Провадження № 22-ц/803/1117/26 Справа № 207/5892/25 Суддя у 1-й інстанції - Притуляк С.А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
20 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Пищиди М.М., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Кам'янської міської ради
на ухвалу судді Південного районного суду міста Кам'янського від 05 вересня 2025 року про відмову у забезпеченні позову
у цивільній справі за позовом Кам'янської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Пром Тек», ОСОБА_1 про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки , -
У вересні 2025 року Кам'янська міська рада звернулась до Південного районного суду міста Кам'янського із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Пром Тек», ОСОБА_1 про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.
Разом із позовною заявою, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити особам, наділеними, функціями державних реєстраторів (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам), вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомості з реєстраційним номером 177970812104, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вул. Добровольців, 101Б, до вирішення питання в судових органах по суті.
Ухвалою судді Південного районного суду міста Кам'янського від 05 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви Кам'янської міської ради про забезпечення позову Кам'янської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ПРОМ ТЕК», ОСОБА_1 про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.
В апеляційній скарзі Кам'янська міська рада, посилаючись на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, а також на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача.
Згідно зі ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§ § 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Особа, яка подає заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Тобто заявником обов'язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання та інше.
Колегія суддів зазначає, що у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення, при задоволення якої, не вимагатиме примусового виконання, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Подібна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/8225/20, від 13.01.2021 у справі від 07.10.2021 у справі №910/2287/21.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При цьому, зокрема, заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто, така заборона має стосуватися виключно предмета спору.
Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 20 січня 2025 року у справі № 910/8275/24.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу укладання договору оренди земельної ділянки для експлуатації нежитлових приміщень.
Разом з тим, позивач просив заборонити уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомості, посилаючись на те, що співвласник даного об'єкту неодноразово змінювався, що перешкоджало розгляду по суті цивільних позовів про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.
З урахуванням чого, вважає, що не вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці, може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, у разі відчуження вказаного майна на користь третіх осіб.
Однак, саме лише посилання у заяві на те, що є підстави вважати, не вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці, може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, у разі відчуження вказаного майна на користь третіх осіб, без наведення доказів наявності таких фактичних обставин, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Згідно ч. ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що апелянт не надав ні суду першої, ні апеляційної інстанції достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своєї заяви про забезпечення позову, заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.
Водночас у справі відсутні будь-які докази про те, що невжиття судом заходу забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, а також істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення цивільних прав та інтересів позивача.
З урахуванням того, що заявник не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним в заяві шляхом, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Окрім цього, судом апеляційної інстанції був зроблений запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого станом на 15.01.2026, об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 177970812104, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної часткової власності: 361/1000 - ОСОБА_2 , 7/1000 - повне товариство “Пилипенко, Деревянко», 427/1000 - товариство з обмеженою відповідальністю “АВТО ВІСТА».
Колегія суддів звертає увагу, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно допускається виключно щодо майна, яке належить відповідачу у справі. Накладення арешту на майно третьої особи, яка не є стороною у справі, є неправомірним та порушує принципи цивільного судочинства.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нерухоме майно щодо якого позивач просить вжити заходів забезпечення позову не є предметом позову та спору.
Спірним є питання щодо використання відповідачами земельної ділянки комунальної власності для експлуатації об'єктів нерухомості та їх ухилення від укладення договору оренди, незважаючи на рішення Кам'янської міської ради.
Позивач, в межах своїх повноважень, не позбавлений можливості вжити заходів щодо суб'єктів, які без належних правових підстав використовують земельну ділянку комунальної власності.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування заявленого позивачем заходу забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції всі наведені позивачем аргументи та докази проігнорував, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, апеляційний суд відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що заходи забезпечення позову, які просить обрати заявник є співмірними із заявленими вимогами та невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.
За відсутності належних доказів та обґрунтованості причин необхідності звернення до суду із заявою про забезпечення позову щодо вжиття заходів, суд першої інстанції у межах своїх повноважень без порушень норм процесуального права, згідно із ч. 6 ст. 153 ЦПК України, постановив ухвалу у справі, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову правомірно відмовив.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвала прийнята у відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кам'янської міської ради - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Південного районного суду міста Кам'янського від 05 вересня 2025 року про відмову у забезпеченні позову - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 20 січня 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 22 січня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.М. Пищида
М.О. Макаров