23 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/8728/25 пров. № А/857/50324/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комунального некомерційного підприємства «Воловецька центральна лікарня Воловецької селищної ради», Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування висновку військово-лікарської комісії та наказів, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Гаврилко С.Є., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 10.11.2025р., м.Ужгород; дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
Оскаржуваною ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Комунального некомерційного підприємства /КНП/ «Воловецька центральна лікарня Воловецької селищної ради», Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування висновку військово-лікарської комісії та наказів, спонукання до вчинення певних дій (а.с.56-61).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким зобов'язати суд першої інстанції прийняти заявлений позов до розгляду, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового повернення позовної заяви (а.с.64-68).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд не проаналізував сукупність заявлених ним позовних вимог (не всі стосуються проходження публічної служби), через що до таких повинен застосовуватися загальний (шестимісячний) строк звернення до суду.
Стосовно решти вимог (які стосуються проходження публічної служби) місячний строк звернення до суду позивач пропустив з поважних причин - перебування у розташуванні Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України без доступу до засобів зв'язку.
Також суд не врахував попереднє своєчасне звернення позивача до суду із розглядуваним позовом (ухвала суду 15.07.2025р. у справі № 260/5754/25), не надав правової оцінки наявності в позивача статусу діючого військовослужбовця.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.100-101).
У свою чергу, позивач скерував відповідь на відзив на апеляційну скаргу (а.с.105-107).
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, 28.10.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 29.10.2025р.) за допомогою системи «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у невжитті заходів щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства діяльності свого підпорядкованого структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_3 , який не зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
визнати протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 під час затримання без складання протоколу про затримання, доставлення у ТЦК і СП, поміщення позивача у нелюдські, антисанітарні умови у приміщенні зазначеного ТЦК та СП;
визнати протиправною бездіяльність відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині ненадання копій документів, які позивач у них запитував;
визнати протиправним та скасувати висновок позаштатної військово-лікарської комісії /ВЛК/ при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07.06.2025р., яка є зареєстрованою як КНП «Воловецька центральна лікарня Воловецької селищної ради», відповідно до якого ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.06.2025р. в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;
визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити від проходження військової служби;
витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачів (а.с.1-12).
Ухвалою суду від 03.11.2025р. позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом подання (надіслання) до суду мотивованої заяви про поновлення строку звернення до суду (а.с.44-47).
05.11.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 подав заяву про поновлення пропущеного строку, в якій наголосив на неможливості своєчасного звернення до суду про причині його затримання 07.06.2025р. і подальшого проходження військової служби на території Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Також його попередній позов був повернутий судом, через що він змушений був збирати додаткові докази по справі, при цьому в задоволенні його клопотань про витребування доказів суд відмовив (а.с.50-52).
Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений ч.5 ст.122 КАС України; викладені причини його пропуску не можна вважати поважними.
При цьому, додані до матеріалів справи документи підтверджують лише факт перебування позивача на військовій службі, проте не підтверджують наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; факт неможливості вибути за територію військової частини; перебування позивача на лікуванні тощо). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 10.04.2025р. у справі № 200/2237/24, від 23.04.2025р. по справі № 420/26807/24, від 29.04.2025р. по справі № 340/2467/24.
Позивач не навів аргументів, які б переконливо вказували на те, що він протягом тривалого часу дійсно не міг звернутися до суду, а зробив це одразу, отримавши таку змогу. З урахуванням такого надміру тривалого строку зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 10.04.2025р. у справі № 200/2237/24.
Разом із тим, позивач вказує, що можливість зареєструватися у системі «Електронний суд» у нього з'явилася 13.07.2025р., при цьому із розглядуваним позовом позивач звернувся лише 29.10.2025р.
Позивачем в клопотанні про поновлення строку наведені причини, але не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у позивача можливості звернутись до суду із даним позовом своєчасно.
В матеріалах справи відстані докази того, що позивач за весь період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка знаходиться в межах Ужгородського району Закарпатської обл., приймав безпосередню участь у бойових діях, що, звичайно, розцінюється як об'єктивна підстава, що перешкоджала позивачеві звернутися до суду в строки, що визначені для цього законом.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що підстави, наведені позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду, є неповажними підставами для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, клопотання про поновлення строку не містить зазначення інших поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Відтак, суд визнав причини пропущення строку звернення до суду з цим позовом неповажними.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позову через пропуск строку звернення до суду без поважних причин передчасними, з наступних причин.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Відповідно ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5).
Питання повернення позову з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом.
В статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2).
Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви.
Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
В розглядуваному випадку суд першої інстанції вжив заходи щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку, що стверджується постановленою ухвалою від 03.11.2025р. про залишення позову без руху (а.с.44-47).
Згідно поданої 05.11.2025р. заяви про усунення недоліків позивач наголосив на неодноразовому зверненні до суду із аналогічними вимогами, навів причини пропуску строку звернення до суду (а.с.50-52).
Аналізуючи порядок обчислення строку звернення до суду, висвітлений у заяві про поновлення строку звернення до суду та ухвалі суду про повернення позовної заяви, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно усталеної судової практики поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду також необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19).
У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновується тим, що частина заявлених вимог дійсно стосується проходження військової служби (визнання протиправними та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.06.2025р., наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та зобов'язання виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити від проходження військової служби).
Водночас, у розглядуваній позовній заяві заявлені вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у невжитті заходів щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства діяльності свого підпорядкованого структурного підрозділу; визнання протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 під час затримання без складання протоколу про затримання, доставлення у ТЦК і СП; визнання протиправною бездіяльність відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині ненадання копій документів, які позивач у них запитував; визнання протиправним та скасування висновку позаштатної ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07.06.2025р.
З огляду на викладене, місячний строк звернення до суду на останні не поширюється.
Окрім цього, поза увагою суду залишилися доводи позивача про його попереднє звернення до суду із аналогічним позовом.
Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень в справі № 260/5754/25 суд першої інстанції постановив ухвалу від 28.07.2025р. про повернення позовної заяви, зважаючи на часткове усунення недоліків позовної заяви та заявлення клопотання про витребування доказів по справі.
При цьому, вказуючи на неможливість представлення суду оскаржуваних рішень і наказів відповідачів, позивач наголошує на тому, що він був змушений звертатися з відповідними звернення для отримання таких (а.с.77-78).
Зазначені доводи позивача не були спростовані судом, їм не було надано належної оцінки.
Колегія суддів звертає увагу й на сформований Верховним Судом у справі № 120/359/24 правовий висновок щодо вирішення питання про поновлення строків звернення до суду в справах за участі діючих військовослужбовців, до яких належить ОСОБА_1 (а.с.72-75).
Так, проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
У свою чергу, такий правовий висновок не враховано судом під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення із розглядуваним позовом.
Аналіз зазначених обставин справи свідчить про те, що судом першої інстанції поспішно прийнято ухвалу про повернення позовної заяви, оскільки останнім не враховано предмет заявленого позову, не надано правову оцінку всім доводам позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду, а також не враховано правові висновки суду касаційної інстанції під час вирішення аналогічних процесуальних питань.
Водночас, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16.12.1992р., заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995р., заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .
При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 315 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 260/8728/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 23.01.2026р.