22 січня 2026 року
м. Рівне
Справа № 570/1738/25
Провадження № 22-ц/4815/57/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" адвоката Хлопкової Марії Сергіївни на рішення Рівненського районного суду Рівненської областівід 16 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
15 квітня 2025 року до Рівненського районного суду надійшла позовна заява, в якій ТОВ "Юніт Капітал" просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №652745288 від 19.06.2021 року у розмірі 41 828,00 грн., а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Юніт Капітал" зазначає, що 19 червня 2021 року ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" уклали договір №652745288, за умовами якого,кредит надано на суму 12 000,00 грн. (п. 1.3. договору), на 30 днів, тобто до 13.04.2021 року, з оплатою процентів за користування кредитом.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року та який в подальшому пролонгувався додатковими договорами до 31 грудня 2024 року.
27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений Договір факторингу № 27/0524-01.
06 березня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №060325-У. Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №060325-У від 06.03.2025, ОСОБА_1 зазначений боржником за договором №652745288 на загальну суму 41 828 грн. 00 коп., з яких: 12 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 29 828 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками, що також зазначено у виписці з особового рахунку відповідача станом на 13 березня 2025 року.
Рішенням Рівненського районного суд Рівненської областівід 16 липня 2025 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "Юніт Капітал" відмовлено.
Суд виходив з того, що позивач, який не є первинним кредитором, не довів переходу до нього прав вимоги за договором факторингу від 28.11.2018 року до відповідача за кредитним договором №652745288, який був укладений ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" з ТОВ "Таліон Плюс" з наступною зміною фактора, а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором відсутні, оскільки ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" не мав права на відступлення права вимоги, яким він не володів. Право вимоги до ОСОБА_1 не існувало на момент укладення договору факторингу, хоча як право майбутньої вимоги на момент укладення договору мало би бути визначеним. Однак, жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 19 червня 2021 року буде укладений кредитний договір №652745288.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні підстави вважати, що позивач - ТОВ «Юніт Капітал» за договором факторингу № 060325-У від 06.03.2025 набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №652745288 від 19.06.2021, укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
В апеляційній скарзі позивач ТОВ "Юніт Капітал", не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду, обставинам справи, а тому таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції помилково вирішив, що на час укладення договору факторингу боржник ще не мав зобов'язань. Апелянт доводить, що договори факторингу (у нових редакціях і з додатковими угодами) дозволяють передачу не лише існуючих, а й майбутніх вимог.
Зазначає, що право вимоги до ОСОБА_1 передавалося через ланцюг факторингових договорів: ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" > ТОВ "Таліон Плюс" > ТОВ "ФК Онлайн Фінанс" > ТОВ "Юніт Капітал". Перехід підтверджується реєстрами прав вимоги, що підписані сторонами та завірені. Подано договори факторингу, витяги з реєстрів та акти прийому-передачі. Витяги містять детальну інформацію про конкретні договори, зокрема кредитний договір №652745288 від 19.06.2021.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норма статті 526 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 599 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2021 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №652745288.
Відповідно до п. 1.1 договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 12000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "Смарт" ТОВ "Манівео".
З копії платіжного доручення № cb873bab-1080-40f5-a9fb-c03c40f27f66 від 19.06.2021 року, встановлено, що ТОВ "Манівео" перерахувало на ім'я ОСОБА_1 на картковий рахунок кошти згідно з договором № 652745288 від 19.06.2021 в сумі 12 000 гривень.
Водночас 28 листопада 2018 року ТзОВ "Манівео швидка фінансова допомога", як клієнт, та ТОВ "Таліон Плюс", як фактор, уклали договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчувався 28 листопада 2019 року (Додаток №12). За цим договором клієнт зобов'язувався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язувався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
31 грудня 2021 року ТОВ "Манівео" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №27, згідно з якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2022 року.
31 грудня 2022 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 31 до договору факторингу, якою продовжено строк його дії до 31 грудня 2023 року.
31 грудня 2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, якою продовжено строк його дії до 31 грудня 2024 року. Інші умови договору залишено без змін.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №148 від 25.08.2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ТОВ "Таліон Плюс" отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 27 476,00 гривень.
27 травня 2024 року між ТзОВ "Таліон Плюс" та ТзОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу № 27/0524-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 27 травня 2024 року до договору факторингу № 27/0524-01 від 27 травня 2024 року від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 41 828,00 гривні.
06 березня 2025 року ТзОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "Юніт Капітал" уклали договір факторингу №060325-У відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників №060325-У від 06 березня 2025 року від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до ТОВ "Юніт Капітал" перейшло право вимоги на загальну суму 20 621 957, 23 грн.
Згідно реєстру боржників за договором факторингу №060325-У від 06 березня 2025 року до ТОВ "Юніт Капітал" перейшло право вимоги щодо ОСОБА_1 на загальну суму 41 828,00 грн.
З огляду на викладені обставини є помилковими висновки суду попередньої інстанції про неналежне відступлення прав вимог за договорами факторингів, неправомірність здійснення відчуження права вимоги за зобов'язанням якого не існувало тощо.
Згідно із ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З огляду на те, що укладений між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Манівео" договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року було пролонговано на підставі додаткових угод до нього №27, 31, 32 до 31 грудня 2022 року, тому на день укладення кредитного договору (19.06.2021) він був чинний і така обставина з урахуванням витягу з реєстру прав вимоги не може спонукати до висновку про недійсність передачі прав вимоги.
Всупереч висновку місцевого суду наявні в матеріалах справи наступні договори факторингів із додатковими угодами до них про зміну (продовження) строку дії правовідносин, витяги з реєстрів прав вимог підтверджують належне набуття позивачем права вимоги до відповідача і сумнівів щодо цього копії документів з цього приводу не викликають.
Між тим, незважаючи на те, що позивач є новим кредитором, його вимоги до задоволення в повному обсязі не підлягають, оскільки нарахована попередніми кредиторами заборгованість за відсотками за користування кредитним коштами здійснена поза межами строку кредитування.
Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до п. 1.7. кредитного договору кредит надається строком на 30 днів.
Згідно з розрахунком заборгованості первинного кредитора у межах цього строку проценти за користування кредитом становили 635,00 гривні з розрахунку на тіло кредиту в розмірі 12 000 гривень. Загальна вартість кредиту складала 13 255 гривень.
Відповідно до наданого розрахунку, відповідач здійснив два платежі 19.07.2021 на суму 221,00 грн. та 22.07.2021 на суму 635,00 грн., після сплати яких загальна вартість кредиту склала 12620,00 грн.
Подальше поза строком кредитування нарахування процентів за користування відповідачем кредитними коштами за кредитним договором є безпідставним.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, двозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
Отже, тіло кредиту складало 12000 гривень, відсотки в межах строку кредитування 1426,80 гривень, враховуючи суму сплачених відсотків (19.07.2021 на суму 221,00 грн. та 22.07.2021 на суму 635,00 грн.,) тому до стягнення на користь нового кредитора підлягає 12620 грн. заборгованості.
Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при зверненні до суду першої інстанції сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн., та за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн., що у сумі становить 6056,00 грн.
Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 30,17% від сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 1 827 грн. 10 коп.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Апелянт просив стягнути 7 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Здійснені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду справи підтверджуються договором від 01 березня 2025 року № 10/03/25-02, укладеним між ТОВ "Юніт Капітал" та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» в особі керуючого - адвоката Тараненка Артема Ігоровича, про надання правничої допомоги і додатковою угодою №7 до цього договору; актом прийому-передачі наданих послуг від 10.03.2025 року; актом прийому-передачі наданих послуг від 10.03.2025 року; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; довіреність від 10.10.2024 р., які є достатніми для підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів вважає, що стягненню із відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки позов задоволено частково 30,17%, що становить 2 111 грн. 90 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" адвоката Хлопкової Марії Сергіївни задовольнити частково.
Скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської областівід 16 липня 2025 року.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" 12 620 гривні 00 копійок заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" судові витрати, пов'язані з розглядом справи в розмірі 3 939 грн. 00 коп., що складається з: 1 827 гривень 10 копійок сплаченого судового збору та 2 111 грн. 90 коп. витрат на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.