Справа № 161/1321/26
Провадження № 1-кс/161/710/26
м. Луцьк 21 січня 2026 року
Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , дізнавача ОСОБА_4 , розглянувши клопотання старшого дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_4 про арешт майна, в рамках кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42026032010000016 від 15.01.2026 за ознаками вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України,
20.01.2026 старший дізнавач СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_4 за погодженням із прокурором Луцької окружної прокуратури ОСОБА_3 звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області з клопотанням про арешт майна, а саме земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0722881000:01:001:0014, площею 0,05 га, яка розташована у с.Боголюби Луцького району Волинської області та перебуває у приватній власності ОСОБА_5 .
У поданому клопотанні дізнавач вважає, що незастосування арешту може призвести до перетворення шляхом поділу, відчуження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а тому з метою збереження речових доказів необхідно вжити заходів до її збереження шляхом накладення на неї арешту.
В судовому засіданні прокурор та дізнавач клопотання підтримали повністю, навели доводи аналогічно тим, що вказані у клопотанні, просили його задовольнити.
Заслухавши думки учасників судового розгляду, перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши додані докази, слідчий суддя прийшов до наступного висновку.
В статті 2 КПК України зазначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
На підставі вимог ч.5 ст.9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Також, у ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. В цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42026032010000016 вбачається, що СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області проводиться досудове розслідування щодо факту заволодіння земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 0722881000:01:001:0014, площею 0,05 га, яка розташована у с.Боголюби Луцького району Волинської області шляхом обману (шахрайства), з попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст.190 КК України.
При цьому, матеріалами клопотання не доведено, яким чином земельна ділянка, може слугувати доказом в кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.
Статтею 98 КПК України визначене поняття речового доказу.
Разом з тим, доказів, окрім постанови про визнання речовими доказами, що земельна ділянка відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України, стороною обвинувачення не надано.
Також стороною обвинувачення не обгрунтовано походження долучених до клопотання документів, з огляду на те, що відомості до ЄРДР внесені на підставі рапорту, в ході самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення під час опрацювання інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише 15.01.2026. Зі змісту рапорту вбачається, що будь-які додатки до нього не додавалися.
Більше того, під час розгляду клопотання встановлено, що в рамках досудового розслідування не проведено жодної слідчої/процесуальної дії, за винятком винесення постанови про визнання речовим доказом.
Таким чином, всупереч вимогам ст.ст. 170, 173 КПК України, звертаючись з клопотанням сторона обвинувачення, не вказала яким чином буде досягнута мета накладення арешту, як це визначено ч.2 ст.170 КПК України, не перевірили наявності підстав накладення арешту та обмежилися лише формальним посиланням на доведення підстав, передбачених ст.170 КПК України.
Документальне обґрунтування необхідності накладення арешту на вказане майно відсутнє, сукупність зазначених обставин засвідчує відсутність доцільності накладення арешту на майно у рамках даного кримінального провадження, порушеного за фактом шахрайства.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про недоведеність обставин, що підтверджують необхідність накладення арешту на майно, а тому в задоволенні клопотанні дізнавача необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 98, 130, 132, 170, 171, 173, 372 КПК України,
В задоволенні клопотання старшого дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_4 про арешт майна, в рамках кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42026032010000016 від 15.01.2026 за ознаками вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя