м. Вінниця
22 січня 2026 р. Справа № 120/2641/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача №025150008700 від 05.02.2025 про відмову у призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою від 04.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.
У встановлений судом строку від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що органом Пенсійного фонду прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в зв'язку з не підтвердженням у встановленому законом порядку постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше 4 років.
У встановлений судом строк від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що Розглянувши подані Позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було встановлено, що загальний страховий стаж Позивача становить 37 років 09 місяців 22 дні, строк проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року 1 рік 10 місяців, вік заявника - 55 років. Враховуючи те, що у позивача станом на 1 січня 1993 року відсутній необхідний строк проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі 4 роки, відсутні і підстави для застосування положень ст. 55 Закону №796.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
29.01.2025 року позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком як особі, яка є потерпілою від наслідків аварії на ЧАЕС (4 категорія).
Вказана заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатами розгляду вказаної заяви головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 05.02.2025 року № 025150008700, яким відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема, огляду на те, що обов'язковою умовою для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є умова постійного проживання чи постійної праці в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше як 4 роки. Водночас, документально підтверджено факт проживання позивача на територіях радіоактивного забруднення 1 рік 10 місяців.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- перебування на обліку в центрі зайнятості з 01.07.2003 по 19.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки наявне виправлення в наказі про припинення виплати по безробіттю.
Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 (далі- Закон № 796-XII).
Статтею 49 Закону № 796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з абз. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до оскаржуваного рішення страховий стаж позивача складає 37 років 9 місяців 22 дні.
Відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
У примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону № 796-XII пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.
Як свідчать матеріали справи, підставою для прийняття органом Пенсійного фонду рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку є відсутність документального підтвердженого періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993 року.
Перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі- Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 2.1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, документ, який засвідчує особливий статус особи, а саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Отже, у довідці має бути зазначено період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, та така має бути видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). При цьому, законодавець не встановив та не затвердив певного зразка довідки та вимог до неї.
Крім того, основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке відповідно до змісту статті 14 Закону № 796-ХІІ, є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (стаття 55 Закону № 796-ХІІ).
Різного роду довідки про період роботи (проживання) у зоні радіоактивного забруднення є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачу посвідчення) (далі- Порядок №51) передбачено, що особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з п. 2 Порядку № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону № 7 96-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком № 51 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а, від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20.
Отже, надаючи особі посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Так, матеріалами справи, а саме, посвідченням серії НОМЕР_2 від 14.05.1997 року, підтверджено статус позивача як особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, тобто такої що постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Більше того, судом враховано, що за змістом ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону № 796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Так, у довідці № 128 від 23.01.2025 року, виданій Тульчинською міською радою Тульчинського району ради області, вказано, що позивач з 06.05.1991 року по даний час проживає в с. Кирнасівка Тульчинського р-ну Вінницької обл., що відповідно до постанови КМУ від 22.07.1991 року № 106 та до набрання чинності з 01.01.2015 року Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" відносилося до четвертої зони посиленого радіоекологічного контролю.
Окрім того, у довідці ПрАт «Птахокомбінат «Тульчинський» №2 від 27.01.2025, вказано, що ОСОБА_1 , дійсно працював з 01.07.1991 по 01.11.1991, з 01.11.1991 по 18.11.1998, з 19.11.1998 по 23.06.2003, з 01.08.2004 по 01.10.2005.
Таким чином, суд зауважує, що факт проживання позивача станом на 01.01.1993 року, у зоні посиленого радіоекологічного контролю понад 4 роки перебуває поза розумним сумнівом.
Суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутність доказів факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні радіоактивного забруднення з моменту Чорнобильської катастрофи (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, права на початкову величину зниження пенсійного віку позивач не має.
Зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 3 роки проживання (роботи).
Судом враховано, що місце проживання/роботи позивача вважалося таким, що віднесене до населеного пункту категорії № 4 до 31.12.2024 року.
З наявних матеріалів, судом встановлено, що позивач проживав у зоні радіоактивного забруднення понад 24 роки, що дає йому право зменшення пенсійного віку на максимальну величину - 5 років.
Таким чином, прийняте головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішення про відмову у призначенні пенсії № 025150008700 від 05.02.2025 року ) є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (територіальний орган) призначити позивачу пенсію на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 02.01.2025 року (з дня наступного за днем досягнення 55-річчя).
Щодо не зарахування періоду перебування на обліку в центрі зайнятості з 01.07.2003 по 19.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
До 01.01.2004 пенсійне забезпечення в Україні здійснювалось за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення віл 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємстві, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 справа №235/805/17, від 06.12.2019 справа №663/686/16-а, від 06.12.2019 справа №500/1561/17, від 05.12.2019 справа №242/2536/16-а.
За положеннями пункту 1.1 Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для посадової особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення. Певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаних період роботи до страхового стажу.
Законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці.
Окрім цього, відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких оформлення записів у трудовій книжці робить їх недійсними або сумнівними.
Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оскаржуваних періодів роботи позивача до його страхового стажу.
Враховуючи зазначене, суд зазначає, що спірний період його роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу та має бути врахований органом Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за віком. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
З огляду на встановлену протиправність рішення головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, понесені витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню у повному обсязі за рахунок цього територіального управління.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 025150008700 від 05.02.2025 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити з 02.01.2025 року ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши період перебування на обліку в центрі зайнятості з 01.07.2003 по 19.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, код ЄДРПОУ 20987385)
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: