13 січня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/21009/25
Провадження № 22-ц/4815/134/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В.
учасники справи:
заявник - Рівненська філія Товариства з обмеженою відповідальністю
«Керуюча компанія «Будсевіс»,
боржник - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
боржник - ОСОБА_3 ,
боржник - ОСОБА_4
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Рівненської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Будсевіс» на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2025 року у складі судді Ковальова І. М., постановлену в м. Рівне,
Рівненська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Будсевіс» звернулася до суду із заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним житловим будинком, стягнення судових витрат.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 06 жовтня 2026 року відмовлено у прийнятті вказаної заяви.
Ухвала суду першої інстанції вмотивована положеннями п.2 ч.1 ст.177 ЦПК України, яка передбачає, що у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу та обґрунтована тим, що при подачі заяви до суду представник заявника не долучила письмових доказів надсилання боржникам копії заяви про видачу судового наказу разом з копіями поданих до суду документів, натомість долучивши квитанцію №4616032 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача від 29.09.2025 Рівненській філії ТОВ «Керуюча Компанія «Будсервіс».
Вважаючи ухвалу суду незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи, Рівненська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Будсевіс» оскаржила її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що відмовляючи у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованості за надання послуг, суд помилково виходив із того, що підставою для цього є недодання документу, який би підтверджував направлення боржнику примірника даного звернення з додатками. Доводить, що у заявника в наказному проваджені відсутній обов'язок та зобов'язання по наданню доказів надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи. Додає, що чинним законодавством України, яке діяло на момент винесення оскаржуваної ухвали, не передбачено надання доказів надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів заявником, оскільки наказне провадження є спрощеним провадженням. З наведених міркувань просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованості за послуги з управління багатоквартирним житловим будинком звернулася Рівненська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Будсевіс».
За приписами статей 160, 161 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу передбачені статтею 163 ЦПК України.
Згідно частини 3 статті 163 ЦПК Українидо заяви про видачу судового наказу додаються: документ, що підтверджує сплату судового збору; документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до вимог частини 4 статті 163 ЦПК України якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має зареєстровану офіційну електронну адресу, заявник у подальшому повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом його заяви виключно в електронній формі.
Підстави для відмови у видачі судового наказу визначено частиною 1 статті 165 ЦПК України, відповідно до пункту 1 якої суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимогстатті 163 цього Кодексу.
Право стягувача звертатися до суду із заявою про видачу судового наказу через систему «Електронний суд» не залежить від того чи є боржник користувачем «Електронного суду».
Стягувач подав до суду першої інстанції заяву про видачу судового наказу з доданими до неї документами через систему «Електронний суд».
Ненадання заявником доказів надсилання копії заяви про видачу судового наказу з доданими до неї документами боржнику не має наслідком відмову суду у видачі судового наказу на підставі пункту 1 частини 1 статті 165 ЦПК України.
Пункт 2 частини 2 статті 163 ЦПК України встановлює вимогу про зазначення у заяві про видачу судового наказу офіційної електронної адреси боржника лише у разі наявності такої інформації у заявника.
Застосування аналогії норм ЦПК України, а саме пункту 2 частини 1 статті 177 Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України, яка визначає документи, що додаються до позовної заяви, є помилковим. Стягнення на підставі судового наказу регулюється нормами Розділу ІІ «Наказне провадження».
На помилковість висновку суду про відмову у видачі судового наказу та вказує й зміст статті 169 ЦПК України.
Відповідно до положень статті 169 ЦПК України, яка регулює надіслання боржникові копії судового наказу, після видачі судового наказу суд надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень боржникові до його електронного кабінету, а в разі відсутності електронного кабінету рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною 6 статті 165 цього Кодексу.
Оскаржувана ухвала постановлена за відсутності передбачених пунктом 1 частини 1 статті 165 ЦПК України підстав для відмови у видачі судового наказу, тому згідно пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Окрім того, апеляційний суд враховує, що чинним законодавством України, яке діяло на момент винесення оскаржуваної ухвали, не передбачено надання доказів надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих заявником до суду документів, оскільки наказне провадження є спрощеним провадженням.
Відповідно до ч. 2 ст.169 ЦПК України одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
Таким чином, надсилання доданих до заяви про видачу судового наказу документів є обов'язком суду, а не заявника.
Суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, мотивуючи свою відмову у прийнятті заяви тим, що заявником не додано доказів направлення боржнику копії заяви з додатками, що унеможливлює прийняти його до розгляду. При цьому, суд помилково застосував аналогію закону (положення про позовне провадження), оскільки правовідносини щодо вимог до судового наказу врегульовані окремими нормами - розділ ІІ ЦПК України.
Європейський суд з прав людини у своїх рiшеннях неодноразово звертав увагу на необхiднiсть дотримання принципу правової визначеностi. Крiм того, значущiсть принципу правової визначеностi пiдтверджується практикою Конституцiйного Суду України. Так, у рiшеннi вiд 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005 цей суд наголосив на тому, що «iз конституцiйних принципiв рiвностi i справедливостi випливає вимога визначеностi, ясностi i недвозначностi правової норми, оскiльки iнше не може забезпечити її однакове застосування, не виключае: необмеженостi трактування у правозастосовнiй практицi i неминуче призводить до свавiлля» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5 мотивувальної частини). Тобто невизначенiсть, нечiткiсть правової норми призводить до її неоднакового розумiння та тлумачення, що у практичнiй площинi призводить до рiзного застосування. Така неврегульованiсть чи вiдсутнiсть визначеностi в дiяльностi органiв державної влади щодо особи, зокрема забезпечення, додержання чи реалiзацiї прав i свобод людини i громадянина, може мати негативнi наслiдки i призвести до свавiлля.
Також у Рiшеннi вiд 29 червня 2010 р. № 17-рп/2010 Конституцiйний Суд України звернув увагу на правову визначенiсть як елемент верховенства права: «Одним iз елементiв верховенства права є принцип правової визначеностi, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина i втiлення цих обмежень на практицi допустиме лише за умови забезпечення передбачуваностi застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинно базуватися на критерiях, якi дадуть змогу особi вiдокремлювати правомiрну поведiнку вiд протиправної, передбачати юридичнi наслiдки своє поведiнки» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3 мотивувальної частини). Так, Конституцiйний Суд України наголосив на тому, що правовiй визначеностi вiдповiдатиме встановлення обмежень основних прав людини i громадянина лише за умови забезпечення зрозумiлих i передбачуваних для особи наслiдкiв застосування
правових норм.
Отже, принцип правової визначеностi висуває певнi вимоги не тiльки до нормативно-правових актiв, але й до практики їx застосування. Вiдповiдно до нього суди при здiйсненнi правосуддя повиннi однаково застосовувати вiдповiднi норми права за однакових фактичних умов в аналогiчних справах, оскiльки за iнших умов суди можуть прийняти такi рiшення, змiст яких не очiкувався жадною з сторiн, а це i є правовим свавiллям, що суперечить конституцiйним принципам верховенства права та правової держави.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За наведених обставин, апеляційний суду приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувана ухвала - до скасування із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Рівненської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Будсевіс» задовольнити.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2025 року скасувати.
Справу за заявою Рівненської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Будсевіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним житловим будинком, стягнення судових витрат - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 січня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Хилевич С. В.