СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/5615/25
пр. № 2/759/3599/25
21 жовтня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Єросової І.Ю.,
при секретарі Лавриненко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (03148, м.Київ, вул.Гната Юри, 9) про позбавлення батьківських прав,
18.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, у якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дана позовна заява обґрунтовується тим, що 10.08.2018 між сторонами було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.11.2022 (справа №759/8294/22) шлюб між сторонами розірвано.
Крім того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.11.2022 задоволено позов ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , ухвалено стягнути із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 (десяти) прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, 20.07.2022 року і до досягнення кожною дитиною повноліття. Станом на день звернення із даною позовною заявою відповідач має заборгованість зі сплати аліментів - 212 585 грн. 77 коп.
Після розірвання шлюбу діти проживають із позивачем, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями довідок про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наразі позивач проживає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 . Вказане підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис №307 від 08.04.2023). Останні мають спільну дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Чоловік чудово ставиться до дітей позивача, утримує їх та виховує.
Водночас, відповідач ОСОБА_2 самоусунувся від свого батьківського обов?язку щодо дітей, залишивши дітей повністю на позивача та її нового чоловіка. На даний час саме мати опікується здоров?ям дітей, їх духовним та моральним вихованням, навчанням. Позивачка та її новий чоловік самостійно забезпечують дітей всім необхідним для комфортного життя. Натомість відповідач ОСОБА_2 жодної участі у вихованні дітей не приймає та матеріально не допомагає в утриманні.
Відповідач жодного разу не цікавився життям дітей, не відвідував їх за місцем проживання, не просив позивача організувати зустріч з дітьми, не надавав жодної матеріальної допомоги, не цікавився життям дітей, і взагалі самоусунувся з життя дітей. Хоча ОСОБА_1 жодного разу не перешкоджала йому бачиться та спілкуватися з дітьми.
Відповідно до характеристики №47 від 11 лютого 2025 року, що видана Закладом дошкільної освіти (Ясла-садок) №257 Святошинського району міста Києва, ОСОБА_4 , відвідує заклад дошкільної освіти з 09 грудня 2024 року по теперішній час. За цей час до садка приводить та забирає мама ОСОБА_1 , приймає активну участь у житті дитини. Батько ОСОБА_2 до садка не приходив і не телефонував.
Відповідно до характеристики №01-28/81 від 07 лютого 2025 року, що видана Середньою загальноосвітньою школою №235 імені В. Чорновола, ОСОБА_3 , навчається в школі з третього класу. Навчанням сина займається мама, ОСОБА_1 , піклується про все необхідне для навчання сина в школі, відвідує батьківські збори, підтримує зв?язок з класним керівником. Батько ОСОБА_2 протягом навчального року не цікавився навчанням сина, до школи не приходив і не телефонував класному керівнику, контактів з класним керівником відповідач не підтримує, успішністю і поведінкою свого сина не цікавиться.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025 для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.
Ухвалою суду від 20.03.2025 провадження відкрито, прийнято рішення про проведення судового розгляду у порядку загального позовного провадження з викликом учасників у підготовче засідання на 08.07.2025 року.
На виконання вимог ухвали відповідачу було скеровано копію позовної заяви з додатками та копію ухвали про відкриття провадження у справі, які останній не отримав у зв'язку із закінченням терміну зберігання поштового відправлення.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У свою чергу, днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, за змістом наведених положень процесуального закону повернення поштового відправлення, здійсненого судом, з відміткою поштового оператора про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається підтвердженням належного повідомлення учасника справи, а днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.
Суд вважає за необхідне нагадати, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У свою чергу, згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.
Виходячи зі змісту ст. 12, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона реалізує свої процесуальні права на власний розсуд з метою досягнення бажаного процесуального результату.
Таким чином, суд доходить висновку про належне сповіщення відповідача ОСОБА_2 про розгляд даного провадження, забезпечення останньому можливості скористуватися наданим ЦПК України правом на подачу відзиву на позовну заяву, своїх пояснень та заперечень.
Ухвалою суду від 08.07.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті, копію відповідної ухвали скеровано відповідачу.
28.08.2025 через систему «Електронний суд» надійшов висновок Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, зі змісту якого вбачається, що з огляду на систематичність притягнення відповідача ОСОБА_2 до адміністративної та кримінальної відповідальності, відсутність зацікавленості у житті дітей, служба дійшла висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Позивач ОСОБА_7 до суду не прибула, водночас, скерувала заяву, в якій просила проводити судовий розгляд справи без її участі, зазначила, що не заперечує стосовно ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи своєчасно та належним чином проінформованим про дату і час судового засідання, до суду не прибув, про причини неявки та їх поважність суду інформацію не надав, жодних клопотань чи заяв, у тому числі й про відкладення судового засідання, не надсилав.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації до суду не прибув, однак скерував заяву про розгляд справи без його участі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, доходить таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд звертає увагу, що відповідач ОСОБА_8 своєчасно на належним чином повідомлена про дату та час судового розгляду пред'явленого до неї позову, до суду у призначений час не прибула, про причини неявки та їх поважність суд не повідомила, у наданий судом строк не скерувала до суду відзиву або своїх заперечень, при цьому, уповноважений представник позивача у заяві від 10.11.2025 зазначила, що не заперечує стосовно ухвалення у даному провадженні заочного рішення.
Беручи до уваги, що умови ухвалення заочного рішення, закріплені ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у даному випадку дотримані, суд доходить висновку про можливість ухвалення у даній справі заочного рішення суду, яке може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Як встановлено судом, 18.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, у якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується долученими до позову копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, та серії НОМЕР_3 , виданого Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 1 а.с. 12, 13).
Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
В силу приписів ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Положеннями ст. 150 СК України закріплено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, зобов'язані поважати дитину.
При цьому, даною статтею визначено, що передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У ході розгляду справи судом отримано висновок Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якого вбачається, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно дітей, має заборгованість зі сплати аліментів, систематично притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, а тому, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі у вихованні своїх малолітніх синів, не цікавиться станом їх здоров'ям, не проводиться з ними час, не цікавиться їх успіхами у навчанні, не надає фінансової допомоги в утриманні дітей, не проявляє інтерес щодо них.
Таким чином, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі у вихованні своїх малолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд вважає, що позовні вимоги стосовно позбавлення останнього батьківських прав є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, покладених на неї ст. 150 СК України, відносно малолітніх дітей.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Разом з тим, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.11.2022 (справа №759/8333/22) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей та вирішено стягнути із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 (десяти) прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, 20.07.2022 року і до досягнення кожною дитиною повноліття.
Враховуючи, що питання стягнення аліментів вже було предметом судового розгляду та такі позовні вимоги вже задоволені, суд доходить висновку про відсутність потреби у розгляді даного питання відповідно до положень СК України.
Керуючись ст.ст. 164, 166, 180, 182, 184 СК України, ст.ст. 6-13, 18, 19, 71-79, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (03148, м.Київ, вул.Гната Юри, 9) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №3197 від 29.10.2015) та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис №1072 від 15.05.2020).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя І.Ю.Єросова