Провадження № 22-ц/803/1671/26 Справа № 183/2599/25 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
21 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Волкової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на спадкове майно, -
У березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є спадкоємцем за законом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, що складається з недоотриманої пенсії у розмірі 116101,13 грн., що підтверджується довідкою № 1200-0403-821317 від 21.08.2024 року ГУ ПФУ в Луганській області.
Після смерті ОСОБА_2 позивач звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 92/2024.
Постановою № 1543/02-21 від 26.08.2024 року, яка винесена державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Литвишко В.М., ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію у розмірі 116101,13 грн. після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Підставою для відмови - неможливість встановити повне коло спадкоємців після смерті ОСОБА_2 .
Оскільки інші спадкоємці проживають у Луганській області, тобто на території, яка не підконтрольна українській владі, звернутися вони із заявою про прийняття спадщини не бажали.
Таким чином, наявні перешкоди у реалізації позивачем прав на спадкування недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцю .
Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на майно, а саме на недоотриману пенсію спадкодавця ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у сумі 116101,13 грн.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на спадкове майно.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є внуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 13).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, що складається з недоотриманої пенсії у розмірі 116 101,13 грн., що підтверджується довідкою № 1200-0403-821317 від 21.08.2024 року ГУ ПФУ в Луганській області.
Після смерті ОСОБА_2 позивач звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 92/2024 (а.с. 41).
Постановою № 1543/02-21 від 26.08.2024 року, яка винесена державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Литвишко В.М., ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію у розмірі 116101,13 грн. після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Підставою для відмови - неможливість встановити повне коло спадкоємців після смерті ОСОБА_2 (а.с. 16).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано до суду доказів того, що він є єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , та має право на одержання спірних коштів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов'язки, суб'єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов'язки є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім'ї, бажаючих їх отримати. В такому належить застосовувати ст. 1227 ЦК України.
Згідно зі ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналізуючи, наведені правові норми вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст частини 3 статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення частин 2, 3 статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження №61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум.
Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України).
Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Діючий ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Згідно з пп. 2.26 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України (надалі - Порядок), для виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв'язку з відсутністю членів сім'ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.
Таким чином, діючим законодавством, в залежності від моменту звернення, визначено два шляхи для отримання недоодержаної пенсії померлого пенсіонера, а саме: в межах шестимісячного строку з моменту смерті пенсіонера, у разі звернення членів сім'ї та зі спливом зазначеного строку спадкоємцями померлого пенсіонера. Водночас, вищезазначеним пп. 2.26 Порядку не передбачено необхідності подання довідки внутрішньо переміщеної особи для виплати недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини.
Як зазначалось вище при оформленні прав на недоотриману пенсію після померлого пенсіонера, спадкоємцям з-поміж інших документів необхідно подати до органу, що призначає пенсію, свідоцтво про право на спадщину.
Як вбачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_2 позивач звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 92/2024.
Між тим, матеріали справи містять дані про те, що померла ОСОБА_2 мала трьох спадкоємців першої черги за законом. Проте, в спадковій справі не містять докази звернення спадкоємців першої черги за законом із заявами про прийняття спадщини у строк, визначений законом. Однак, містить рішення Приморського районного суду м.Одеси від 05 грудня 2023 року у справі № 522/23268/23, у відповідності до якого задоволена заява дочки померлої ОСОБА_2 , та встановлено факт її смерті в м.Луганську Луганської області.
Цивільним кодексом України (далі - Кодекс) встановлено, що спадкування здійснюється або за заповітом, або за законом.
Якщо спадкодавець за життя не висловив свою волю у формі заповіту, чи його визнано недійсним, у разі неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини спадкування відбувається за законом. У таких випадках право на спадкування одержують особи, визначені Кодексом.
Главою 86 Кодексу встановлено черговість спадкування за законом. Спадкоємці одержують право на спадкування почергово, залежно від ступеня спорідненості. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Всього існує 5 черг спадкоємців за законом:
перша черга - діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Потрібно зазначити, що діти, які народжені не в зареєстрованому шлюбі, але у свідоцтві про народження вказані батько та матір, чи щодо яких встановлений у судовому порядку факт батьківства, мають такі ж права на спадщину, як і ті, що народжені у шлюбі. Вони мають рівний статус. До спадкоємців першої черги належать також усиновлені діти;
друга черга - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
третя черга - рідні дядько та тітка спадкодавця;
четверта черга - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;
п'ята черга - інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
У відповідності до ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачеві, нотаріус виніс постанову, у якій, крім іншого, повідомив про неможливість встановлення кола спадкоємців, оскільки останнім місцем реєстрації спадкодавця є територія, окупована Російською Федерацією, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, звертаючись до суду, як спадкоємець п'ятої черги мав би доводити своє переважне право на отримання спадщини, надати докази, які б свідчили про те, що спадкоємці попередніх черг не прийняли спадщину, в спосіб, визначений законом або відмовилися від неї.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “21» січня 2026 року.
Повний текст постанови складено “22 » січня 2026 року.
Головуючий:
Судді: