21 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/5643/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Сільгосп-Маркет"
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 та
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025
у справі за позовом Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області
до 1) Фермерського господарства "Сільгосп-Маркет", 2) Державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області Перчеклія Олександра Юрійовича, 3) Долинської сільської ради Подільського району Одеської області
про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до іншого речового права оренди землі,
Ширяївська селищна рада Березівського району Одеської області (далі - позивач, Селищна рада) звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства "Сільгосп-Маркет" (далі - відповідач, скаржник, ФГ "Сільгосп-Маркет"), державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області Перчеклія Олександра Юрійовича та Долинської сільської ради Подільського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області Перчеклія Олександра Юрійовича з індексним номером 69354580 від 19.09.2023 про державну реєстрацію змін до іншого речового права 14.09.2023 - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5125484700:01:001:0500 площею 45,3420 га за ФГ "Сільгосп-Маркет", яким в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно строк дії 7 років змінено на дату укладення договору. Дата державної реєстрації: 02.09.2023, Строк: 7 р., Дата закінчення дії: 02.09.2030, з правом пролонгації.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що є власником земельної ділянки площею 45,3420 га з кадастровим номером 5125484700:01:001:0500, яка перебувала в оренді ФГ "Сільгосп-Маркет" за договором від 02.09.2016 № 160 (далі - договір оренди) строком до 02.09.2023, а оскільки відповідач не повідомив про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди, Селищна рада направила листи-повідомлення про припинення оренди та 25.08.2023 прийняла рішення про її припинення. Водночас ФГ "Сільгосп-Маркет" продовжив використовувати земельну ділянку після 02.09.2023, що підтверджено актом обстеження від 29.09.2023.
У подальшому Селищна рада звернулася для реєстрації припинення договору, але отримала усну відмову у зв'язку з тим, що 14.09.2023 державний реєстратор Перчеклій Олександр Юрійович вже вніс зміни щодо поновлення договору оренди до 02.09.2030. Підставою для реєстрації став лист-повідомлення ФГ "Сільгосп-Маркет" від 14.07.2023 № 14/07, який Селищна рада не отримувала, та про який дізналася лише з інформаційної довідки і підтвердила запитами до поштових установ. Інші документи, зокрема, додаткові угоди, державному реєстратору не подавалися.
Позивач вважає, що державний реєстратор порушив вимоги законодавства, не перевірив факт отримання листа, не витребував додаткову угоду та фактично поновив договір без правової підстави, чим порушив права власника землі. На думку Селищної ради ФГ "Сільгосп-Маркет" не дотримався встановленої договором оренди та статтею 33 Закону України "Про оренду землі" процедури, тому реєстраційні дії від 19.09.2023 (індексний № 69354580) є незаконними та підлягають скасуванню.
Господарський суд Одеської області рішенням від 18.06.2025, залишеним без змін Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 11.12.2025, позовні вимоги задовольнив.
Суд першої інстанції врахував преюдиційні обставини, встановлені у справі № 916/1447/24, у якій суди скасували рішення сесії Селищної ради від 25.08.2023 № 1826-VII (про припинення договору оренди № 160), а вимогу про визнання укладеною додаткової угоди від 14.07.2023 відхилили, та вказав, що відповідач не довів належного повідомлення Селищної ради про намір поновити договір (обов'язок орендаря за статтею 33 Закону "Про оренду землі").
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про порушення державним реєстратором Перчеклієм Олександром Юрійовичем положень статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", приписів пунктів 40, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, з огляду на те, що він неправильно встановив відповідність заявлених прав щодо внесення змін до речового права про поновлення договору оренди на новий строк і поданого документа - листа-повідомлення від 14.07.2023 № 14/07 року, а також неправильно встановив факт виконання умов правочину, з яким Закон України "Про оренду землі" (статті 33 у редакції до 16.07.2020) пов'язує можливість виникнення, зміни, припинення речового права.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що з урахуванням встановлених обставин цієї справи, ефективним способом захисту та таким, що забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача у зв'язку зі здійсненням державним реєстратором реєстраційних дій без достатньої правової підстави з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (за відсутності договору), є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки).
ФГ "Сільгосп-Маркет" через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права і застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, що є підставою для касаційного оскарження у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідач вважає, що ухвалюючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення чинного законодавства про спосіб захисту прав позивача, а тому не застосували і не врахували відповідні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у вказаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, ФГ "Сільгосп-Маркет" вважає, що позивач обрав неправильний спосіб захисту і суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 26 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновків Верховного Суду про пріоритетність речово-правових способів захисту (статті 387, 396 Цивільного кодексу України).
На думку скаржника, суди, розглядаючи справу, не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
ФГ "Сільгосп-Маркет" серед іншого вказує на сформовану судову практику щодо того, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Водночас у касаційній скарзі скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та зазначає, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем.
Згідно із частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зазначає таке.
У вказаній справі предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до іншого речового права оренди землі, а між сторонами виникли правовідносини щодо оренди земельної ділянки, власником якої є Селищна рада.
Згідно із статтею третьою Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди землі є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (стаття 4 Закону України "Про оренду землі").
Скаржник зазначає, що належним способом захисту орендодавця - Селищної ради, у цій справі є пред'явлення віндикаційного позову.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов є речовим позовом, який належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19.
Тобто, предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) із чужого незаконного володіння.
Тому дійсно, Верховний Суд сформував послідовну правову позицію щодо речово-правового способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення віндикаційного позову, однак між сторонами у цій справі наявний спір у зобов'язальних (договірних) правовідносинах, до яких речово-правові способи захисту не застосовуються (правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, у пунктах 108-110 постанови від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), у постанові від 02.07.2025 у справі № 902/122/24).
З огляду на вказане спірні правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах є неподібними (з урахуванням правового висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 щодо порівняння правовідносин і їх оцінки на предмет подібності).
У пунктах 7.6- 7.8 Рішення Конституційного Суду України від 22.11.2023 у справі № 10-р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд з прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та вирішенні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі (Цивільному процесуальному кодексі України) підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою вирішення Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував належним чином підстав для оскарження судових рішень, навів приклади висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у неподібних правовідносинах, а доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до питання щодо оцінки судами попередніх інстанцій доказів у справі та спонукання Верховного Суду переоцінити докази, надати перевагу одним доказам над іншими, що суперечить приписам статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 292 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, зокрема, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи викладене вище, касаційна скарга ФГ "Сільгосп-Маркет" вважається неподаною і повертається скаржнику.
Керуючись статтями 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Повернути касаційну скаргу Фермерського господарства "Сільгосп-Маркет" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі № 916/5643/23 скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський