Справа № 452/3196/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1/26 Доповідач: ОСОБА_2
15 січня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу з доповненнями адвоката ОСОБА_6 захисника обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 ,-
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
встановила:
цією ухвалою задоволено клопотання процесуального прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 . Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишено без змін та продовжено термін його дії на 60 днів, тобто до 26 лютого 2026 року включно, без права внесення застави.
Мотивуючи своє рішення суд, зокрема, вказав, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обрано обвинуваченому ОСОБА_7 з урахуванням тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень та даних про його особу.
При цьому, суд зазначив, що заперечуючи проти задоволення клопотання процесуального прокурора, сторона захисту не надала доказів, які б давали суду підстави зробити висновок про те, що заявлені стороною обвинувачення ризики на даний час зменшилися, а наведені стороною захисту соціальні фактори не дають переконання в тому, що такі справлять стримуючу дію та забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого, так само як і не наведено мотивів відсутності ризику незаконно впливати на свідків, оскільки, хоча у справі і проведено підготовче судове засідання, однак судовий розгляд по суті так і не розпочато, в тому числі не встановлено обсяг дослідження доказів та порядок їх дослідження, а тому, на думку суду, наявний ризик незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345 та ч.3 ст.369-2 КК України, санкція тяжчого злочину передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк до восьми років з конфіскацією майна.
Наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, а також те, що на його утриманні є троє малолітніх дітей, фактично є обставинами, які враховуються при застосуванні, зміні, продовженні запобіжного заходу, вирішенні питання покарання, однак такі не є безумовною підставою для застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що посилання сторони захисту, як на підставу обрання відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із перебуванням в слідчому ізоляторі, відсутність в обвинуваченого паспорту громадянина України для виїзду за кордон у зв'язку із його втратою, не може гарантувати виконання обвинуваченим обов'язку не виїжджати за межі України, при наявності законних підстав для перетину державного кордону України під час військового стану, оскільки в обвинуваченого відсутні обмеження для виготовлення нового паспорта громадянина України для виїзду за кордон та подальшого виїзду за межі України, а тому, на думку суду, наявний ризик ухилення обвинуваченого від суду.
Суд вважав, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає не лише особі обвинуваченого, а і характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, а також не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, ухиленню обвинуваченого від суду, незаконно впливати на потерпілих та/або свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, тощо, тобто за зазначених у клопотанні обставин ризики, передбачені відповідними пунктами частини першої статті 177 КПК України, на даний момент є реальними та дійсними.
На вказану ухвалу адвокат ОСОБА_6 захисник обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу та доповнення до такої, просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині, якою клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою задоволено та продовжено строк тримання під вартою на 60 днів тобто до 26 лютого 2026 року включно.Відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 . Залишити в силі запобіжний захід від 20.06.2025 року, обраний Галицьким районним судом м. Львова - тримання під вартою та визначену заставу. Встановити для обвинуваченого ОСОБА_7 такі обов'язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими; здати закордонний паспорт.
Захисник стверджує, що суд першої інстанції фактично допустив одночасне застосування щодо обвинуваченого двох запобіжних заходів - тримання під вартою та застави, оскільки у кримінальному провадженні №12025140000000642 ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20.06.2025 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави, яку внесено, у зв'язку з чим, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 202 КПК України, ОСОБА_7 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. На думку апелянта, цей запобіжний захід був чинним на момент постановлення оскаржуваної ухвали, а кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості одночасного застосування двох запобіжних заходів в одному провадженні.
Також зазначає, що суд, обґрунтовуючи продовження тримання під вартою, безпідставно послався на тяжкість обвинувачення за ч. 3 ст. 369-2 КК України, хоча фактичне тримання під вартою, за твердженням захисту, пов'язане з нетяжким кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 345 КК України.
Апелянт вказує, що прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Зокрема, ризик переховування від суду, на думку захисту, є необґрунтованим, оскільки після подій 15.06.2025 року обвинувачений перебував за місцем проживання, не вчиняв спроб ухилення, має трьох неповнолітніх дітей та виконує покладені на нього процесуальні обов'язки. Ризик незаконного впливу на свідків, зокрема на свідка ОСОБА_9 , на переконання апелянта, нівельований дією запобіжного заходу у вигляді застави та покладеними обов'язками, зокрема щодо заборони спілкування. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення захисник вважає суто припущенням, оскільки обвинувачений є підприємцем, а твердження прокурора про відсутність у нього доходів і майна не відповідають дійсності.
Окремо в апеляційній скарзі зазначено, що ухвала суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України, оскільки містить загальні та абстрактні формулювання, не містить посилань на конкретні докази, якими підтверджується наявність ризиків, не містить аналізу доводів сторони захисту та не обґрунтовує неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів. На думку апелянта, суд фактично переклав обов'язок доведення зменшення ризиків на сторону захисту, що суперечить положенням глави 18 КПК України та принципам кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, виступ обвинуваченого та захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора, який апеляційну скаргу заперечив, просив ухвалу залишити без змін, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зокрема, право на доступ до правосуддя (п.14 ч.1 ст.7 КК України).
Порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, передбачено ст. 422-1 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Встановлено, що на розгляді у Самбірському міськрайонному суді Львівської області від 29 грудня 2025 року перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 345, ч.3 ст. 369-2 КК України
Ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 26.02.2026 року включно, без права внесення застави.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора та продовживши обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обґрунтовано врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345 та ч.3 ст.369-2 КК України, санкція тяжчого злочину передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк до восьми років з конфіскацією майна. Наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, а також те, що на його утриманні є троє малолітніх дітей, фактично є обставинами, які враховуються при застосуванні, зміні, продовженні запобіжного заходу, вирішенні питання покарання, однак такі не є безумовною підставою для застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Крім того, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що посилання сторони захисту, як на підставу обрання відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із перебуванням в слідчому ізоляторі, відсутність в обвинуваченого паспорту громадянина України для виїзду за кордон у зв'язку із його втратою, не може гарантувати виконання обвинуваченим обов'язку не виїжджати за межі України, при наявності законних підстав для перетину державного кордону України під час військового стану, оскільки в обвинуваченого відсутні обмеження для виготовлення нового паспорта громадянина України для виїзду за кордон та подальшого виїзду за межі України, а тому, наявний ризик ухилення обвинуваченого від суду.
Також суд першої інстанції обгрунтовано врахував, що обвинувачений усвідомлює суворість можливого покарання за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень у виді реального позбавлення волі, є високий ризик його переховування від суду, а також вчинення незаконного впливу на свідків у цьому ж та іншому кримінальному проваджені.
Так, на переконання колегії суддів, продовжений судом запобіжний захід у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та наявної обґрунтованої підозри на даний час не виходить за межі розумності, є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, апеляційним судом не отримано відомостей щодо комплексу обставин, які би переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.
На думку колегії суддів, ризики, встановлені стороною обвинувачення та судом, існують та виправдовують тримання під вартою ОСОБА_7 .
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи апеляційної скарги та доповнень до неї про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, зокрема щодо нібито одночасного застосування до обвинуваченого двох запобіжних заходів - тримання під вартою та застави, є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень КПК України.
Також безпідставними є твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України. Як убачається з матеріалів справи, на момент постановлення оскаржуваної ухвали кримінальні провадження щодо ОСОБА_7 були об'єднані в одне, а отже суд обґрунтовано виходив з правової кваліфікації усіх інкримінованих обвинуваченому діянь та санкцій, передбачених за їх вчинення.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про формальний характер мотивування ухвали суду першої інстанції та невідповідність її вимогам ст. 370 КПК України, оскільки судом наведено належні та достатні мотиви прийнятого рішення, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому діянь, а також реальності встановлених ризиків.
Оцінивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що такі не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Реалізуючи дискреційні повноваження, суд мотивовано відмовив у визначенні застави, так як одне з кримінальних правопорушень вчинено із застосуванням насильства, а саме умисне заподіяння працівникам правоохоронних органів тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, що в розумінні КК України є формою насильства, при цьому колегія суддів вважає, що застава не здатна нівелювати встановлені ризики.
При розгляді клопотання суддя врахував передбачені КПК України обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною й обґрунтованою, відтак підстав для задоволення апеляційних вимог не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
постановила:
ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 залишити без змін, апеляційну скаргу з доповненнями адвоката ОСОБА_6 захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4