13 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/487/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
позивача - Кузя О. М. (адвоката, в режимі відеоконференції),
відповідача - Малініної К. М. (адвоката, в режимі відеоконференції), Давиденко С. Д. (самопредставництво, в режимі відеоконференції), Кондратюк Т. П. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 (колегія суддів: Россолов В. В. - головуючий, Хачатрян В. С., Гетьман Р. А.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 (суддя Кльопов І. Г.) у справі
за позовом Фізичної особи - підприємця Грудіна Андрія Вікторовича
до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області
про визнання поновленим договору про встановлення земельного сервітуту, зобов'язання вчинити дії,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У березні 2025 року Фізична особа - підприємець Грудін Андрій Вікторович (далі - ФОП Грудін А. В.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області (далі - Новосанжарська селищна рада), в якому з урахуванням заяви про подання уточненої позовної заяви просив:
- визнати договір про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, укладений між ФОП Грудіним А. В. та Новосанжарською селищною радою, поновленим на той самий строк (п'ять років, до 26.02.2030) і на тих самих умовах, зокрема, щодо: площі земельної ділянки (0,0042 га, кадастровий номер 5323455100:30:004:0405); цільового використання (розміщення тимчасової споруди, провадження підприємницької діяльності, благоустрій прилеглої території); розміру плати (3001,25 грн на рік, 8 % від нормативної грошової оцінки 37 515,66 грн);
- зобов'язати Новосанжарську селищну раду усунути порушення переважного права ФОП Грудіна А. В., передбаченого пунктом 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, шляхом укладення додаткової угоди, що підтверджує поновлення договору на тих самих умовах до 26.02.2030.
1.2. Позовні вимоги ФОП Грудіна А. В. обґрунтовані тим, що 26.02.2020 між позивачем та відповідачем було укладено договір про встановлення земельного сервітуту № 4 строком на п'ять років. При цьому позивач зазначав, що він виконав усі необхідні умови для поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. За доводами позивача, він не порушував умови договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, сплачував плату за встановлення земельного сервітуту, вчасно 17.01.2025 (за сорок днів) та 19.02.2025 повідомив відповідача про намір поновити договір про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 та додав до таких повідомлень проект договору. Крім того, як зазначав ФОП Грудін А. В., він після 26.02.2025 продовжив користуватися земельною ділянкою, а відповідач натомість не прийняв відповідного рішення до 26.03.2025. Водночас позивач зазначав, що відповідач листом від 25.02.2025 № 430/04-08 повідомив ФОП Грудіна А. В. про відмову в поновленні строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 без зазначення правових чи фактичних підстав для такого рішення. При цьому позивач наголошував на тому, що питання регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції селищної ради та вирішується виключно на її пленарних засіданнях. Проте, як зазначав ФОП Грудін А. В., лист відповідача від 25.02.2025 № 430/04-08 про відмову в поновленні строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 підписаний особисто селищним головою Супруном Г. І. без розгляду цього питання на сесії Новосанжарської селищної ради.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі № 917/487/25 задоволено позов ФОП Грудіна А. В.
Вирішено визнати договір про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, укладений між ФОП Грудіним А. В. та Новосанжарською селищною радою, поновленим на той самий строк (п'ять років, до 26.02.2030) і на тих самих умовах, зокрема, щодо: площі земельної ділянки (0,0042 га, кадастровий номер 5323455100:30:004:0405); цільового використання (розміщення тимчасової споруди, провадження підприємницької діяльності, благоустрій прилеглої території); розміру плати (3001,25 грн на рік, 8 % від нормативної грошової оцінки 37 515,66 грн).
Вирішено зобов'язати Новосанжарську селищну раду усунути порушення переважного права ФОП Грудіна А. В., передбаченого пунктом 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, шляхом укладення додаткової угоди, що підтверджує поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 на тих самих умовах до 26.02.2030.
2.2. Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ФОП Грудіна А. В., виходив із того, що позивач реалізував своє переважне право на укладення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. Зокрема, місцевий господарський суд установив, що позивач відповідно до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" 17.01.2025 до закінчення строку дії договору повідомив відповідача про намір укласти договір про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 на новий строк. Водночас, як установив господарський суд першої інстанції, Новосанжарська селищна рада не прийняла рішення про відмову у продовженні строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. Оскільки позивач надіслав відповідачу лист-повідомлення про намір продовжити строк дії договору з проектом додаткової угоди до договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 та продовжує використовувати земельну ділянку за призначенням, а відповідач необґрунтовано відмовив позивачу в поновленні строку дії договору, то господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в позивача виникло право на поновлення строку дії зазначеного договору відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі", яку суд застосував на підставі аналогії закону.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі № 917/487/25 у частині позовних вимог ФОП Грудіна А. В. про зобов'язання Новосанжарської селищної ради усунути порушення переважного права ФОП Грудіна А. В., передбаченого пунктом 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, шляхом укладення додаткової угоди, що підтверджує поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 на тих самих умовах до 26.02.2030. В цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено ФОП Грудіну А. В. у задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі № 917/487/25 залишено без змін.
2.4. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ФОП Грудіна А. В. про визнання договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, виходив із того, що ФОП Грудін А. В. 17.01.2025 звернувся до Новосанжарської селищної ради з листом-повідомленням про намір продовжити строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. В цьому листі позивач посилався на пункт 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 та статтю 33 Закону України "Про оренду землі". Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що ФОП Грудін А. В. до листа-повідомлення від 17.01.2025 про намір продовжити строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 додав проект договору. При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, у матеріалах цієї справи наявні докази направлення листа-повідомлення від 17.01.2025 про намір продовжити строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4.
Однак апеляційний господарський суд установив, що позивач не отримав від Новосанжарської селищної ради відповіді на зазначений лист-повідомлення від 17.01.2025. Тому ФОП Грудін А. В. повторно 19.02.2025 звернувся до Новосанжарської селищної ради з листом-повідомленням про намір продовжити строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, до якого додав лист-повідомлення від 17.01.2025, проект нового договору та інші докази. Проте, як установив апеляційний господарський суд, 25.05.2025 Новосанжарська селищна рада направила позивачу лист-відповідь, у якому зазначила, що відповідно до пункту 6.2 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 дія сервітуту припиняється у випадку закінчення терміну, на який він був установлений. Наведене, як установив суд, стало підставою для відмови в поновленні договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні відомості про порушення позивачем умов договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. При цьому апеляційний господарський суд також урахував, що в договорі про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 є умова про преважне право позивача на поновлення цього договору, а на земельній ділянці, щодо якої укладено договір сервітуту, розташований об'єкт нерухомості ФОП Грудіна А. В. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що ФОП Грудін А. В. законно реалізував передбачене договором про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 переважне право на поновлення цього договору. Натомість Новосанжарська селищна рада не подала заяву про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору та не ухвалила відповідне рішення на сесії. Такі дії Новосанжарської селищної ради, за висновком апеляційного господарського суду, свідчать про те, що відповідач погодився на поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4.
З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд виснував, що спроба відповідача відмовити позивачу в поновленні договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 листом від 25.05.2025 є неналежною формою реалізації волевиявлення, оскільки, по-перше, це було зроблено вже після закінчення строку дії зазначеного договору, а по-друге, в цьому випадку відсутнє відповідне рішення сесії Новосанжарської селищної ради, яка є єдиним органом, уповноваженим вирішувати земельні питання. Тому, за висновком апеляційного господарського суду, відмова Новосанжарської селищної ради у поновленні договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 без проведення переговорів, без надання альтернативних умов і без відповідного рішення сесії ради є зловживанням правом. При цьому апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ФОП Грудіна А. В. про визнання договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, виходив із умов самого договору, в якому наявні умови про переважне право позивача на його поновлення.
Апеляційний господарський суд також зазначив, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією з фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, в тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України. Тому, як зазначив суд, законодавець, задекларувавши в тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, і кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, в тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
За висновком апеляційного господарського суду, в межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити в укладенні договору, повідомивши про наявність належних підстав для цього, зокрема, про рішення більш розумно розпорядитись землею чи вказавши на неналежне виконання сервітуарієм умов договору. Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то, за змістом статті 3 Цивільного кодексу України, орган державної влади чи місцевого самоврядування як власник зобов'язаний провести з сервітуарієм добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей. Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов'язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права сервітуарія. Судовий захист, за висновком апеляційного господарського суду, в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов'язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому власник землі не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці сервітуарія. Водночас і сервітуарій, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження правовідносин, передбаченого законом, у тому числі через судовий захист.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ФОП Грудіна А. В. про зобов'язання Новосанжарської селищної ради усунути порушення переважного права ФОП Грудіна А. В., передбаченого пунктом 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, шляхом укладення додаткової угоди, виходив із того, що такі позовні вимоги хоч і пов'язані з правом на поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, проте за своєю суттю передбачають зобов'язання органу місцевого самоврядування здійснити певні дії як спосіб відновлення права позивача. Однак, як зазначив апеляційний господарський суд, у цій справі позивач уже реалізував інший спосіб судового захисту - визнання договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Водночас апеляційний господарський суд погодився з доводами Новосанжарської селищної ради про те, що господарський суд першої інстанції неправильно застосував частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Проте, як зазначив апеляційний господарський суд, таке неправильне застосування господарським судом першої інстанції частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не вплинуло на правову оцінку спірних правовідносин.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі № 917/487/25, до Верховного Суду звернулася Новосанжарська селищна рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ФОП Грудіна А. В.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Новосанжарська селищна рада зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Новосанжарська селищна рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Новосанжарська селищна рада вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 126-1 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 22.02.2018 у справі № 912/686/17, від 14.09.2021 у справі № 914/1148/19, від 28.09.2020 у справі № 272/440/18.
3.4. Скаржник із посиланням на висновки, викладені в зазначених постановах, наголошує на тому, що відповідач не виявив наміру в поновленні строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. Це, на думку Новосанжарської селищної ради, виключає можливість визнання поновленим договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4.
3.5. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів статті 126-1 Земельного кодексу України стосовно можливості особи, яка користувалася земельною ділянкою на підставі договору про встановлення земельного сервітуту, після закінчення строку дії такого договору реалізувати переважне право на укладення договору на новий строк з урахуванням законодавства щодо строковості договорів та підстав їх припинення у зв'язку із закінченням строку, на який було укладено такий договір. Новосанжарська селищна рада також зазначає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи статті 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, оскільки умова про поновлення договору про встановлення земельного сервітуту може бути включена в такий договір тільки у випадку, коли на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, що належить користувачу на праві власності. Проте, за доводами скаржника, в матеріалах справи відсутні докази набуття позивачем права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, а наявна тимчасова споруда за своїми ознаками не належить до об'єктів нерухомості.
3.6. Крім того, як вважає скаржник, до спірних правовідносин не може бути застосована процедура автоматичного поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 на підставі статті 126-1 Земельного кодексу України без попереднього погодження з власником земельної ділянки комунальної власності всіх істотних умов договору. Новосанжарська селищна рада також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надали оцінки доказам у справі та доводам відповідача.
3.7. 24.12.2025 до Верховного Суду надійшов відзив ФОП Грудіна А. В. на касаційну скаргу Новосанжарської селищної ради. Оскільки ухвалою Верховного Суду від 01.12.2025 був установлений строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 16.12.2024, а відзив сформовано 24.12.2024 в підсистемі "Електронний суд", тобто після закінчення встановленого процесуального строку на його подання, ФОП Грудін А. В. просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Клопотання про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтовано регулярними та тривалими відключеннями електропостачання, що ускладнили своєчасне виконання вимог ухвали Верховного Суду від 01.12.2025. ФОП Грудін А. В. зазначає, що такі обставини мають характер форс-мажорних та непереборних, оскільки вони об'єктивно унеможливили своєчасну підготовку процесуального документа.
3.8. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки відповідно до довідки Верховного Суду про доставку документа в кабінет Електронного суду від 03.12.2025, ухвала Верховного Суду від 01.12.2025 про відкриття касаційного провадження у справі № 917/487/25 доставлена 01.12.2025 в електронний кабінет ФОП Грудіна А. В. За таких обставин позивачу був установлений строк для подання відзиву на касаційну скаргу з дотриманням вимог процесуального законодавства, а ФОП Грудін А. В. у цьому випадку на довів об'єктивної неможливості подати відзив у строк, установлений Верховним Судом. Тому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відзив ФОП Грудіна А. В. на касаційну скаргу Новосанжарської селищної ради має бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням двадцять дев'ятої сесії сьомого скликання Новосанжарської селищної ради від 17.12.2019 № 27/3 ФОП Грудіну А. В. надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки з кадастровим номером 5323455100:30:004:0405 площею 0,0042 га для встановлення земельного сервітуту з метою розміщення тимчасової споруди, провадження підприємницької діяльності та благоустрою прилеглої території у смт Нові Санжари на вул. Незалежності.
4.2. Рішенням тридцять першої сесії сьомого скликання Новосанжарської селищної ради від 25.02.2020 № 39/3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5323455100:30:004:0405 площею 0,0042 га.
4.3. 26.02.2020 між Новосанжарською селищною радою та ФОП Грудіним А. В. укладено договір № 4 про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 5323455100:30:004:0405 площею 0,0042 га для розміщення тимчасової споруди, провадження підприємницької діяльності та благоустрою прилеглої території. Господарські суди зазначили, що цей договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису: 37037307).
4.4. Рішенням тридцять сьомої сесії сьомого скликання Новосанжарської селищної ради від 15.09.2020 № 27 надано дозвіл на розроблення комплексної схеми розміщення торговельного павільйону. На підставі цього рішення Фізична особа - підприємець Минак А. О. розробив схему, а Виконавчий комітет Новосанжарської селищної ради 05.11.2020 видав позивачу паспорт прив'язки торговельного павільйону за адресою: вул. Незалежності, смт Нові Санжари, зі строком дії до 05.11.2025.
4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач на початку 2021 року збудував торговий павільйон, який використовується за призначенням. Оціночна вартість торгового павільйону складає приблизно 900 000,00 грн. Торговий павільйон використовується для підприємницької діяльності, забезпечуючи дохід близько 150 000,00 грн на рік, що є основним джерелом доходу позивача та його сім'ї.
4.6. Рішенням тридцять п'ятої сесії восьмого скликання Новосанжарської селищної ради від 23.06.2020 № 18 вирішено внести зміни до пункту 5.1 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 (нормативна грошова оцінка ділянки станом на 01.01.2021 становить 37 515,66 грн, плата за сервітут - 8 % від оцінки, тобто 3001,25 грн на рік). Усі інші умови договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 залишилися незмінними.
4.7. Господарські суди зазначили, що за змістом пунктів 4.1- 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 земельний сервітут є строковим і наданий на п'ять років (до 26.02.2025); договір набирає чинності з моменту його підписання та підлягає державній реєстрації; після закінчення строку сервітуарій має переважне право на поновлення договору; в цьому разі сервітуарій повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово власника земельної ділянки про намір продовжити його дію.
4.8. Згідно з пунктом 6.2 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 дія сервітуту припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був установлений; рішення суду про скасування земельного сервітуту; за згодою сторін, про що укладається додаткова угода.
4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 17.01.2025 ФОП Грудін А. В. звернувся до Новосанжарської селищної ради з листом-повідомленням про намір продовжити строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, додавши до цього листа-повідомлення проект нового договору.
4.10. ФОП Грудін А. В. повторно 19.02.2025 звернувся до Новосанжарської селищної ради з листом-повідомленням про намір продовжити строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, до якого додав лист-повідомлення від 17.01.2025, проект нового договору та інші докази.
4.11. Відповідач листом від 25.02.2025 № 430/04-08, підписаним селищним головою Супруном Г. І., повідомив ФОП Грудіна А. В. про відмову в поновленні строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 без зазначення правових чи фактичних підстав для такого рішення.
4.12. Крім того, як установили господарські суди, після закінчення строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 (26.02.2025) позивач продовжив користуватися земельною ділянкою, оскільки торговий павільйон залишився на цій земельній ділянці, а паспорт прив'язки діє до 05.11.2025.
4.13. Позивач, вважаючи порушеним своє право на поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, звернувся до Господарського суду Полтавської області із цим позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
5.2. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Новосанжарської селищної ради належить закрити з огляду на таке.
5.4. Предметом позову в цій справі з урахуванням заяви про подання уточненої позовної заяви є вимоги ФОП Грудіна А. В. до Новосанжарської селищної ради про визнання поновленим договору про встановлення земельного сервітуту, зобов'язання вчинити дії.
5.5. Позовні вимоги ФОП Грудіна А. В. обґрунтовані тим, що 26.02.2020 між позивачем та відповідачем було укладено договір про встановлення земельного сервітуту № 4 строком на п'ять років. При цьому позивач зазначав, що він виконав усі необхідні умови для поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. За доводами позивача, він не порушував умови договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, сплачував плату за встановлення земельного сервітуту, вчасно 17.01.2025 (за сорок днів) та 19.02.2025 повідомив відповідача про намір поновити договір про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 та додав до таких повідомлень проект договору. Крім того, як зазначав ФОП Грудін А. В., він після 26.02.2025 продовжив користуватися земельною ділянкою, а відповідач натомість не прийняв відповідного рішення до 26.03.2025. Водночас позивач зазначав, що відповідач листом від 25.02.2025 № 430/04-08 повідомив ФОП Грудіна А. В. про відмову в поновленні строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 без зазначення правових чи фактичних підстав для такого рішення. При цьому позивач наголошував на тому, що питання регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції селищної ради та вирішується виключно на її пленарних засіданнях. Проте, як зазначав ФОП Грудін А. В., лист відповідача від 25.02.2025 № 430/04-08 про відмову в поновленні строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 підписаний особисто селищним головою Супруном Г. І. без розгляду цього питання на сесії Новосанжарської селищної ради.
5.6. Верховний Суд зазначає, що правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю правовою природою регулюються приписами земельного та цивільного законодавства.
5.7. Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
5.8. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 Цивільного кодексу України).
5.9. За змістом статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
5.10. Згідно зі статтею 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
5.11. Відповідно до частини 1 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (частини 2- 4 статті 98 Земельного кодексу України).
5.12. За змістом статті 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, таких земельних сервітутів: право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; інші земельні сервітути.
5.13. Статтею 100 Земельного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
5.14. Отже, зазначені приписи законодавства, крім іншого, встановлюють коло осіб, між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини (суб'єктний склад сервітутних відносин), та умови їх виникнення, без обмеження щодо того, хто має право ініціювання встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку виникнення спору із цього питання. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 909/459/24, від 06.08.2025 у справі № 907/407/24, від 02.07.2025 у справі № 914/972/24, від 21.08.2025 у справі № 909/460/24.
5.15. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи стосовно обмеженого користування чужим майном. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 909/459/24, від 06.08.2025 у справі № 907/407/24, від 02.07.2025 у справі № 914/972/24, від 21.08.2025 у справі № 909/460/24, від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц.
5.16. Господарський суд першої інстанції, розглянувши справу № 917/487/25 по суті позовних вимог, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ФОП Грудіна А. В.
5.17. Апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, частково не погодився з висновками місцевого господарського суду. Тому апеляційний господарський суд скасував рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ФОП Грудіна А. В. про зобов'язання Новосанжарської селищної ради усунути порушення переважного права ФОП Грудіна А. В., передбаченого пунктом 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, шляхом укладення додаткової угоди.
Водночас апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ФОП Грудіна А. В. щодо визнання договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Тому апеляційний господарський суд виснував про необхідність залишення без змін рішення господарського суду першої інстанції в цій частині.
5.18. Новосанжарська селищна рада не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулася з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі.
5.19. При цьому зміст касаційної скарги Новосанжарської селищної ради свідчить про відсутність у ній доводів щодо незгоди з висновками апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог ФОП Грудіна А. В. щодо зобов'язання Новосанжарської селищної ради усунути порушення переважного права ФОП Грудіна А. В., передбаченого пунктом 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, шляхом укладення додаткової угоди. Тому колегія суддів переглядає в касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги Новосанжарської селищної ради, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
5.20. Новосанжарська селищна рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.21. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.22. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 126-1 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 22.02.2018 у справі № 912/686/17, від 14.09.2021 у справі № 914/1148/19, від 28.09.2020 у справі № 272/440/18.
5.23. Скаржник із посиланням на висновки, викладені в зазначених постановах, наголошує на тому, що відповідач не виявив наміру в поновленні строку дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. Це, на думку Новосанжарської селищної ради, виключає можливість визнання поновленим договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4.
5.24. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та в постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права в подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли в подібних правовідносинах.
5.25. Верховний Суд також зазначає, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Подібний висновок викладений у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.26. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
5.27. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 904/2319/22, від 04.02.2025 у справі № 910/5578/24, від 15.01.2025 у справі № 906/63/24.
5.28. Верховний Суд, проаналізувавши правовідносини в цій справі № 917/487/25 та у справах № 143/591/20, № 912/686/17, № 914/1148/19, № 272/440/18, на які посилається скаржник, установив їх неподібність, оскільки у справах, на неврахування висновків у яких посилається Новосанжарська селищна рада, Верховний Суд аналізував та застосовував положення Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній до 16.01.2020.
5.29. Водночас колегія суддів ураховує, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а положення підпункту 4 пункту 1 цього Закону з урахуванням розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" - з 16.07.2020), яким главу 19 "Набуття права на землю громадянами та юридичними особами" Земельного кодексу України доповнено статтею 126-1.
5.30. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 126-1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів. Умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.
Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.
5.31. Водночас, як установив апеляційний господарський суд, відповідно до пункту 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 після закінчення строку сервітуарій має переважне право на поновлення договору. У цьому разі сервітуарій повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово власника земельної ділянки про намір продовжити його дію.
5.32. Крім того, як установив апеляційний господарський суд, ФОП Грудін А. В. на виконання умов договору 17.01.2025 звернувся до Новосанжарської селищної ради з листом-повідомленням про намір продовжити строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. В цьому листі позивач посилався на пункт 4.3 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4. Однак апеляційний господарський суд установив, що позивач не отримав від Новосанжарської селищної ради відповіді на зазначений лист-повідомлення від 17.01.2025. Тому ФОП Грудін А. В. повторно 19.02.2025 звернувся до Новосанжарської селищної ради з листом-повідомленням про намір продовжити строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, до якого додав лист-повідомлення від 17.01.2025, проект нового договору та інші докази. Проте, як установив апеляційний господарський суд, 25.05.2025 Новосанжарська селищна рада направила позивачу лист-відповідь, у якому зазначила, що відповідно до пункту 6.2 договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 дія сервітуту припиняється у випадку закінчення терміну, на який він був установлений.
5.33. Апеляційний господарський суд також установив, що Новосанжарська селищна рада не подала заяву про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору та не ухвалила відповідне рішення на сесії. Такі дії Новосанжарської селищної ради, за висновком апеляційного господарського суду, свідчать про те, що відповідач погодився на поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4.
5.34. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд виснував, що спроба відповідача відмовити позивачу в поновленні договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 листом від 25.05.2025 є неналежною формою реалізації волевиявлення, оскільки, по-перше, це було зроблено вже після закінчення строку дії зазначеного договору, а по-друге, в цьому випадку відсутнє відповідне рішення сесії Новосанжарської селищної ради, яка є єдиним органом, уповноваженим вирішувати земельні питання. Тому, за висновком апеляційного господарського суду, відмова Новосанжарської селищної ради у поновленні договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 без проведення переговорів, без надання альтернативних умов і без відповідного рішення сесії ради є зловживанням правом. При цьому апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ФОП Грудіна А. В. про визнання договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, враховував умови самого договору, в якому наявні умови про переважне право позивача на його поновлення, та зміст статті 126-1 Земельного кодексу України.
5.35. Водночас у справах № 143/591/20 (за позовом про переведення прав та обов'язків орендаря), № 912/686/17 (за позовом про визнання поновленим договору оренди землі), № 914/1148/19 (за позовом про визнання незаконним та скасування рішень сільської ради, визнання договору оренди землі поновленим), № 272/440/18 (за позовом про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі), на які посилається Новосанжарська селищна рада, Верховний Суд не застосовував статтю 126-1 Земельного кодексу України, оскільки приписи цієї статті не підлягали застосуванню у справах № 143/591/20, № 912/686/17, № 914/1148/19, № 272/440/18.
5.36. Отже, спірні правовідносини у справі № 917/487/25, що розглядається, з огляду на їх зміст та матеріально-правове регулювання є неподібними із правовідносинами у справах № 143/591/20, № 912/686/17, № 914/1148/19, № 272/440/18, на які посилається скаржник.
5.37. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.38. Скаржник, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів статті 126-1 Земельного кодексу України стосовно можливості особи, яка користувалася земельною ділянкою на підставі договору про встановлення земельного сервітуту, після закінчення строку дії такого договору реалізувати переважне право на укладення договору на новий строк з урахуванням законодавства щодо строковості договорів та підстав їх припинення у зв'язку із закінченням строку, на який було укладено такий договір.
5.39. Новосанжарська селищна рада також зазначає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи статті 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, оскільки умова про поновлення договору про встановлення земельного сервітуту може бути включена в такий договір тільки у випадку, коли на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, що належить користувачу на праві власності. Проте, за доводами скаржника, в матеріалах справи відсутні докази набуття позивачем права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, а наявна тимчасова споруда за своїми ознаками не належить до об'єктів нерухомості.
5.40. Крім того, як вважає скаржник, до спірних правовідносин не може бути застосована процедура автоматичного поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 на підставі статті 126-1 Земельного кодексу України без попереднього погодження із власником земельної ділянки комунальної власності всіх істотних умов договору.
5.41. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.42. Зміст цієї норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питання застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.43. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 25.02.2025 у справі № 903/622/24, від 04.02.2025 у справі № 909/996/22.
5.44. Крім того, в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23, від 19.03.2024 у справі № 910/6141/22, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22.
5.45. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 126-1 Земельного кодексу України, зазначає, що стаття 126-1 Земельного кодексу України є спеціальною нормою, яка встановлює механізм поновлення строкових речових прав на землю.
5.46. Водночас колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 викладено висновки щодо застосування статті 126-1 Земельного кодексу України. При цьому, як зазначив Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності в цій постанові, набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 Земельного кодексу України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не подала до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору).
5.47. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що до спірних правовідносин не може бути застосована процедура автоматичного поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 на підставі статті 126-1 Земельного кодексу України без попереднього погодження із власником земельної ділянки комунальної власності всіх істотних умов договору.
5.48. Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності в постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінив редакцію статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Поновлення ж договору (частина 6 попередньої редакції статті 33 Закону України "Про оренду землі") тепер регулюється статтею 126-1 Земельного кодексу України.
5.49. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності в постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 також зазначив, що згідно із частиною 2 статті 126-1 Земельного кодексу України в разі якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.
5.50. Відповідно до частини 1 статті 126-1 Земельного кодексу України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.
5.51. Як зазначив Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності в постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 Земельного кодексу України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).
5.52. З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності в постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 виснував про те, що зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться в абзаці 4 розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" базується саме на положеннях стаття 126-1 Земельного кодексу України, що пов'язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю в цьому договорі обов'язкової умови про його поновлення. В разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.
5.53. Оскільки Верховний Суд вже висловлював правові висновки щодо застосування статті 126-1 Земельного кодексу України, а оскаржувані судові рішення з урахуванням установлених обставин справи таким висновкам не суперечать, то посилання скаржника на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованим.
5.54. При цьому колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи статті 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договору про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4, оскільки, як зазначає скаржник, умова про поновлення договору про встановлення земельного сервітуту може бути включена в такий договір тільки у випадку, коли на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, що належить користувачу на праві власності. Колегія суддів зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач на початку 2021 року збудував торговий павільйон, який використовує за призначенням, а в договорі про встановлення земельного сервітуту від 26.02.2020 № 4 є умова про переважне право сервітуарія на поновлення цього договору.
5.55. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.
5.56. Верховний Суд також не може взяти до уваги доводи Новосанжарської селищної ради про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статті 236 Господарського процесуального кодексу України та не надали оцінки доказам у справі та доводам відповідача, оскільки в цьому випадку Верховний Суд не встановив порушення господарськими судами приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
5.57. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
5.58. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.59. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
5.60. Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.61. Зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.62. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Новосанжарської селищної ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі № 917/487/25, оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі № 917/487/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак