Рівненський апеляційний суд
Іменем України
20 січня 2026 року м. Рівне
Справа № 569/11388/22
Провадження № 11-кп/4815/237/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
потерпілої - ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2025 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12022181010000561 від 26.03.2022 року, відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, громадянина України, українця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , непрацюючого, розлученого, раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, -
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Обрано ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту в залі суду.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з дня проголошення вироку, зарахувавши у строк відбування покарання за даним вироком строк попереднього ув'язнення під час досудового розслідування та судового розгляду, починаючи з 27.03.2022 року до 03.04.2025 року, відповідно до ч.1 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, та з 04.04.2025 року по 02.07.2025 відповідно до ч.7 ст. 72 КК України з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Відповідно ч.2 ст.124 КПК України, стягнуто із ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати в сумі 28 865, 21 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
За вироком суду 20 березня 2022 року, у вечірню пору доби, ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в квартирі АДРЕСА_3 , усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку вчинюваних ним дій, на ґрунті особистих неприязних відносин, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на протиправне позбавлення життя ОСОБА_12 , передбачаючи наслідки у вигляді смерті та бажаючи їх настання, умисно завдав останньому не менше чотирьох колото-різаних поранень шиї з ушкодженнями м'яких тканин правої внутрішньої яремної вени та дрібних судин, що призвело до зовнішньої кровотечі та обумовило масивну крововтрату, від чого ОСОБА_12 помер на місці події.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 покликається на незаконність і необґрунтованість вироку суду першої інстанції.
На думку захисника, сторона обвинувачення не довела наявності у ОСОБА_6 мотиву вчинення умисного вбивства ОСОБА_12 .
Вказує про відсутність у ОСОБА_6 умислу на вчинення умисного вбивства і стороною обвинувачення наявності такого не доведено.
Вважає, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч.1 ст. 115 КК України, оскільки його дії повинні бути кваліфіковані за ст. 118 КК України, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
Зазначає, що в діях обвинуваченого мав місце самозахист, який призвів до перевищення меж оборони, а відтак такі дії підлягали кваліфікації за ст. 118 КК України.
На переконання захисника, ОСОБА_6 має бути призначене покарання за ст. 118 КК України, яке не пов'язане з реальним позбавленням волі і таке покарання відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, буде справедливим.
Просить скасувати вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2025 року відносно ОСОБА_6 за ч.1 ст. 115 КК України, перекваліфікувати його дії на ст. 118 КК України та призначити покарання, яке не пов'язане з реальним позбавленням волі.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні вироку відносно ОСОБА_6 вірно врахував всі обставини справи, а тому вирок є законним і обґрунтованим.
Звертає увагу, що в ході допиту під час судового засідання обвинувачений ОСОБА_6 не зміг детально пояснити яким саме чином потерпілий ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події, на уточнюючі запитання не надав відповідь, лише повторював, що він, нібито, захищався.
Просить у задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 відмовити, а вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 02.07.2025 року відносно ОСОБА_6 за ч.1 ст.115 КК України залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, потерпілу, представника потерпілої, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника в інтересах обвинуваченого не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Даних вимог суд першої інстанції дотримався належним чином.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 в умисному протиправному заподіяння смерті, тобто вбивстві потерпілого ОСОБА_12 ґрунтується на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, аналізу та належної правової оцінки наявних в матеріалах кримінального провадження доказів.
Версія обвинуваченого ОСОБА_6 про його перебування в стані необхідної оборони була предметом перевірки судом першої інстанції, не знайшла свого об'єктивного підтвердження та оцінена судом критично, з чим погоджується колегія суддів.
Умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями й наслідками, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого, передбачена ст. 115 КК України, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в тій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які не мають перевищувати меж необхідності, і шкода особі, яка здійснює посягання, не повинна перевищувати ту, що для цього необхідна.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що за фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
Відповідно до встановлених судом обставин, незважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_6 , заперечуючи свої умисні дії, направлені на вбивство ОСОБА_12 , стверджуючи про самооборону і про перевищення меж необхідної оборони, вина останнього у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується сукупністю доказів, оцінених судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності.
Так, суд першої інстанції, провівши аналіз здобутих доказів і показань обвинуваченого щодо відсутності умислу на позбавлення ОСОБА_12 життя при встановлених судом обставинах, які мали місце 20 березня 2022 року, прийшов до обґрунтованих висновків, що показання обвинуваченого ОСОБА_6 , зважаючи на рівень їх аргументованості, переконливості та послідовності неправдиві, є способом захисту, спрямованим на уникнення кримінальної відповідальності за вчинений особливо тяжкий злочин, оскільки стороною захисту не надано жодних доказів на підтвердження зазначених доводів обвинуваченого.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до переконливих висновків, викладених у вироку, щодо наявності прямого умислу обвинуваченого на позбавлення життя потерпілого в силу заподіяння цілеспрямованих 4 ударів предметом з підвищеними травмуючими характеристиками - ножем у життєвоважливий орган - шию, у корокий проміжок часу їх нанесення, внаслідок чого ОСОБА_12 помер на місці.
В обґрунтування свого висновку, судом першої інстанції надано правову оцінку і самим показанням обвинуваченого в частині повідомлення ним, що він вихопив ніж в потерпілого ОСОБА_12 та наніс йому удар в ділянку шиї, після чого в нього розпочалася кровотеча. Такі показання обвинуваченого узгоджуються з даними, зокрема, висновку судово-медичної експертизи № 207 від 28.03.2022 року, відповідно до якого заподіяння чисельних колото-різаних поранень шиї (рани № 1-4), що підтверджується і даними висновку судово-медичної експертизи речових доказів від 28.03.2022 року № 73, призвело до зовнішньої кровотечі та обумовило масивну крововтрату, що характеризується порушенням та втратою свідомості, коли виконання людиною активних дій неможливе, котра і стала безпосередньою причиною смерті ОСОБА_12 , яка настала в досить короткий проміжок часу, який може вимірюватися одиницями хвилин і за таких умов навіть своєчасна кваліфікована медична допомога в таких випадках є неефективною. Крім того, судом враховано, що відповідно до даних висновку експерта № 207 від 28.03.2022 року виявлення у ОСОБА_12 ушкоджень у вигляді поверхневих різаних ран на лівій кисті та на обличчі може свідчити про те, що потерпілий під час спричинення поранень чинив опір, захищався. Локалізація та характер ран не властиві для заподіяння власною рукою і виключають можливість їх виникнення внаслідок самопадіння чи падіння з прискоренням з висоти власного росту на тверду поверхню чи виступаючі предмети. Судом встановлено, що відповідно до даних висновку експерта № 383/207 від 02.07.2022 року при проведенні 28.03.2022 року судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 на його тілі було виявлено 6 ран.
Судом не залишено без уваги те, що під час допиту обвинувачений не зміг детально чи будь-як пояснити обставини, що мали місце 20.03.2022 року: за яких обставин зустрівся з потерпілим, чому лише двоє пішли до квартири, як, протидіючи, нібито нападу потерпілого, зав'язалась «потасовка», що він має на увазі, яким чином на нього, нібито, напав потерпілий, як він захищався, чому не викликав швидку та працівників поліції і взагалі нікому не повідомив про подію, навіщо роздягнув труп, переміщав труп у ванну, по квартирі, навіщо загорнув у туристичну палатку та впакувавши у валізу викинув на смітник, обмежившись повторенням, що він захищався від нападу потерпілого, була «потасовка», потерпілий помер.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що матеріалами провадження не встановлено наявності у обвинуваченого будь-яких тілесних ушкоджень, які могли б виникнути у останнього при самообороні при розвитку подій за його версією.
Судом покладено в основу вироку чіткі, послідовні показання потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які узгоджуються з дослідженими письмовими належними та допустимими доказами у даному кримінальному провадженні.
Так, зокрема, судом досліджено заяву про зникнення ОСОБА_12 ; дані протоколу о.м.п. з додатками до нього та виявленими і вилученими доказами - сміттєзвалища, де виявлено туристичну валізу, в якій знаходився повністю оголений труп ОСОБА_12 зі слідами насильницької смерті; дані протоколу огляду трупа ОСОБА_12 в приміщенні РОБ СМЕ, в ході якого детально експертами оглянуто тіло, проведено розтин та відібрано біологічні зразки і в подальшому проведено судово-медичну експертизу причин смерті останнього; дані протоколу детального обшуку квартири АДРЕСА_3 - місця вбивства ОСОБА_12 , де виявлено та вилучено слідову інформацію; дані наведених у вироку висновків експертів.
За наведеного суд прийшов до переконливого висновку про наявність вини ОСОБА_6 у вчиненні саме умисного вбивства і підстав для кваліфікації його дій за ст. 118 КК України, як умисне вбивство, вчиненне при перевищенні меж необхідної оборони немає, оскільки в ході судового розгляду не було встановлено такого ступеня протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого ОСОБА_12 відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , які б могли викликати у останнього стан необхідної оборони. Відсутні будь-які докази того, що з боку потерпілого мало місце суспільно небезпечне посягання, яке б вимагало негайного відвернення чи припинення з боку обвинуваченого, а дії останнього не відповідали обстановці в силу відсутності реального посягання на його життя.
За таких обставин судом першої інстанції було ретельно досліджено спосіб заподіяння обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень, які призвели до смерті останнього, їх локалізацію, що підтверджуться наданими суду особистими показаннями обвинуваченого, численними висновками судових експертиз, які узгоджуються між собою та всією сукупністю доказів по кримінальному провадженню, є достовірними, не мають протиріч, та в свою чергу підтверджують правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч.1 ст. 115 КК України.
Висновки суду про винуватість обвинуваченого у вчиненні умисного вбивства потерпілого відповідають встановленим судом фактичним обставинам кримінального провадження, є переконливими.
Судом першої інстанції був наданий ретельний аналіз показанням обвинуваченого, що виразилось у запереченні в суді своєї винуватості в умисному вбивстві потерпілого, та яким, на думку колегії суддів, надана правильна оцінка, як неправдивим, розцінивши невизнання вини обвинуваченим у вчиненні інкримінованого злочину, як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення, та таким, що мали на меті уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
За наведеного вбачається, що умисел обвинуваченого був спрямований на позбавлення життя потерпілого, про що свідчить його поведінка під час події та після неї, характер його дій, знаряддя злочину, цілеспрямованість ударів, їх локалізація, що вказує на усвідомлення обвинуваченим суспільно небезпечного характеру своїх дій, передбачання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого та бажання їх настання.
На переконання колегії суддів, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 суд першої інстанції належним чином умотивував безпосередньо дослідженими під час судового розгляду доказами, які були детально оцінені за критеріями, визначеними положеннями ст. 94 КПК України, і в сукупності правильно визнані достатніми для ухвалення обвинувального вироку за інкримінований злочин.
Доводи сторони захисту щодо неповноти судового розгляду у зв'язку з тим, що судом безпосередньо не допитано свідків ОСОБА_16 і ОСОБА_17 (які не були безпосередніми очевидцями події, яка мала місце 20.03.2022 року), на думку колегії суддів є необгрунтованими, оскільки стороною захисту не доведено, яке вирішальне значення мали б показання цих свідків і яким чином при дослідженні судом і наданні належної правової оцінки доказам у даному кримінальному провадженні в їх сукупності і взаємозв'язку, це перешкодило суду ухвалити законний і обгрунтований вирок суду.
Відтак, колегія суддів не може погодитись з доводами сторони захисту щодо наявності підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого з ч.1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України, оскільки матеріалами провадження, як встановлено судом перешої інстанції, доведено, що дії обвинуваченого містять саме склад злочину, передбачений ч.1 ст. 115 КК України, а наведені докази у своїй сукупності спростовують доводи обвинуваченого щодо перебування в межах необхідної оборони і відсутності умислу на позбавлення життя потерпілого.
Що стосується виду та міри покарання, то колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК України, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов'язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленої ст.50 КК України мети покарання ? кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, зобов'язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.
Відповідно до вироку суду, обираючи ОСОБА_6 вид та міру покарання, судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховано характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, тяжкість злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, дані про особу, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, по місцю проживання характеризується посередньо, раніше не судимий, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Врахувавши дані обставини, суд обґрунтовано прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого лише в умовах ізоляції від суспільства з призначенням покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини статті за інкримінований злочин.
На думку колегії суддів, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, даних про особу винного, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, з врахуванням положень ст. 50 КК України, призначив ОСОБА_6 покарання, яке є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним в подальшому нових злочинів.
Як вбачається з вироку суду, при вирішенні цивільного позову потерпілої, суд, враховуючи положення ст. ст. 128, 129 КПК України, ст. 1167 ЦК України, судової практики щодо відшкодування моральної шкоди, виходячи із вимог розумності та справедливості, врахував характер, обсяг, тривалість та глибину душевних страждань потерпілої та прийшов до правильного висновку про необхідність часткового задоволення цивільного позову та стягнення на її користь з обвинуваченого 500000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Доказів на спростування висновків суду першої інстанції стороною захисту не наведено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
За наведеного, вирок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є законним, обгрунтованим і вмотивованим.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2025 року відносно ОСОБА_6 за ч.1 ст.115 КК України залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим ОСОБА_6 ? в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3