Справа № 120/19033/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
21 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
за участю:секретаря судового засідання: Магрети А.В.,
представника позивача: Мусоріваського О.А.
представника відповідача: Вініцької Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради, в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення від 20.07.2023 № 1806 «Про демонтаж зблокованих стаціонарних споруд для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 на території Вінницької міської територіальної громади».
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зокрема зазначено, що "Порядок демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та малих архітектурних форм на території міста Вінниці", затверджений рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.04.2017 №800 "Про викладення рішення виконавчого комітету міської ради від 12.06.2014 №1349 «Про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд» в новій редакції", рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року у справі №120/10331/23 визнано протиправним та нечинним. Отже, рішенням виконавчого комітету Вінницької місткої ради від 20.07.2023 р. №1806, яким позивача зобов'язано демонтувати тимчасову споруду, видано, зокрема, на підставі Порядку демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та малих архітектурних форм на території міста Вінниці, затверджено рішенням виконавчого комітету міської ради від 06.04.2017 року №800, яке визнане нечинним.
Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є необґрунтованою, оскільки скаржник не наводить належних доводів, які дають підстави вважати, що суд першої інстанцій неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Також звернуто увагу, що рішення суду у справі №120/10331/23 набрало законної сили 22.01.2025, а відтак на дату прийняття рішення, що є предметом спору у даній справі, рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.04.2017 №800 було чинним та підлягало застосуванню.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача заперечила стосовно задоволення апеляційної скарги і просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.07.2023 р. №1806, що розглянувши акт комісії з питань звільнення території Вінницької міської територіальної громади від незаконно встановлених ТС (тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності) та МАФ (малих архітектурних форм) №3 та з метою впорядкування розміщення ТС та МАФ, запобігання їх самовільному розміщенню на території Вінницької міської територіальної громади, з врахуванням положень рішення виконавчого комітету міської ради від 06.04.2017 №800 зі змінами (у новій редакції, затвердженій рішенням виконавчого комітету міської ради від 22.06.2023 № 1582)), Правил благоустрою території Вінницької міської територіальної громади, керуючись «Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244 (зі змінами), рішенням міської ради від 26.10.2018 № 1385 «Про добровільне приєднання територіальної громади селища Десна Вінницького району Вінницької області до територіальної громади міста Вінниці», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», ст.ст. 1, 16, 20, 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ч.1 ст.52, ч.6 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет міської ради , вирішено:
1. Затвердити акти Комісії з питань звільнення території Вінницької міської територіальної громади від незаконно встановлених ТС та МАФ (надалі - Комісії), згідно із додатком.
2. Демонтувати зблоковані стаціонарні споруди для провадження підприємницької діяльності (з вивісками «Канцтовари» та «Віденська кава») за адресою: вул. Стрілецька, біля буд. №14 у м. Вінниця:
2.1. Рекомендувати гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 виконати демонтаж даних зблокованих стаціонарні споруди для провадження підприємницької діяльності (з вивісками «Канцтовари» та «Віденська кава») та привести земельну ділянку в стан придатний для подальшого використання, з ліквідацією наслідків розміщення, в термін до 01.10.2023.
При цьому, звернутися до департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради, щодо отримання довідки про відновлення благоустрою (первинного стану) в повному обсязі.
2.2. У разі невиконання п.2.1., департаменту міського господарства Вінницької міської ради сприяти відключенню даних зблокованих стаціонарних споруд для провадження підприємницької діяльності від електропостачання 01.10.2023.
2.3. У разі невиконання п.2.1., призначити уповноваженою особою на виконання демонтажу комунальне підприємство «Вінницька спеціалізована монтажно-експлуатаційна дільниця з організації дорожнього руху», термін проведення демонтажу - до 01.12.2023 (з подальшим відшкодуванням витрат землекористувачем, пов'язаних з проведенням демонтажу, транспортуванням і зберіганням на спеціально відведеному майданчику, відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.04.2017 №800 зі змінами (у новій редакції, затвердженій рішенням виконавчого комітету міської ради від 22.06.2023 № 1582)).
2.4. Призначити відповідальною особою за відновлення благоустрою департамент комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради. Термін виконання - І квартал 2024.
3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на в.о. заступника міського голови І. Откидача, заступника міського голови ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсуність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 7 Закону України “Про основи містобудування» державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, визначаються Законом України “Про благоустрій населених пунктів».
У частині першій статті 1 вказаного Закону наведено визначення термінів, які у ньому вживаються, зокрема: благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;
утримання в належному стані території-використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об'єктів благоустрою;
заходи з благоустрою населених пунктів-роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об'єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
Згідно зі статтею 3 Закону №2807-IV система благоустрою населених пунктів включає: 1) управління у сфері благоустрою населених пунктів; 2) визначення суб'єктів та об'єктів у сфері благоустрою населених пунктів; 3) організацію благоустрою населених пунктів; 4) стандартизацію і нормування у сфері благоустрою населених пунктів; 5) фінансове забезпечення благоустрою населених пунктів; 6) здійснення державного, самоврядного і громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 7) встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері благоустрою населених пунктів, і спрямовується на створення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, збереження і охорону навколишнього природного середовища, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (частина 2 статті 4 Закону №2807-IV).
За приписами частини 1 статті 5 цього ж Закону управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені статтею 10 Закону №2807-IV.
Відповідно до частини 1 названої статті до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.
Окрім цього, частиною 2 статті 10 Закону №2807-IV визначено, що здійснення заходів з благоустрою населених пунктів належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, а саме: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; 3) організація місць відпочинку для населення; 4) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів; 5) здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо; 6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об'єктах благоустрою; 7) визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території; 8) визначення на об'єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень; 9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою; 11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища; 12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу "Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку"; 14) видача дозволу на порушення об'єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з частинами 1, 2 статті 13 Закону №2807-IV до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам'ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
Статтею 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР визначено перелік власних (самоврядних) та делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, цією статтею врегульовано право виконавчих органів відповідних рад на організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, тощо.
В свою чергу, частинами 1, 5 ст. 59 наведеного вище Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
У ч.12 ст.59 Закону № 280/97-ВР закріплено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.07.2024 у справі №120/10331/23 визнано протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.04.2017 №800 "Про викладення рішення виконавчого комітету міської ради від 12.06.2014 №1349 “Про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд» в новій редакції".
В той же час, відповідно до ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Конституційний Суд України у рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб'єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.
Зважаючи на викладене, рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.04.2017 №800 "Про викладення рішення виконавчого комітету міської ради від 12.06.2014 №1349 “Про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд» в новій редакції" є нормативно-правовим актом. А отже, процесуальне законодавство містить імперативне положення, яким по суті визначено повноваження суду при розгляді справи про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту та яке передбачає, що відповідний нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним відповідним рішенням суду лише з моменту набрання ним законної сили.
Отже, як підставно вказано судом першої інстанції, на дату прийняття спірного наказу рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.04.2017 №800 "Про викладення рішення виконавчого комітету міської ради від 12.06.2014 №1349 “Про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд», яке було підставою для прийняття оскажуваного рішення, було чинним.
Так, відповідно до пункту 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (Порядок № 244), тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м. (п. 1.4 Порядку №244).
Пунктами 2.1, 2.2, 2.7 Порядку № 244 визначено, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС.
Пунктом 1.4 Порядку №244 встановлено, що паспорт прив'язки ТС - це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності; пересувна ТС - споруда, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщене торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності; стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв. м.
Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
Паспорт прив'язки ТС надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.
Відповідно до пунктів 2.20, 2.21 Порядку № 244 встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки ТС. Відхилення від паспорта прив'язки ТС не допускається.
За змістом пунктів 2.29, 2.30 Порядку № 244 у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки ТС, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.
Так, позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів наявності у нього дозвільних документів, зокрема, паспорта прив'язки тимчасової споруди.
Порояд з цим, Закон №2807-IV наділяє міські ради та їх виконавчі органи повноваженнями здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів, а в розумінні вказаного Закону дії, пов'язані з демонтажем елементів благоустрою, є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту.
Стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що знесення об'єкта самочинного будівництва можливо лише за рішенням суду, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 , оскільки позивач розмістив саме ТС . Відтак, згідно п. 2.29 даного Порядку у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки ТС, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.
Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №826/10330/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно прийнято наказ про демонтаж ТС позивача, а отже такий не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.