Справа № 587/5573/25
21 січня 2026 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., з участю секретаря судового засідання Бузової Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі..
встановив:
Представник позивача звернувся до суду з вказаною позовною заявою до ПАТ «Сумихімпром», обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 2007 року позивач перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Сумихімпром». З вересня 2023 року ОСОБА_1 працювала машиністом насосних установок (каналізації) третього розряду цеху водопостачання товариства. Наказом (розпорядженням) №361 машиніст ОСОБА_1 була звільнена з АТ «СУМИХІМПРОМ» на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін про що зроблено запис №35 на сторінці №25 її трудової книжки . На час звільнення була наявна заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 у сумі 85150 грн. 67 коп., яка виникла внаслідок неповної оплати у 2023-2025 роках відповідачем АТ «СУМИХІМПРОМ» виконаної позивачкою роботи. Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату в сумі 85 150, 67 грн.
Позивач у судове засідання не з'явився, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позов підтримав повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, направив заяву про зменшення витрат на правову допомогу.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного.
Норми ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлюють обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, вивчивши позовну заяву, поданий відзив, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, зважаючи на наступне.
Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи наступні фактичні обставини.
Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 з 2007 року перебувала у трудових відносинах із Акціонерним товариством «СУМИХІМПРОМ» ( а.с.16) З вересня 2023 року ОСОБА_1 працювала машиністом насосних установок (каналізації) третього розряду цеху водопостачання товариства.
Наказом (розпорядженням) №361 машиніст ОСОБА_1 була звільнена з АТ «СУМИХІМПРОМ» на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін про що зроблено запис №35 на сторінці №25 її трудової книжки . На час звільнення була наявна заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 у сумі 85150 грн. 67 коп., яка виникла внаслідок неповної оплати у 2023-2025 роках відповідачем АТ «СУМИХІМПРОМ» виконаної позивачкою роботи
Згідно ст. 115КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Як передбачено ч.1ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1ст.94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи№ 242/3051/18про стягнення заборгованості по заробітній платі встановив, що «Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.
За таких обставин з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.
Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків).
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень ч.2ст.233 КЗпП України, ст.1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Звертаючись до суду, позивач вказала про наявність у відповідача перед нею заборгованості із заробітної плати при звільненні складає 85 150,62 гривень ( а.с.19)
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.
Відповідно до ч.1ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно із ч.2ст.30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма №п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. У разі відсутності працівника на робочому місці у табелі обліку використаного робочого часу проставляється позначка «НЗ» - неявка з нез'ясованих причин.
Отже, враховуючи вимоги Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розкладу, розцінок та норм праці, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей. Отже, згідно з наведеними вище положенням трудового законодавства, роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу. Табель обліку робочого часу є підставою для нарахування заробітної плати працівникам. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу. Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 справа №2040/7558/18.
Враховуючи зазначене, відсутність відомостей про виплату відповідачем заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачу, з ПАТ «Сумихімпром» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати у розмірі 85 150, 62 грн.
Оскільки позивачі у справах про стягнення заробітної плати відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору, на підставі ч. 1статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн за вимогу про стягнення заробітної плати.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Разом з тим з урахуванням позиції представника відповідача про зменшення суми витрат на правничу допомогу, відповідно, з урахуванням положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на право допомогу і стягнути з відповідача суму у розмірі 4000 гривень.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 546, 549, 551, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром»( код ЄДРПОУ 05766356) на користь ОСОБА_1 ( рнокпп НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 85 150,62, 95 гривень, ця сума визначена з урахуванням утриманих податків і обов'язкових платежів та 4 000 гривень витрат на правову допомогу.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.А.Степаненко