний Суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали, протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі неусунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, в установлений судом строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
Л.О. Єресько
І.В. Желєзний
А.В. Жук
О.Р. Радишевська ,
Судді Верховного Суду