13 січня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/5688/25
Провадження № 22-ц/4815/125/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Храбрової Анни Миколаївни на додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2025 року у складі судді Панас О. В., постановлене в м. Рівне, повний текст додаткового рішення складено 11 вересня 2025 року,
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Храброва Анна Миколаївна звернулася до суду із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу. Заява обґрунтована тим, що 28 липня 2025 року судом ухвалено рішення, яким відмовлено у задоволенні позову до ФОП ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідачем при поданні відзиву заявлений попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу 20 000 грн. 00 коп. Відповідачем укладено договір на професійну правничу допомогу з додатком №25/03/02, в якому сторони визначили обсяг, перелік робіт (послуг) та вартість правничої допомоги. Згідно додатку № 25/03/02 до договору на професійну правничу допомогу сторони договору дійшли згоди та визначили об'єм правничої допомоги, а саме: супровід справи №569/5688/25 провадження 2/569/2361/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що розглядається Рівненським міським судом Рівненської області; складання та подання усіх необхідних та передбачених Цивільним процесуальним кодексом документів, необхідних для захисту прав та законних інтересів клієнта - відповідача по справі. За надані правничі послуги сторони дійшли згоди визначити гонорар у розмірі 20000,00 грн.. Відповідач здійснив оплату, про що свідчать платіжні доручення про перерахування грошових коштів. Сторони визнали допомогу наданою, про що склали акт виконаних робіт від 30 липня 2025 року. З наведених міркувань просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені у зв'язку з розглядом справи судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. 00 коп.
Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Храбрової Анни Миколаївни про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. 00 коп..
Додаткове рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст.137 ЦПК України, яка передбачає розподіл між сторонами за результатами розгляду справи витрат на правничу допомогу адвоката разом з іншими судовими витратами та обґрунтоване підтвердженими належними доказами фактів представництва інтересів ОСОБА_2 адвокатом Храбровою Анною Миколаївною. Часткове задоволення заяви зумовлене принципами дійсності, необхідності та розумності юридичних послуг, вартість яких заявлено відповідачем до відшкодування, конкретними обставинами справи, складністю справи, її розгляд у спрощеному позовному провадженні, урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципами співмірностіта розумності розміру судових витрат, критеріями реальності адвокатських витрат, а також судом враховано заперечення сторони позивача щодо стягнення таких витрат.
Вважаючи додаткове рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_2 - адвокат Храброва Анна Миколаївна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на безпідставність задоволення її заяви лише частково та пояснює, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, підтверджена наданими доказами, а саме: ордером про надання правничої допомоги, договором про надання професійної правничої допомоги №2503/25 від 25.03.2025, укладеним між адвокатом Храбровою А.М. та ОСОБА_2 , додатковою угодою №25/03/02 до договору №2503/25 про надання професійної правничої допомоги від 25.03.2025, в якому сторони договору дійшли згоди та визначили об'єм правничої допомоги, та визначили гонорар у розмірі 20 000,00 грн., актом виконаних робіт (наданих) правничих послуг від 30.07.2025, платіжними дорученнями про перерахування грошових коштів за супровід справи №569/5688/25 на загальну суму 20 000,00 грн.. Зауважує, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача. З наведених підстав просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її заяву про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити у повному обсязі.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Білько Іван Павлович вважає додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2025 року обґрунтованим і законним, просить залишити його без зміни, а у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Храбрової Анни Миколаївни відмовити.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Храброва Анна Миколаївна звернулася до суду із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу за результатами розгляду справи у розмірі 20 000,00 грн..
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).
На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., надану адвокатом Храбровою Анною Миколаївною ОСОБА_2 заявником долучено: ордер про надання правничої допомоги, договір про надання професійної правничої допомоги №2503/25 від 25.03.2025, укладений між адвокатом Храбровою А.М. та ОСОБА_2 , додаткову угоду №25/03/02 до договору №2503/25 про надання професійної правничої допомоги від 25.03.2025, в якому сторони договору дійшли згоди та визначили об'єм правничої допомоги, та визначили гонорар у розмірі 20 000,00 грн., актом виконаних робіт (наданих) правничих послуг від 30.07.2025, платіжні доручення про перерахування грошових коштів за супровід справи №569/5688/25 на загальну суму 20 000,00 грн..
Європейський суд з прав людини основними критеріями судових витрат, що підлягають відшкодуванню, називає їх (а) фактичність, тобто їх реальне підтверджене здійснення, (б) неминучість, тобто відсутність альтернативних шляхів забезпечення такого ж захисту/представництва, і (в) обґрунтованість, тобто пропорційність вчинених дій до наявних завдань та отриманого результату й адекватність оголошеної ціни за виконану роботу. Такий погляд сформовано, зокрема, у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України».
Об'єднана Палата Верховного Суду у справі № 922/445/19, серед іншого наголосила, що:
- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт;
- суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
- суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) з врахуванням критеріїв ч. ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19.
У справі № 755/9215/15-ц Велика Палата також вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
В суді першої інстанції стороною позивача заперечувалося проти стягнення витрат на правничу допомогу, обгрунтовуючи тим, що в матеріалах справи відсутній розрахунок витрат на правову допомогу, договір про надання професійної правничої допомоги N° 2503/25 від 25.03.2025, а також додаткові угоди до нього та акт виконаних робіт не містять детального опису правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата); не надано детального опису робіт, виконаних адвокатом, часу, витраченого на виконання цих робіт (надання послуг), зокрема, не надано детального опису витрат, понесених адвокатом для виконання робіт (надання послуг), не надано розрахунку вартості складових наданих відповідних послуг (робіт), що було взято до уваги місцем судом при постановленні оскаржуваного додаткового рішення.
Нормами законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Суд першої інстанції при задоволенні заяв про стягнення витрат на правничу допомогу, виходив принципів співмірності та розумності розміру судових витрат, критерієм реальності, справедливості та розумності адвокатських витрат, а також аналізом дійсності, необхідності та раціональності юридичних послуг, вартість яких заявлено представником відповідача до відшкодування, стягнувши їх у розмірі 2 000,00 грн. на користь заявника.
На думку апеляційного суду, такий розмір витрат на правничу допомогу відповідає вищевказаним критеріям, враховує складність справи, тривалість судового розгляду, необхідність залучення адвоката та представництва інтересів заявника.
У частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на документи, що були предметом дослідження судом, який дав їм обґрунтовану оцінку.
Оцінюючи встановлені обставини справи, надані заявником докази на підтвердження отриманої правничої допомоги адвоката та проаналізувавши їх обсяг, враховуючи заперечення протилежної сторони, апеляційний суд приходить до переконання про обґрунтованість часткового задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу в розмірі 2 000,00 грн.. Такий розмір відшкодування, на думку колегії суддів, відповідає принципам реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим додаткове рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Храбрової Анни Миколаївни залишити без задоволення.
Додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 січня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Гордійчук С. О.