Рішення від 21.01.2026 по справі 500/5997/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5997/25

21 січня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у перерахунку пенсії, викладену у листі №6894-7225/С-02/8-1900/25 від 08.10.2025, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки з моменту призначення пенсії за віком.

Позов обґрунтований тим, що позивач 12.06.2025 вперше звернувся до відповідача про призначення пенсії за віком. Відтак, відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) при обрахунку пенсії за віком позивача відповідач повинен був застосувати розмір заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2022-2024 роки, а не за 2014-2016 роки, як було ним вчинено.

Позивач, вважає дії відповідача необґрунтованими та незаконними, що і слугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 21.10.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 27.10.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 27.10.2025 про відкриття провадження у справі відповідач 1 отримав 27.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Відповідач 1 подав до суду відзив, який мотивує тим, що позивачу при здійсненні призначення пенсії з 28.02.2019 використано показник середньої заробітної плати (на час звернення за призначенням пенсії за вислугу років) по Україні за 2019 рік (середній заробіток за 3 попередні роки: 2016-2018 роки) з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (1,17*1,11*1,11*1,14*1,197*1,0796* 1,115), а тому не має правових підстав здійснювати перерахунок пенсії із застосуванням нової середньої заробітної плати по України за 2025 (за 2022-2024).

Також відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається для кожного пенсіонера індивідуально і залежить від величини заробітної плати застрахованої особи (коефіцієнта заробітку) і тривалості страхового стажу (коефіцієнта страхового стажу), а також права на інші надбавки та підвищення. Відповідно підвищення в результаті перерахунку пенсії також розраховується індивідуально. Тому просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - відмовити повністю.

Ухвалою суду від 09.12.2025 залучено до участі у справі у якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427). Постановлено розгляд справи розпочати спочатку та проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) в приміщенні Тернопільського окружного адміністративного суду за адресою: 46021, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 6.

Від відповідача 2 відзив на позовну заяву не надходив, хоча ухвалу із матерілами справи доставлено 09.12.2025 в Електронний кабінет відповідача 2.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) з 28.02.2019.

З 12.06.2025 позивача переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 роки.

24.09.2025 позивач через звернувся до відповідача з вимогою здійснити перерахунок пенсії із застосуванням середнього показника заробітної плати для обчислення розміру пенсії за три останніх роки (2022-2024).

Листом Головного управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 08.10.2025 №6894-7225/С-02/8-1900/25 відповідач 1 відмовив у перерахунку пенсії, посилаючись на відсутність підстав.

Разом з тим, під час судового провадження установлено, що заява ОСОБА_1 від 24.09.2025 із урахуванням екстериторіального розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, рішенням якого від 02.10.2025 №191950001719 відмовлено у призначенні/перерахунку пенсії.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідних для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Пунктом 1 частини першої статті 73 Закону № 1058-IV встановлено, що кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 21 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Законом України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» 11.10.2017.

Отже, пенсія за вислугу років і пенсія за віком є різними видами пенсійних виплат:

пенсія за вислугу років фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України та призначається з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення»;

пенсія за віком фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду та призначається відповідно до Закону № 1058-IV.

Відповідно до абзаців першого-шостого частини другої статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;

Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );

К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інших здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страхових стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону№ 1058-IV встановлено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме цим Законом, на інший. Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-IV.

Однак у випадку, коли особі було призначено пенсію відповідно до іншого Закону, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, при звернені такої особи щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

Тому особі, якій було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», при призначенні пенсії за віком згідно із Законом № 1058-IV має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а та постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17 та від 27.02.2020 у справі № 513/298/17.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2025 у справі №200/1478/24 зазначив:

«Враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, у цій справі Суд виходить з того, що: у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, такий перехід не може вважатися «переведенням на інший вид пенсії» в розумінні частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.

Це є «призначенням нового виду пенсії», оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.

Таким чином, при зверненні особи у порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, за призначенням пенсії за віком, після отримання пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, відбувається призначення нового виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

У зв'язку з цим, для визначення розміру пенсії за віком, що призначається відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, слід застосовувати показник середньої заробітної плати (доходу), з якого сплачувалися страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 цього Закону».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 25.03.2025 справа №380/3740/24.

Суд встановив, що 28.02.2019 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV він звернувся 12.06.2025, проте рішення про відмову у перерахунку пенсії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято на підставі звернення поданого 24.09.2025 через вебпортал.

Відтак позивач мав право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV з 24.09.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2022-2024 роки.

Відповідно, твердження відповідача про те, що у спірних правовідносинах мало місце переведення позивача з одного виду пенсії (пенсії за вислугу років) на інший вид (пенсія за віком), а не призначення пенсії за віком, є необґрунтованим і суперечить чинному законодавству.

За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.10.2025 №191950001719 щодо відмови у призначенні/перерахунку пенсії позивачу відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії.

При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.

У той же час, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до задоволення не підлягають, оскільки відповідач 1 рішень про відмову у перерахунку пенсії відповідно до заяви від 24.09.2025 не приймав.

Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає таке.

У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

За змістом частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Із урахуванням тієї обставини, що дії (рішення) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, тому відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.10.2025 №191950001719 щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії за віком.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір у сумі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 21 січня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: вулиця набережна Перемоги, будинок 26, місто Дніпро, Дніпропетровська обл., 49094, код ЄДРПОУ 21910427).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.

Попередній документ
133500255
Наступний документ
133500257
Інформація про рішення:
№ рішення: 133500256
№ справи: 500/5997/25
Дата рішення: 21.01.2026
Дата публікації: 26.01.2026
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Тернопільський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Відкрито провадження (16.03.2026)
Дата надходження: 24.02.2026
Предмет позову: визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії