Провадження № 22-ц/803/1055/26 Справа № 209/3893/25 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
20 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона та відповідач мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з нею та перебуває на її утримання.
09 жовтня 2019 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та змінила своє прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 травня 2011 року та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка зазначала, що відповідач аліменти своєчасно не сплачує та має заборгованість зі сплати аліментів.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який складений державним виконавцем Фортечним відділом державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) сума заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з травня 2011 року по квітень 2025 року становить 253 885,52 грн. Проте відповідач ухиляється від добровільного погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Посилаючись на вимоги статті 196 СК України, яка передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, позивачка вважала, що з відповідача на її користь підлягає стягненню пеня за прострочення сплати аліментів на утримання доньки за період з 01 травня 2011 року по 01 травня 2025 року в розмірі 253 885,52 грн.
Ураховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01 травня 2011 року по 01 травня 2025 року в розмірі 253 885,52 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
У поданій 17 вересня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що не дивлячись на певні обставини, які були встановлені судом апеляційної інстанції у справі № 209/3062/23, суд першої інстанції для належного захисту порушених прав позивачки не перевірив правильність встановлених обставин справи.
Крім того, суд дійшов помилкового висновку про те, що вина відповідача у виникненні заборгованості по аліментам за період з 31 квітня 2023 року по 01 травня 2025 року відсутня, оскільки відповідачем не було доведено того, що з лютого 2021 року по листопад 2024 року він вчиняв дії щодо сплати аліментів.
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, у поданій 19 січня 2026 року заяві просила розглядати справу без її участі та за відсутності її представника.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, у поданій 05 січня 2026 року заяві просив розглядати справу без його участі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії витягу з реєстру Кам'янської територіальної громади від 20 травня 2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_3 . Її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с.9).
Згідно витягу з реєстру Кам'янської територіальної громади від 28 березня 2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).
Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 травня 2011 року та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , 09 жовтня 2019 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 (а.с.13).
Згідно довідки Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), станом на 01 травня 2025 року у ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати аліментів, яка становить 253 885,52 грн. (а.с. 14-19).
Згідно наданого позивачкою розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, розмір пені становить 5 552 295,67 грн. (а.с.1 оборот - 4).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 грудня 2024 року у справі № 209/3062/23 позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 травня 2011 року по 31 квітня 2023 року в розмірі 221 301,89 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. (а.с.41-43).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с.45-48).
Крім того, згідно заяви від 10 січня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням повідомити його про дату відкриття виконавчого провадження та код доступу до виконавчого провадження, а також які постанови були прийняті державним виконавцем у виконавчому провадженні про стягнення аліментів (а.с.51).
10 лютого 2025 року на адресу ОСОБА_2 з Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла письмова відповідь (а.с.52).
Згідно Інформації про виконавче провадження від 24 лютого 2025 року у виконавчому провадженні № 29921849 22 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 06 вересня 2011 року № 2-177; 12 березня 2018 року винесені постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, про встановлення тимчасового обмеження у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та внесено відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників.; 21 січня 2020 року винесена постанова про передачу матеріалів виконавчого провадження; 24 січня 2020 року винесена постанова про прийняття до виконання виконавчого провадження; 31 жовтня 2024 року винесена постанова про передачу ВД на виконання до ТОВ «Три СТАР» (а.с.54-58).
Згідно довідок від 04 липня 2025 року та від 07 липня 2025 року ОСОБА_2 працює у ТОВ «Три СТАР», з 04 лютого 2021 року займає посаду вантажника. Погашення боргу та перерахування аліментів згідно ВП № 29921849 від 31 жовтня 2024 року на користь ОСОБА_7 здійснюється із заробітної плати. Утримані кошти перераховувались до Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). З 01 травня 2025 року утримані кошти почали перераховуватися в Олександрійський ВДВС у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) /а.с.60/.
Згідно довідки про доходи від 28 квітня 2025 року ОСОБА_2 працює в ТОВ «Три Стар» вантажником, загальна сума його доходу за період з жовтня 2024 року по травень 2025 року складає 113 956,91 грн. (а.с.61).
В матеріалах справи містяться копії квитанцій про перерахування ОСОБА_2 аліментів (а.с.62-70).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, яка набрала законної сили, встановлено, що вина відповідача ОСОБА_2 у простроченні сплати аліментів за період з 01 травня 2011 року по 31 квітня 2023 року в розмірі 221 301,89 грн. відсутня, а тому факти встановлені судом апеляційної інстанції не потребують доказування у даній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Щодо позовних вимог в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 31 квітня 2023 року по 01 травня 2025 року суд дійшов висновку, що належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків у справі не встановлено та позивачем не доведено. Натомість наявні в матеріалах справи докази не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків. Таким чином, підстави для стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з 31 квітня 2023 року по 01 травня 2025 року немає, оскільки така заборгованість виникла не з вини боржника, а з вини державної виконавчої служби, оскільки на протязі тривалого періоду часу останньою не проводилась перевірка майнового стану боржника та його доходів, як це передбачено вимогами діючого законодавства й стягувачем взагалі не вчинялись будь-які дії для належного виконання рішення суду про стягнення аліментів на дитину.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною другою статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина четверта статті 155 СК України).
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див.: постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див.: пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від сплати аліментів не встановлено та позивачкою не доведено.
Доводи апеляційної скарги про те, що не дивлячись на певні обставини, які були встановлені судом апеляційної інстанції у справі № 209/3062/23, суд першої інстанції для належного захисту порушених прав позивачки не перевірив правильність встановлених обставин справи, - не заслуговують на увагу та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
У частині четвертій статті 82 ЦПК визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. (постанова Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 753/11302/21).
Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.
Водночас правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. Отже, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/2484/19 (провадження № 61-12022св22)).
Так, у постанові Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 209/3062/23, яка набрала законної сили, апеляційний суд встановив, що вина відповідача ОСОБА_2 у простроченні сплати аліментів за період з 01 травня 2011 року по 31 квітня 2023 року в розмірі 221 301,89 грн. відсутня.
Повторна оцінка в межах цієї справи обставин, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 209/3062/23, суперечить принципу остаточності та обов'язковості судового рішення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що заборгованість по аліментам за період з 31 квітня 2023 року по 01 травня 2025 року виникла з вини відповідача, оскільки останнім не було доведено того, що з лютого 2021 року по листопад 2024 року він вчиняв дії щодо сплати аліментів, - колегія суддів не приймає до уваги, оскільки заборгованість зі сплати аліментів за вказаний період виникла не з вини відповідача, а з вини державної виконавчої служби, оскільки на протязі тривалого періоду часу останньою не проводилась перевірка майнового стану боржника та його доходів, як це передбачено вимогами діючого законодавства й стягувачем взагалі не вчинялись будь-які дії для належного виконання рішення суду про стягнення аліментів на дитину.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Тобто саме на виконавця покладено обов'язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику.
Згідно заяви від 10 січня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням повідомити його про дату відкриття виконавчого провадження та код доступу до виконавчого провадження, а також які постанови були прийняті державним виконавцем у виконавчому провадженні про стягнення аліментів (а.с.51).
10 лютого 2025 року на адресу ОСОБА_2 з Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла письмова відповідь (а.с.52).
Згідно Інформації про виконавче провадження від 24 лютого 2025 року у виконавчому провадженні № 29921849 22 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 06 вересня 2011 року № 2-177; 12 березня 2018 року винесені постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, про встановлення тимчасового обмеження у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та внесено відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників.; 21 січня 2020 року винесена постанова про передачу матеріалів виконавчого провадження; 24 січня 2020 року винесена постанова про прийняття до виконання виконавчого провадження; 31 жовтня 2024 року винесена постанова про передачу виконавчого документа на виконання до ТОВ «Три СТАР» (а.с.54-58).
Згідно довідок від 04 липня 2025 року та від 07 липня 2025 року ОСОБА_2 працює у ТОВ «Три СТАР», з 04 лютого 2021 року займає посаду вантажника. Погашення боргу та перерахування аліментів згідно ВП № 29921849 від 31 жовтня 2024 року на користь ОСОБА_7 здійснюється із заробітної плати. Утримані кошти перераховувались до Фортечного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). З 01 травня 2025 року утримані кошти почали перераховуватися в Олександрійський ВДВС у Кропівницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) /а.с.60/.
Згідно довідки про доходи від 28 квітня 2025 року ОСОБА_2 працює в ТОВ «Три Стар» вантажником, загальна сума його доходу за період з жовтня 2024 року по травень 2025 року складає 113 956,91 грн. (а.с.61).
Отже, у цьому конкретному випадку відповідач є таким, що довів свою невинуватість у виникненні заборгованості зі сплати аліментів за період з 31 квітня 2023 року по 01 травня 2025 року, а тому підстави для застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення пені, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, відсутні.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 січня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.О. Макаров
М.М. Пищида