Справа № 953/12552/25
н/п 2/953/814/26
"16" січня 2026 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Зуба Г.А.,
за участю секретаря Кулікової Т.В.,
за участю представників Сільченко С.О., Лисенко Г.В., Зими О.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео-конференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі, -
25.11.2025 до Київського районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сільченка С.О., до ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», в якій представник позивача просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» від 27 жовтня 2025 року № 226-к «Про звільнення ОСОБА_2 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з загальних питань Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України»;
- стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (Код ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2025 року до моменту ухвалення рішення у справі;
- стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (Код ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 коп.) без утримання податку з доходів фізичних осіб;
- стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (Код ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у справі, зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40 000,00 грн. (сорок тисяч гривень 00 копійок) та суму сплаченого судового збору.
На обґрунтування позовних вимог сторона позивача зазначає, що оспорюваним наказом позивачку було звільнено з посади заступника директора з загальних питань Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, з чим вона не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 26.11.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в ній в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники судового розгляду скористались своїм правом на подання заяв по суті.
Представник позивача - адвокат Сільченко С.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, та вказав, що вказаний спір підсудний саме місцевому загальному суду.
Представники відповідача Лисенко Г.В. та Зима О.Т. в судовому засіданні не заперечували проти закриття провадження по справі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Справою адміністративної юрисдикції відповідно до частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11?1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб'єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.
Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19) зазначила: «публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) вказано: «для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб'єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11?1196апп18)».
Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб'єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин (див. пункти 88 - 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23)).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2025 року по справі № 405/3234/23, провадження № 61-15401св24.
Вирішення питання про те, чи є правовідносини приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб'єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов'язань та умов їх виконання, а також мети, якої хоче досягти працівник, звернувшись до суду.
Згідно п. 1.1, п. 1.5 Статуту ДУ «ІПЕП НАМН», затвердженого постановою Бюро Президії Національної академії медичних наук № 22/14 від 03.07.2024, Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» є державною науковою установою, заснованою на державні формі власності і відноситься до відання Національної академії медичних наук України.
Наукова установа НАМН України створюється, реорганізується та ліквідується в установленому Кабінетом Міністрів України порядку з урахуванням норм ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу».
Таким чином, відповідач належить до юридичних осіб публічного права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 (провадження № 11-192заі23) зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.
У даній справі спір виник між фізичною особою, яка займала посаду заступника директора з загальних питань та ДУ «ІПЕП НАМН» у зв'язку з недотриманням останнім процедури звільнення на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.
За змістом підпункту а) пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700- VII до осіб, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування належать посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що провадження по дійсній справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України з роз'ясненням права позивача на звернення з вказаним позовом в порядку адміністративного судочинства, до юрисдикції якого віднесено розгляд таких справ.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 13, 255 ЦПК України, суд, -
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі- закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 15-дений строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.
Повний текст ухвали виготовлено 21 січня 2026 року.
Суддя Г.А. ЗУБ