печерський районний суд міста києва
Справа № 206/6823/24-ц
пр. 2-6853/25
06 листопада 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Вовк С.В.
при секретарі судових засідань - Ємець Д.О.
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Рури Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про відшкодування моральної шкоди та стягнення понесених збитків, -
У грудні 2024 року позивач звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про відшкодування моральної шкоди та понесених збитків.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 07.08.2018 року ДП «СЕТАМ» у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 реалізувало шляхом електронних торгів арештовану земельну ділянку площею 0,0981 га (кадастровий номер 1210100000:09:192:0378), розташовану в АДРЕСА_1 . Переможцем торгів став ОСОБА_1 , який сплатив повну вартість лоту - 61 803,00 грн, а також відповідні платежі ДП «СЕТАМ» та органу ДВС.
На підставі результатів торгів арешт з ділянки було знято, а 25.02.2021 року приватним нотаріусом видано свідоцтво про право власності та зареєстровано право власності за ОСОБА_1
09.06.2022 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпра виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого проводилось стягнення, визнано таким, що не підлягає виконанню. Надалі постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.11.2023 року електронні торги, акт їх проведення, свідоцтво про право власності та державну реєстрацію було визнано недійсними, а земельну ділянку витребувано на користь ОСОБА_3 .
Станом на грудень 2023 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 , яка відмовила ОСОБА_1 у доступі до ділянки та вимагала звільнення її від забудови.
У період з 25.02.2021 по 12.12.2023 року ОСОБА_1 , вважаючи себе законним власником, здійснив значні поліпшення земельної ділянки.
Позивач вказує, що відповідач свідомо знаючи, що строк за зобов'язанням на підставі якого було винесено виконавчий напис пропущено та боржник в судовому порядку зможе заявити про застосування наслідків пропуску позовної давності звернувся до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису.
На підставі наведеного, позивач вказує, що відповідачем завдано позивачу матеріальну шкоду в розмірі 3 388 011,30 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 000 грн., як просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк».
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2025 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення збитків передати на розгляд до Печерського районного суду міста Києва.
Ухвалою судді від 11 червня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Від АТ КБ «Приватбанк» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Банк не є належним відповідачем у справі, оскільки не вчиняв дій або бездіяльності, якими було порушено права позивача. Організація та проведення примусового виконання рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» покладається на державного або приватного виконавця, а реалізація майна здійснювалась ДП «СЕТАМ». Банк у даній процедурі виступав виключно як стягувач та не здійснював організації торгів, управління майном чи прийняття рішень щодо його реалізації.
На момент проведення електронних торгів у 2018 році виконавчий напис нотаріуса №3032 від 14.04.2016 року був чинним і підлягав виконанню. АТ КБ «ПриватБанк» діяв добросовісно та в межах чинного законодавства, реалізуючи своє право стягувача, і не міг передбачити подальше скасування виконавчого напису судом у 2022 році. Будь-які докази протиправної поведінки банку відсутні.
Витрати, понесені позивачем на будівництво та поліпшення земельної ділянки, є наслідком його власних добровільних рішень та ризиків, пов'язаних із придбанням майна на електронних торгах. Між діями банку та зазначеними витратами відсутній причинно-наслідковий зв'язок. Відповідно до статей 22 та 1166 ЦК України, шкода підлягає відшкодуванню лише особою, яка її завдала, а банк таких дій не вчиняв.
Вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 000 грн також є безпідставними. Позивач не довів факту завдання моральної шкоди, не обґрунтував її розмір, не надав доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями банку та заявленими стражданнями, а також вини банку. Відповідно до статей 23 та 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується лише за наявності протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку та вини, яких у даному випадку не встановлено.
З огляду на викладене, відсутні правові підстави для покладення на АТ КБ «ПриватБанк» відповідальності у вигляді відшкодування майнової чи моральної шкоди, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають відхиленню у повному обсязі.
Від позивача до суду надійшов відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з наступних підстав.
Суть заперечень відповідача зводиться до тверджень про його неналежність як відповідача та відсутність причинно-наслідкового зв'язку між його діями і завданими позивачу збитками та моральною шкодою. При цьому відповідач не зазначає, хто саме, на його думку, є належним відповідачем, що позбавляє позивача можливості надати аргументовану позицію з цього приводу, а також неправильно розуміє підстави позову та фактично підмінює поняття.
Реалізація земельної ділянки площею 0,0981 га з кадастровим номером 1210100000:09:192:0378, розташованої у м. Дніпро, в районі вулиці Олешківської, стала прямим наслідком примусового виконання виконавчого напису №3032 від 14.04.2016 року, вчиненого приватним нотаріусом за заявою та в інтересах саме АТ КБ «ПриватБанк». Державний виконавець у межах своїх повноважень лише здійснював примусове виконання зазначеного виконавчого напису, у тому числі шляхом арешту, опису та реалізації майна із залученням ДП «СЕТАМ». За відсутності виконавчого напису не відбулося б і арешту та реалізації земельної ділянки.
23.06.2009 року банк звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак ухвалою суду від 11.09.2012 року справа була залишена без розгляду за заявою самого банку. Строк позовної давності за вимогами банку закінчився 24.06.2012 року.
Усвідомлюючи пропуск строку позовної давності, банк звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису. Протиправність таких дій банку встановлена рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 09.06.2022 року у справі №200/12103/17, яким прямо зазначено, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог законодавства саме внаслідок дій стягувача, а не нотаріуса, та визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Позивач також звертає увагу суду, що лише з 2025 року на законодавчому рівні було належним чином захищено права добросовісних набувачів майна з електронних торгів. Законом України №4196-IX від 09.01.2025 року внесено зміни до статті 388 ЦК України, відповідно до яких майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно придбане на електронному аукціоні в порядку, визначеному законом.
Крім того, під час розгляду справи №206/1532/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту та визнання права власності представник банку заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач не звертався до банку із заявою про скасування арешту. Таким чином, навіть після реалізації земельної ділянки та отримання коштів від її продажу банк безпідставно заперечував проти набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку.
Ухвалою суду від 02 жовтня 2025 року у справі закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача та позивач просили позовні вимоги задовольнити з викладених у позові підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила з приводу задоволення позову, просила відмовити у його задоволенні.
Суд, у порядку загального позовного провадження, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що 07 серпня 2018 року Державним підприємством «СЕТАМ» на підставі документів, наданих Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області, було проведено електронні торги з реалізації арештованого майна. Предметом торгів стала земельна ділянка площею 0,0981 га, кадастровий номер 1210100000:09:192:0378, розташована в АДРЕСА_1 . Переможцем електронних торгів, оформлених протоколом №350282 від 07.08.2018 року, став ОСОБА_1 , який придбав земельну ділянку за ціною 61 803,00 грн.
Реалізація земельної ділянки здійснювалась у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого напису №3032 від 14.04.2016 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., яке перебувало у провадженні старшого державного виконавця Макушева Є.П.
Після завершення торгів позивач сплатив 3 090,15 грн на користь ДП «СЕТАМ» та 58 712,85 грн на користь Відділу примусового виконання рішень ДВС, що підтверджується платіжними документами. 22 серпня 2018 року було складено акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. На підставі цього акту з земельної ділянки було знято арешт.
Після зняття арешту позивач звернувся до нотаріуса для оформлення права власності. 25 лютого 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, на підставі якого право власності ОСОБА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
09 червня 2022 року рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпра у справі №200/12103/17 виконавчий напис №3032 від 14.04.2016 року, на підставі якого здійснювалось виконавче провадження та продаж земельної ділянки, було визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили 11 липня 2022 року.
09 листопада 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду у справі №206/56/23 було задоволено позов ОСОБА_3 . Суд визнав недійсними електронні торги від 07.08.2018 року, акт про проведення торгів від 22.08.2018 року, свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_1 , та скасував державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Крім того, земельну ділянку було витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .
Станом на грудень 2023 року ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав від 08.12.2023 року та витягом від 18.12.2023 року.
Позивач зазначає, що відповідач, усвідомлюючи пропуск строку позовної давності за зобов'язанням, на підставі якого було вчинено виконавчий напис №3032 від 14.04.2016 року, а також розуміючи, що боржник у разі судового розгляду матиме право заявити про застосування наслідків спливу позовної давності, свідомо обрав позасудовий спосіб стягнення заборгованості. З цією метою відповідач звернувся до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.
Такі дії відповідача були спрямовані на уникнення судового розгляду спору та позбавлення боржника можливості реалізувати своє право на судовий захист шляхом заявлення клопотання про застосування позовної давності. Протиправність зазначених дій підтверджується рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 09.06.2022 року у справі №200/12103/17, яким встановлено, що виконавчий напис був вчинений з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, у зв'язку з чим його визнано таким, що не підлягає виконанню.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 3 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом ст. 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника.
Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільно-процесуального судочинства, дає підстави для висновку про те, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Однією з умов для відшкодування шкоди є протиправна поведінки особи (протиправне діяння), що зумовила (результатом якої є) порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинення їй шкоди.
Заявляючи вимоги до відповідача про стягнення збитків, позивач вказував на недобросовісність поведінки відповідача, що виплаває з незаконного звернення відповідача до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису.
Зазначені доводи позивача є безпідставними оскільки рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпра від 09 червня 2022 року не встановлено недобросовісності дій відповідача.
Інших доказів недобросовісності поведінки відповідача позивач не надав.
Згідно приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно до ст. ст. 89, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За положеннями ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює докази належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.
Зважаючи на викладене, кожна сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено недобросовісності дій відповідача, причинно наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками понесеними відповідачем суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення збитків слід відмовити.
Окрім того, позивач звертаючись до суду з позовом вказував, що збитками є істотні поліпшення, зроблені позивачем щодо майна яке вибуло з його володіння на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду у справі №206/56/23 від 09 листопада 2023 року.
Суд звертає увагу позивача, що у відповідності до ч. 4,5 ст. 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Вирішуючи цивільний спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Спосіб захисту - це матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постанові від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Судом встановлено, що заявлені позивачем збитки фактично складаються з витрат на утримання, збереження та істотних невідокремлюваних поліпшень земельної ділянки, здійснених позивачем у період його добросовісного володіння майном на підставі зареєстрованого права власності.
Зазначені норми прямо передбачають право добросовісного володільця вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат та вартості невідокремлюваних поліпшень у межах збільшення вартості майна, що є спеціальним і належним способом захисту у даній категорії спорів. Застосування загальних положень статті 22 ЦК України у даному випадку призводить до підміни правової природи спірних відносин та не забезпечує реального поновлення порушеного майнового інтересу позивача.
З огляду на встановлені обставини та правову оцінку спірних правовідносин, суд доходить висновку, що заявлений позивачем спосіб захисту у вигляді вимог про відшкодування збитків на підставі статті 22 ЦК України не відповідає змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин, а відтак не є ефективним способом судового захисту.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідальність є наслідком вини та означає законне зобов'язання фізичної або юридичної особи відшкодувати завдані збитки іншій фізичній або юридичній особі згідно із певними правовими принципами та правилами. Це зобов'язання може бути передбачене в угоді (договірне зобов'язання) або в правовій нормі (не договірне зобов'язання).
Спричинення моральної шкоди є оціночним поняттям, критерії якого побудовані на загально прийнятих уявленнях про негативні події, їх ступінь та наслідки, вплив на дисбаланс у звичний спосіб життя, порушення душевної рівноваги, необхідність докладання зусиль для їх відновлення та супутні цьому переживання, а також з урахуванням вини заподіювача шкоди.
Сутність компенсації моральної шкоди як способу захисту цивільних прав полягає у покладенні на правопорушника юридичного обов'язку компенсувати потерпілому втрати немайнового характеру внаслідок душевних і фізичних страждань, спричинених порушенням його блага і прав, а головна мета такої компенсації - надання можливості потерпілій особі за її допомогою відновити втрачену душевну рівновагу, певною мірою пом'якшити заподіяні переживання.
Звертаючись до суду, позивач у вимогах вказав, що моральна шкода виникла внаслідок порушеного права споживача та пережитих душевних страждань.
Встановивши обставини справи, суд не погоджується з такими доводами позивача, тому в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 також необхідно відмовити.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про відшкодування моральної шкоди та понесених збитків задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.2,15, 22, 23, 1166, 1167ЦК України, ст. ст.1-23,76-81, 89,95,131, 141,258-259, 263-265, 279,352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про відшкодування моральної шкоди та стягнення понесених збитків - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Вовк