19 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13308/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Васильченко Т.В.)
від 28.10.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.)
від 17.12.2025
у справі № 910/13308/24
за позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України та Полтавської обласної державної (військової) адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат Миргородський"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Акціонерне товариство "Українська залізниця"
про стягнення 446 467, 72 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва 28.10.2025 у справі №910/13308/24 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва 28.10.2025 у справі №910/13308/24 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва 28.10.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі №910/13308/24, Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало касаційну скаргу на зазначені судові рішення.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 446 467,72 грн, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Розглянувши наведені аргументи, що викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі, оскільки доводи скаржника та аналіз судових рішень, з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності, не дають підстав для висновку про те, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Разом з тим, доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Суд зазначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відхилено доводи касаційної скарги про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, то суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва 28.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі №910/13308/24, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -
1. Відмовити Акціонерному товариству "Українська залізниця" у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва 28.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі №910/13308/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко