79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.01.2026 Справа № 914/3040/25
Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., за участю секретаря Перейми Х.О., розглянувши матеріали справи
за позовом:Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «МИР», с.Помічна, Кіровоградська область
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІСОПТ», м.Львів
про:розірвання договору та стягнення 572 843,84 грн.
Представники сторін: не з'явились.
Хід справи.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «МИР», с. Помічна, Кіровоградська область звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІСОПТ», м. Львів про розірвання договору та стягнення 572 843,84 грн.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 21.10.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24.11.2025.
В подальшому підготовче засідання неодноразово відкладалось, що відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судового засідання.
08.12.2025 у зв'язку з тим, що у підготовчому засіданні вчинено всі дії, визначенні ст. 182 ГПК України, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження у справі № 914/3040/25 та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.01.2026.
08.01.2026 судом було оголошено перерву в судовому засіданні для проголошення рішення до 19.01.2026.
Процесуальні документи суду направлялись сторонам в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками про доставку електронного листа.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч приписів закону та умов договору не виконав своїх зобов'язань щодо передачі оплаченого позивачем товару («Компост-гранул»), не повернув останньому суму попередньої оплати у розмірі 528 000,00 грн., у зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до Господарського суду Львівської області за захистом свого порушеного права із даною позовною заявою про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, в якій просить розірвати укладений між ним та відповідачем договір поставки № 1106-25 від 11.06.2025, стягнути на свою користь з ТОВ «ЮНІСОПТ» 572 844,00 грн., з яких 528 000,00 грн. - грошові кошти сплачені по невиконаним договірним зобов'язанням, 44 843,84 грн. - пеня, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. та судовий збір.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
11.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІСОПТ» (постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «МИР» (покупець) укладено договір поставки № 1106-25, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець, у випадку відсутності претензій та зауважень - прийняти та оплатити товар в кількості і асортименті відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.1 договору).
За умовами пункту 2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ згідно правил Інкотермс 2020 на склад покупця, що знаходиться за адресою: 27140, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, с. Помічна у строк, узгоджений сторонами у специфікації.
Датою поставки товару вважається дата одержання товару покупцем, підтверджена видатковою накладною з підписами уповноважених представників обох сторін (п. 2.2 договору).
Оплата товару здійснюється в порядку та на умовах визначених у специфікаціях до цього договору (п. 4.1 договору).
Зобов'язання покупця щодо оплати товару вважається виконаним з моменту відправки грошових коштів за товар на банківський рахунок постачальника (п. 4.3 договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2025 року в частині передачі товару покупцю, а в частині здійснення розрахунків - до моменту повного виконання покупцем своїх зобов'язань. Якщо за двадцять календарних днів до закінчення строку дії даного договору будь-яка із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення дії даного договору або між сторонами не буде укладений новий договір, даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 7.1 договору).
У разі порушення постачальником строку поставки товару, що вказаний у специфікаціях до цього договору, він зобов'язаний сплатити покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка, від вартості не поставленого в строк товару за кожен день прострочення (п. 8.2 договору).
11.06.2025 сторони уклали специфікацію до зазначеного вище договору, згідно якої на умовах, визначених договором та цією специфікацією, постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти товар, а саме: компост-гранула у кількості 96,0 т., загальною вартістю 1 056 000,00 грн. (11 000,00 грн за одиницю), в т.ч. ПДВ 20% - 176 000,00 грн. (п. 1 специфікації).
Датою поставки при поставці автомобільним транспортом вважається дата вивантаження та приймання транспорту з товаром в місці поставки. Передоплата за товар - 50% від вартості товару на поточний рахунок постачальника, решта 50% сплачується покупцем після поставки товару, термін поставки з 27.07.2025 по 10.08.2025 (п. 3.1 специфікації).
Договір поставки № 1106-25 від 11.06.2025 та специфікація до нього підписані сторонами шляхом накладення на них електронного цифрового підпису та скріплені електронними печатками без будь-яких зауважень та виправлень.
11.06.2025 відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 95 на суму 1 056 000,00 грн. на оплату обумовленого сторонами товару, та який був сплачений позивачем в сумі 528 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 4697 від 12.06.2025.
Позивач покладений на нього обов'язок з оплати виконав належним чином, в свою чергу, у визначений строк, а саме до 10 серпня 2025 року товар поставлено не було, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із претензійною вимогою № 1 від 10.09.2025, в якій повідомив про намір розірвати укладений між ними договір поставки № 1106-25 від 11.06.2025 та просив погодити за згодою сторін Угоду про розірвання договору поставки № 1106-25 від 11.06.2025 та повернути на банківський рахунок СТОВ «МИР», вказаний в договорі, кошти, сплачені як передплата вартості фактично непоставленого товару в сумі 528 000,00 грн.
Зазначена претензія була направлена позивачем 10.09.2025 на електронну пошту відповідача, а також засобами поштового зв'язку на юридичну адресу відповідача листом з описом вкладення, але останнім була залишена без відповіді.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку позов задовольнити частково з огляду на наступне.
У відповідності до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.
Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статей 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як було встановлено судом, на виконання договору поставки № 1106-25 від 11.06.2025 позивач сплатив відповідачу грошові кошти на підставі рахунку № 95 від 11.06.2025 на суму 1 056 000,00 грн., в розмірі 50% передплати, як то передбачено специфікацією № 1 від 11.06.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 4697 від 12.06.2025 на суму 528 000,00 грн.
Проте, відповідач всупереч згаданих приписів закону, свого зобов'язання щодо поставки товару позивачу не виконав, як і внесена позивачем попередня оплата не повернута. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
У постанові від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19 (пункти 74, 83-85) Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію, що зобов'язання постачальника з повернення суми попередньої оплати товару виникає у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки, який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлює протиправний характер неповернення грошових коштів. Відтак з наступного дня після спливу строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникає зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, яке є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 528 000,00 грн., сплачені по невиконаним договірним зобов'язанням згідно договору поставки № 1106-25 від 11.06.2025, що є попередньою оплатою за товар, є доведеними, обґрунтованими та не спростованими ані відповідачем, ані наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 44 843,84 грн. суд зазначає таке.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляді обов'язку сплатити неустойку.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Пунктом 8.2 договору сторони узгодили, що у разі порушення постачальником строку поставки товару, що вказаний у специфікаціях до цього договору, він зобов'язаний сплатити покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка, від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.
Датою поставки при поставці автомобільним транспортом вважається дата вивантаження та приймання транспорту з товаром в місці поставки. Передоплата за товар - 50% від вартості товару на поточний рахунок постачальника, решта 50% сплачується покупцем після поставки товару, термін поставки з 27.07.2025 по 10.08.2025 (п. 3.1 специфікації).
Тобто, враховуючи викладене, відповідач мав поставити позивачу товар у строк до 10.08.2025 (включно), а з 11.08.2025 у відповідача почалось прострочення строку виконання свого зобов'язання з поставки.
Як вбачається з розрахунків позивача, на підставі наведеного пункту він нарахував пеню у розмірі 44 843,84 грн. за період 10.08.2025-28.09.2025 на суму заборгованості 1 056 000,00 грн., але суд не визнає вірним даний розрахунок, оскільки позивач помилково почав нарахування пені з 10.08.2025, коли в цей день у відповідача фактично ще не почалось прострочення виконання зобов'язання.
Втім суд зробив перерахунок суми пені за допомогою системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга:Закон», а виходячи з того, що вірним періодом прострочення виконання зобов'язання є 11.08.2025-28.09.2025, то до стягнення підлягає пеня в сумі 43 946,96 грн.
Щодо вимоги про розірвання договору поставки № 1106-25 від 11.06.2025 суд дійшов наступного.
Пунктом 7.1 спірного договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2025 року в частині передачі товару покупцю, а в частині здійснення розрахунків - до моменту повного виконання покупцем своїх зобов'язань. Якщо за двадцять календарних днів до закінчення строку дії даного договору будь-яка із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення дії даного договору або між сторонами не буде укладений новий договір, даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.
Як вже було встановлено судом вище, позивач направляв відповідачу претензію, у якій повідомив про відсутність намірів продовжувати дію договору поставки, просив зокрема погодити за згодою сторін угоду про розірвання договору поставки, але відповідач залишив зазначену претензію без відповіді та не підписав запропоновану угоду.
Згідно частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору: зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Тобто одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов'язань сторін, що виникли у сторін такого договору відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 та статті 509 Цивільного кодексу.
Відтак за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 № 910/16750/18 у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20.
Оцінюючи наведені обставини, суд зазначає, що відповідно до статей 651, 653 Цивільного кодексу України договір може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду у випадках, встановлених договором або законом, а у разі розірвання договору за рішенням суду договір вважається розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не встановлено рішенням суду.
Наведений вище пункт 7.1 договору встановлює порядок пролонгації та регулює питання непродовження договору на наступний календарний рік у разі письмового попередження іншої сторони.
Суд враховує, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк дії договору в частині передачі товару ще не закінчився, а отже позовна вимога про розірвання договору була заявлена щодо договору, який формально залишався чинним на момент подачі позову. Разом з тим, станом на момент ухвалення даного судового рішення строк дії договору, встановлений сторонами до 31.12.2025, закінчився, у зв'язку з чим договір припинив дію в силу спливу строку, визначеного сторонами, а позивач, в свою чергу, у встановлений договором строк, заявив про намір не продовжувати його дію.
Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, закінчення строку дії договору, щодо якого заявлено позов про його розірвання, є самостійною та достатньою підставою для відмови у такому позові, оскільки розірванню підлягає лише договір, який є чинним на момент ухвалення судового рішення (постанова від 11.09.2025 у справі № 925/1565/24).
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність предмета розірвання на момент вирішення спору, оскільки позовна вимога заявлена щодо договору, строк дії якого в частині передачі товару, вже сплив.
При цьому суд зазначає, що відмова у задоволенні вимоги про розірвання договору з наведених підстав не впливає на вирішення інших позовних вимог, пов'язаних із наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо поставки товару та/або повернення сплачених коштів, оскільки закінчення строку дії договору не припиняє невиконаних зобов'язань та не звільняє сторону від відповідальності за їх порушення, що узгоджується з приписами частини четвертої статті 631, статті 599 Цивільного кодексу України та правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанова від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору поставки № 1106-25 від 11.06.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовна заява підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 571 946,96 грн., з яких 528 000,00 грн. - грошові кошти сплачені за договором поставки № 1106-25 від 11.06.2025 та 43 946,96 грн. - пеня. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу суд зазначає.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з тим Верховний Суд зазначає, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у Господарському суді Львівської області в розмірі 20 000,00 грн. позивач надав:
- ордер адвоката Поповича Павла Олександровича від 21.08.2025 № 1123634; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КР № 000021 від 30.06.2015;
- договір про надання правничої допомоги № 21/08 від 21.08.2025;
- копію рахунку-специфікації № 21/08-2 від 21.08.2025 на суму 20 000,00 грн. про розмір коштів, що підлягають виплаті адвокату, кошти, які сплачуються на витрати та узгодження специфікації надання послуг з доказами його оплати.
Відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення позивачем правничої допомоги.
Надавши оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат суд визнає такі належними та допустимими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 20 000,00 грн. та визнає таку суму співмірною, зокрема, позовним вимогам, строку розгляду справи, послугам, наданим позивачу, а тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача в розмірі пропорційно сумі задоволених вимог, а саме 19 968,69 грн.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІСОПТ» (код ЄДРПОУ 44462524; 79007, м. Львів, вул. Шпитальна, б. 9, оф. 10) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «МИР» (код ЄДРПОУ 03756904; 27140, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, с. Помічна) грошові кошти в сумі 528 000,00 грн., пеню в сумі 43 946,96 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 19 968,69 грн., а також судовий збір в сумі 11 602,47 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.01.2026.
Суддя Мазовіта А.Б.