Справа № 163/522/21 Провадження №11-кп/802/176/26 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
21 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 03 липня 2025 року,
Даним вироком у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР під №12019030150000425, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт.Олика Ківерцівського району Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з вищою освітою, не працюючого, одруженого, не судимого в порядку ст.89 КК України, засуджено за ч.2 ст.332 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, з позбавленням прав займатись діяльністю, пов'язаною з організацією міжнародних перевезень пасажирів та вантажів.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки, а на підставі ч.1 ст.76 КК України його зобов'язано періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді Любомльского районного суду Волинської області від 04.03.2021, - скасовано.
Речові докази: оптичний носій інформації (диск)DVD-R вих. № 962/3/КТ, оптичний носій інформації (диск) DVD-R вих. № GD-21-00677/K1 № 1-кс/163/16/21, оптичний носій інформації (диск) DVD-R вих. № GD-21-00677/KI № 1-кс/163/17/21, оптичний носій інформації (диск)DVD-R вих. № GD-21-00677/KI № 1-кс/163/14/21, оптичний носій інформації (диск)DVD-R вих. №GD-21-00677/KI, - залишено в матеріалах кримінального провадження; дорожній чемодан з гумовим човном, - конфісковано в дохід держави відповідно до ст.96-1 КПК України; мобільний телефон марки Самсунг імеі НОМЕР_1 , - залишено у власності ОСОБА_9 ; мобільний телефон марки іPhone7 , імеі НОМЕР_2 , - залишено у власності ОСОБА_10 .
Так, згідно з вироку суду ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він діючи умисно, за попередньою змовою з невстановленими особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій та керуючи ними, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, достовірно знаючи порядок перетину державного кордону України, організував спробу незаконного, поза встановленими пунктами пропуску, переправлення через державний кордон України до Республіки Польща громадян Турецької Республіки: ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ), які не мали права в законний спосіб потрапити на територію Республіки Польща, керував їх діями, сприяв їх вчиненню порадами, вказівками та наданням засобів.
Зокрема, ОСОБА_7 у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці домовився з невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, розробив і узгодив з вказаними особами план дій щодо організації незаконного переправлення через державний кордон України до Республіки Польща громадян Турецької Республіки: ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ).
На виконання попередньої домовленості та узгодженого плану щодо організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України ОСОБА_7 близько 01 год. 30 хв. 17.11.2019, на території ДП «МА «Бориспіль», що за адресою: м.Бориспіль Київська область, зустрів громадян Турецької Республіки: ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ), котрі прибули у зазначене місце літаком сполученням «Анкара, Турецька Республіка - Київ, Україна», рейс №1722, для організації подальшого їх незаконного переправлення через державний кордон України до Республіки Польща.
У вказаний день відразу після зустрічі зазначених осіб, ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою з невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, надав для переміщення заздалегідь орендований ним автомобіль марки «Фольсваген Транспортер», р.н.з. НОМЕР_3 та за допомогою вказаного транспортного засобу під керуванням ОСОБА_16 , який не був обізнаний у протиправних намірах ОСОБА_7 , разом з невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, перевіз громадян Турецької Республіки: ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ) з м.Бориспіль до квартири за адресою: АДРЕСА_3 , та надав їм вказане житло, поселивши на тимчасове проживання в заздалегідь орендованій квартирі.
Після цього, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, на виконання узгодженого плану 19.11.2019 близько 17 год., використовуючи автомобіль білого кольору невстановленої марки і моделі, під керуванням невстановленої особи, перевіз громадян Турецької Республіки ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ) до державного кордону України в район с.Бережці Любомльського району, в точку, відомості про яку одержав від невстановленої досудовим розслідуванням особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження (геолокацію в Республіці Польща - с.Гусине Люблінського воєводства) у відповідне місце на території України, наближене до вказаній у геолокації точки в Республіці Польща та надав вказівку зазначеним особам рухатись в бік державного кордону України з Республікою Польща для його незаконного перетину.
20.11.2019 близько 00 год. 10 хв., прикордонним нарядом від оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації населеного пункту Римачі) ОРУ ПнРУ в ході проведення перевірочних заходів, в районі розмежування прикордонних знаків №977 - №978 на відстані до 70 метрів від контрольно-слідової смуги на напрямку с.Бережці Любомльського району Волинської області, було виявлено громадян Турецької Республіки: ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ) та припинено спробу незаконного переправлення осіб через державний кордон України.
Такими діями, ОСОБА_7 вчиник кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.332 КК України, тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництва такими діями, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, вчиненими щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб,
Сторона захисту та сторона обвитунвачння на вказаний вирок подали апеляційні скарги.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 у поданій апеляційній скарзі вважає вирок незаконним і необґрунтованим через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотне порушення вимог кримінально процесуального закону.
Зазначає про те, що в основу обвинувального вирку покладено неналежні і недопустимі докази. Одним із основних доказів є показання свідків, які є громадяними Туреччини. Під час досудового розслідування, слідчий звернувся до слідчого судді з клопотання про допит свідків в судовому засіданні у порядку ст.225 КПК України, яке так і не було розглядуто судом, але 26.11.2019 свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які є громадяними Туреччини допитані в судовому засіданні. При цьому зазначає, що положення КПК України визначають, що що суд може обґрунтовувати свої висновки показаннями свідків чи потерпілого, яких безпосередньо не допитував під час судового засідання лише у разі коли вказані особи були допитані слідчим суддею у порядку ч.1 ст.225 КПК України. Захисник вважає, що оскільки слідчий суддя не розглянув клопотання слідчого про допит свідків в судовому засіданні у порядку ст.225 КПК України, протиправно перейшов відразу до допиту свідків, як наслідок оминувши відповідний інститут нагляду, то слід визнати недопустимими доказами журнали судового засідання з оптичним носієм, створені при допиті ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , протокол огляду предмета - стенограми допиту ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , постанову про визнання речовими доказами та відповідно не брати їх до уваги при ухваленні вироку. Однак, місцевий суд та вказане належдної уваги не звернув та поклав такі докази в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .
Окрім того, захисник вважає, що суд першої інстанції протиправно поклав в основу обвинувального вироку протоколи пред'явлення особи для впізнання від 25.11.2019, за якими ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , впізнали особу ОСОБА_7 . З цього приводу звертає увагу на те, що ОСОБА_7 відрізняється від інших осіб, фотографії яких пред'являлись, він молодший за віком і немає вус. Інші ж особи старші за віком та з великими вусами. Усі три протоколи є ідентичними, а змінюється лише прізвище особи, що впізнає і час проведення впізнання. Також у протоколах відсутня жодна інформація про риси обличчя, за якими впізнається особа, а міститься лише загальна фраза без конкретики - за рисами обличчя. Окрім того, перерва між протоклами впізнання складає 2 хв., що ставить під сумнів щодо необхідного часу на проведення такої слідчої дії.
Також захисник зазначає, що місцевим судом безпідставно покладено в основу обвинувачення долучені прокурором матеріали НСРД у формі протоколів зняття інформації з електронних інформаційних систем, оскільки прокурором не було відкрито стороні захисту на їх неодноразові вимоги, ухвал слідчого судді, доручень та постанов про проведення НСРД, які стали підставою для проведення НСРД.
Крім того, захисник вказує і про те, що не можуть також покладі в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 докази, які здобуті в іншому кримінальному провадженні, а саме - клопотання про доступ до речей і документів від 25.03.2024, від 13.05.2024, 10.06.2024, ухвали слідчого судді від 28.03.2024, від 20.05.2024, від 10.06.2024, документи, отримані в кримінальному провадженні №12021030560000023 від 10.02.2021, оскільки такі докази здобуті особами, чиї повноваження на проведення досудового розслідування криміанльного провадження №12021030560000023 не підтверджені.
Також апелянт зазначає про недопустимість в якості належного і допустимого доказу протоколу огляду речей (гумовий човен), та постанови про визнання речовим доказом, первинні документи, складені працівниками ВІПС «Висоцьк», які затримали ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , свідчать про те, що човен, який був у громад Туреччини повернули останнім. Тому залишається невідомим, який саме човен оглядав слідчий і, яке відношення цей човен має до даного криміанльного провадження. Проте, місцевий суд взвши до уваги в якості доказів такі документи, належним чином не спростував навдених обставин.
Окрім того, недопустимими доказами апелянт вважає й протокли проведених слідчих експериментів від 27.11.2019 з ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , осільки вони не стосуються ОСОБА_7 , та не містять жодної доказової бази, але місцевив суд поклав їх в основу обвинувального вироку.
Посилаючись на вищевикладене, захисник обвинуваченого вважає, що матеріали криіманльного провадження не містять належних і допустимих доказів винууватсоті ОСОБА_7 у вчиненін криміанльного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України. У зв'язку з цим, апелянт просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.332 КК України і виправдати його за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, вважає вирок необґрунтованим та незаконним в частині призначеного покарання.
Зазначає про те, що місцевий суд призначив ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення прав займатись діяльністю, пов'язаною з організацією міжнародних перевезень пасажирів та вантажів, але без встановлення строку на який воно застосоване, що є порушенням норм ст.55 КК України.
Також місцевий суд звільнив обвинуваченого на підставі ст.75 КК України не лише від основного покрання, а й додаткового, що суперечить положенням ст.77 України.
Окрім того, прокурор зазначає, що відповідно до ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст.71, 72 цього Кодексу. Згідно із ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 вироком Луцького міськрайонного суду від 19.03.2018 засуджений за ч.1 ст.185, ч.3 ст.15 ч.3 ст.185, ч.2 ст.309 КК України, із застосунваням полодень ч.1 ст.70 цього Кодексу, до покрання у вилі позбавлення волі на строк 3 роки, та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з встановленням 2-річного іспитового строку.
Кримінальне правопорушення у даному провадженні ОСОБА_7 вчинив в період з 17 по 19 листопада 2019 року, тобто в період іспитового строку.
Однак, місцевий суд на вказані обставни уваги не звернув та не призначив ОСОБА_7 покарання у відповідності до положень ст.71 КК України, за сукупністю вироків.
Посилаючись на вищевиклане, прокурор просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК Україним та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права займатись діяльністю, пов'язаною з організацією міжнародних перевезень пасажирів та вантажів на строк 3 роки. На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання за даним вироком частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Луцького міськрайонного суду від 19.03.2018, та призначити ОСОБА_7 остаточне покарання виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці, з позбавленням права займатись діяльністю, пов'язаною з організацією міжнародних перевезень пасажирів та вантажів на строк 3 роки. В решті вирок суду щодо ОСОБА_7 прокурор просить залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційних скарг, сторону захисту і сторону обвинувачення з приводу апеляційних скарг, які підтримали свої скарги і відповідно заперечили інші, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Перевіряючи оскаржуваний вирок за апеляційними доводами сторони захисту у порядку ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд зазначає таке.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За положеннями ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення .
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні оскаржуваного вироку дотримано.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення за обставин вказаних у вироку, стверджуються зібраними в кримінальному провадженні та належним чином перевіреними в судовому засіданні доказами, яким місцевий суд дав правильну юридичну оцінку, вірно кваліфікувавши його дії за ч.2 ст.332 КК України - «як організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, вчиненим щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб».
Обставини, встановлені у вироку ґрунтуються на повному, всебічному та неупередженому дослідженні доказів, зібраних у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 в суді першої інстанції свою винуватсть у вчиненні кримінального поравопрушення не визнав, та відмовився від надання показань у відповідності до ст.63 Конституції України.
Ухвалюючи рішення про доведеність винуватості ОСОБА_7 суд першої інстанції обґрунтував своє судове рішення наступними доказами:
Показаннями свідка ОСОБА_17 , який будучи допитаним відповідно до ст.225 КПК України, дав показання про те, що він зі своїм товаришем ОСОБА_50 домовились з чоловіком на ім'я ОСОБА_20 , що він допоможе здійснити їм нелегальний перетин кордону та потрапити в країни Євросоюзу. Спочатку вони прилетіли з Стамбулу до ОСОБА_21 , а вже далі - до Києва. Вночі на 17 листопада 2019 року пройшовши паспортний контроль вийшли з аеропорту, де їх вже очікував підготовлений транспортний засіб марки «Фольксваген Транспортер» білого кольору, яким вони вирушили до м.Луцьк. В середині цього автомобіля були люди, на яких вони говорять «росіяни», а саме - двоє чоловіків і одна жінка на ім'я ОСОБА_22 , а також був ОСОБА_20 . У м.Луцьку для них було винайнято квартиру, яка знаходиться приблизно біля кафе-ресторану «Шоу базелік». Тут вони заходили в супермаркет, де скупились, а також йому було придбано українську картку оператора «Водафон» з українським номером, з метою з'єднання з ОСОБА_20 , коли вони будуть переходити кордон. Після цього, ОСОБА_20 повідомив, що він повертається до Києва, звідки вже полетить до Польщі, а саме м.Кракова. По прибуттю до Польщі він їм зателефонував та повідомив, що він вже на місці і, що орендує транспортний та буде їх чекати по ту сторону кордону. За ними приїде відомий їм «росіянин» та завезе автомобілем до кордону. За ними приїхав «росіянин» і маленьким білим автомобілем вони поїхали до кордону, куди прибули близько шостої години вечора. Їх висадили на кордоні і вони вирушили у заданій раніше їм геолокації, але оскільки майже не було інтернету, то заблукали. З телефону Румета вони надіслали чоловікові, якого називають росіянином, смс-повідомлення зі змістом, що відмовляються і хочуть повернутись назад та щоб він їх забрав. В телефоні ОСОБА_23 зберігається повідомлення і там прийшла якась відповідь, що вони вже далеко. Після того їх було затримано. Окрім того, він повідомив, що зможе впізнати тих осіб, які їх супроводжували, та описати їхню зовнішність (а.с.88-96 том 1).
Показаннями свідка ОСОБА_10 , який будучи допитаним у відповідності до ст.225 КПК України, дав показання про те, що у Туреччині він познайомився з особою на ім'я ОСОБА_20 з метою нелегального перетину кордону та потрапляння в Європейський союз, зокрема у Німеччину. ОСОБА_20 повідомив ціну за цю послугу - 4000 євро, які повинні були бути сплачені під час доставлення до Німеччини, але не знає в якій спосіб, так як грошові кошти мав передати батько. В місті ОСОБА_21 вони зустрілись і обговорили короткий план перетину через кордон, що мало відбутись таким чином: спочатку він мав прибути до м.Києва, далі переїхати до м.Луцька, а вже звідти до кордону з Польщею. В аеропорту ОСОБА_20 познайомив його з двома іншими особами чоловічої статі - ОСОБА_24 і Ромет, з якими треба буде подорожувати. У літаку ОСОБА_20 з ними не сидів і не спілкувався. По прибуттю до м.Київ ОСОБА_20 їх очікував при виході з аеропорту та повідомив йому аби він ішов на стоянку до автомобіля марки «Транспортер» білого кольору, де його чекати. В цьому автомобілі вже у той час знаходилось троє людей слов'янської зовнішності - однак жінка на ім'я ОСОБА_22 , а також двоє осіб чолової статі. Після того як повернувся ОСОБА_20 , вони всі сіли в автомобіль та вирушили з м.Києва до м.Луцька. Тих осіб, що були в автомобілі він впізнав, а саме ОСОБА_20 і чоловіка, якого вони називали росіянином, за їх характерними зовнішніми ознаками. Ільяс невисокого зросту без волосся, а в росіянина були вуса, мав коротку стрижку, у зв'язку з чим він їх легко упізнав. Водія він можливо не дуже впізнає, а ОСОБА_22 добре впізнає і може описати зовнішність. У м.Луцьку Ільяс їх поселив на квартиру, яка знаходилась близько до ресторану «Шоу базелік». Також вони зайшли в супермаркет, де купили деякі продукти і в мережу Водафон, де ОСОБА_20 купив їм сім-карту, щоб був добрий зв'язок на кордоні. В подальшому сім-карта перебувала в телефоні ОСОБА_24 , оскільки він найстарший і через нього мав триматись зв'язок. Повідомив ОСОБА_24 , що за ними приїдуть та заберуть. Після того, як повернулись до квартири ОСОБА_20 їм показав човен, як ним користуватись, а також забрав від них деякі особисті речі, щоб їхній багаж був якого менший і легший, оскільки вони понесуть той човен. Надалі ОСОБА_20 повідомив, що він повертається автобусом до м.Києва, а звідти вже літаком полетить до Польщі. Також повідомив, що він там винайме автомобіль, яким буде їх чекати на тому березі з тієї сторони у Польщі. Також він їм надіслав номер телефону чоловіка, якого називав росіянином, повідомивши, що останній їх забере з цієї квартири і повезе до кордону, а він в свою чергу чекатиме на тому березі річки. Після того, як вони кілька днів прожили на цій квартирі, то дійсно цей чоловік, про якого казав ОСОБА_20 , приїхав до них, вони погрузили всі речі та вирушили в напрямку кордону маленьким автомобілем білого кольору типу «Пежо» або «Сітроен». По дорозі до кордону один раз вони призупинили автомобіль та детальніше подивились геолокацію куди саме треба їхати та рушили далі. В якості водія перебував худенький хлопчина, а біля нього сидів чоловік якого вони називають росіянином і, який їх супроводжував з м.Києва до м.Луцька. Коли вони прибули до місця біля кордону, ОСОБА_20 скинув геолокацію на телефон ОСОБА_24 і вони повинні були рушати за цією геолокацією. З автомобіля вони вийшли о 20:00 год. і мабуть ще 3 чи 4 години десь там блукали поки їх виявили. В цьому автомобілі, окрім них, був той чоловік, який їх привіз з м.Києва до м.Луцька, вони його також знають як чоловіка ОСОБА_22 , а поруч з ним як водій сидів худенький хлопчина. Подорож до кордону тривала близько двох годин. На жаль в місці перетину кордону не було доброго зв'язку і вони трохи відхилялись то вправо - то вліво від наданої їм геолокації. Коли вже сильно налякались, що заблукали, то надіслали повідомлення цьому чоловіку, якого називали росіянином, щоб він їх забрав назад. Приблизно в той самий час їх було затримано нарядом прикордонників (а.с.97- 107 том 1).
Показаннями свідка ОСОБА_12 , який будучи допитаним відповідно до ст.225 КПК України, дав показання про те, що з він разом з ОСОБА_25 з метою перетнути нелегально потрапити в Німеччину зв'язались з громадянином на імя ОСОБА_26 познайомились ще ОСОБА_27 . З ОСОБА_21 літаком прибули до м.Києва. В цьому ж літаку разом з ними летів і ОСОБА_20 . При виході з аеропорту їх очікував ОСОБА_20 , який повідомив, щоб він ішов на парковку. Далі ОСОБА_20 транспортним засобом марки «Транспортер» доставив їх до м.Луцька. В цьому транспортному засобі, окрім них трьох та ОСОБА_20 , ще було троє людей, з яких двоє осіб чоловічої статі та одна жінка слов'янської зовнішності. По прибуттю до м.Луцька ОСОБА_20 розташував їх на квартирі, потім разом з ним пішли на закупи. Ільяс купив сім-картку українського оператора і віддав ОСОБА_24 , щоб мати з ними зв'язок. Ільяс на квартирі їм показав як користуватись човном і повідомив, що він повертається автобусом до м.Києва, а їм дав інструкції, щоб вони кілька днів залишались в м.Луцьку і чекали його розпоряджень. Також ОСОБА_20 сказав, що повідомить їм коли за ними приїде чоловік, що був з ними та їхав разом з м.Києва, якого вони називали росіянином. Вони кілька днів перебували в м.Луцьку. За кілька днів ОСОБА_20 дав ОСОБА_24 інструкції, щоб вони приготувались, так як ввечері до них приїде чоловік, якого вони знають і якого називав росіянином та забере їх. Після цього приблизно у визначений час за ними приїхав чоловік росіянин і вони спустились в машину. Це була маленька машина білого кольору і цією машиною їх повезли до кордону. Це був чоловік якого вони знають, а як водій був невідомий йому чоловік, якого він раніше не бачив, це був худенький хлопчина. Вони автомобілм довезли їх трьох до кордону, де висадили, а вони вирушили. Коли вони вже зрозуміли, що заблукали, то використовуючи телефонний апарат написали росіянину повідомлення, щоб він приїхав та забрав їх назад, але відповіді не отримали. Трохи згодом їх було затримано. Окрім того, свідок повідомив, що зможе впізнати тих осіб, що їх зустріли в аеропорту, описавши їх зовнішність, може вказати місця в м.Луцьку, де проживали і бували. Чув тільки ім'я жінки - ОСОБА_22 , і в нього був лише номер телефону того, кого вони називають росіянином, що в дорозі до м.Луцька сидів поруч з водієм (а.с.108-117 том 1).
Показаннями свідка ОСОБА_28 , який суду першої інстанції показав, що належний йому автомобіль неодноразово замовляли для здійснення перевезень пасажирів. У м.Київ їхав його товариш ОСОБА_16 . Деталей та подробиць домовленостей не пам'ятає, оскільки у той період часу таких замовлень було багато. Його цікавило, щоб був розрахунок за рейс з водієм автомобіль перебував у належному стані після поїздки. ОСОБА_7 він не знає.
Показаннями свідка ОСОБА_16 , який в суді першої інстанції показав, що дійсно здійснював як водій пасажирські перевезення автомобілем ОСОБА_28 в аеропорт м.Бориспіль. Пасажирами в автобусі були молода жінка та чоловік. В аеропорт приїхали близько 0:00 год., де пробули кілька годин. Він відпочивав, а його пасажири зустрічали своїх пасажирів. Мету поїздки він не питав. З тими самими пасажирами повертався в м.Луцьк тим самим маршрутом. В автомобілі перебувало четверо осіб чоловічої стані турецької національності. Ця пара (чоловік та жінка) спілкувалась з іноземцями іноземною мовою, якої він не знає. З ним не розмовляли. Коли прибули до м.Луцька, то пасажирів висадив на вул.Набережній. Вони розрахувались з ОСОБА_28 цієї пари не пам'ятає, можливо чоловік назвався іменем ОСОБА_29 , впізнати його зараз не зможе, так як минуло багато часу, а пасажирських перевезень було багато. Підтвердив, що в період листопада 2019 року він використовував тривалий час номер телефону НОМЕР_4 і НОМЕР_5 .
Показаннями свідка ОСОБА_30 , який суду показаву, що являється працівником прикордонної служби. У листопаді 2019 він ніс службу по охороні кордону біля с.Бережці. Здійснюючи об'їзд території, вони побачили світло від ліхтаря, або можливо від мобільного телефону, що викликало підозру, так як люди перебували поблизу кордону у нічний час. Ними було виявлено трьох громадян Туреччини, яких він з колегами затримали. Виявлені вони були за 100-150 м від контрольно - слідової смуги, близько 2 км до кордону, в межах знаків 76-78. Іноземці були добре обізнані з місцевістю та можливими маршрутами для обходу болота і ін. Пояснили, що є туристами та ідуть в Німеччину. У Польщі їх мають зустріти. Також вони показали в телефоні геолокацію - точку, в яку мають прибути. Це було місце за пічкою ОСОБА_31 . Вони мали при собі гумовий човен, весла, яких тримали у валізі на колесах. Окрім того додав, що у місці, де були виявлені іноземці, можна перебувати лише за попереднім дозволом. У подальшому вони викликали СОГ і здійснені всі інші необхідні дії, що необхідні в такому випадку.
Показаннями свідка ОСОБА_32 , який надав показання про те, що він є працівником прикордонної служби. Він брав участь у затриманні трьох іноземців - громадян Туреччини. Підозру викликало перебування іноземців у нічний час біля місця, де є болотиста місцевість, поблизу якого часто відбуваються спроби перетину кордону чи контрабанди, оскільки місцевість болотиста, і межі КСС не чітко видно. Це місце погано проглядається. Тому ці особи добре орієнтувались, що в цьому місці найзручніше було здійснити спробу перетину. Було викликано СОГ. Після передачі іноземців правоохоронним органам, вони поїхали, повторно обстеживши цю ділянку. Було виявлено сліди трьох людей, що вели до місця, де були сліди автомобіля, а також був слід від коліс валізи на піску. Виявлені іноземці пояснили, що сюди їх підвезли автомобілем з м.Луцька, а далі вони мали намір перепливсти човном через річку. Також іноземці показали у телефону на геолокації точку, в яку мали прибути.
Показаннями свідка ОСОБА_33 (працівник прикордонної служби), який фактично надав покази аналогічні тим, які надали свідки ОСОБА_34 та ОСОБА_35 .
В основу вироку як на підставу винуватості ОСОБА_7 повністю або частково суд першої інстанції вірно поклав і досліджені письмові докази, а саме:
- повідомлення ДПС про виявлене кримінальне правопорушення надійшло на адресу Любомльського ВП ГУНП у Волинській області (а.с.83 том 1);
- рапорт повідомлення про виявлене кримінальне правопорушення, а саме про затримання 20.11.2019 о 00:27 год. трьох громадян Туреччини за адресою: Любомльський район с.Бережці в прикордонній смузі, в яких при собі є човен і які намагались перетнути прикордонну смугу до Польщі, надійшло від працівників прикордонної служби на лінію 102 (а.с.181 том 2);
- витяг з ЄРДР за № 12019030150000425 від 21.11.2019, в якому зазначено відомості про виявлення 20.11.2019 близько 00.10 год. прикордонним нарядом від оперативно - розшукового відділу (з м.д. АДРЕСА_4 ) ОРУ ПнРУ в районі п/зн №№ 977-978 на відстані 70 м від КСС та затримання трьох громадян Турецької Республіки з набутним човном, веслами, яких незаконно намагалась переправити через державний кордон з України в Республіку Польща невстановлена особа в обхід встановлених пунктів пропуску;
- лист начальника міжрайонного оперативно-розшукового відділу Прикордонної служби від 25.11.2019 за вих. №53/4-1821, яким підтверджено, що громадяни Туреччини ОСОБА_10 , ОСОБА_36 , ОСОБА_19 , ОСОБА_37 дійсно прибули на територію України 17.11.2019 р. через пункт пропуску «Бориспіль» о 01:30 год. літаком «Анкара - Київ» (а.с.174 том 2);
- протоколи проведення слідчого експерименту від 27.11.2019 за участі свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_38 , ОСОБА_10 , з яких вбачається, що ці свідки в ході проведення слідчого експериментів де у м.Луцьку був куплений стартовий пакет мобільного оператора «Водафон» для їх користування, де вони були у кафе «Шоу Базелік», що по вул.Словацького в м.Луцьку, а також сам маршрут руху до квартири і де знаходиться квартира, куди їх було поселено ОСОБА_20 та де вони проживали впродовж кількох днів. Квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.217-231 том 1);
- протоколи пред'явлення для впізнання за фотознімками від 27.11.2019, яких вбачається, що ОСОБА_39 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , на фотознімку, за рисами обличчя впізнали особу, яка їх везла автобусі з аеропорту м.Києва до м.Луцка в якості водія. Відповідно до довідок до цих протоколів від 27.11.2019 на вказаних свідками фотознімках зображений ОСОБА_16 (а.с.197-200, 205-208, 213-216 т.1);
- протоколи пред'явлення для впізнання за фотознімками від 27.11.2019, з яких вбачається, що ОСОБА_39 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , на фотознімку, за рисами обличчя впізнали особу на імя ім'я ОСОБА_20 , який разом з ним й іншими прибув на літаку з м.Анкара в м.Київ, а далі в м.Луцьку розмістив їх в квартирі та керував їх діями, а також мав зустріти в Републіці Польща біля річки Західний Буг. Згідно з довідками до цих протоколів на вказаних свідками фотознімках зображений громадянин Туреччини ОСОБА_37 (а.с.172-174, 180-181, 187-188 том.1);
- протоколи пред'явлення для впізнання за фотознімками від 25.11.2019, за якими ОСОБА_39 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , за рисами обличчя впізнали особу чоловічої статі, який зустрів їх з другом в м.Києві та їхав з ними в автомобілі до м.Луцька, а в подальшому керував діями і в якості пасажирів доставив до українсько-польського кордону. Згідно з довідками до цих протоколів на вказаних свідками фотознімках зображений ОСОБА_7 (а.с.174-177, 182-185, 189-192 том 1);
- протоколи пред'явлення особи для впізнання від 27.11.2019, з яких вбачається, що ОСОБА_39 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 впізнали за рисами обличчя, особу жіночої статі на ім'я ОСОБА_22 , яка зустріла їх в аеропорту та їхала з ними в автомобілі з м.Києва до м.Луцька. Згідно з довідками до цих протоколів на вказаних свідками фотознімках зображена ОСОБА_40 (а.с.193-196, 201-204, 209-212 том 1);
- протокол огляду речей від 27.11.2019, з якого вбчається, що оглядався мобільний телефон марки «Айфон 7», наданий ОСОБА_10 . У реєстрі дзвінків наявні підписані і не підписані набрані, отримані і пропущені номери. Серед них наявний номер підписаний як ОСОБА_41 » НОМЕР_6 . Також в телефоні наявні дані геолокацій (а.с.233 -238 том 1);
- протокол огляду речей від 27.11.2019, відповідно до якого оглядався мобільний телефон марки «Самсунг джі 7», який надав ОСОБА_14 . У реєстрі дзвінків наявні підписані і не підписані набрані, отримані і пропущені номери. Серед них наявний номер підписаний як « ОСОБА_42 » НОМЕР_6 , а також підписаний номер телефону як « ОСОБА_43 » НОМЕР_7 . В додатку «Вацап» наявна переписка між власником оглядаючого телефона і особою підписаною як ОСОБА_20 про обставини перетину кордону та потрапляння в країни Євросоюзу, обумовлюються обставини як це має відбутись та що для цього необхідно. В подальшому ОСОБА_20 скидає дані геолокації для маршруту та зустрічі вже в Республіці Польща. З телефона дані роздруковано та додано до протоколу. Також в цьому телефонному апараті записано номер абонента під назвою «ОСОБА_42», а саме: НОМЕР_6 (а.с.241 том 1 - а.с.104 том 2);
- лист-повідомлення про надання інформації мережі торгівельних центрів Епіцентр від 18.04.2024, з якого вбачається, що за мобільним номером НОМЕР_6 зареєстрована картка Вигода від 16.10.2018 на ім'я ОСОБА_44 . Покупки були здійснені в період з жовтня 2018 року по листопад 2019 року та кожного разу була використана банківська картка № НОМЕР_8 (а.с.141 том 4);
- інформацію АТКБ «Приватбанк», згідно з якою номер мобільного телефону НОМЕР_6 є фінансовим номером ОСОБА_7 , також йому видана картка номер з повним номером НОМЕР_9 (а.с.152-159 том 4);
- протокол огляду речей від 29.01.2021, з якого вбачається, що в ході цієї слідчої дії здійснено огляд оптичних носіїв, наданих мобільними операторами. При цьому встановлено, що абонентський номер НОМЕР_6 , який належить ОСОБА_7 , в період з 15.11.2019 перебував в зоні дії веж стільникового зв'язку з 00.00 год. по 23.53 год. - в м.Луцьк, в подальшому рухався в Рівненській області, далі в Житомирській, Київській області, в м.Києві. В період з 23.50 год. по 00.00 год. - в м.Бориспіль, де перебував до 04.55 год. 17.11.2019, після цього рухався в напрямку від м.Києва до Житомирської області, Рівненської та Волинської області, і в період з 11.43 год. по 23.13 год. год 17.11.2019 - перебував в м.Луцьк. 19.11.2019 р перебував в зоні дії веж стільникового зв'язку в м.Луцьк в період з 00.00 год. до 17.40 год. В період з 17.40 год. по 18.14 год. перебував в Волинській області в зоні дії веж стільникового зв'язку, що розташовані в с.Забороль, с.Маньков, смт.Торчин, с.Никуличин. В період з 18.27 год. перебував в м.Володимир-Волинський. У період з 19.53 год. по 21.58год. перебував у Волинській області в зоні дії веж с.Висоцьк, с.Старовойтове, м.Любомль, с.Старі Кошари, с.Смідин, м.Ковель, смт.Люблинець, смт.Голоби, с.Переспа, с.Топольно. Було здійснено інтернет з'єднання з номером НОМЕР_10 . У період з 23.16 год. перебував в м.Луцьк (а.с.155-166, 200-202 том 2);
- інформацію, отриману в ході тимчасового доступу від мобільного оператора щодо з'єднань та місця перебування мобільного терміналу, та протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 05.10.2020, якими встановлено, що номер НОМЕР_6 використовувався в телефоні, який має імей: НОМЕР_11 . З цього номера 15.11.2019 є 4 сеанси зв'язку з номерами НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , які належать ОСОБА_45 , з яким напередодні виїзду особа на імя ОСОБА_29 вела перемовини щодо оренди автомобіля, далі уже 16.11.2019 з 15:31 год. йдуть з'єднання з номером НОМЕР_14 , який належить ОСОБА_16 . В подальшому можна чітко прослідкувати, що вказаний номер ОСОБА_16 , номер НОМЕР_6 умовно «РУС» синхронно переміщуються з м.Луцька до м.Києва в аеропорт Бориспіль. О 01:38 год. 17.11.2019 в аеропорту Бориспіль відбувається телефонне з'єднання між ОСОБА_16 та номером НОМЕР_6 , що свідчить про їх взаємозв'язок. Вказані номери також синхронно повертаються до м.Луцьк, однак з ними вже переміщується і громадянина Туреччини НОМЕР_10 . В подальшому, уже 19.11.2019 номер НОМЕР_6 починає переміщуватись з м.Луцька з вул.Набережної, через ОСОБА_46 , ОСОБА_47 до державного кордону та назад в м.Луцьк. При цьому, є з'єднання між номером НОМЕР_6 та НОМЕР_10 . Аналіз трафіків за номером НОМЕР_6 прямо вказує на безпосереднє переміщення ОСОБА_7 до аеропорту, повернення в м.Луцьк та переміщення до кордону. Саме цей номер виявлений в телефоні, під іменем « ОСОБА_48 » (а.с.137-139 том 1)
Вказана інформація, як правильно зазначив місцевий суд, узгоджується із показаннями свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 щодо їхнього пересування в Україні, починаючи з моменту прибуття в місто Бориспіль, і до місця, в якому вони 20.11.2019 були затримані працівниками прикордонної служби, що також узгоджується з іншими доказами в справі;
- протокол огляду речей від 20.11.2020, з якого вбачається, що під час огляду вилученої в громадян Туреччини ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 валізи було виявлено, що у ній міститься двохмісний гумовий човен, з написом «HYDRO-FORCE», який постановою слідчого від 20.11.2010 визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні (а.с.133-135 том 1);
- рішення заступника начальника відділу адміністративно - юрисдикційної діяльності штабу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.11.2019, якими вирішено примусово повернути за межі України громадян Турецької Республіки ОСОБА_49 , ОСОБА_10 , ОСОБА_19 та зобов'язати їх покинути територію України до 05.12.2019 (а.с.86, 99, 109 том 1).
При цьому, апеляційний суд вважає, що такі докази були отримані в законний спосіб, тобто у порядку передбаченому чинним законодавством.
А тому, суд першої інстанції обґрунтовано поклав вищевказані документальні та інші докази, які на думку апеляційного суду є послідовними та узгоджуються між собою, в основу вироку, як такі, що в своїй сукупності вказують на причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.2 ст.332 КК України, навівши при цьому переконливі мотиви свого рішення, що й відповідно спростовує доводи сторони захисту про недоведеність стороною обвиунвачення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
Проаналізувавши вищевказані докази колегія суддів вважає, що ними доводяться обставини, які підлягають доказуванню в порядку ст.91 КПК України.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, повністю доведена в ході судового розгляду належними та допустимими доказами в розумінні ст.85, 86 КПК України.
Сторона захисту в апеляційній скарзі вказує про неналежність та недопустимість ряду доказів, зібраних у кримінальному провадженні, які місцевим судом покладено в основу винуватості ОСОБА_7 .
Перевряючі такі доводи апеляційний суд зазначає наступне.
Доказами в кримінальному провадженні згідно із положеннями ст.84 КПК України є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною 1 ст.86 КПК передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.
Критеріями допустимості доказів є: належне процесуальне джерело (ч.2 ст.84 КПК України містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, який розширеному тлумаченню не підлягає); належний субєкт збирання доказів (докази можуть бути зібрані тільки тими суб'єктами, які згідно з нормами КПК України мають на це право); належна процесуальна форма (встановлений КПК України порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій).
При цьому, за положеннями ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод такі діяння, як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Недоступний доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.86 КПК).
Так, захисник як в суді першої так і апеляційній інстанції вказував про те, що показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , які надані у порядку ст.225 КПК не можуть бути належними і допустимими доказами із посиланням на те, що слідчий суддя, допитавши цих свідків у порядку цієї кримінально процесуальної норми, не вирішив клопотання слідчого про їх допит, так як матеріали кримінального провадження не містять відповідної ухвали слідчого судді.
З цього приводу місцевий суд належним чином обґрунтував та відхилив такі твердження сторони захисту з посиланням на відповідні норми законодавства та встановлені обставини кримінального провадження, з якими повністю погоджується й колегія апеляційного суду. Окрім того, слід зазначити про те, що положення КПК України і, зокрема ст.225, не містить норм про обов'язковість постановлення слідчим суддею ухвали за результатами розгляду клопотання слідчого про допит особи під час досудового розслідування в судовому засіданні. При цьому, сама ж ухвала слідчого судді не є доказом у розумінні ст.84 КПК України та не підлягає оцінці у відповідності до ст.94 цього Кодексу, про що неоноразомо наголошено було ВСУ.
Місцевий суд взявши в якості належних доказів показання вказаних свідків, які допитані у порядку ст.225 КПК України, цілком правильно зазначив, що клопотання слідчого про допит свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 під час досудового розслідування, належним чином обґрунтовані із наданням відповідних доказів і, зокрема тим, що ці свідки будуть примусово повернуті за межі України до 05.12.2019, що унеможливить їх допит під час судового розгляду кримінального провадження судом. Під час самого ж допиту свідків, останнім було роз'яснено право відводу, попереджено перекладача про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий переклад, кожному зі свідків вручено пам'ятку про процесуальні права і обов'язки, з'ясовано чи потребують вони послуг адвоката, попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань та приведено свідків до присяги.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції цілком правильно у відповідності до ст.95 КПК України, обґрунтував свої висновки про винуватість обвинуваченого показаннями вищевказаних свідків, які отримано у порядку, передбаченому ст.225 КПК України.
Апелйційний суд не вбачає будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону під час допиту таких свідків, які б давали суду підстави для визнання доказів здобутих в цій частині недопустимими.
Таким чином, апеляційні доводи сторони захисту в означеній частині є цілком безпідставними.
Окрім того, захисник обвинуваченого як в суді першої так і апеляційній інстанції вказував про недопустимість в якості належних доказів протоколів пред'явлення особи для впізнання від 25.11.2019, за якими свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , впізнали особу ОСОБА_7 , як особу, яка їх супроводжувала з м.Київ до м.Луцька. Однак, такі доводи місцевим судом також відхилено і з цим повністю погоджується апеляційний суд з огляду на таке.
Вказані слідчі дії проведені у відповідності до положень ст.29, 228 КПК України, про що складено відповідні протоколи, зміст яких повністю відповідє нормам ст.231 КПК України. Так, впізнання за фотознімками проводилось у присутності понятих, та за участі перекладача, кваліфікація якого підтверджена відповідними документа, що містяться у матеріалах криміанльного провадження. Протоколи зачитані вголос, які перекладені перекладачем, надані для ознайомлення учасникм слідчої дії, від яких жодних доповнень, зауважень і клопотань не надходило.
Також безпідставними є посилання захисника, як на недопустимість протоколів пред'явлення особи для впізнання на те, що ОСОБА_7 відрізняється від інших осіб, фотографії яких пред'являлись для впізнання і, зокрема він молодший за віком та немає вус, а інші мають, оскільки,як вбачається з цих протоколів ОСОБА_7 на усіх фотознімках, що наявні у протоколах, має вуса.
Окрім того, повністю неспроможними є твердження сторони захисту про те, що протоколи пред'явлення особи для впізнання є недопустимими доказами з огляду на те, що у них не зазачнено жодної інформації про риси обличчя, за якими впізнається особа, а лише загальна враза без конкретики - за рисами обличчя, оскільки, як вбачається з показань свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , допитаних у порядку ст.225 КПК України, які апеляційний суд вважав належними і допутистимими доказами, останні усі троє однозначно впізнали ОСОБА_7 як особу, яка їх супроводжувала з м.Київ до м.Луцька з посиланням на те, що вони усі тривалий час перебували в одному автомобілі (слідування з Києва до Луцька).
Щодо часової перерви між проведенням такої слідчої дії з вказаними свідками, яка як зазначає захисник становить 2 хв., то це жодним чином також не може свідчити про недопустимість таких протоколів і слідчих дій вційлому, оскільки, як правильно зазначив місцевий суд, тривалість проведення слідчих дій визначено ч.1 ст.106 КПК України, де зазначено, що протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення.
Також захисник вважає, що місцевим судом безпідставно покладено в основу обвинувачення долучені стороною обвинувачення матеріали НСРД у формі протоколів зняття інформації з електронних інформаційних систем, оскільки прокурором у порядку ст.290 КПК України не було відкрито стороні захисту на їх неодноразові вимоги, ухвал слідчого судді, доручень та постанов про проведення НСРД, які стали підставою для проведення НСРД. Проте, апеляційний суд враховуючи підтверджений матеріалами кримінального провадження факт знищення матеріальних носіїв секретної інформації, у тому числі ухвал слідчого судді, у зв'язку з початком російської агресії проти України, тобто з об'єктивних причин, а також те, що сторона обвинувачення матеріали НСРД надала на підтвердження використання ОСОБА_7 мобільного терміналу з номером телефону, який є вищезгаданим при дослідженні доказів фінансовим номером ОСОБА_7 , то в даному не вбачається порушення основоположних прав, у тому числі ОСОБА_7 , при проведенні таких НСРД, які оформлені відповідними протолами та покладені в основу обвинувачення.
Окрім того, не заслуговують на увагу суду апеляційні твердження сторони захисту про недопустимість в даному кримінальному провадженні клопотання про доступ до речей і документів від 25.03.2024, від 13.05.2024, 10.06.2024, ухвал слідчого судді від 28.03.2024, від 20.05.2024, від 10.06.2024, документи, отримані в кримінальному провадженні №12021030560000023 від 10.02.2021, із посиланням на те, що такі докази здобуті особами, чиї повноваження на проведення досудового розслідування криміанльного провадження №12021030560000023 не підтверджені, оскільки як достеменно встановлено судом, вказані докази прокурором отримані в межах кримінального провадження №12021030560000023, яке було виділено з кримінального провадження №12019030150000425 щодо обвинувачення ОСОБА_7 . Тому апеляційний суд повністю погоджується з висновками місцевого суду про належність і допустимість цих доказів, які в сукупності з усіма іншими доказами підтверджують обставини даного кримінального провадження.
Також апелянт зазначає про недопустимість в якості належного і допустимого доказу протоколу огляду речей (гумового човна), та постанови про визнання речовим доказом, з посиланням на те, що первинні документи, складені працівниками ВІПС «Висоцьк», які затримали ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , свідчать про те, що човен, який був у громадян Туреччини повернутий останнім, у звзяку з чим на думку сторони захисту, залишається невідомим, який саме човен оглядав слідчий і, яке відношення цей човен має до даного криміанльного провадження. Однак, як встановлено з матеріалів кримінального провадження і, зокрема показань свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , доптаних у порядку ст.225 КПК України, а також свідків - працівників прикордонної служби, які затримали цих осіб, факт виявлення при затриманні у них човна не заперечується, а навпаки визнається. При цьому, деякі розбіжності в адміністративних матеріалах, складених працівниками прикордонної служби, апеляційний суд вважає опискою, яка жодним чином не може свідчити про недопустимість в якості належних доказів, про які в цій частині просить сторона захисту. Тому апеляційні доводи про безпідставність покладення в основу обвинувального вироку таких доказів є неспроможними.
Окрім того, сторона захисту вказує про безпідставність покладання в основу обвинувального вироку протоколів слідчих експериментів від 27.11.2019 з свідками ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які на її думку, не стосуються ОСОБА_7 , а також не містять жодної доказової бази. Однак, колегія суддів з таким твердження не погоджується, оскільки при проведенні таких слідчих дій вказані свідки розказали і показали, що дійсно перебували кілька днів в м.Луцьку, де проживали на винайнятій їм квартирі, її адресу, а також те, що відвідували громадські місця, купували сім картку українського оператора для зв'язку, і така інформація наряду з іншими доказами у кримінальному провадженні, у тому числі їх показами, які надані у порядку ст.225 КПК України, підтверджує обставини, які встановлються у порядку 94 КПК України. Тому місцевий суд цілком правильно поклав такі докази в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .
Беручи до уваги викладене колегія суддів вважає, що вищенаведені та усі інші доводи сторони захисту, викладені в поданій апеляційній скарзі та наведені в ході апеляційного розгляду справи, не спростовують висновків місцевого суду та не дають жодних підстав для скасування оскаржуваного вироку, як про це просить сторона захисту, оскільки спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, які при цьому, були предметом дослідження судом першої інстанції, і їм була надана відповідна юридична оцінка.
З огляду на викладене, апеляційна скарга сторони захисту підлягає залишенню без задоволення.
Сторона обвинувачення у своїй апеляційній скарзі вказує про незаконність та необгтунтованість оскаржуваного вироку в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, і такі доводи частково знайшли своє підтвердження.
Перевривши апеляційні доводи прокурора в цій частині колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до вироку суду ОСОБА_7 в даному провадженні засуджено за ч.2 ст.332 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Частиною 1 ст.55 КК України передбачено, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років.
Як вбачається з оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 , місцевий суд призначив останньому за ч.2 ст.332 КК України, основне покарання у виді позбавлення волі, а також додаткове, - у виді позбавлення прав займатись діяльністю, пов'язаною з організацією міжнародних перевезень пасажирів та вантажів, які передбачені санкцією цієї норми. При цьому, місцевий суд призначаючи ОСОБА_7 такий вид додаткового покарання не визначив його строк, на який воно застосоване.
Вищенаведене свідчить про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Окрім того, слушними також є доводи прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність в частині, що стосується звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від призначеного додаткового покарання на підстві ст.75 КК України, з огляду на таке.
Так, з аналізу ст.75 КК України та п.9 постанови ПВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання №7 від 24.10.2003 вбачається, що звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано тільки лише тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, тобто лише основного покарання. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.
Відповідно до ч.3 ст.55 КК України при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування ст.77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції на підставі положень ст.75 КК України звільнив обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування як основного так і додаткового покарань. Тобто, звільнивши обвинуваченого від відбування призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права займатись діяльністю, пов'язаною з організацією міжнародних перевезень пасажирів та вантажів, суд першої інстанції прийняв рішення в цій частині, яке суперечить положеннями ч.3 ст.55 та ст.75 КК України.
Водночас, слід зазначити, що апеляційні доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині, що стоється незастосування закону, який підлягав застосуванню, а саме положень ст.71 КК України, то вони позбавлені правових та фактичних підстав з огляду на таке.
Положеннями до ст.71 КК України передбачено, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними та підлягають обов'язковому виконанню.
З матералів криміанльного провадження встановлено, що ОСОБА_7 вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.03.2018 засуджений за ч.1 ст.185, ч.3 ст.15 ч.3 ст.185, ч.2 ст.309 КК України, із застосунваням полодень ч.1 ст.70 цього Кодексу, до покрання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з встановленням 2-річного іспитового строку.
Отже, дійсно, кримінальне правопорушення у даному провадженні ОСОБА_7 вчинив в період з 17 по 19.11.2019, тобто в період іспитового строку.
Разом з тим, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового кримінального правопорушення, звільняється судом від призначеного йому покарання (ч.1 ст.78 КК).
Згідно із п.1 ч.1 ст.89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до ст.75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом.
Судом встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.04.2020 ОСОБА_7 на підставі ч.1 ст.78 КК України звільнено від покарання, призначеного вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.03.2018. Дана ухвала набрала законної сили та не була переглянута у встановленому законом порядку.
Отже, в даному випадку наявність судового рішення про звільнення ОСОБА_7 від покарання на підставі ч.1 ст.78 КК України, яке набрало законної сили, перешкоджає застосуванню судом положень ст.71 КК України.
Тому в цій частині апеляційні доволи прокурора є неспроможними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції враховуючи вищенаведені обставини, вважає за необхідне оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання скасувати у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальінсть, та ухвалити в цій частині новий вирок, яким, з урахуванням тих же обставин, що враховані судом першої інстанції при призначенні покарання у відповідності до ст.50, 65 КК України, призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.332 КК України той же розмір основного покарання у виді позбавлення волі, а також додаткове покарання у виді позбавлення права займатись діяльністю, пов'язаною з організацією міжнародних перевезень пасажирів та вантажів із визнаеннням максимального допустимого строку, передбаченого ч.1 ст.55 КК України, та звільнити його на підстві ст.75 КК України від відбування лише основного покарання із встановлення максимального іспитового строку.
Саме таке покарання на відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави у приватне життя особи винного повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи. Покарання цілком буде необхідне і достатнє для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
У зязку з цим, апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.405, 407, 409, 414, 420, 615 КПК України КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, - задовольнити частково.
Вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 03 липня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, - скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.332 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, з позбавленням права займатись діяльністю, пов'язаною з організацією міжнародних перевезень пасажирів та вантажів на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього, передбачені ст.76 КК України обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навччання.
В іншій частині вирок у даному провадженні залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
Повний текст вироку буде вручено учасникам судового провадження в день його проголошення.
Головуючий
Судді