Житомирський апеляційний суд
Справа №287/1320/25 Головуючий у 1-й інст. Русин М. Г.
Номер провадження №33/4805/237/26
Категорія ч.1 ст.204-1 КУпАП Доповідач Галацевич О. М.
21 січня 2026 року м.Житомир
Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Житомирського апеляційного суду Галацевич О.М., за участі захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - адвоката Ювченка Андрія Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Житомирі апеляційну скаргу адвоката Ювченка Андрія Васильовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2025 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП,
встановив:
Постановою судді Олевського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605,60 грн судового збору.
Згідно з постановою судді місцевого суду, 16.05.2025 о 00 год 30 хв на напрямку тартак (рб) Устинівка (Україна) прикордонним нарядом від НОМЕР_1 прикордонної застави (з м.д. н.п. Копище) на відстані 1000 м від лінії державного кордону України було виявлено ОСОБА_1 , жителя м. Києва, який намагався незаконно перетнути державний кордон України на рб поза пунктом пропуску повторно протягом року, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про Державний кордон України», тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 15.08.2025 дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч.2 ст.204-1 КУпАП на ч.1 ст.204-1 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Ювченко А.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях його підзахисного складу адміністративного правопорушення, посилаючись на незаконність постанови, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення складено неправомірно, у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки протиправності, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували диспозицію ст. 204-1 КУпАП. Під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 пояснив, що перебував у туристичному поході та втратив орієнтацію на місцевості. Факт його перебування у Житомирській області поблизу державного кордону, на думку захисника, не підтверджує умисел на незаконний перетин кордону. Захисник додатково зазначив, що письмова заява про визнання вини була складена під тиском та у стресовому стані, без участі захисника. Також він стверджує, що суд не мав права самостійно перекваліфіковувати адміністративне правопорушення, що порушує принцип незалежності суду та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, на думку захисника, вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушенні не доведена «поза розумним сумнівом». У скарзі апелянт посилався на практику Європейського суду з прав людини.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, про що наголошується в ст.251 КУпАП.
Як зазначено в ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
При цьому, ч. 2 ст. 204-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Диспозиція статті має бланкетний характер, у зв'язку з чим встановлення складу адміністративного правопорушення регулюється спеціальним нормативним актом, що регулює порядок перетинання державного кордону України, яким є Закон України «Про державний кордон України».
Об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення виражається у перетині або спробі перетину державного кордону України одним із наступних способів: поза пунктами пропуску через державний кордон України, в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, в пунктах пропуску через державний кордон України з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, в пунктах пропуску через державний кордон України без дозволу відповідних органів влади.
Суб'єктивна сторона незаконного перетинання державного кордону передбачає наявність прямого умислу, тобто виражається в навмисній формі вини, коли особа розуміє, що незаконно перетинає державний кордон України та бажає вчинити такі протиправні дії.
Частинами 1,2 ст.9 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Крім того, ч. 3 ст.9 вказаного Закону визначено, що пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Згідно з ч. 1 ст.12 зазначеного Закону пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 в Україні запроваджено загальну мобілізацію, що передбачає здійснення визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів, зокрема, обмеження виїзду чоловіків 18-60 років за кордон.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 048481 від 16.05.2025 вбачається, що 16.05.2025 о 00 год 30 хв на напрямку тартак (рб) - Устинівка (Україна) прикордонним нарядом від НОМЕР_1 прикордонної застави (з м.д. н.п. Копище) на відстані 1000 м від лінії державного кордону України було виявлено ОСОБА_1 , жителя м. Київ, який намагався незаконно перетнути державний кордон України на рб поза пунктом пропуску повторно протягом року, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про Державний кордон України», за що адміністративна відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (а.с.4).
Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини спроби перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України підтверджуються зібраними по справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №048481 від 16.05.2025 (а.с.4); рапортом інспектора прикордонної служби першої категорії-снайпера 3 групи інспектора прикордонної служби першого відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) головного сержанта ОСОБА_2 від 16.05.2025, в якому зафіксовано, що 16.05.2025 о 01:30 під час несення служби на напрямку Тартак (рб) - Устинівка (Україна), на відстані 1000 м від лінії державного кордону України, було виявлено громадянина ОСОБА_1 , який не мав при собі дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби України на перебування в прикордонній смузі та намагався незаконно перетнути державний кордон поза пунктом пропуску повторно протягом року (а.с.5); схемою виявлення правопорушника на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_3 (16.05.2025) (а.с.6); поясненнями ОСОБА_1 , згідно з якими він перебував у туристичному поході, плануючи відвідати «каменне село», вирішив піти далі вглиб території. Почались проблеми з телефоном, він замерз та зупинився, щоб заварити чай, в цей момент його помітили працівники Державної прикордонної служби України, які повідомили, що він опинився в забороненій прикордонній зоні, після чого його було доставлено на прикордонну заставу (а.с.8); заявою ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі у зв'язку з віддаленістю місця проживання та визнання вини і щире каяття (а.с.9); довідкою щодо проведення первинного опитування, де також зазначено, що ОСОБА_3 домовлявся про спільний перехід кордону з іншими особами, проте їхні дії не відбулися (а.с.10-12).
Вищенаведені докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у встановленому процесуальним законом порядку та у сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991. Жодних доказів, які б ставили під сумнів правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , не надано.
З протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 був ознайомлений, доповнень та зауважень не надав, права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, були роз'яснені, що підтверджено його підписом (а.с.4).
Доводи захисника Ювченка А.В. щодо відсутності у ОСОБА_1 умислу та недоведеності його вини є безпідставними, оскільки спростовуються сукупністю належних і допустимих доказів у справі.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що ні ОСОБА_1 , ні його захисником не надано жодних доказів правомірності та легітимної мети перебування останнього, як жителя м. Києва, у контрольованому прикордонному районі у безпосередній близькості до державного кордону України з Республікою Білорусь, а також не підтверджено, що він у встановленому порядку звертався до органів Державної прикордонної служби України для отримання відповідного дозволу.
За таких обставин посилання ОСОБА_1 на туристичну мету перебування, втрату орієнтації на місцевості, технічні несправності мобільного телефону та несприятливі погодні умови обґрунтовано оцінені судом першої інстанції як такі, що спрямовані на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, та не спростовують встановленого факту порушення правил прикордонного режиму.
Посилання сторони захисту на здійснення тиску на ОСОБА_1 під час його затримання або надання пояснень не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки матеріали справи не містять жодних заяв, скарг чи інших звернень з цього приводу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 з ч. 2 на ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, перебрав на себе функції сторони обвинувачення та порушив принцип незалежності суду й вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є необґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, надаючи правову оцінку встановленим фактичним обставинам, діяв у межах повноважень, визначених КУпАП, та з метою правильного застосування норм матеріального права. Перекваліфікація дій особи здійснена без зміни події адміністративного правопорушення, його об'єктивної сторони та без виходу за межі обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Зазначена перекваліфікація не призвела до погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а тому не може розцінюватися як здійснення судом функцій обвинувачення чи порушення принципу змагальності сторін.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги у цій частині - такими, що не спростовують законності ухваленої постанови.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не є обставинами, які виключають винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні, а також не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б свідчили про незаконність ухваленої постанови.
Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що при розгляді справи суддя місцевого суду повністю дотримався вимог ст.ст.245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Також не підлягає задоволенню клопотання захисника про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, оскільки справа судом першої інстанції розглянута в межах визначеного ст. 38 КУпАП тримісячного строку накладення адміністративного стягнення, а закінчення такого строку на час розгляду справи апеляційним судом не є підставою для закриття провадження на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП.
За таких обставин, підстав для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 немає.
Керуючись ст.294 КУпАП, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Ювченка Андрія Васильовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову Олевського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Галацевич