Справа № 466/4841/25 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В. В.
Провадження № 33/811/2003/25 Доповідач: Белена А. В.
14 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі:
судді - Белени А.В.,
з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ,
захисника - адвоката Труша І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП за апеляційною скаргою захисника - адвоката Труша І.М. на постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 14 липня 2025 року,
Постановою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 14 липня 2025 року,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 605 грн 60 коп. судового збору.
Згідно з постановою судді ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 18 травня 2025 року о 23.20 год. на вул. Промислова, 33 у м. Львові керував самокатом Xiaomi m39jj214515096 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки керованого ним транспортного засобу та у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Із вказаною вище постановою захисник - адвокат Труш І.М. не погоджується, а тому подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, постанову судді скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження зазначає, що справу розглянуто у відсутності ОСОБА_1 , а про наявність постанови останньому відомо не було.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник Труш І.М. стверджує, що ОСОБА_1 не керував самокатом, а рухався тротуаром пішки, опираючись на самокат, що можна спостерігати на долученому до матеріалів справи відеозаписі.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 не зміг би їхати на самокаті через стан сп'яніння; окрім цього батарея самоката була розряджена.
Окрім цього вважає, що оскільки самокат не відноситься до транспортних засобів, ОСОБА_1 у будь-якому випадку не міг би бути суб'єктом відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зазначає, що потужність електросамоката Xiaomi становить 450 Вт, а тому такий не може бути віднесений до механічних транспортних засобів в розумінні п.1.10 ПДР.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника Труша І.М. на підтримку поданої апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.
Так, пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 2, 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 9 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
З протоколу серії ЕПР 1 № 334738 від 18.05.2025 року (а.с. 1) вбачається, що такими ознаками у ОСОБА_1 були: запах алкоголю із порожнини рота, порушення координації рухів та мови, поведінка, що не відповідає обстановці.
З огляду на наведені ознаки, у поліцейського виникли підстави вважати, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, наслідком чого стала вимога поліцейського до ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння.
Наявним у матеріалах справи відеозаписом з камер спостереження патрульних підтверджується, що працівники поліції пред'явили ОСОБА_1 вимогу про проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, або в медичному закладі, однак останній відмовився від огляду, після чого поліцейські роз'яснили останньому, що відносно нього буде складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що він не керував самокатом, а рухався тротуаром пішки, опираючись на електросамокат, та такі спростовуються згаданим вище відеозаписом, на якому працівники поліції повідомляють ОСОБА_1 , що він їхав на електросамокаті та ледь не впав з нього.
Вказане також підтверджується рапортом інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону № 2 УПП у Львівській області Вкасиля Кота, відповідно до якого заступивши на нічне патрулювання, 18.05.2025 у складі екіпажу ОМЕГА-604, у м. Львові на вул. Промисловій, 33 було виявлено особу, яка керувала електроскутером, та, їдучи тротуаром, ледь не упав. Зовнішньо особа перебувала у сильному алкогольному сп'яніння.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що елетросамокат, вказаний в постанові суду не є транспортним засобом в розумінні ПДР та КУпАП не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» електричний колісний транспортний засіб - це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України визначено, що транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Отже, фактично зміна полягає у тому, що електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
З огляду на вищевикладене, електросамокат, яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху - водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керування яким з ознаками алкогольного сп'яніння та відмова від проходження огляду на встановлення такого стану у встановленому законом порядку, настає адміністративна відповідальність, передбачена ст.130 КУпАП.
Наявний у справі протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а також вимогам, передбаченим Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, містить усі необхідні реквізити та є належним і допустимим доказом.
Апеляційний суд вважає здобуті у справі докази є належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 та у ході апеляційного розгляду апеляційним судом не отримано даних, які б свідчили про незаконність дій працівників поліції та невідповідність їх дій вимогам «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання відносно нього протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної у справі постанови.
Таким чином, наявні у справі докази, яким суддя першої інстанції надав належну оцінку, у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, за ч. 1 ст. 130 КУпАП та узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпційфакту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП.
Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час апеляційного перегляду, оскаржувана постанова судді є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
постановив :
Поновити захиснику - адвокату Трушу Ільку Михайловичу строк апеляційного оскарження.
Апеляційну скаргу захисника - адвоката Труша Ілька Михайловича залишити без задоволення.
Постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 17 липня 2025 року в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Альберт БЕЛЕНА