23 січня 2026 року
м. Київ
справа № 686/22141/25
провадження № 51 - 230 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 08 січня 2026 року щодо засудженого ОСОБА_5 ,
установив:
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 17 жовтня 2025 року,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1,
визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 наприкінці червня 2025 року умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу придбав (шляхом привласнення), носив та зберігав бойовий припас, а саме промислово виготовлену ручну осколкову оборонну гранату типу «Ф-1» з уніфікованим підривачем типу «УЗРГМ-2».
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 08 січня 2026 року вирок місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий апеляційний розгляд. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції в достатній мірі не було враховано підвищений ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, не надано належної оцінки суспільній небезпеці вчиненого діяння, а також даним про особу засудженого, про що було наголошено стороною обвинувачення в апеляційній скарзі. Водночас, залишивши вказані обставини без належної оцінки, суд апеляційної інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню, що,
у свою чергу потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, зокрема
в частині звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням
на підставі ст. 75 КК. З огляду на викладене вважає, що оскаржувана ухвала
не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Вивчивши касаційну скаргу, дослідивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що
у відкритті провадження слід відмовити з огляду на наступне.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1
ст. 263 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Фактично суть доводів касаційної скарги зводиться до незгоди прокурора
з висновком апеляційного суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК.
Однак ці доводи не можна визнати прийнятними.
Відповідно до визначених кримінальним законом загальних засад призначення покарання значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром воно повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Як випливає із положень ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
З долученої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду вбачається, що доводи скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень ст. 75 КК, що, на його думку, потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції, який переглядаючи кримінальне провадження, їх перевірив та надав на них вичерпну відповідь, обґрунтувавши своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких його апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.
Переглянувши вирок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про додержання місцевим судом вимог статей 50 та 65 КК при призначенні покарання
ОСОБА_5 , яке є необхідним і достатнім для його виправлення, а також правильність застосування до нього судом положень ст. 75 КК.
Мотивуючи своє рішення, цей суд зазначив, що дані про особу засудженого, який раніше не судимий, нейтрально характеризується, має інвалідність, хворіє, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, критично переоцінив свої дії, внаслідок чого в нього відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтирів, що знижує рівень його соціальної небезпечності, характер діяння, висновок органу з питань пробації, свідчать про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства.
При цьому, апеляційний суд узяв до уваги стан здоров'я засудженого, який має інвалідність і хворіє, а тому, його направлення для відбування покарання у місця позбавлення волі може зашкодити його виправленню та сприяти погіршенню стану здоров'я.
Посилання прокурора в касаційній скарзі на окремі відомості про особу засудженого, зокрема на те, що ОСОБА_5 розлучився у 2012-ому році та не має офіційного місця роботи, а також на можливі негативні наслідки, які могли настати з огляду на суспільну небезпечність вчиненого діяння, як обставини, які в розумінні положень ст. 75 КК виключають можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням є безпідставними, оскільки самі по собі не свідчать про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність чи істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а питання можливості виправлення особи без ізоляції від суспільства суд вирішує з урахуванням усієї сукупності встановлених даних, а не окремих соціально-побутових характеристик чи можливих наслідків діяння.
Зважаючи на всі обставини, які за законом мають правове значення, апеляційний суд обґрунтовано погодився з правильністю висновку суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства за умов його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою
і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду та вмотивованість його висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення через м'якість, прокурор у касаційній скарзі не навів і таких даних зі змісту оспорюваної ухвали не вбачається.
З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 08 січня 2026 року
щодо ОСОБА_5 через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3