22 січня 2026 рокусправа № 380/21813/25
м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), в якому просить суд:
-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо примусового затримання та постановки на військовий облік ОСОБА_1 ;
-визнати протиправним та скасувати наказ керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.10.2025 №3209 у частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був затриманий співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_4 , тобто поза межами адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються їхні повноваження. ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснює свою діяльність на території м. Жидачів та Стрийського району Львівської області, що прямо випливає з його найменування. Отже, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_5 не мали права здійснювати оповіщення чи вручення повісток у місті Львові, а тим більше - проводити затримання громадянина на території іншої адміністративно-територіальної одиниці. Позивач наголошує, що фізично затримувати і доставляти особу може тільки поліція. Будь-яке самостійне затримання представниками ТЦК є незаконним.
Крім того, до 01.10.2025 перебував на ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме за місцем свого проживання.
Тому позивач вважає, що відповідач 1 безпідставно поставив його на військовий облік військовозобов'язаних у Першому відділі.
Стосовно проходження ВЛК, то позивач вказує, що встановлені у довідці ВЛК діагнози мають суто формальний характер і не можуть вважатися результатом об'єктивного медичного обстеження. Позивач наполягає, що має значно тяжчі та хронічні захворювання, які не були враховані ВЛК.
Позивача, як він зазначає, не було повідомлено про проходження військово-лікарської комісії, тому він не мав можливості брати участь у процедурі обстеження та надати всі наявні медичні документи, що підтверджують його стан здоров'я. При цьому позивач повідомляє, що хоча відповідачем 1 і надано копію направлення ОСОБА_1 на військово- лікарську комісію, проте не надано підтвердження факту вручення позивачу такого направлення. У такий спосіб, на думку позивача, відповідач 1 порушив процедуру проходження ВЛК.
Позивач наголошує, що на військовозобов'язаного покладається обов'язок під час проведення медичного огляду надати членам військово-лікарської комісії медичну карту амбулаторного хворого за формою №025/о, виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ. Однак позивач не міг виконати цього обов'язку, бо про проходження ВЛК його не було повідомлено у спосіб і в порядку, що встановлений Законом.
Позивач звертає увагу, що направлення на військово-лікарську комісію, постанова ВЛК, наказ про мобілізацію та наказ про призначення на посаду були оформлені в один і той же день - 01.10.2025. При цьому позивач фактично відвідав за цей день дві військові частини - НОМЕР_5 та НОМЕР_1 , що унеможливлює реальне проходження медичного огляду та оформлення всіх документів належним чином.
У цілому, як вважає, позивач, порушення порядку проходження медичного огляду є істотними та такими, що перешкоджають досягненню мети проведення медичного огляду визначення придатності позивача до військової служби.
Крім того, позивач розуміє, що такої підстави для звільнення з військової служби, як незаконний призов (мобілізація) особи, яка не проходила військово-лікарську комісію та була доставлена до ТЦК не поліцією, а самими працівниками ТЦК, законодавство не містить, однак, позивач наполягає на тому, що така законодавча прогалина не позбавляє суд повноважень з відновлення порушених прав особи, керуючись принципом верховенства права, який передбачає, що права людини є найвищою соціально-правовою цінністю та не можуть бути обмежені свавільними або неправомірними діями органів влади.
Позивач вважає, що відповідач такими діями порушує Закон, тому просить позов задовольнити.
Ухвалою від 04.06.2025 суд постановив відкрити спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_4 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому наполягає на правомірності процедури оповіщення позивача та доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_7 . Просить у позов відмовити.
Відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_8 , подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив з тих підстав, що за результатом звірки персональних даних встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 відповідно до єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, перебуває у статусі порушника військового обліку, а саме як військовозобов'язаний, який не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_9 чим порушив ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Документів що підтверджували б право на відстрочку від призову за загальною мобілізацією за ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач не надав. Після того гр. ОСОБА_1 01.10.2025 року взято на військовий облік в перший відділ м. Жидачів ІНФОРМАЦІЯ_4 та скеровано на проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності. 01.10.2025 року позивач визнаний придатний до військової служби. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_10 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_4 , начальником цього відділу було розпочато процедуру мобілізації щодо ОСОБА_1 , після завершення якої надано інформацію про придатність до військової служби відповідно до довідки ВЛК начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 . Далі, через Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів був згенерований наказ № 3209 від 01.10.2025 року «Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» і підписаний електронним підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відтак, позивач почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації та набув статусу військовослужбовця.
Відтак, як вважає, цей відповідач, після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов'язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові. Просить у позові відмовити.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, поданий відповідачем, ІНФОРМАЦІЯ_8 , у якій наголошено, що відповідач не додав доказів наявності у позивача будь-якої відмітки про порушення правил військового обліку або перебування його у розшуку в системі «Оберіг».
Як зазначає позивач, наявність відмітки про порушення правил військового обліку в інформаційній системі «Оберіг» не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, оскільки закон прямо передбачає обов'язковість складання протоколу, розгляду справи та винесення постанови уповноваженою посадовою особою.
Також позивач звертає увагу, що пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» №1951 передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення). Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку. Відповідач же не вказує, що ОСОБА_1 притягався до адміністративної відповідальності.
Позивач вказує, що той факт, що відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 , нібито не прибув за повісткою чи вчасно, на думку ТЦК, не пройшов ВЛК, не є відомостями, які вносяться до реєстру, оскільки це не є фактом притягнення до відповідальності. Більше того, саме порушення правил військового обліку відповідно до ст. 210 КУпАП чи ст. 210-1 КУпАП тягне за собою адміністративну відповідальність, а не мобілізацію, яка може здійснюватися лише у суворій відповідності до визначеної законом процедури та виключно за наявності законних підстав.
Крім того, позивач зазначає, що у відзиві відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_8 не спростовує факту порушення процедури адміністративного затримання позивача, допущеного службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_11 , цей відповідач намагається виправдати такі дії посиланнями на ймовірні порушення позивачем правил військового обліку та нібито наявність відповідних відміток у системі «Оберіг», що не є та не може бути законною підставою для затримання особи.
Позивач також стверджує, що відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_8 , не надав доказів того, що адміністративне затримання позивача здійснювалося уповноваженими працівниками поліції, як того прямо вимагають ст. 261 та ст. 262 КУпАП. Просить позов задовольнити.
Позивач подав до суду ще одну відповідь на відзив, у якій вказує, що у карті обстеження та медичного огляду не відображено у ОСОБА_1 захворювань: ателектаз легень, епідермічний паротит (свинка), паротитний ефозний менінгіт, відповідно до довідки від лівобічне варикоцеле ІІ ступеня, залишкові явища перенесеного менінгоенцефаліту з внутрішньочерепною гіпертензією, астенотератозооспермія, хронічний калькульозний простатит у стані загострення, частковий рубцевий фімоз, внутрідермальні невуси, тератозооспермія, компресія лівої ниркової вени в аорто мезентеріальному пінцеті, УСГ ознаки рецидиву лівобічного варикоцеле, азенотератозооспермія, хронічний простатит, міопія середнього ступеня, пневматоз кишківника, реактивні зміни перенхіми підшлункової залози, геморой третього ступеня.
Зазначає, що така численна кількість захворювань та патологічних станів у ОСОБА_1 взагалі не врахована у карті обстеження та медичного огляду. Це створює значну прогалину в медичній документації, оскільки повна клінічна картина пацієнта не відображена.
Позивач наполягає на застосуванні п. 3.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міноборони від 14.08.2008 № 402, відповідно до якого військовозобов'язаний під час проведення медичного огляду зобов'язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ. Однак, позивач позбавлений був надати таку документацію через його примусове затримання. Отже, належна оцінка стану здоров'я відповідачем проведена не була. Просить позов задовольнити.
Відповідач 3, Військова частина НОМЕР_1 , позову не визнав з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Так, відповідач зазначає, що після видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2025 №288 між сторонами виникли нові правовідносини, пов'язані з проходженням військової служби, правове регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та згаданим Положенням. Вказаними актами не передбачено можливості припинення таких правовідносин шляхом судового скасування раніше виданого наказу про призначення до військової частини. Такий спосіб не є юридично ефективним та не призведе до фактичного поновлення порушеного права. Просить у позові відмовити.
Позивач подав до суду відповідь на відзив Військової частини НОМЕР_1 , в якому, серед іншого зазначив та погодився, що оскаржуваний позивачем акт індивідуальної дії вичерпує дію фактом виконання, тобто призовом позивача для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період у Військову частину, а тому скасування відповідного наказу в частині не є самостійною підставою для зміни статусу позивача, одак вважає, що позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.
Як наголошує позивач, такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку районного ТЦК та СП, а тому наказ відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню. Крім того, у разі визнання протиправним наказу про мобілізацію, автоматично набувають протиправного характеру всі інші акти індивідуальної дії, прийняті на його підставі, включно з наказом щодо зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Також позивач арґументує свою позицію тим, що з Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 та Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони країни від 15.09.2022 №280 вбачається, що зарахування чи незарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини не належить до дискреційних повноважень Військової частини НОМЕР_1 . Таке зарахування здійснюється виключно на підставі іменних списків команд, приписів та документів, що посвідчують особу, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, або у разі переміщення - на підставі документів військової частини, звідки вибув військовослужбовець. Таким чином, Військова частина НОМЕР_1 позбавлена можливості діяти на власний розсуд при вирішенні питання щодо зарахування чи незарахування Позивача до списків особового складу військової частини. Його повноваження у цьому випадку мають суто формально-процедурний характер та зводяться до виконання приписів, визначених законодавством і службовими документами, без права вибору чи відхилення від установленого порядку.
Отже, позивач вважає, що у разі визнання протиправним та скасування первинного документа (наказу про мобілізацію), який був єдиною правовою підставою для видання подальших наказів по стройовій частині, відсутні підстави вважати, що питання щодо звільнення з військової служби може належати до дискреційних повноважень Військової частини НОМЕР_1 . Просить позов задовольнити.
Позивач, вважаючи протиправними спірні накази, звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керується таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч. 5 ст. 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом ст. 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частина 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Як слідує з ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII).
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Підстави, за якими військовозобов'язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону № 3543-XII.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З урахуванням зазначених вище норм, суд висновує, що з моменту оголошення чи доведення до відома визначених суб'єктів рішення про мобілізацію, зокрема, у воєнний час на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Суд встановив, що позивач є військовозобов'язаним, який військово-лікарською комісією визнаний придатним до військової служби.
Також позивач не надав суду доказів того, що він був заброньований в установленому законом порядку.
З матеріалів справи не видно, що позивач мав право на відстрочку від призову.
Стосовно доводів позивача, які стосуються порушення його прав при проходженні ВЛК та ігнорування працівниками ВЛК стану його здоров'я, наявності у нього хронічних захворювань, то суд зазначає, що за результатами проведення медичного огляду, у висновку ВЛК №2025-1001-1227-2548-7 від 01.10.2025 опис діагнозу містить: варикоцеле І ступеня, міопія слабкого ступеня, псоріаз у стадії ремісії, тобто ті основні захворювання, про які позивач зазначив у своїх заявах по суті справи.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі №806/526/16 зазначив (…)що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі(…).
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Разом з тим, суд зазначає, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача, врахування тих чи інших медичних документів при формуванні висновку та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому, суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Таким чином, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18.
Розглянувши обставини призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд переконаний, що на момент призову позивач не належав до осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, і не мав права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
З урахуванням запровадження в Україні воєнного стану та необхідності виконання громадянами України конституційного обов'язку захисту Вітчизни, суд висновує про відсутність підстав для скасування спірного наказу відповідача 2 про призов позивача на військову службу по мобілізації.
Щодо позовної вимоги про звільнення позивача з військової служби, то суд встановив, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлений до військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу від 01.10.2025 №3209 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» та зарахований до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 згідно з наказом №288 від 01.10.2025.
Після видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Позивач не подавав до суду доказів того, що він звертався до командира частини з рапортом про звільнення з військової служби чи ініціював звільнення з військової служби в інший спосіб шляхом відповідного звернення.
Таким чином відсутні підстави для висновку по задоволення означеної вимоги
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо примусового затримання та постановки на військовий облік ОСОБА_1 , то така вимога не підлягає задоволенню, оскільки стосується адміністративного затримання позивача. Обставини затримання (застосування сили працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 , перевищення працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 повноважень) не є предметом спору у цій справі, оскільки не випливають на прийняття наказу про призов під час мобілізації.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати покладаються на позивача і не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати не розподіляються
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.01.2026.
Суддя Лунь З.І.