Справа № 466/13271/24 Головуючий у 1 інстанції: Едер П.Т.
Провадження № 22-ц/811/3182/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
22 січня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю прокурора Германович Ю.А., представника відповідача Львівської міської ради Ковели М.В., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Колотія Ю.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2025 року в складі судді Едера П.Т. у справі за позовом Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК з одночасним припиненням усіх прав, повернення земельної ділянки,-
встановив:
У грудні 2024 року перший заступник керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова звернувся до суду з позовом до відповідачів Львівської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК з одночасним припиненням усіх прав, повернення земельної ділянки, просив суд ухвалити рішення, яким:
-визнати незаконним та скасувати рішення Брюховицької селищної ради № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020;
-визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, б/н, від 30.09.2020 площею 0,0700 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 4610166300:07:004:0008) для сінокосіння та випасання худоби, укладений між Брюховицькою селищною радою та ОСОБА_1 ;
-скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700 га з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;
-зобов'язати ОСОБА_1 повернути Львівській територіальній громаді (79008, Львівська область, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код юридичної особи - 04055896) земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:07:004:0008;
-судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 12112 грн стягнути з відповідачів на користь Львівської обласної прокуратури.
В обґрунтування позову зазначає, що Галицька окружна прокуратура м. Львова встановила, що на підставі заяви ОСОБА_1 Брюховицька селищна рада прийняла рішення №1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700 га по АДРЕСА_1 , яка надається в оренду на 35 років для сінокосіння і випасання худоби (код 01.08) ОСОБА_1 .
У подальшому, між Брюховицькою селищною радою (далі - Орендодавець) та ОСОБА_1 (далі - Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, б/н, від 30.09.2020 кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 по АДРЕСА_1 в оренду на 35 років для сінокосіння (далі - Договір).
Як вбачається із акту приймання-передачі орендованої земельної ділянки, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0700 га передана ОСОБА_1 в строкове платне користування для сінокосіння на 35 років.
Згідно із витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008, наданим відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №31-13-0.37-5043/169-20 від 04.09.2020, така становить 145,22 грн.
Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та розмірі 17,13 грн в рік.
Згідно із листом Львівської міської ради №3801-вих-50263 від 28.04.2023, рішення Брюховицької селищної ради № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020 суперечить містобудівному законодавству, зокрема, ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і рішенню Брюховицької селищної ради№ 567 від 26.04.2018, яким затверджено містобудівну документацію «Коригування генерального плану смт. Брюховичі», якою передбачено, що функціональне призначення вказаної земельної ділянки є частково озеленені території загального користування, садівництво, стадіони, спортивні майданчики, а частково - територією садибної житлової забудови.
Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 06.07.2020 відділом у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №10-13-0.2-1875/2-23 від 28.04.2023 та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 01.12.2020 на вказану земельну ділянку зареєстровано право комунальної власності за Брюховицькою селищною радою.
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» від 12.06.2020 №178-р 20.12.2021 смт. Брюховичі ввійшли у склад Львівської міської територіальної громади (КОАТУУ 4610100000).
Відтак, з 24.12.2021 вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності Львівської міської ради.
Тому, Львівською міською радою набуто право власності на спірну земельну ділянку та до останньої перейшли права та обов'язки орендодавця за оскаржуваним договором оренди землі.
Коригованим Генеральним планом смт. Брюховичі на земельній ділянці, кадастровий номер 4610166300:07:004:0008, частково передбачено озеленені території загального користування, садівництво, стадіони, спортивні майданчики, а частково - територією садибної житлової забудови.
На підтвердження вказаної позиції, Львівська міська рада листом № 2401 -вих-95182 від 02.08.2023 надала фрагмент Генерального плану смт. Брюховичі в районі розташування земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008.
Із вказаного фрагменту вбачається, що попри земельну ділянку протікає річка, а сама ділянка розташована на підземному дренажі та його охоронній зоні.
Згідно із ст. 79 ВК України, річка Брюхівчанка має статус «мала річка».
Водночас, відповідно до листа Львівської міської ради № 2401-вих-58431 від 15.05.2023 земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:07:004:0008, розташована поза межами опрацювання детальних планів територій.
Відповідно до п. 26 Договору вид обмеження у використанні земельної ділянки - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах: площа земельної ділянки, на яку поширюється обмеження: 0,0436 га, підстава: постанова Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду», строк дії - безстроково.
Звертає увагу, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. До складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.
Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.
При цьому, відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги.
Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.
Тому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки, відповідна судова практика є стабільною, тобто правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб.
Отже, позивач вважає, що при прийнятті рішення Брюховицька селищна рада не врахувала, що земельна ділянка 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700, в частині площі 0,0436 відноситься до земель водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об'єкту зокрема.
Тому позивач зазначає, що вказана земельна ділянка могла передаватися в оренду як земля водного фонду лише за результатами проведених земельних торгів з врахуванням містобудівної документації.
Разом з цим, у порушення вимог земельного та водного законодавства між Брюховицькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, б/н, від 30.09.2020 кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 по АДРЕСА_1 в оренду на 35 років для сінокосіння і випасання худоби (код 01.08) (п. 16 Договору).
Право оренди земельної ділянки для сінокосіння площею 0,0700 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 402533932.
Вважає, що рішення Брюховицької селищної ради № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020 є незаконним та підлягає скасуванню, а укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки є таким, що порушує акти цивільного законодавства, відтак, повинен бути визнаний судом недійсним.
Водночас, спірна земельна ділянка може бути надана виключно в межах видів користування, передбачених для земель водного фонду.
На думку позивача, надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0700 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610166300:07:004:0008) для сінокосіння та випасання худоби (код 01.08) за рішенням Брюховицької селищної ради, суперечить принципу функціонального використання земель, земельному та водному законодавству, відтак рішення №1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020 є таким, що прийняте всупереч нормам земельного законодавства, а тому повинно бути визнане судом незаконним та скасоване, а укладений на його підставі договір - визнаний недійсним.
Вищевказані обставини, на переконання позивача, свідчать про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації речових прав на спірну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Територіальна громада, як власник землі, делегувала органу місцевого самоврядування повноваження на здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Воля територіальної громади, як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Надання Брюховицькою селищною радою спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 всупереч земельного, водного та містобудівного законодавства, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.
Право держави скасовувати незаконні рішення та державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, з огляду на доведену незаконність і безпідставність надання земельної ділянки в оренду спрямоване на поновлення порушеного права територіальної громади на законне володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави позивач вказує, що у Законі України «Про прокуратуру» закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях. Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Предметом спору в даному випадку є земельна ділянка комунальної форми власності. Вказані правовідносини виникли у сфері земельних відносин, а саме, із орендних відносин щодо користування земельною ділянкою, між сторонами - Брюховицькою селищною радою і ОСОБА_1 на підставі Договору оренди землі від 30.09.2020, укладеного на підставі оскаржуваного рішення Брюховицької селищної ради від 09.07.2020 № 1547 «Про затвердженняпроекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020.
13.04.2023 окружна прокуратура скерувала до міської ради, як до уповноваженого органу на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», лист №14.50/99-3902вих-23 з описом виявлених порушень вимог закону, інтересів держави і територіальної громади та із пропозицією самостійно вжити відповідних заходів до їх захисту. Однак, Львівська міська рада жодних заходів захисту порушених прав територіальної громади та інтересів держави не вжила.
При цьому, Львівська міська рада не може самостійно скасувати оскаржуване рішення, яке є актом індивідуальної дії, крім того, Львівська міська рада по даній справі є відповідачем, відтак поєднання позивача та відповідача в одній особі суперечило б вимогам Цивільного процесуального кодексу України, зокрема принципу змагальності.
Брюховицька селищна рада уповноважена на захист інтересів держави як представник влади, будучи органом місцевого самоврядування, у даному випадку сама ж і допустила порушення вимог земельного законодавства, що виразилось у прийнятті незаконного рішення та укладенні незаконного договору, а отже, Львівська міська рада, як правонаступник Брюховицької селищної ради, повинна виступати у даному випадку відповідачем по справі, що процесуально позбавляє її можливості бути позивачем у даній справі.
У даному позові обгрунтовується незаконність рішення № 996 зі змінами внесеними Рішенням № 1557, однак вимога про визнання його недійсним не заявляється, тому ефективним способом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є визнання недійсним Договору оренди та повернення земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008, яка передана Відповідачу-2 на виконання умов Договору оренди, її власнику - Львівській міській раді.
Щодо наявності порушень вимог земельного законодавства та підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, прокурор обґрунтовує таким.
Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 06.07.2020 відділом у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївьскій області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 у Державному земельному кадастрі.
Вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого ТОВ «Галгеокапітал» на підставі рішення Брюховицької селищної ради від 24.12.2019 № 1306 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ».
На думку позивача, при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 в Державному земельному кадастрі, всупереч вимогам ст. ст. 18-20 ЗК України внесено відомості про вид використання земельної ділянки - для сінокосіння і випасання худоби, цільове призначення - землі сількогосподарського призначення, однак така відноситься до земель водного фонду, що підтверджується матеріалами проекту землеустрою земельної ділянки та реєстрації обмеження на всю площу земельної ділянки з кодом 05.02 Прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, прибережно захисна смуга.
За наведених обставин, позивач вважає незаконне формування земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 з цільовим призначенням - землі сількогосподарського призначення, для сінокосіння і випасання худоби на підставі проекту землеустрою із порушенням земельного законодавства щодо визначення цільового призначення землі та подальша наявність відомостей про неї в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей.
Обгрунтування належності визначення відповідачів представник позивача зазначає, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 06.07.2020 відділом у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 у Державному земельному кадастрі.
Вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння і випасання худоби, розробленого ТОВ «Геокапітал» напідставі рішення Брюховицької селищної ради від 24.12.2019 № 1306 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ». Однак при здійсненні державної реєстрацїі земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 в Державному земельному кадастрі всупереч вимогам ст. ст. 18-20 ЗК України внесено відомості про вид використання земельної ділянки - для сінокосіння і випасання худоби, цільове призначення - землі сількогосподарського призначення, однак така відноситься до земель водного фонду, що підтверджується матеріалами проекту землеустрою земельної ділянки та реєстрації обмеження на всю площу земельної ділянки з кодом 05.02 Прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, прибережно захисна смуга, тому відповідачем визначено Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Просив позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2025 року у задоволенні позову Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК з одночасним припиненням усіх прав, повернення земельної ділянки - відмовлено.
Рішення суду оскаржив перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури Давидов Д.О., вважає, що висновки місцевого суду зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду є незаконним та необгрунтованим.
В апеляційній скарзі зазначає, що на підставі заяви ОСОБА_1 . Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 1547 від 09.07.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 », яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700 га по АДРЕСА_1 , яка надається в оренду на 35 років для сінокосіння і випасання худоби (код 01.08) ОСОБА_1 .
У подальшому, між Брюховицькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі б/н від 30.09.2020 щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 по АДРЕСА_1 на 35 років.
Згідно із Актом приймання - передачі земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0700 га передана ОСОБА_1 в строкове платне користування для сінокосіння на 35 років.
Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 145,22 грн.
Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 17,13 грн на рік.
Відповідно до п. 26 Договору оренди вид обмеження у використанні земельної ділянки - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах: площа земельної ділянки, на яку поширюється обмеження - 0,0436 га, підстава: постанова Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду», строк дії - безстроково.
Згідно із листом Львівської міської ради № 3801- вих - 50263 від 28.04.2023, рішення Брюховицької селищної ради № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020 суперечить вимогам ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», рішенню Брюховицької селищної ради № 567 від 26.04.2018, яким затверджено містобудівну документацію «Коригування генерального плану смт. Брюховичі», якою передбачено, що функціональне призначення цієї земельної ділянки є частково озеленені території загального користування, садівництво, стадіони, спортивні майдачники, а частково - територією садибної житлової забудови.
Згідно із витягом з Державного земельного кадастру, 06.07.2020 відділом у Новобузькому районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008.
Відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, 01.12.2020 зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку за Брюховицькою селищною радою.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» № 178-р від 20.12.2021, смт. Брюховичі включено в склад Львівської міської територіальної громади, відтак, спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності Львівської міської ради, відповідно до ради перейшли права та обов'язки орендодавця за оскаржуваним договором оренди землі.
Вважає, що судом не встановлено правовий режим спірної земельної ділянки, не з'ясовано та не надано належну оцінку законності її формування та набуття такої у користування для потреб, які визначені спірними рішенням та Договором оренди.
Також, суд не надав жодної правової оцінки обгрунтованим доводам прокурора про те, що спірна земельна ділянка, яка належить до земель водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту - річки Брюхівчанки, перебуває у користуванні всупереч вимог ст. ст. 59, 61 ЗК України, ст. ст. 88, 89 ВК України.
Надуманою є позиція суду про безпідставність вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, в тому числі з підстав неможливості такого скасування за судовим рішенням за принципом екстериторіальності саме ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.
Звертає увагу, що з урахуванням положень ст. 79 ВК України річка Брюхівчанка має статус «мала річка».
Покликаючись на норми матеріального закону, які регулюють спірні праовідносини зазначає, що до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Зокрема, відповідно до ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
За положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Відповідно до ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: - для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; - для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; - для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
Згідно із п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду» до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами уздовж морів, річок і навколо водойм.
У п. 4 вказаної постанови зазначено, що у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельному кодексі України та Водному кодексі України.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 (справа № 487/10128/14-ц), постановах Верховного Суду від 11.01.2023 (справа № 924/820/21), від 12.12.2023 (справа № 917/1024/22), від 01.12.2021 (справа № 917/1082/20), від 08.08.2024 (справа № 917/1024/22).
Таким чином, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.
Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.11.2018 (справа № 504/2864/13-ц), від 12.06.2019 (справа № 487/10128/14-ц), від 07.04.2020 справа № 372/1684/14-ц) та від 14.07.2020 ( справа № 487/10132/14-ц).
При ухваленні судом рішення у справі № 466/13271/24, вищезазначені висновки Верховного Суду не враховані.
Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об'єкту, зокрема.
Вважає, що спірна земельна ділянка може бути надана виключно в межах видів користування, передбачених для земель водного фонду.
Таким чином, надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби на підставі оскаржуваного рішення суперечить принципу функціонального використання земель, земельному та водному законодавству, відтак, таке прийнято всупереч нормам земельного законодавства, тому повинно бути визнане судом незаконним та скасоване, а укладений на його підставі договір - визнаний недійсним.
Згідно з нормами ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Також оспорювані акти не відповідають містобудівній документації населеного пункту.
З листа Львівської міської ради № 3018-вих-50263 від 26.04.2023 вбачається, що оспорюване рішення Брюховицької селищної ради суперечить ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і рішенню Брюховицької селищної ради № 567 від 26.04.2018, яким затверджено містобудівну документацію «Коригування генерального плану смт. Брюховичі» (далі - коригований Генеральний план).
Так, коригованим Генеральним планом смт. Брюховичі на земельній ділянці кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 частково передбачено озеленені території загального користування, садівництво, стадіони, спортивні майданчики, а частково - територією садибної житлової забудови.
На підтвердження цього, Львівська міська рада листом № 2401-вих-95182 від 02.08.2023 надала фрагмент Генерального плану смт. Брюховичі в районі розташування земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008, з якого вбачається, що попри земельну ділянку протікає річка, а сама ділянка розташована на підземному дренажі та його охоронній зоні.
Водночас, відповідно до інформації Львівської міської ради № 2401-вих-58431 від 15.05.2023, земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 розташована поза межами опрацювання детальних планів територій.
Судом не встановлено, чи оскаржувані рішення відповідають вимогам закону, чи порушується такими права та інтереси територіальної громади, чи інших осіб та чи можливо відновити порушене право, внаслідок їх скасування.
Щодо наявності порушень вимог земельного законодавства та підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, зазначає, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принцип об'єктивності, достовірності та повноти внесених відомостей.
Стверджує, що спірна земельна ділянка незаконно сформована за рахунок земель водного фонду, що свідчить про те, що в Державний земельний кадастр всупереч вимогам ст. ст. 18-20, ст. 58 ЗК України внесено відомості про категорію земель (землі сільськогосподарського призначення) та вид використання земельної ділянки (для сінокосіння та випасання худоби), однак спірна земельна ділянка в силу вимог ст. 58 ЗК України відноситься до земель водного фонду.
Земельна ділянка безпосередньо межує з річкою Брюхівчанка і включає її прибережну захисну смугу, відтак незаконне формування земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 за категорією землі сільськогосподарського призначення, яка включає прибережну захисну смугу річки та подальша наявність відомостей про ней в Державному земельному кадастрі, порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей.
Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого ТОВ «Галгеокапітал» на підставі рішення Брюховицької селищної ради від 24.12.2019 № 1306 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ».
Не погоджується із висновком суду про безпідставність вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, з підстав неможливості такого скасування за судовим рішенням за принципом екстериторіальності саме ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.
Звертає увагу, що Тимчасовий порядок взаємодії між державними кадастровими реєстраторами територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності в державній реєстрації земельних ділянок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 455 від 03.06.2020, передбачає застосування принципу екстериторіальності при здійсненні державної реєстрації земельних ділянок, а не скасування такої державної реєстрації на підставі судового рішення.
Відтак, у зв'язку з допущенням порушень вимог закону та здійсненням незаконної державної реєстрації спірної земельної ділянки саме Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області визначено відповідачем у цій справі, однак це жодним чином не свідчить про те, що виконання судового рішення має бути покладено саме на Відповідача 3.
Вважає, що судом першої інстанції без урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів, визначених ЦПК України, без належних обгрунтувань та за відсутності інших доказів, що б беззаперечно спростовували обгрунтовану позицію прокурора, не взято до уваги жодного поданого прокурором доказу, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи та призвело до ухвалення незаконного рішення.
Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 21 серпня 2025 року та постановити нове рішення, яким позов задоволити повністю. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь Львівської обласної прокуратури.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури Германович Ю.А. та представника Львіської міської ради Ковели М.В. на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача Колотій Ю.Я. на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.
До складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.
Згідно із листом Львівської міської ради № 2401-вих-58431 від 15.05.2023 земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:07:004:0008, розташована поза межами опрацювання детальних планів територій.
Львівська міська рада набула право власності на спірну земельну ділянку, тому до останньої перейшли права та обов'язки орендодавця за оскаржуваним договором оренди землі.
В свою чергу, відповідно до п. 26 Договору вид обмеження у використанні земельної ділянки - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах: площа земельної ділянки, на яку поширюється обмеження: 0,0436 га, підстава: постанова Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду», строк дії - безстроково.
Державна реєстрація у Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК) спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700 га., дійсно була вчинена 06.07.2020 відділом у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, при цьому, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про незаконість такої, оскільки вчинена з порушенням вимог земельного та водного законодавства, є безпідставними та не підтвердженими будь якими належними та допустимими доказами.
Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду» у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Проаналізувавши вимоги законодавства, суд дійшов висновку, що прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Разом з цим, судовим розглядом не підтверджено обставини, які б дали суду можливість встановити будь які допущені порушення при винесенні рішення Брюховицькою селищною радою № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020., а також підстав для визнання недійсним договору оренди, котрий з часу укладення виконується ОСОБА_1 відповідно до умов такого і цільового призначення земельної ділянки на момент укладення спірного Договору.
Щодо вимоги прокурора про скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700 га з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки, суд зазначив, що в силу приписів ст. 3, 5 ЦПК України спосіб судового захисту має відповідати вимогам чинного законодавства.
Разом з цим, ні Законом України «Про Державний земельний кадастр», ні Порядком №1051, не передбачено можливості скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за принципом екстериторіальності (принципом випадковості). Принцип випадковості є обмеженим, діє лише на етапі первинної державної реєстрації земельної ділянки, і не застосовується для скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду.
Жоден із кадастрових реєстраторів Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області не зможе внести до Державного земельного кадастру відомості про скасування спірної земельної ділянки в обхід Наказу Держгеокадастру України від 15.09.2021 №439 «Про розподіл повноважень державних кадастрових реєстраторів».
Окремо суд зазначив, що прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави", а саме у спорі щодо можливого незаконного надання в оренду спірної земельної ділянки, що може порушувати інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, водних об'єктів, ефективного використання земельних та водних ресурсів, тому дійшов висновку, що позов прокурора має на меті захист суспільних інтересів, якими опікується держава.
При розгляді справи, суд врахував висновки касаційного суду щодо правовідносин надання фізичним особам у приватну власність земельних ділянок, які розташовані в межах прибережної захисної смуги.
Що стосується доводів сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вказав, що підстав для цього не вбачає, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що наявні підстави для відмови у задоволені позивних вимог по суті, зокрема за безпідставністю таких.
Перевіряючи законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
У рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008 Конституційний Суд України зазначив, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Як вбачається із суб'єктного складу даного спору, позов у даній справі прокурор подав в інтересах держави, оскільки позовна заява органом місцевого самоврядування не подана.
При цьому, у позові зазначено, що прокурор попередньо звернувся до міської ради, як до уповноваженого органу на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, у листі № 14.50/99-3902вих-23 викладено виявлені порушення вимог закону, інтересів держави і територіальної громади та пропонував самостійно вжити відповідних заходів до їх захисту, однак Львівська міська рада жодних заходів захисту порушених прав територіальної громади та інтересів держави не вжила, чим не забезпечено права територіальної громади та права громадян, що свідчить про неналежне здійснення ними захисту інтересів держави, тому прокурором підготовлено позовну заяву на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Так, Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 56 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Врегульовуючи розбіжності у раніше викладених правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зазначивши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Підсумовуючи викладене вище, необхідно відзначити, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»).
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Дійсно, згідно із Законом України «Про органи місцевого самоврядування» Брюховицька селищна рада, а у подальшому її правонаступник - Львівська міська рада уповноважені державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання земельних ресурсів, які перебувають і є об'єктами права власності Українського народу, тому остання є матеріальним позивачем у справі, при цьому, позовні вимоги стосуються рішення Брюховицької селищної ради та договору оренди земельної ділянки, б/н, від 30.09.2020, стороною якого була також Брюховицька селищна рада, правонаступником якої є Львівська міська рада, тому у разі заявлення позову в інтересах Львівської міської ради, могла б мати місце правова конструкція, за якої мало б місце співпадіння позивача та відповідача в одній особі.
За певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83)).
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 зауважила, що прокурор оскаржив рішення органу місцевого самоврядування, саме тому визначивши такий відповідачем, при цьому, він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)).
Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах, прокурор, звертаючись до суду відповідно до ст. 56 ЦПК України, обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а саме те, що Львівською міською радою не вживались заходи щодо захисту інтересів територіальної громади (держави).
При зверненні з позовом у цій справі прокурор вказав, що є позивачем, оскільки Львівська міська рада, як правонаступник Брюховицької селищної ради, є одним з відповідачів, рішення якого оскаржується у зв'язку з недотриманням вимог земельного законодавства, при цьому у позовній заяві прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив орган місцевого самоврядування одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування.
Відтак прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у вказаній справі та звернувся до суду як самостійний позивач.
Зважаючи на те, що інші вимоги прокурора перебувають у прямій залежності від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Брюховицької селищної ради № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020, колегія суддів вважає за доцільне розпочати перевірку законності оскаржуваного рішення саме з цієї вимоги.
Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія виходить з такого.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).
Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Колегія суддів виходить з того, що у частині першій статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Так, відповідно до положень ст. 116, 118 ЗК України правовою підставою набуття права власності та права користування на землю є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно із ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, згідно із ч. 1 ст. 12 ЗК України, належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема, формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення.
Відповідно до ч. 15 ст. 123 та ч. 8 ст. 186 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
В свою чергу, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (ч. 1 ст. 124 ЗК України).
Частиною другою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.
Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України «Про оренду землі»).
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ч.2 ст.4 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Положеннями частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з частиною восьмою статті 60 закону України «Про місцеве самоврядування» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, а також постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 916/2130/15.
Судом встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_1 , 24.12.2019 Брюховицька селищна рада прийняла рішення № 1306 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду для сінокосіння гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 » (а.с. 39).
У подальшому, 09.07.2020 Брюховицька селищна рада прийняла рішення № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 », яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700 га по АДРЕСА_1 , яка надається в оренду на 35 років для сінокосіння і випасання худоби (код 01.08) ОСОБА_1 . Встановлено орендну плату (а.с. 40).
На виконання вказаного рішення, між Брюховицькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, б/н, від 30.09.2020 кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 по АДРЕСА_1 в оренду на 35 років для сінокосіння (а.с. 42-47).
Згідно із Актом приймання-передачі орендованої земельної ділянки, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0700 га передана ОСОБА_1 в строкове платне користування для сінокосіння на 35 років (а.с. 48).
Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та розмірі 17,13 грн в рік.
У матеріалах справи наявний Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, слідуючи якому, спірна земельна ділянка за категорією належить до земель сільськогосподарського призначення, а за видом цільового призначення 01.08 - для сінокосіння і випасання худоби (а.с. 49-50).
Також, у матеріалах справи знаходиться кадастровий план земельної ділянки номер 4610166300:07:004:0008 та наявна Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з якої слідує, що орендодавцем спірної земельної ділянки є Львівська міська рада, а орендарем ОСОБА_1 (а.с. 56-57, 60-61).
Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 06.07.2020 відділом у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 у Державному земельному кадастрі (а.с. 50).
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №10-13-0.2-1875/2-23 від 28.04.2023 та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 01.12.2020 на вказану земельну ділянку зареєстровано право комунальної власності за Брюховицькою селищною радою.
Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» від 12.06.2020 №178-р, 20.12.2021 смт. Брюховичі ввійшли у склад Львівської міської територіальної громади.
Зважаючи на те, що Львівська міська рада є правонаступником Брюховицької селищної ради, міська рада набула право власності на спірну земельну ділянку та до останньої перейшли права та обов'язки орендодавця у договірних правовідносинах, зокрема, за оскаржуваним договором оренди землі.
В свою чергу, у листі Львівської міської ради №3801-вих-50263 від 28.04.2023 зазначено, що рішення Брюховицької селищної ради № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020 суперечить містобудівному законодавству, зокрема, ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і рішенню Брюховицької селищної ради № 567 від 26.04.2018, яким затверджено містобудівну документацію «Коригування генерального плану смт. Брюховичі», якою передбачено, що функціональне призначення вказаної земельної ділянки є частково озеленені території загального користування, садівництво, стадіони, спортивні майданчики, а частково - територією садибної житлової забудови (а.с. 66-69).
На підтвердження вказаної позиції, Львівська міська рада листом № 2401-вих-95182 від 02.08.2023 надала фрагмент Генерального плану смт. Брюховичі в районі розташування земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 (а.с. 71-72).
Із вказаного фрагменту вбачається, що попри спірну земельну ділянку протікає річка, а сама ділянка розташована на підземному дренажі та його охоронній зоні.
Разом з тим, відповідно до листа Львівської міської ради № 2401-вих-58431 від 15.05.2023, зокрема, земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:07:004:0008, розташована поза межами опрацювання детальних планів територій (а.с. 70).
Звертаючись з позовними вимогами, прокурор свої доводи зводить до того, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством, при цьому, відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги. Позивач вважає, що при прийнятті рішення Брюховицька селищна рада не врахувала, що земельна ділянка 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700, в частині площі 0,0436 га відноситься до земель водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Таким чином, вказана земельна ділянка могла передаватися в оренду, як земля водного фонду, лише за результатами проведених земельних торгів з врахуванням містобудівної документації.
Враховуючи наведене, рішення Брюховицької селищної ради №1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020 є таким, що прийняте всупереч нормам земельного законодавства, тому повинно бути визнане судом незаконним та скасоване, а укладений на його підставі договір - визнаний недійсним. Також, просить скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0008 площею 0,0700 га з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки та зобов'язати відповідача ОСОБА_1 повернути Львівській територіальній громаді земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:07:004:0008.
Колегія суддів виходить з того, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 Водного кодексу України (далі - ВК України)).
Згідно із пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів, штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об'єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до частини четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 51 ВК України, у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.
Згідно з частиною другою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, або державний виконавець у разі виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
Дійсно, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність самої прибережної захисної смуги (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)).
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати, як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).
Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (абзац п'ятий пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).
В свою чергу, у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації (частина шоста статті 88 ВК України).
Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України «Про основи містобудування»).
Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Апеляційним судом встановлено, що містобудівною документацією, відповідно до чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення Брюховицької селищної ради № 1547 від 09.07.2020, був Генеральний план смт Брюховичі (а.с. 72).
Згідно з цим планом спірна земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:07:004:0008 знаходиться у зоні земель озеленення території, сінокосіння, садівництво, таким чином під час відведення первинному набувачеві ОСОБА_1 та визначення таких, як землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення 01.08 - для сінокосіння і випасання худоби, відповідало чинній на той час містобудівній документації.
Будь яких доказів, які б давали підстави для висновку про необхідність визнання недійсним рішення Брюховицької селищної ради про надання (передачу) земельної діляноки з підстав порушення порядку встановлення цільового призначення земель, колегією суддів не встановлено.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які не поширювалася заборона на передання їх в оренду, правильно відмовив у задоволенні відповідної вимоги.
В свою чергу, відповідно до п. 26 Договору вид обмеження у використанні земельної ділянки - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах: площа земельної ділянки, на яку поширюється обмеження: 0,0436 га, підстава: постанова Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду», строк дії - безстроково.
Із дослідженого фрагменту Генерального плану смт Брюховичі вбачається, що попри спірну земельну ділянку протікає річка, а сама ділянка розташована на підземному дренажі та його охоронній зоні.
З врахуванням ст. 79 ВК України, річка Брюхівчанка має статус «мала річка».
У статті 88 ВК України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів.
Згідно із абз. 4 ч. 3 ст. 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.
У п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду» зазначено, що у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Враховуючи наведене, сторонами договору враховано прибережну захисну смугу, а також її площу у контексті усієї цілісної земельної ділянки, яка передана в оренду та орендар погодився із обмеженнями щодо використання відповідної земельної ділянки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Брюховицької селищної ради № 1547 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » від 09.07.2020.
З врахуванням того, що інші вимоги є похідними, у їх задоволенні також необхідно відмовити, при цьому, суд першої інстанції надав належну оцінку таким.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2025 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 22 січня 2026 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк