іменем України
Справа № 211/6145/24
Провадження № 1-кп/210/246/26
22 січня 2026 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:
Головуючої - судді ОСОБА_1
за участі секретарів судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
сторони та учасники кримінального провадження, які приймали участь у судовому розгляді: прокурор Криворізької східної окружної прокуратури ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_6 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 19 вересня 2024 рокув Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024041720001138відносно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянин України, неодружений, офіційно не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимий в порядку ст. 89 КК України,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України,
І. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
24 лютого 2022 року, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався відповідно до Закону та діяв на час вчинення вказаного нижче кримінального діяння.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку; визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії); жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці; жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи; усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років; зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; опікун особи, визнаної судом недієздатною; які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи; які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів; які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю; члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи; жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів, органів державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим; судді, судді Конституційного Суду України, члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступник, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Голова та інші члени Рахункової палати; працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів) Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, апарату Міністерства внутрішніх справ України та експерти установ експертної служби Міністерства внутрішніх справ України; дипломатичні службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України, а також особи, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол; державні службовці, які готують висновки до проектів нормативно-правових актів, проводять їх фахову, наукову, юридичну експертизу та/або експертизу прийнятих нормативно-правових актів, державні службовці, які безпосередньо виконують функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, роботи з розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних, впровадження та підтримки новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в органах, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в пунктах 3-15 частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури; наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки; жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення; працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення; осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів; осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами; жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану; члени сімей (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).
Особи, зазначені у пунктах 1-5 частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов'язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" чи базову військову службу. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу та були звільнені зі служби у запас у зв'язку із звільненням з полону. Такі особи можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов'язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті.
Незважаючи на обізнаність про вимоги вищевказаних нормативно-правових актів та всупереч обов'язку їх неухильного дотримання, громадянин України ОСОБА_8 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, підозрюється у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення у сфері забезпечення призову та мобілізації за наступних обставин.
Так, ОСОБА_8 являється військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у запасі в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №172/3214 від 05 вересня 2023 року військовозобов'язаний ОСОБА_8 придатний до військової служби.
Враховуючи стан здоров'я ОСОБА_8 та відсутність, відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підстав для відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період, 31 серпня 2024 року останній був призначений для проходження військової служби за мобілізацією до військової команди НОМЕР_1 .
В подальшому в той же день ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби вирішив стати на злочинний шлях, та у порушення зазначених вимог законодавства, ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовозобов'язаний ОСОБА_8 , перебуваючи на території зазначеного вище ОРТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_3 , 31 серпня 2024 року (більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено) відмовився від подальшого проходження військової служби за призовом під час мобілізації, після чого покинув територію ІНФОРМАЦІЯ_2 та залишився за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де став проводити час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та до теперішнього часу не вживаючи жодних заходів для з'явлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 для призову на військову службу за мобілізацією.
Дії ОСОБА_8 кваліфікуються за статтею 366 КК України за ознаками: ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період .
ІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви їх оцінки
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 вину у пред'явленому обвинуваченні не визнавав, у подальшому визнав частково. Надав показання, згідно яких не відмовлявся від мобілізації, вважає, що працівники ТЦК не так зрозуміли його пояснення. Два рази отримував відстрочку, оскільки у матері була 2-га група інвалідності, коли встановили 3-ю групу інвалідності, то в ТЦК сказали, що не підпадає під відстрочку. Написав заяву через те, що в ТЦК сказали прийти на наступний день з речима, але він не був готовий до такого. Через інвалідність матері він не міг піти служити, були не завершені справи, якими матір самостійно не зможе займатися. Батько зловживає спиртними напоями та не може надати матері належного догляду. По завершенню судового розгляду зазначив, що визнає свою вину, усвідомив вчинене, щиро розкаюється, просить суворо не карати.
На запитання прокурора ОСОБА_8 повідомив, що три рази проходив ВЛК та був визнаний придатним до військової служби. На момент написання заяви про відмову від проходження служби не був заброньованим, не мав відстрочки по догляду за матір'ю. За час перебування справи у суді в нього з'явилися хронічні захворювання, а тому не може піти служити.
На переконання суду, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину за встановлених фактичних обставин, підтверджується сукупністю досліджених під час судового розгляду доказів - показаннями свідків, письмовими доказами, а так само й показаннями обвинуваченого.
На виконання вимог статті 349 КПК України з'ясовано думку учасників судового провадження про порядок та обсяг доказів, які підлягають дослідженню. Докази зі сторони обвинувачення досліджувалися в першу чергу, сторона захисту, не заявляла клопотань про виклик у судове засідання свідків захисту та застосування заходів забезпечення кримінального провадження під час судового розгляду.
Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, враховуючи, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об'єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК.
За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Дослідивши сукупність письмових доказів суд встановив наступне.
ОСОБА_8 є військовозобов'язаним, у військовому званні солдат. 20.05.2022 року ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний придатним. Зарахований у запас 20.05.2022 року за ст. 18 ЗУ про ВО і ВС, що підтверджується копією тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 (а.с.78).
Відповідно до заяви від 31.08.2024 року ОСОБА_8 відмовився від призову у зв'язку з інвалідністю матері, працездатних осіб, які б могли доглянути матір немає (а.с.77).
11 вересня 2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 звернувся до Відділення поліції №1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області з повідомленням про кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України, вчинене громадянином ОСОБА_8 (а.с.73).
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження встановлено, що батьками ОСОБА_8 є ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (а.с.84).
ОСОБА_6 є пенсіонером по інвалідності, що вбачається з пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 , термін дії посвідчення - 01.05.2024р. (а.с.79).
З відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області від 24.09.2024 встановлено, що актові записи про розірвання шлюбу відносно ОСОБА_6 відсутні (а.с.85).
Станом на 25.09.2024 року в Управлінні праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради відсутня інформація про опікунство над іншими особами гр. ОСОБА_8 (а.с.86).
За рішенням МСЕК ОСОБА_6 отримала ІІІ групу інвалідності з 01.05.2024 року по 01.05.2026 року. Пацієнтка не потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі від родичів чи третіх осіб (а.с.87).
Постановою про визнання речовим доказом від 20.09.2024 року визнано в якості документів:
- довідку військово-лікарської комісії 172/3214 від 05.09.2023 року на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на 1 арк., з відомостями про придатність до військової служби;
- обліково-послужну картку на ім'я ОСОБА_8 на 1 арк., з обліковими відомостями останнього;
- мобілізаційне розпорядження на ім'я ОСОБА_8 на 1 арк. про зобов'язання явки останнього до ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
- заяву ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 про відмову від призову у зв'язку з інвалідністю матері на 1 арк. від 31.08.2024 року.
Завірені печаткою ІНФОРМАЦІЯ_7 копії вище зазначених документів зберігати при матеріалах кримінального провадження (а.с.89-93).
Вищевказані речові докази, якіє є офіційними документами, досліджені судом, та встановлено наступне:
- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 пройшов медичний огляд 05.09.2023р., придатний до військової служби (копія довідки військово-лікарської комісії 172/3214 від 05.09.2023 року)-
- ОСОБА_8 зарахований запас 20.05.2022 року та присвоєно військове звання "солдат"; 30.08.2024 року призваний у ЗСУ за мобілізацією на підставі Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 (копія обліково-послужної картки на ім'я ОСОБА_8 )4
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває (а.с.104-105)
Судом проведено допит свідка обвинувачення та свідків захисту для з'ясування обставин подій.
Свідок ОСОБА_10 показав, що ОСОБА_8 не було надано відстрочку, оскільки в його матері третя група інвалідності, його було розподілено у військову частину, проте він написав заяву про відмову. Проходив ВЛК, визнаний придатним до військової служби, у заяві написав, що відмовляється у зв'язку з інвалідністю матері, інших працездатних осіб, які можуть опікуватися нею немає, проте під час перевірки документів було встановлено, що є батько.
Свідок ОСОБА_9 показав, що обвинувачений є його сином, він не ухилявся від проходження військової служби, проходив військово лікарську комісію. Сам ОСОБА_9 має алкогольну залежність, проходив лікування, проте це не допомогло, працює двірником, захворювань та інвалідності не має. У матері - ОСОБА_6 стався інсульт, спочатку була друга група інвалідності, потім змінили на третю. Вона потребує постійного догляду і син допомагав їй, оскільки чоловік не надійний та не може здійснювати догляд за нею.
Свідок ОСОБА_6 показала, що перенесла інсульт, не може самостійно ходити, не може себе забезпечувати матеріально, з нею проживає чоловік, у нього алкогольна залежність. Допомога сина виражається у тому, що він надає фінансову допомогу, купує продукти харчування, відвозить до лікарів. Син розповідав, що підставою відмови ОСОБА_8 була її інвалідність.
Свідки допитані з дотриманням положень статті 352 КПК України, приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів. Сторонам кримінального провадження забезпечена можливість безпосереднього допиту свідків під час судового розгляду з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності.
Клопотань про допит інших свідків від сторони обвинувачення, а так само і захисту не надходило.
Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Згідно з частиною першою статті 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
Згідно з статтею 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Досліджені під час судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а їх сукупність - достатніми та взаємопов'яаними для прийняття процесуального рішення за наслідкаи розгляду кримінального провадження.
Суд відхиляє доводи сторони захисту проте, що ОСОБА_8 не мав наміру ухилятися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та те, що працівники ТЦК неправильно сприйняли і не зрозуміли позицію обвинуваченого, виходячи з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що до 01.05.2024 року обвинувачений дійсно мав сподівання отримати право на відстрочку, оскільки його матір мала ІІ-гу групу інвалідності. Проте, за рішенням МСЕК ОСОБА_6 отримала ІІІ групу інвалідності з 01.05.2024 року по 01.05.2026 року., та за медичними висновками не потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі від родичів чи третіх осіб. Опікунство над матір"ю ОСОБА_8 не оформлював, що підтверджується матеріалами справи.
Тому показання свідка ОСОБА_6 , яка є мамою обвинуваченого (а.с.87), що вона потребує постійного догляду і син їй допомагає, суд оцінює критично. Так, за змістом статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Проте доказів, що ОСОБА_8 утримує свою матір суду не представлено, при цьому обвинувачений не має офіційного місця роботи, тобто не отримує доходи. Вказані обставини ставлять під сумнів показання обвинуваченого в частині його спроможності надавати матеріальну допомогу матері.
Суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_9 (батьків обвинуваченого) та самого ОСОБА_8 про те, що чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_9 не може здійснювати догляд за ОСОБА_6 , оскільки зловживає алкоголем. Доказів, що ОСОБА_9 перебуває на обліку у лікаря нарколога з відповідними діагнозами суду не представлено. При цьому, згідно характеристики, скарг на ОСОБА_9 за місцем мешкання зі ОСОБА_6 не надходило а ні від сусідів, ані від мешканців будинку. При цьому, ОСОБА_8 зареєстрований разом з батьками, проте не проживає з ними, лише відвідую свою матір (а.с. 105).
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого. повністю доведена сукупністю безпосередньо досліджених доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Досліджені докази є взаємозв'язаними між собою і суд вважає їх достатніми для визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 336 КК України за вище встановлених обставин.
Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Безпосереднім об'єктом цього злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її збройних сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
За приписами ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни (військовозобов'язані та резервісти) зобов'язані з'явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях (п. 1 ч. 3 цієї статті). У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк (абз. 3 ч. 3 цієї статті).
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка) (абз. 7 ч. 3 цієї статті).
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, зокрема до військового комісаріату для відправлення до військової частини. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов'язаного до такого місця.
Склад злочину, передбаченого цією статтею, може полягати у:
1) відмові від отримання повістки на відправку з вимогою з'явитися до збірного пункту з подальшою неявкою для проходження військової служби;
2) неприбутті для відправки до військової частини, будучи належно повідомленим про призов на військову службу;
3) направленні письмової заяви про відмову від проходження військової служби під час мобілізації.
Суб'єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов'язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
Суб'єктом злочину є громадяни України (або іншої країни) чоловічої або жіночої статі - військовозобов'язані, які підлягають мобілізації, резервісти. За віком суб'єктом злочину може бути особа від 18 років до граничного віку перебування в запасі.
Отже, дії особи матимуть склад злочину, передбаченого ст. 336 КК України, у разі якщо вона під час мобілізації на особливий період: відмовилась від отримання повістки або надала заяву (письмову) про відмову від проходження військової служби, або отримавши повістку про виклик до ТЦК та СП, без визначених законом поважних причин, не з'явилася у зазначені у цій повістці місце та строк до збірного пункту ТЦК та СП для відправлення до військової частини. Невстановлення часу вручення такої повістки, не впливає на об'єктивну і суб'єктивну сторони вказаного кримінального правопорушення, основними елементами яких є саме факт наявності такої повістки та наслідок у вигляді невиконання зазначених у ній приписів (нез'явлення до РТЦК та СП у встановлений строк).
Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновок про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 та кваліфікує його дії за: статтею 336 КК України, що виразились в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Мотиви призначення відповідного покарання.
Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно статті 12 КК України вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення за статтею 366 КК України є нетяжким злочином.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 судом не встановлено.
Суд не вбачає підстав визнавати щире каяття як обставину, що пом"якшує покарання, яке висловив обвинувачений та його захисник по завершенню судового слідства.
Наявність щирого каяття відповідно до приписів статей 91, 291 КПК входить до предмета доказування як обставина, яка впливає на призначення покарання, а тому суд має переконатися за матеріалами справи в наявності у особи щирого жалю стосовно скоєного та бажання у неї спокутувати свою провину, про що мають свідчити певні фактичні дані із відповідних процесуальних джерел.
Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і, що її зізнання свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Щире каяття необхідно відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності.
ОСОБА_8 на початку судового розгляду вину не визнавав, визнава частково, вважає, що працівники ТЦК неправильно його зрозуміли, оскільки він не мав наміру ухилятися від служби, а хотів спершу завершити усі свої справи, а потім прийти служити.
Таке визнання вини та розкаяння, на думку суду, є формальним, оскільки з моменту вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 не вжив жодних заходів на підтвердження щирого усвідомлення своєї вини, зокрема не подав заяву про намір проходити військову службу, його поведінка свідчить про свідому відмову від виконання конституційного обов'язку щодо захисту Батьківщини, її територіальної цілісності та недоторканності.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , судом не встановлено.
Доводи прокурора про те, що ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, що негативно характеризує обвинуваченого суд відхиляє, суд вважає неспроможними з огляду на таке.
Так, приписами ст. 89 КК визначено строки погашення судимості, за минуванням яких особи визнаються такими, що не мають судимості.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 вересня 2018 року, справа № 647/1831/15-к, провадження 51-336 км 17).
Обставин, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження не встановлено.
Згідно досудової доповіді від 12.03.2025 року, складеної відносно ОСОБА_8 , виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить небезпеки для суспільства (а.с. 118-121).
Дотримання загальних засад призначення покарання, передбачених статями 50, 65 КК України, є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.
Визначаючи ступінь тяжкості злочину необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення, а саме: форми вини, мотивів, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків). Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання, призначене особі, за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ст.366 КК України, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, неодружений, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується позитивно, не судимий.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, у зв'язку із чим лише відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства сприятиме досягненню мети покарання, яка відповідно до ст. 50 КК України, полягає не лише у карі, а й у виправленні засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд, виходячи із положень статті 65 КК України, принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, тяжкість злочинів та можливі негативні наслідки у випадку своєчасного неприпинення злочину, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину і вважає, що виправлення ОСОБА_8 не можливо без ізоляції від суспільства, тобто обвинуваченому має бути призначене покарання у виді позбавлення волі.
Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для застосування положень ст. 69 КК України не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
Покарання у виді позбавлення волі перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд
Процесуальні витрати, пов'язані із проведенням експертиз відсутні.
Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.
До обвинуваченого на стадії досудового розслідування не застосовувався запобіжний захід. Клопотань про застосування запобіжного заходу до набрання вироку законної сили від прокурора не надходило.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження - не застосовувались.
Керуючись ст.12, ч.3 ст. 349, ч.2 ст.373, ст.374, ст. 376, п.1 ч.2 ст. 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
Строк відбування призначеного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , покарання відраховувати з моменту затримання ОСОБА_8 на виконання вироку.
Речові докази:
- довідку військово-лікарської комісії 172/3214 від 05.09.2023 року на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на 1 арк., з відомостями про придатність до військової служби;
- обліково-послужну картку на ім'я ОСОБА_8 на 1 арк., з обліковими відомостями останнього;
- мобілізаційне розпорядження на ім'я ОСОБА_8 на 1 арк. про зобов'язання явки останнього до ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
- заяву ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 про відмову від призову у зв'язку з інвалідністю матері на 1 арк. від 31.08.2024 року - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Долучені матеріали кримінального провадження №12024041720001138, залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за №211/6145/24, провадження №1-кп/210/325/25.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.
Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Роз'яснити обвинуваченому його право подати клопотання про помилування Президенту України, право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.
Суддя: ОСОБА_1