справа № 760/32613/19
головуючий у суді І інстанції Козленко Г.О.
провадження № 22-ц/824/7792/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
17 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», ОСОБА_1 про визнання договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсним, визнання права власності на торговельну марку, зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва з указаним позовом, у якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 29 листопада 2021 року та від 03 травня 2023 року (а.с. 172-174 т. 1, а.с. 85-88 т. 2) просила:
визнати недійсним договір від 17 травня 2016 року № 1 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 ;
визнати за ОСОБА_2 виключні майнові права інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року;
зобов'язати Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - ДО «УКРНОІВІ») внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання права власності на торговельну марку (знаку для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року за ОСОБА_2 та опублікувати відповідні зміни в офіційному бюлетені «Промислова власність» або іншому чинному офіційному виданні державної системи охорони інтелектуальної власності;
зобов'язати Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно скасування відомостей про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг по свідоцтву України № НОМЕР_1 від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (рішення від 22 грудня 2018 року № 24475 (дата публікації та реєстрації 10 січня 2019 року).
Позов обґрунтовано тим, що 02 лютого 2016 року на підставі договору № 01 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку між ТОВ «Еволюшен Медіа» (власник згідно з договором) та ОСОБА_2 (правонабувач згідно договору) позивачка як правонабувач отримала у повному складі всі виключні майнові права інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року.
21 березня 2016 року Державною службою інтелектуальної власності України прийнято рішення № 19455 про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про передачу права власності на знак, відповідно до яких право власності на знак для: товарів і послуг класів 16,41, на які зареєстровано знак, свідоцтво України № НОМЕР_1 , передається ОСОБА_2 . Дата публікації та реєстрації 11 квітня 2016 року. Згідно з випискою з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 11 квітня 2016 року, власником свідоцтва № НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Номер бюлетеня та дата публікації: Бюл. № 7 від 11 квітня 2016 року.
Згідно з умовами пункту 2.1.2. договору власник ТОВ «Еволюшен Медіа» мав право використовувати знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» до 01 червня 2016 року без додаткових дозволів. Саме тому оригінал свідоцтва України на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року (кл. 16, 41 МКТП, пріоритет від 13 лютого 2006 року) продовжував залишатися на зберіганні у ТОВ «Еволюшен Медіа».
У жовтні 2019 року позивачка, маючи намір укласти договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року, дізналася, що вона вже не є власником виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року.
Отримавши відповіді на адвокатські запити, позивачці стало відомо про існування договору № 1 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку від 17 травня 2016 року між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .
Однак, позивачка стверджує, що жодних договорів з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 вона ніколи не укладала.
Також з'ясувалося, що за даними Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг власником знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 вже є ОСОБА_1 , а не фізична особа-підприємець ОСОБА_3 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .
Визнано недійсним Договір № 1 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 від 17 травня 2016 року.
Визнано за ОСОБА_2 виключні майнові права інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року.
Зобов'язано ДО «УКРНОІВІ» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання права власності на торговельну марку (знаку для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року за ОСОБА_2 та опублікувати відповідні зміни в офіційному бюлетені «Промислова власність» або іншому чинному офіційному виданні державної системи охорони інтелектуальної власності.
Зобов'язано ДО «УКРНОІВІ» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно скасування відомостей про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг по свідоцтву України № НОМЕР_1 від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (рішення від 22 грудня 2018 року № 24475 (дата публікації та реєстрації 10 січня 2019 року).
Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 101 981 грн 92 коп.
Стягнуто з відповідачів ФОП ОСОБА_3 , Міністерства економіки України, ДО «УКРНОІВІ» та ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви з чотирма вимогами немайнового характеру у розмірі 768 грн 40 коп. з кожного, а всього 3 073 грн 60 коп. на користь держави.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок укладання та підписання невстановленою особою договору між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , виключні майнові права інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1» та право на використання домену ІНФОРМАЦІЯ_2, що нерозривно пов'язане з торговельною маркою, вибули із законного володіння ОСОБА_4 та перейшли до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та згодом перейшли від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДО «УКРНОІВІ» подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року в частині стягнення з ДО «УКРНОІВІ» судового збору у розмірі 768 грн 40 коп.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат, а саме: в частині стягнення з ДО «УКРНОІВІ» судового збору, не дотримався вимог статті 89 ЦПК України та не надав належного мотивування та обґрунтування в частині розподілу судових витрат, не з'ясував та не встановив обставини, які мають значення.
Вказує, що предметом розгляду в цій справі є питання дійсності чи недійсності договору № 1 від 17 травня 2016 року про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .
Позовна вимога щодо внесення відповідних змін до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та здійснення необхідної офіційної публікації, є похідною вимогою.
У разі задоволення основних позовних вимог, рішення суду може вплинути на обов'язок ДО «УКРНОІВІ» щодо внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки. Отже, вимога до ДО «УКРНОІВІ» у спірних правовідносинах має виключно технічнореєстраційний характер.
Відповідно до матеріалів справи № 760/32613/19 судом першої інстанції не було встановлено порушення ДСІВ вимог законодавства України під час прийняття рішення та здійснення дій з публікації та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак за свідоцтвом № НОМЕР_1 . Отже, враховуючи те, що дії з публікації та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак за свідоцтвом № НОМЕР_1 були вчинені ДСІВ на підставі поданих заявником передбачених спеціальним законодавством документів, при цьому відповідальність за достовірність інформації, наведеної в таких документах несуть сторони договору, відтак ДСІВ діяла у повній відповідності з принципами, встановленими статтею 19 Конституції України, та вимогами спеціального законодавства в сфері охорони прав інтелектуальної власності.
А тому, всі понесені судові витрати позивача, пов'язані із судовим розглядом справи мають прямий зв'язок з діями Відповідача-1, щодо якого заявлено основну вимогу, та не повинні стягуватися з ДО «УКРНОІВІ».
На думку скаржника, що до спірних правовідносин можуть за аналогією права застосовуватися положення пункту 69 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності». Відповідно до зазначеного пункту у разі задоволення позову про визнання свідоцтва на знак недійсним повністю або частково господарський суд не має права покладати судовий збір та інші судові витрати на ДСІВ (на сьогодні повноваження стосовно реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності покладено на УКРНОІВІ), якщо останню було залучено до участі у справі як одного з відповідачів, а видачу відповідного свідоцтва здійснено нею згідно з чинним законодавством
Вказує, що ДО «УКРНОІВІ», як новостворена державна некомерційна організація, якій з 08 листопада 2022 року передані функції НОІВ, є лише функціональним правонаступником Укрпатенту, у зв'язку з чим не несе жодної майнової відповідальності за його зобов'язаннями, у тому числі не несе цивільно-правової відповідальності за дії, бездіяльність чи рішення Укрпатенту чи будь-якого попереднього органу (в тому числі вже ліквідованої ДСІВ), відповідального за реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство економіки України подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року в частині стягнення з Міністерства економіки України судового збору у розмірі 768 грн 40 коп.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з урахуванням поданих заяв позивача від 29 листопада 2021 року та від 03 травня 2023 року про уточнення позовних вимог, позов ОСОБА_2 не містить позовних вимог до Мінекономіки, резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить задоволених позовних вимог до Мінекономіки.
На думку скаржника, судом першої інстанції неправильно застосовано норми частини 1 статті 141 ЦПК України, оскільки суд не мав би покладати на Мінекономіки судовий збір.
Апелянт вважає, що до спірних правовідносин має також застосовуватись по аналогії закону положення пункт 69 постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності».
Посилається на те, що ДСІВ діяла на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Цивільним кодексом України, Законом та Інструкцією, а тому у ДСІВ не було жодних законних підстав для відмови в публікації та внесенні до реєстру відомостей про передачу права власності на знак за свідоцтвом № НОМЕР_1 від 15 червня 2006 року.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не було встановлено, що ДСІВ (правонаступник Мінекономіки) порушено вимоги законодавства України, яким врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з передачею права власності на торговельну марку (знаки для товарів і послуг), а відтак, із врахуванням положень пункту 69 постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», суд не мав покладати судовий збір на Мінекономіки.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року в частині задоволених позовних вимог, а саме в частині:
визнання за ОСОБА_2 виключних майнових прав інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року;
зобов'язання ДО «УКРНОІВІ» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання права власності на торговельну марку (знаку для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року за ОСОБА_2 та опублікувати відповідні зміни в офіційному бюлетені «Промислова власність» або іншому чинному офіційному виданні державної системи охорони інтелектуальної власності;
зобов'язання ДО «УКРНОІВІ» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно скасування відомостей про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг по свідоцтву України № НОМЕР_1 від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (рішення від 22 грудня 2018 року № 24475 (дата публікації та реєстрації 10 січня 2019 року).
та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також відмовити у відшкодуванні судових витрат, понесених на юридичну допомогу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_5 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Вказує, що ОСОБА_6 було залучено у якості співвідповідача, проте не визначено предмет позову щодо нього, а також правові підстави позову.
У справі про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, укладеним між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_5 є неналежним відповідачем, оскільки не був учасником вказаних правовідносин.
Посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує право ОСОБА_6 на власність. Оскільки суд першої інстанції не дослідив обставини, за яких ОСОБА_5 набув право власності на оспорювану торговельну марку.
Зазначає, що ТМ ІНФОРМАЦІЯ_1, на яку видано свідоцтво № НОМЕР_1 , було передано ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_7 на підставі оплатного договору. Про особливості набуття права власності ФОП ОСОБА_3 на цю ТМ йому відомо не було, проте на момент продажу ОСОБА_3 володів ТМ вже три роки.
На думку скаржника, ОСОБА_5 став добросовісним набувачем.
Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на правові підстави задоволення позовних вимог позивача у частинах визнання права власності на ТМ за ОСОБА_2 , зобов'язання ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно скасування відомостей про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг по свідоцтву України № НОМЕР_1 від ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_6 (рішення від 22 грудня 2018 року № 24475 (дата публікації та реєстрації 10 січня 2019 року).
Вказує, що ОСОБА_5 мав усі підстави вважати, що договір купівлі-продажу ТМ, за яким він придбав нематеріальний актив, є законним, та правомірно очікував, що ФОП ОСОБА_3 , відчужуючи йому ТМ, має право розпоряджатися нею, а він після отримання цього активу, матиме змогу ним володіти.
Перекладання на третіх осіб наслідків визнання недійсними договору оскаржуваним рішенням матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_6 .
Звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на будь-які нормативно-правові акти, які б обґрунтовували рішення суду в частині зобов'язання ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно скасування відомостей про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг по свідоцтву України № НОМЕР_1 від ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1 .
Також скаржник заперечує проти розміру судових витрат з надання правової допомоги позивачу у розмірі 97 000 грн.
Посилається на те, що адвокатом не був наданий детальний розрахунок витрат часу. Також в матеріалах справи відсутні докази фактичної оплати позивачем отриманих юридичних послуг.
При цьому судом першої інстанції судові витрати покладено тільки на 2х відповідачів, а не на всіх 4х, зазначених у позовній заяві.
На думку апелянта, заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, є значно вищим за звичайний дохід даного адвоката та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Від УКРНОІВІ надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_6 , доводи якого є аналогічними доводам апеляційної скарги.
Від Міністерства економіки України надійшли додаткові пояснення у справі, у яких воно просить ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Скрицької Н.А. надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційного скаргу ОСОБА_6 без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник ДО «УКРНОІВІ» - Поліщук Н.В. у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити.
Представник Міністерства економіки України - Тюріна Л.А. у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Скрицька Н.А. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року не оскаржується у частині визнання недійсним договору від 17 травня 2016 року № 1 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у частині задоволення інших позовних вимог та вирішення судових витрат.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2016 року на підставі договору № 01 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку між ТОВ «Еволюшен Медіа» (власник згідно з договором) та ОСОБА_2 (правонабувач згідно з договором) позивачка як правонабувач отримала у повному складі всі виключні майнові права інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року (а.с. 14-16 т. 1).
Пунктом 2.1.2 договору визначено, що власник ТОВ «Еволюшен Медіа» мав право використовувати знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» до 01 червня 2016 року без додаткових дозволів.
21 березня 2016 року Державною службою інтелектуальної власності України прийнято рішення № 19455 про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про передачу права власності на знак, відповідно до яких право власності на знак для: товарів і послуг класів 16,41, на які зареєстровано знак, свідоцтво України № НОМЕР_1 , передається ОСОБА_2 (а.с. 20 т. 1)
Згідно з випискою з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 11 квітня 2016 року, власником свідоцтва № НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Номер бюлетеня та дата публікації: Бюлетень № 7 від 11 квітня 2016 року (а.с. 19 т. 1).
Листом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 02 жовтня 2019 року повідомлено на адвокатський запит, що за даними Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг станом на 30 вересня 2019 року власником знаку для товарів у послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 є ОСОБА_1 (а.с. 21-23 т. 1).
У матеріалах справи наявна копія договору від 17 травня 2016 року № 1 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торгівельну марку, укладеного між ОСОБА_2 (власником) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_3 щодо передання у повному складі виключних майнових прав інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року (а.с. 25-26 т. 1).
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 22 лютого 2023 року підпис від імені ОСОБА_2 у договорі №1 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку від 17 травня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 на заяві від 20 травня 2016 року з проханням опублікувати в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про передачу права власності на знак «ІНФОРМАЦІЯ_1» (№ 67471) від власника свідоцтва ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с. 49-51 т. 2).
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Майновими правами інтелектуальної власності згідно зі статтею 424 ЦК України є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Частиною 1 статті 420 ЦК України визначено, що до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Згідно з частиною 1 статті 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
Відповідно до статті 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва .
Згідно з статтею 499 ЦК України права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.
Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: встановлення власника свідоцтва; порушення прав власника свідоцтва.
Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» набуття права на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.
Відповідно до частини 7 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.
Згідно з частиною 9 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» договір про передачу права власності на знак вважається дійсними, якщо він укладений у письмовій формі і підписаний сторонами.
02 лютого 2016 року ОСОБА_2 набула всі виключні майнові права інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі договору, укладеного з ТОВ «Еволюшен Медіа».
Її майнові права були зареєстровані у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг.
З матеріалів справи вбачається, що
17 травня 2016 року всі виключні майнові права інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1» перейшли від ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на підставі договору № 1 (а.с. 25-26 т. 1);
10 жовтня 2018 року указані майнові права перейшли від фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 на підставі договору, що підтверджується відповіддю Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (а.с. 21-22 т. 1).
Станом на час розгляду цієї справи власником спірних майнових прав є ОСОБА_1
ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про визнання недійсним договору від 17 травня 2016 року, за яким всі виключні майнові права інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1» перейшли від неї до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , визнання цих прав за нею та опублікування цих відомостей в офіційному бюлетені.
У подальшому ОСОБА_2 уточнено позовні вимоги, залучено відповідачем ОСОБА_1 та додано позовну вимогу про зобов'язання Державноїу організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно скасування відомостей про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг по свідоцтву України № НОМЕР_1 від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (рішення від 22 грудня 2018 року № 24475 (дата публікації та реєстрації 10 січня 2019 року).
У заяві про уточнення позову ОСОБА_1 зазначено відповідачем, однак позовних вимог до нього не заявлено.
Рішенням суду першої інстанції в не оскаржуваній частині визнано недійсним договір від 17 травня 2016 року № 1 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , оскільки підпис на ньому виконано не ОСОБА_2 , що підтверджується висновком експерта.
Вимог про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну маркувід 10 жовтня 2018 року, укладеного між фізичною особою-підприємцемя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не заявлено та не спростовано правомірності указаного правочину, визначену статтею 204 ЦК України.
Таким чином ОСОБА_2 , заявляючи позов у тому числі до кінцевого набувача спірних виключних майнових прав інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1» - ОСОБА_1 , не оспорила договір, на підставі якого йому такі права належать.
Указані обставини залишені судом першої інстанції, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов посилкового висновку про наявність підстав за наявності чинного договору про передачу виключних майнових прав ОСОБА_1 , визнати право власності на такі права за ОСОБА_2 та зобов'язати уповноважений орган опублікувати відповідні зміни в офіційному бюлетені та внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи викладене, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року в оскаржуваній частині в частині задоволених позовних вимог в підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Щодо апеляційних скарг ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» та Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України про оскарження рішення суду в частині вирішення питання про судові витрати.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Представником позивачки - адвокатом Скрицькою Н.А. до суду першої інстанції було подано заяву про стягнення судових витрат, у якій вона просила суд стягнути з відповідачів, а саме з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та ОСОБА_1 судові витрати на надання правової допомоги, за проведення почеркознавчої експертизи, витрати на відправку поштової кореспонденції у загальному розмірі 101 981 грн 92 коп.
На підтвердження розміру указаних витрат до заяви додано копії:
договору № 1/23-09 про надання правової допомоги від 23 вересня 2019 року;
Додаткової угоди № 1 від 23 вересня 2019 до Договору №1/23-09 про надання правової допомоги від 23 вересня 2019 року;
Додаткової угоди № 2 від 25 вересня 2023 року до Договору №1/23-09 про надання правової допомоги від 23 вересня 2019 року;
Акта приймання-передачі наданих послуг № 1 від 25 вересня 2023 року згідно Договору №1/23-09 про надання правової допомоги від 23 вересня 2019 року;
рахунку на оплату № 001/25-09 від 25 вересня 2023 року;
Рахунку № 118 /Kiev23 від 24 січня 2023 за проведення судової експертизи на суму 4 530,80 грн;
квитанції № 1 від 14 лютого 2023 року на суму 4 530 грн 80 коп.;
описів поштових відправлень та фіскальних чеків поштових відправлень.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Згідно з частинами 3-5 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Надані відповідачем докази є належними та допустимими доказами понесення нею витрат на правову допомогу, які у встановленому законом порядку (стаття 81 ЦПК України) не спростовані відповідачем.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі не скористалися своїм правом, наданим їм частиною 6 статті 137 ЦПК України, та не заявили клопотання про зменшення суми судових витрат.
Враховуючи, що позов задоволено частково (позовну вимогу, заявлену до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, тобто на 25 %), а тому з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь позивачки слід стягнути понесені нею процесуальні витрати у розмірі 25 495 грн 48 коп. (101 981 грн 92 коп. * 25 %).
Підстави для покладення судових витрат на відповідачів ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» та Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України відсутні, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог заявлених до указаних відповідачів, а позивачем не доведено порушення ними вимог законодавства України під час прийняття рішення та здійснення дій з публікації та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак за свідоцтвом № НОМЕР_1 , тому їх апеляційні скарги підлягають задоволенню.
ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору, тому з ОСОБА_3 на користь держави підлягає до стягнення судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768 грн 40 коп.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , а позивачка звільнена від сплати судового збору, йому підлягає до компенсації за рахунок бюджету судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 грн 80 коп.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» задовольнити.
Апеляційну скаргу Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року в частині задоволених позовних вимог:
про визнання за ОСОБА_8 виключних майнових прав інтелектуальної власності (право власності) на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року;
про зобов'язання Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання права власності на торговельну марку (знаку для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка посвідчується свідоцтвом України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 15 вересня 2006 року за ОСОБА_8 та опублікувати відповідні зміни в офіційному бюлетені «Промислова власність» або іншому чинному офіційному виданні державної системи охорони інтелектуальної власності;
про зобов'язання Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно скасування відомостей про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг по свідоцтву України № НОМЕР_1 від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (рішення від 22 грудня 2018 року № 24475 (дата публікації та реєстрації 10 січня 2019 року)
скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
Провести перерозподіл судових витрат.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 25 495 грн 48 коп.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768 грн 40 коп.
Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок бюджету судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 грн 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 19 січня 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська