13 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/2542/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача (прокуратури) - Кравчук О. А. (за посвідченням),
відповідача-1 - Поліщук О. С. (у порядку самопредставництва),
відповідача-2 - Медвідь Ю. О. (адвокат), Попова Д. І. (адвокат),
відповідача-3 - не з'явилися,
третьої особи - не з'явилися,
розглянув касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" на рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2025 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 у справі
за позовом керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави
до: 1) Львівської міської ради,
2) Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап",
3) Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,
про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації прав, припинення речового права.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 19.08.2021 керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова (далі - Прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову від 25.03.2022) до Львівської міської ради (далі - Львівська міськрада, Міськрада, відповідач-1), Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (далі - ОК "ГБК "Пікап", Кооператив, відповідач-2) і Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області (далі - Рясне-Руська сільрада, Сільрада, відповідач-3) про:
1) визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільради від 19.05.2020 № 3698 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок" (далі - рішення Рясне-Руської сільради від 19.05.2020, рішення № 3698);
2) визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020 № 4825 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки" (далі - рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020, рішення № 4825);
3) скасування державної реєстрації права власності ОК "ГБК "Пікап" (ідентифікаційний код 43815360) на земельну ділянку площею 3,2914 га, кадастровий номер 4610136300:06:012:0011, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2095867246101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39297206 (далі - спірна земельна ділянка);
4) припинення речового права - права приватної власності Кооперативу на спірну земельну ділянку, посилаючись на положення статей 20, 41, 43, 83, 84, 121, 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 16, 21, 317, 328, 391, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 7, 9, 52, 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 2, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 10, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що:
1) спірна земельна ділянка розташована в межах об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" та належить до земель природно-заповідного фонду, які не можуть передаватися в приватну власність, зокрема для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу);
2) передача Сільрадою спірної земельної ділянки (площею 3,2914 га) у власність ОК "ГБК "Пікап", членами якого є лише 3 особи, суперечить меті створення Кооперативу та порядку його діяльності, позаяк згідно з чинним земельним законодавством норма безоплатної приватизації землі на 1 особу для будівництва індивідуальних гаражів становить не більше 0,01 га;
3) рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020 прийнято всупереч вимогам статті 41 ЗК України (для гаражного будівництва земельні ділянки можуть надаватися лише з категорії земель житлової та громадської забудови, а не з категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) та частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (відсутній план зонування та детальний план території), а відповідача-2 створено не лише з метою здійснення гаражного будівництва, а й з метою отримання прибутку.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.11.2021 (суддя Щигельська О. І.) закрито провадження у справі в частині вимог до відповідача-3 у зв'язку із внесенням 19.10.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення Рясне-Руської сільради як юридичної особи в результаті її реорганізації шляхом приєднання до Львівської міськради як правонаступника.
4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.03.2025 (суддя Матвіїв Р. І.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 (головуючий - Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желіка М. Б.), позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020 і скасовано державну реєстрацію права власності ОК "ГБК "Пікап" на спірну земельну ділянку. У задоволенні позову в частині вимоги про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільради від 19.05.2020 відмовлено. Закрито провадження у справі в частині вимоги про припинення речового права - права приватної власності Кооперативу на спірну земельну ділянку.
5. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 20, 41, 43, 80, 83, 122, 134, 152, 155 ЗК України, статей 16, 21, 391, 393 ЦК України, статей 3, 7, 26, 52, 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статті 2 Закону України "Про кооперацію", статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 4, 5, 14, 46, 53, 75, 86, 98, 104, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:
1) спірна земельна ділянка частково (площею 3,2420 га) накладається на земельну ділянку ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" (факт накладення підтверджується висновками судової земельно-технічної експертизи від 02.07.2021 № 41 і від 01.02.2022 № 1076/1408-1467/21-22 (далі - експертні висновки № 41 і № 1076/1408-1467/21-22 відповідно)) , який (заказник) створено згідно з рішенням Львівської обласної ради від 29.10.2019 № 907 "Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", законність якого (рішення від 29.10.2019 № 907) підтверджено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.03.2025 у справі № 380/23540/21, тоді як нормою частини 4 статті 83 ЗК України заборонено передачу в приватну власність земель комунальної власності під об'єктами природно-заповідного фонду, а доказів щодо зміни цільового призначення земельних ділянок за проєктами землеустрою щодо їх відведення матеріали справи не містять, що свідчить про порушення прав територіальної громади м. Львова та наявність підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020;
2) частиною 2 статті 134 ЗК України не передбачено можливості безоплатної передачі на неконкурентних засадах земельних ділянок із земель запасу за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам, обслуговуючому кооперативу для будівництва та обслуговування гаражів;
3) матеріали справи не містять доказів щодо існування належним чином затвердженої містобудівної документації, яка би підтверджувала факт планування забудови спірної земельної ділянки гаражами, а нормами глави 13 ЗК України (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) не передбачено можливості безоплатної передачі земельних ділянок зазначеної категорії гаражно-будівельним кооперативам для гаражного будівництва;
4) відповідно до розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 (чинним на час виникнення спірних правовідносин), для будівництва індивідуальних гаражів і колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до категорії земель житлової та громадської забудови, проте рішенням № 4825 відповідачу-2 надано земельну ділянку, яку віднесено до іншої категорії земель (промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення);
5) із аналізу положень статуту ОК "ГБК "Пікап" убачається, що членами Кооперативу на момент безоплатного надання йому у власність земельної ділянки площею 3,2914 га були 3 фізичні особи, однак матеріали справи не містять та відповідачем-2 не надано доказів на підтвердження необхідності виділення земельної ділянки такої площі для задоволення потреб трьох фізичних осіб та обґрунтування наявності хоча б якоїсь мети, для задоволення якої Кооперативу є необхідною земельна ділянка площею 3,2914 га (схожий висновок про те, що сама лише наявність у юридичної особи статусу гаражно-будівельного кооперативу не є визначальною умовою для безоплатної передачі йому у власність на підставі статті 41 ЗК України земельної ділянки довільного розміру викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 906/260/21);
6) позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку є похідною та підлягає задоволенню з огляду на положення частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
7) оскаржуване Прокурором у цілому рішення Рясне-Руської сільради від 19.05.2020, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, не стосується прав та обов'язків учасників цієї справи і спору щодо передачі речових прав на спірну земельну ділянку, а оскільки Прокурор не доводить як допущення Сільрадою певних порушень законодавства при прийнятті зазначеного рішення, так і порушення ним прав територіальної громади, то позовні вимоги в цій частині є безпідставними;
8) заявлений Прокурором позов про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким відчужено земельну ділянку, та про скасування державної реєстрації речового права щодо незаконно відчуженої земельної ділянки переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства, а тому як негаторний позов є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави, оскільки зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб, позаяк такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані (схожий висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц).
При цьому суд першої інстанції, звернувши увагу на викладення законодавцем норм частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції (чинній із 22.07.2023), прийняв відмову Прокурора від позову в частині вимоги про припинення речового права - права приватної власності Кооперативу на спірну земельну ділянку, оформлену заявою від 03.01.2025 (вх. № 39/25), та закрив провадження у справі в цій частині позову.
Водночас, відхиляючи доводи відповідача-2 про незавершеність створення заказника та невизначеність його меж, апеляційний суд послався на викладені в постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 і від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16 висновки про те, що незавершеність технічної процедури встановлення меж національного природного парку як об'єкта природно-заповідного фонду (неоформлення земельної ділянки за Національним природним парком "Голосіївський") не змінює цільового призначення зазначеної земельної ділянки як земель природно-заповідного фонду, позаяк згідно з імперативними положеннями частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Разом з тим суд апеляційної інстанції, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладені в постановах від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 і від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, зазначив про належне обґрунтування Прокурором як самостійним позивачем підстав представництва інтересів держави при зверненні з цим позовом, оскільки органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є саме Львівська міськрада, яка може бути лише відповідачем, зважаючи на прийняття нею рішення всупереч закону та інтересам держави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ОК "ГБК "Пікап" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень частини 3 статті 46 ГПК України (у контексті недопустимості одночасної зміни предмета і підстав позову), викладеного в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2021 у справі № 520/11672/19 та в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 990/64/22, внаслідок чого апеляційний суд не взяв до уваги доводи відповідача-2 про розгляд судом у межах існуючого провадження фактично нового позову після доповнення підстав позову в частині визнання недійсними актів органу місцевого самоврядування та відмови Прокурора від майнової вимоги;
2) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах (у контексті наділення органів Держгеокадастру України повноваженнями здійснювати функції держави в земельних правовідносинах, зокрема звертатися до суду з позовами про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій (в тому числі земель несільськогосподарського призначення) і форм власності), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 19.08.2020 у справі № 923/787/18, від 25.08.2020 у справі № 910/12285/18, від 26.10.2021 у справі № 906/260/21, внаслідок чого апеляційний суд безпідставно констатував відсутність компетентного органу в спірних правовідносинах;
3) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статті 41 ЗК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що: а) зазначеною статтею передбачено виняткову можливість безоплатного набуття гаражно-будівельними кооперативами земельних ділянок у власність, тобто таке передання повинно бути зумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, та конкретного предмета (напрямку) його діяльності; б) зі змісту норми статті 41 ЗК України не вбачається обмежень щодо категорії землі, яку може бути передано у власність або надано в оренду, зокрема гаражно-будівельним кооперативам для гаражного будівництва за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17 та від 17.12.2024 у справі № 914/33/24 відповідно, внаслідок чого апеляційний суд безпідставно ототожнив гаражне будівництво виключно із землями житлової та громадської забудови;
4) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування принципу "належного урядування" в подібних правовідносинах (у контексті того, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2019 у справі № 2а-2604/06, внаслідок чого суди поклали правові наслідки можливих порушень органу місцевого самоврядування на Кооператив як добросовісного набувача;
5) суди не врахували висновку щодо застосування положень статей 13, 16 ЦК України та статті 152 ЗК України в подібних правовідносинах (в контексті того, що в разі накладення земельних ділянок на смугу відведення залізниці належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить позивачу та накладається на земельну ділянку, що перебуває у власності відповідача), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (пункти 119- 121, 125, 126) та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2025 у cправі № 927/6/24, внаслідок чого суди фактично витребували більшу площу земельної ділянки, ніж та її частина (3,2420 га), яка згідно з експертними висновками накладається на межі ландшафтного заказника;
6) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норми частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в подібних правовідносинах (в контексті необхідності встановлення меж території об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення в натурі (на місцевості)), викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2025 у справі № 340/3096/23.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
8. Львівська міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Львівська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Третя особа не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОК "ГБК "Пікап" на рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2025 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 у справі № 914/2542/21 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 13.01.2026.
17.12.2025 Львівська обласна прокуратура звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із клопотанням про закриття касаційного провадження в справі № 914/2542/21, посилаючись на неподібність правовідносин у цій справі та в зазначених скаржником справах.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. Ухвалою Львівської міськради від 16.11.2017 № 2588 затверджено меморандум про порозуміння між Міськрадою та Рясне-Руською сільрадою від 03.11.2017, метою якого є вирішення багаторічного конфлікту між містом і селом, спричиненого непорозумінням у частині погодження меж міста і села від 1988 року.
11. 14.02.2019 Львівська міськрада прийняла ухвалу № 4697 "Про надання згоди на створення об'єкта природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", якою Міськрада надала свою згоду на створення об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" на території Львівської міськради, а саме площею 58,8 га за рахунок земель міста Львова, що не надані у власність або користування.
Прийняттю зазначеного рішення передували клопотання мешканців міста Львова про необхідність створення ландшафтного заказника від 21.12.2016, лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 29.12.2016, ухвала Міськради про підтримку петиції про необхідність створення ландшафтного заказника від 23.03.2017, лист Департаменту містобудування від 21.03.2019 з клопотанням про підготовку та винесення на розгляд сесії Львівської обласної ради проєкту рішення про створення об'єкта природно-заповідного фонду, затверджений звіт про виконання послуг щодо проєкту створення об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника "Торфовище Білогорща" за договором від 09.06.2017, укладеним із Департаментом містобудування Львівської міської ради, лист Інституту екології Карпат Національної академії наук України про коригування проєкту створення об'єкта - заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" від 01.10.2018.
12. Ухвалою Львівської міськради від 14.02.2019 № 4647 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209 га (території, які межують із Рясне-Руською сільрадою), включно з ділянкою № 15 площею 91,1650 га, кадастровий номер 4610136300:06:012:0003, (16.00 землі запасу) за рахунок земель запасу промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункт 1.13).
Згідно з пунктом 2 зазначеної ухвали доручено Міськраді зареєструвати речове право на земельні ділянки, передати ці ділянки комунальної власності до земель державної власності, підписати акт приймання передачі із Львівською обласною державною адміністрацією (далі - Львівська ОДА), якій рекомендовано розглянути питання прийняття у державну власність цих земельних ділянок з подальшою передачею у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільради.
На виконання вказаної ухвали 25.09.2019 Львівський міський голова і голова Львівської ОДА підписали акт передачі приймання земельних ділянок з комунальної власності територіальної громади м. Львова до державної власності.
13. Рішенням Зимноводівської сільської ради від 28.05.2019 № 260 погоджено створення об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" на території Зимноводівської сільської ради, а саме площею 33,2 га за рахунок земель запасу, що не передані у власність або користування.
14. Згідно з пунктами 1-4 рішення Львівської обласної ради від 29.10.2019 № 907 "Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" передбачено з метою збереження унікальних торфово-болотних комплексів на Головному європейському вододілі з найглибшим у регіоні заляганням покладів торфу, унікальних фітоценозів рідкісних та зникаючих видів місцевої флори, а також підтримання біорізноманіття регіону, оголосити ландшафтний заказник місцевого значення "Торфовище Білогорща" орієнтовною площею 92 га (без вилучення в землевласника/землекористувача), зокрема на території Львівської міськради площею 58,8 га, за рахунок земель м. Львова і Зимноводівської сільської ради площею 33,2 га за рахунок земель запасу. Міськраді і Зимноводівській сільській раді винести в натуру (на місцевість) межі ландшафтного заказника та позначити його державними знаками встановленого взірця. Департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА передати під охорону з оформленням охоронних зобов'язань ландшафтний заказник Львівській міськраді та Зимноводівській сільській раді. Забезпечити охорону та збереження ландшафтного заказника місцевого значення.
15. Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 19.12.2019 за Рясне-Руською сільрадою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 91,165 га, кадастровий номер 4610136300:06:012:0003, яка належить до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з цільовим призначенням 16.00 землі запасу. Зазначену земельну ділянку передано до земель комунальної власності Сільради згідно з розпорядженням Львівської ОДА від 15.12.2019 № 1483/0/5-19, а 03.06.2020 право комунальної власності на неї погашено з підстав поділу об'єкта.
До цього власниками вказаної земельної ділянки були Львівська міськрада (19.03.2019) і Львівська ОДА (29.11.2019).
16. Рішенням Рясне-Руської сільради від 03.01.2020 № 3432 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання щодо восьми земельних ділянок, у тому числі стосовно ділянки, кадастровий номер 4610136300:06:012:0003, яку дозволено поділити на 13 земельних ділянок.
Рішенням Рясне-Руської сільради від 19.05.2020 передбачено:
- затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 91,165 га на 13 земельних ділянок, серед яких спірна земельна ділянка (№ 10, площею 3,2914 га) (пункт 1);
- зареєструвати за Сільрадою право комунальної власності на 13 земельних ділянок (пункт 2);
- надати дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою для зміни цільового призначення земельних ділянок №№ 1- 10 з КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 01.05 для індивідуального садівництва (пункт 3);
- змінити функцію використання земель у межах категорії (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на земельні ділянки №№ 11-13 з КВЦПЗ 16.00 землі запасу на КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу (пункт 4).
17. 20.05.2020 відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області зареєстровано спірну земельну ділянку (площею 3,2914 га) з цільовим призначенням 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
У 2020 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Галгеокадастр" складено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок №№ 1- 13, у тому числі спірної земельної ділянки, зокрема складено перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути стосовно ділянки № 10 площею 3,2914 га та відображено код обмеження 03 - санітарно-захисна зона навколо об'єкта.
18. Рішенням Рясне-Руської сільради від 05.11.2020 № 4602 відмовлено в погодженні Положення "Про ландшафтний заказник місцевого значення "Торговище Білогорща" на території Сільради та в прийнятті охоронного зобов'язання стосовно заказника площею 58,8 га.
19. 12.11.2020 Рясне-Руська сільрада прийняла рішення № 4825, згідно з яким:
1) передала ОК "ГБК "Пікап" спірну земельну ділянку (територія, що межує з Рясне-Руською сільрадою) у власність для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам;
2) зобов'язала Кооператив забезпечити: виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та зареєструвати їх відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; цілодобовий доступ до існуючих на території ділянки інженерних мереж для їх ремонту та обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових інженерних мереж.
20.11.2020 на підставі рішення № 4825 зареєстровано за ОК "ГБК "Пікап" право приватної власності на спірну земельну ділянку, яка раніше перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільради.
20. Відповідно до ухвали Львівської міськради від 29.12.2020 № 6 "Про функціонування Львівської міської територіальної громади" визначено Львівську міську територіальну громаду правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, територія яких включена до території Львівської міської територіальної громади, а саме Брюховицької, Винниківської, Рудненської, Грибовицької (Жовківський район), Грядівської (Жовківський район), Дублянської міської ради (Жовківський район), Зашківської (Жовківський район), Малехівської (Жовківський район), Лисиничівської (Пустомитівський район), Рясне-Руської (Яворівський район) відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Згідно з ухвалою Львівської міськради від 29.12.2020 № 7 "Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради" припинено шляхом приєднання до Львівської міськради Рясне-Руську сільраду (код ЄДРПОУ 04373138). Міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків місцевих рад, зазначених у пункті 1 цієї ухвали, в тому числі Рясне Руської сільради - з 29.11.2020.
Ухвалою від 20.05.2021 Львівська міськрада затвердила передавальний акт Рясне-Руської сільради від 12.05.2021.
21. Із витягу з Державного земельного кадастру, сформованого 06.09.2021, вбачається, що цільове призначення спірної земельної ділянки - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а вид використання - для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу, дата державної реєстрації права Кооперативу - 20.11.2020, вид обмеження - "санітарно-захисна зона" навколо об'єкта, зареєстрована 17.10.2012.
Із відповіді від 23.09.2021, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) на адвокатський запит Юлії Гавелко, вбачається, що за даними Управління в Яворівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області станом на 01.01.2016 на території колишньої Рясне-Руської сільради земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не обліковувалися.
У листі від 18.10.2021 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міськради зазначає, що з 2010 року і на час прийняття оспорюваних рішень чинною була ухвала Львівської міськради від 30.09.2010 № 3924 "Про затвердження містобудівної документації "Корегування генерального плану м. Львова" ІІ-стадія. Генеральний план". Зміни до чинного генерального плану м. Львова не вносилися.
22. Відповідно до експертного висновку № 41, складеного 02.07.2021 за матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021140000000198, межі земельних ділянок, кадастрові номери 4610136300:06:012:0010, 4610136300:06:012:0011, 4610136300:06:012:0012, 4610136300:06:012:0013, 4610136300:06:012:0014, накладаються на межі земельної ділянки, визначені в проєкті створення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" та координатах меж заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", що були визначені при виготовлені проєкту створення заказника, а саме площа накладання спірної земельної ділянки становить 3,2420 га.
В експертному висновку № 1076/1408-1467/21-22, складеному 01.02.2022 також у межах вказаного кримінального провадження, зазначено, що спірна земельна ділянка віднесена до земельних ділянок, межі яких частково накладаються на межі земельної ділянки ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" згідно з планом меж проєкту створення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", за координатами меж проєкту створення заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" (система координат СК-63 зона 1, точність визначення відповідає масштабу 1:25000), а саме площею 3,2420 га.
23. Із листа Державного підприємства "Державний інститут проектування міст "Містпроект" від 23.02.2022, адресованого заступнику керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова вбачається, що спірна земельна ділянка відповідно до генплану м. Львова та зонінгу Залізничного району розташована в межах озеленених територій (озеленені санітарно-захисні зони) та в межі діючого на 22.10.2020 генплану с. Рясне-Руська Яворівського району не входила.
24. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі № 380/23540/21 (за участю ОК "ГБК "Пікап" і Львівської міськради), залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.03.2025, відмовлено в задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Автосвіт", ОК "ГБК "Пікап", Товариства з обмеженою відповідальністю "Галтекс-Брухт", Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Автомеханік", Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Сілвер Авто" про визнання протиправним та скасування рішення Львівської обласної ради від 29.10.2019 № 907 "Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща".
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, зокрема, ті обставини, що ландшафтний заказник місцевого значення "Торфовище Білогорща" був створений 29.10.2019 рішенням Львівської обласної ради, тоді як належні позивачам на праві власності земельні ділянки набуті у власність у період вересня-листопада 2020 року, а тому позивачі знали або мали можливість дізнатися про особливості використання земельних ділянок, які знаходяться на території ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща".
Позиція Верховного Суду
25. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
26. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що:
1) спірна земельна ділянка частково (площею 3,2420 га) накладається на земельну ділянку ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", що підтверджується експертними висновками № 41 і № 1076/1408-1467/21-22, який (заказник) було створено згідно з рішенням Львівської обласної ради від 29.10.2019 № 907 "Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", тобто ще до прийняття Рясне-Руською сільрадою оспорюваного рішення від 12.11.2020, на виконання якого спірну земельну ділянку було незаконно передано безоплатно в приватну власність Кооперативу, оскільки імперативною нормою частини 4 статті 83 ЗК України передбачено неможливість передачі в приватну власність земель комунальної власності під об'єктами природно-заповідного фонду, що свідчить про порушення прав територіальної громади м. Львова;
2) заявлений Прокурором позов про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким відчужено земельну ділянку, та про скасування державної реєстрації речового права щодо незаконно відчуженої земельної ділянки переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства, а тому як негаторний позов є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави, оскільки зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб, позаяк такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані (схожий висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц).
27. Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позову з огляду на таке.
28. Статтями 43 і 44 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020) передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
29. Згідно з частиною 2 статті 45 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020) порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
30. Відповідно до абзацу 3 преамбули та частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
За змістом положень статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною 1 цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.
31. Згідно з пунктом "в" частини 4 статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, зазначеною імперативною нормою встановлено законодавчу заборону передачі земель комунальної власності під об'єктами природно-заповідного фонду в приватну власність, за винятком випадків, прямо передбачених законом.
32. У свою чергу частиною 1 статті 41 ЗК України, яка (стаття) міститься в главі 6 цього Кодексу ("Землі житлової та громадської забудови"), передбачено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Проте зазначена норма не містить застереження щодо можливості передачі житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам у власність земельних ділянок для житлового і гаражного будівництва за рахунок земель комунальної власності під об'єктами природно-заповідного фонду, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність і можуть використовуватися з метою, чітко визначеною статтею 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", зокрема, природоохоронною, науково-дослідною, оздоровчою, рекреаційною, освітньо-виховною, моніторингу навколишнього природного середовища.
33. У пунктах 8.4, 8.6 постанови від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування положень статей 387, 388, 391 ЦК України (в контексті визначення ефективного способу захисту прав держави або територіальної громади на земельну ділянку природно-заповідного фонду) в подібних правовідносинах:
1) держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані в приватну власність, у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за ними права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України);
2) зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.
34. Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 у справі № 921/16/23, на яку послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зазначив, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
При цьому в пункті 11.10 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.
35. Водночас у пункті 123 постанови від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини 2 статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише призведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об'єкти археологічної спадщини.
36. У зв'язку з викладеним вище колегія суддів вважає, що з наведеними усталеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду узгоджується висновок апеляційного суду про обрання Прокурором належного та ефективного способу захисту прав територіальної громади м. Львова зважаючи на те, що скасування рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020, яке продовжує діяти як правовстановлюючий документ, на підставі якого виникає право власності Кооперативу і вноситься відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, призводить до усунення порушення права територіальної громади на землі природно-заповідного фонду, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність.
37. Як убачається з матеріалів справи, враховуючи достовірно встановлені судами попередніх інстанцій та не спростовані відповідачем-2 обставини часткового накладення спірної земельної ділянки (площею накладення 3,2420 га при загальній площі 3,2914 га) на земельну ділянку ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", створеного згідно з рішенням Львівської обласної ради від 29.10.2019 № 907 "Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", тобто ще до прийняття Рясне-Руською сільрадою оспорюваного рішення від 12.11.2020, на виконання якого спірну земельну ділянку було незаконно передано безоплатно в приватну власність Кооперативу, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним зазначеного рішення Сільради та скасування державної реєстрації права власності ОК "ГБК "Пікап" на спірну земельну ділянку.
Оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вибуття спірної земельної ділянки з фактичного володіння територіальної громади м. Львова, та щодо реалізації Кооперативом правомочностей власника стосовно спірної земельної ділянки, крім проведення ним державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заявлений Прокурором позов про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким відчужено земельну ділянку, та про скасування державної реєстрації речового права щодо незаконно відчуженої земельної ділянки переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства, а тому як негаторний позов є належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави, оскільки зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується й тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного фонду було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб, позаяк такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані.
38. Водночас суд першої інстанції, звернувши увагу на викладення законодавцем норм частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції (чинній із 22.07.2023), на підставі пункту 1 частини 2 статті 46 та пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України цілком правомірно прийняв відмову Прокурора від позову в частині вимоги про припинення речового права - права приватної власності Кооперативу на спірну земельну ділянку, оформлену заявою від 03.01.2025 (вх. № 39/25), та закрив провадження у справі в цій частині позову.
39. Наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на незавершеність створення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" та недоведеність визначення його меж, однак апеляційний суд обґрунтовано відхилив такі заперечення, врахувавши викладені в постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 і від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16 висновки про те, що: 1) незавершеність технічної процедури встановлення меж національного природного парку як об'єкта природно-заповідного фонду (неоформлення земельної ділянки за Національним природним парком "Голосіївський") не змінює цільового призначення зазначеної земельної ділянки як земель природно-заповідного фонду; 2) згідно з імперативними положеннями частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Тим більше, що преюдиціальний факт створення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі № 380/23540/21 (за участю ОК "ГБК "Пікап" і Львівської міської ради), залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.03.2025.
Зазначеними судовими рішеннями відмовлено в задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Автосвіт", ОК "ГБК "Пікап", Товариства з обмеженою відповідальністю "Галтекс-Брухт", Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Автомеханік", Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Сілвер Авто" про визнання протиправним та скасування рішення Львівської обласної ради від 29.10.2019 № 907 "Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", але при цьому встановлено ті істотні обставини, що ландшафтний заказник місцевого значення "Торфовище Білогорща" було створено 29.10.2019 рішенням Львівської обласної ради, тоді як належні позивачам на праві власності земельні ділянки набуті у власність упродовж вересня-листопада 2020 року, а тому позивачі у справі № 380/23540/21 знали або мали можливість дізнатися про особливості використання земельних ділянок, які розташовані на території ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща".
40. Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільради від 19.05.2020, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, оскільки оскаржуване Прокурором у цілому вказане рішення Сільради не стосується прав та обов'язків учасників цієї справи і спору щодо передачі речових прав на спірну земельну ділянку, а оскільки Прокурор не доводить як допущення Сільрадою певних порушень законодавства при прийнятті зазначеного рішення, так і порушення ним прав територіальної громади, то позовні вимоги в цій частині є безпідставними.
Тим більше, що пунктом 2 оспорюваного рішення № 3698 передбачено зареєструвати за Сільрадою право комунальної власності на 13 земельних ділянок, у тому числі спірну земельну ділянку, що виключає порушення прав територіальної громади м. Львова, позаяк із 29.11.2020 Львівська міськрада є правонаступником Рясне-Руської сільради.
При цьому Верховний Суд зауважує, що саме по собі суперечливе посилання апеляційного суду на те, що скасування рішення Рясне-Руської сільради від 19.05.2020 як правової підстави зміни цільового призначення використання спірної земельної ділянки призводить до усунення порушення права на землю територіальної громади, при одночасному залишенні без змін рішення суду першої інстанції про відмову в цій частині позову не призвело до ухвалення неправильної по суті постанови, а тому не може бути підставою для її скасування чи зміни, оскільки в силу положень частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
41. Відповідач-2 у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
42. Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень частини 3 статті 46 ГПК України (у контексті недопустимості одночасної зміни предмета і підстав позову), викладеного в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2021 у справі № 520/11672/19 та в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 990/64/22, з огляду на таке.
43. За змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого в статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною 3 статті 46 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
44. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19).
45. Таким чином, відмова позивача від позову (всіх або частини позовних вимог) та зміна ним предмета або підстав позову є окремими процесуальними правами позивача, які не слід ототожнювати, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про те, що апеляційний суд не взяв до уваги доводи відповідача-2 щодо розгляду судом першої інстанції в межах існуючого провадження фактично нового позову після доповнення підстав позову в частині визнання недійсними актів органу місцевого самоврядування та відмови Прокурора від позовної вимоги майнового характеру (про припинення права приватної власності Кооперативу на спірну земельну ділянку).
46. У пунктах 60 і 62 постанови від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що:
1) оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом;
2) заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
Схожі за змістом висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2021 у справі № 520/11672/19.
При цьому, ухвалюючи постанову від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач у заяві про зміну предмета позову змінив лише позовні вимоги, а підстави позову не змінив, лише доповнивши позов новими обставинами при збереженні первісних обставин, що не може свідчити про зміну підстав позову.
47. Натомість із матеріалів цієї справи, зокрема зі змісту заяви Прокурора про зміну (доповнення) підстав позову від 25.03.2022 та заяви Прокурора від 03.01.2025 про відмову від позову в частині вимоги про припинення права приватної власності Кооперативу на спірну земельну ділянку (вх. № 39/25), чітко вбачається, що позивач у вказаних заявах одночасно не змінював предмет і підстави позову, позаяк не зазначав у них нової самостійної матеріально-правової вимоги (або вимог), а лише обмежився доповненням позову новими обставинами при збереженні первісних обставин.
48. Таким чином, зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновку щодо застосування положень частини 3 статті 46 ГПК України (у контексті недопустимості одночасної зміни предмета і підстав позову), викладеного в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2021 у справі № 520/11672/19, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.
49. Верховний Суд вважає безпідставним твердження скаржника-2 про неврахування апеляційним судом висновку, викладеного в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 990/64/22, якою розгляд справи було відкладено, позаяк за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як ухвали Верховного Суду не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні цієї правової норми (аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/787/20, від 17.09.2024 у справі № 922/1782/21, від 05.12.2024 у справі № 906/1203/23, від 14.01.2025 у справі № 904/6186/23, від 02.04.2025 у справі № 916/2608/23).
50. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах (у контексті наділення органів Держгеокадастру України повноваженнями здійснювати функції держави в земельних правовідносинах, зокрема звертатися до суду з позовами про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій (в тому числі земель несільськогосподарського призначення) і форм власності), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 19.08.2020 у справі № 923/787/18, від 25.08.2020 у справі № 910/12285/18, від 26.10.2021 у справі № 906/260/21, з огляду на таке.
51. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (предмет позову - визнання недійсними додаткових угод та стягнення 90 577,26 грн), в якій прокурор не був самостійним позивачем, а звертався до суду в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України, взагалі не міститься висновку щодо наділення органів Держгеокадастру України повноваженнями здійснювати функції держави в земельних правовідносинах, зокрема звертатися до суду з позовами про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій (в тому числі земель несільськогосподарського призначення) і форм власності, чим спростовується безпредметне посилання скаржника на зазначену постанову.
52. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, на яку послався апеляційний суд в оскаржуваній постанові, вирішувала питання щодо наявності чи відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним із відповідачів, чим обґрунтував відсутність такого органу.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вирішувала виключну правову проблему щодо можливості органів Держгеокадастру звертатись із позовом до суду для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, та, зокрема, звертатися з позовами про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.
53. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Разом із тим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило би принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
54. У справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив міську раду відповідачем у справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. За обставин справи № 925/1133/18, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись із позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор; прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Черкаську міську раду та/або Держгеокадастр.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 120 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зауважила, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; 2) як суб'єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятися залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах.
55. Згідно із частиною 4 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у справі № 925/1133/18) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У цьому випадку Держгеокадастр здійснює повноваження як суб'єкт здійснення права державної власності на землю.
Натомість у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).
56. Велика Палата Верховного Суду в пунктах 137, 138 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила про те, що статтею 152 ЗК України, статтею 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", пунктом 51 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, також визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель. Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).
Таким чином, із метою забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду уточнила висновок, викладений у пункті 50 постанови від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, виклавши його в такій редакції:
"органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився)".
57. Велика Палата Верховного Суду, узагальнюючи наведені в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, виснувала про таке:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
58. Колегія суддів зазначає, що положення статті 152 ЗК України, статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", які застосовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 925/1133/18 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у справі № 925/1133/18, були чинними і станом на момент виникнення спірних правовідносин у справі № 914/2542/21, що розглядається.
Що стосується норм Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, то колегія суддів установила, що згідно з пунктом 6 цього Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі) посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і додержанням вимог законодавства про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився; звертатися до суду з позовом про розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту, а також про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Таким чином, оскільки Держгеокадастр та його територіальні органи можуть звертатися з позовом до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах, то висновок Великої Палати Верховного Суду, зазначений у пункті 50 постанови від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, який уточнила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Аналогічні висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.09.2024 у справі № 914/1335/22 (між тими самими сторонами).
59. Колегія суддів зазначає, що в пунктах 116, 117 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, яка наразі є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладено такі висновки:
"Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор".
60. У цій справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спір стосується права користування земельною ділянкою несільськогосподарського призначення, в якому територіальна громада м. Львова є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов'язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Львівську міськраду як правонаступника Рясне-Руської сільради, замість якої діє Прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
61. За таких обставин Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку про те, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, яким, на думку скаржника, є органи Держгеокадастру.
Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор подав позов для усунення помилки, допущеної, на думку Прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки у власність ОК "ГБК "Пікап", тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, то колегія суддів зазначає, що орган місцевого самоврядування за встановлених судами обставин не може та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем у цій справі за позовом Прокурора, спрямованим на оспорювання незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади.
Аналогічні висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.09.2024 у справі № 914/1335/22 (між тими самими сторонами).
62. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що з 28.04.2021 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Держгеокадастр нібито наділено додатковими (новими) повноваженнями, які прямо передбачають можливість контролю за дотриманням земельного законодавства органами місцевого самоврядування, позаяк у спірних правовідносинах органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатися із позовом до суду, тому статусом позивача має наділятися Прокурор.
Адже органи Держгеокадастру можуть звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження органів Держгеокадастру (аналогічний висновок викладено в пункті 138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
63. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:
1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;
3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;
4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
64. У зв'язку з викладеним вище колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про належне обґрунтування Прокурором як самостійним позивачем підстав для представництва інтересів держави при зверненні з цим позовом, оскільки органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є саме Львівська міськрада, яка, зважаючи на прийняття її правопопередником (Рясно-Руською сільрадою) рішення № 4825 усупереч вимогам закону та інтересам держави, може бути лише відповідачем.
Адже при цьому суд апеляційної інстанції послався та фактично врахував викладені в постановах від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", які (висновки) наразі є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду при вирішенні питання щодо підстав самостійного представництва прокурором інтересів держави з огляду на обмеженість повноважень органів Держгеокадастру України здійснювати функції держави в земельних правовідносинах, зокрема, звертатися до суду з позовами на захист інтересів держави в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (про відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).
65. Наведеним спростовуються посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на попередні неактуальні висновки щодо застосування норм статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 19.08.2020 у справі № 923/787/18, від 25.08.2020 у справі № 910/12285/18, від 26.10.2021 у справі № 906/260/21.
66. Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування положень статті 41 ЗК України в подібних правовідносинах (у контексті виняткової можливості безоплатного набуття гаражно-будівельними кооперативами земельних ділянок у власність, тобто таке передання повинно бути зумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, та конкретного предмета (напрямку) його діяльності), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 914/33/24, від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, з огляду на таке.
67. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
68. Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди попередніх інстанцій виходили передусім зі встановлених обставин накладання спірної земельної ділянки на землі ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" як об'єкта природно-заповідного фонду, що перебуває під посиленою правовою охороною держави, і в силу законодавчої заборони, передбаченої пунктом "в" частини 4 статті 83 ЗК України, взагалі виключається можливість безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності в приватну власність Кооперативу, ухвалюючи постанову від 17.12.2024 у справі № 914/33/24 (предмет позову - визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації речового права та повернення земельної ділянки), якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд виходив із інших встановлених судами фактичних обставин - надання земельної ділянки Обслуговуючому кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Ветеран-Авто" не безоплатно у власність, а в оренду за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, і таке надання земельної ділянки певної площі відповідало як затвердженій містобудівній документації, так і дійсній необхідності у задоволенні мінімально обґрунтованих потреб 46 членів гаражно-будівельного кооперативу (учасників АТО) у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж).
69. Наведене вище переконливо свідчить як про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, так і про їх неоднакове правове регулювання у справі № 914/33/24 і в цій справі (№ 914/2542/21), у зв'язку з чим немає підстав для висновку про подібність правовідносин у зазначених справах.
Таким чином, за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями правовідносини у справі № 914/33/24 та в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов'язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаного скаржником правового висновку як нерелевантного для вирішення цього спору.
70. У свою чергу, ухвалюючи постанову від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 16.03.2017 № 12/2234 "Про передачу Обслуговуючому кооперативу "Братиславський" земельних ділянок для гаражного будівництва на вул. Братиславській, 34-А та 38-А у Деснянському районі міста Києва" та скасування записів про право власності вказаного кооперативу на дві земельні ділянки), якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, Верховний Суд, виходячи з того, що проєкт землеустрою та оспорюване рішення не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 20 членів Обслуговуючого кооперативу "Братиславський" умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельних ділянок, які необхідні для цих цілей (площею 0,2622 га та 0,5600 га), що загалом складає 8222 м2 (по 411,1 м2 для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), у підсумку дійшов висновку про те, що наявність у суб'єкта звернення статусу, що відповідає передбаченим статтею 41 ЗК України положенням (гаражно-будівельний кооператив), не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність кооперативу земельної ділянки будь-якого розміру. Натомість заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація землеустрою повинна містити, у тому числі, належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.
71. Водночас, ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд зазначив, що з положень статуту ОК "ГБК "Пікап" убачається, що членами Кооперативу на момент безоплатного надання йому у власність земельної ділянки площею 3,2914 га були лише 3 фізичні особи, однак матеріали справи не містять та відповідачем-2 не надано доказів на підтвердження необхідності виділення земельної ділянки такої площі для задоволення потреб згаданих трьох фізичних осіб, а також обґрунтування наявності хоча б якоїсь мети, для задоволення якої Кооперативу є необхідною земельна ділянка площею 3,2914 га.
При цьому апеляційний суд урахував викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 906/260/21 висновок про те, що сама лише наявність у юридичної особи статусу гаражно-будівельного кооперативу не є визначальною умовою для безоплатної передачі йому у власність на підставі статті 41 ЗК України земельної ділянки довільного розміру.
72. Таким чином, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновку щодо застосування положень статті 41 ЗК України в подібних правовідносинах (у контексті виняткової можливості безоплатного набуття гаражно-будівельними кооперативами земельних ділянок у власність, тобто таке передання повинно бути зумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, та конкретного предмета (напрямку) його діяльності), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанову від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.
73. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування принципу "належного урядування" в подібних правовідносинах (у контексті того, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2019 у справі № 2а-2604/06, з огляду на таке.
74. Колегія суддів зауважує, що за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених скаржником справах № 912/2797/21 і № 2а-2604/06 не є подібними у зв'язку з істотними відмінностями у фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних із правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.
75. Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди попередніх інстанцій виходили передусім зі встановлених обставин накладання спірної земельної ділянки на землі ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" як об'єкта природно-заповідного фонду, що перебуває під посиленою правовою охороною держави, і в силу існування законодавчої заборони, передбаченої пунктом "в" частини 4 статті 83 ЗК України, взагалі виключається можливість безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності в приватну власність Кооперативу, ухвалюючи постанову від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (предмет позову - визнання недійсними рішення, договору оренди та повернення земельної ділянки), якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, виходячи з тих обставин, що: 1) земельну ділянку було надано в довгострокову оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Світенергоресурс" для будівництва та подальшого обслуговування об'єкта альтернативної енергетики (електростанції з використанням енергії сонця), категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; 2) сторони договору оренди, діючи добросовісно, виходили з обставин неможливості визначення на час укладення договору нормативної грошової оцінки земельної ділянки внаслідок існуючої проблеми з визначенням меж села Мала Скельова, прийняли до уваги ліквідаційну процедуру Великоскельовської сільської ради, яка ускладнила її звернення до районної ради про визначення меж села Мала Скельова та обставини неможливості визначення у зв'язку з цим нормативної грошової оцінки квадратного метра землі в населеному пункті Мала Скельова; 3) на час укладення договору оренди огляду неможливо було визначити нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки з огляду на те, що компетентними державними органами внаслідок неналежного урядування не було визначено межі села Мала Скельова на час укладення оспорюваного договору, - в підсумку дійшла висновку про непропорційне втручання держави у майнове право відповідача-2 на оренду землі та порушення справедливого балансу між інтересами держави, пов'язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання, оскільки визнання договору оренди земельної ділянки недійсним у цьому випадку матиме негативні наслідки як для органу місцевого самоврядування, який діє як власник майна, так і для орендаря. Власник (місцева рада) у такому випадку внаслідок неналежних дій інших державних органів позбавляється одного зі своїх повноважень - можливості передачі землі у користування до визначення меж населеного пункту компетентними державними органами та можливості отримання хоча б мінімального доходу за землекористування, яке не заборонено законодавцем, виходячи з приписів пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а землекористувач (відповідач-2) обмежується у праві використання спірної земельної ділянки відповідно до її цільового призначення.
76. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти "а" і "б" частини 1 статті 91, пункти "а" і "б" частини 1 статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 148), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).
77. Контроль за використанням земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади м. Львова зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща", що, як встановили суди попередніх інстанцій, став об'єктом природно-заповідного фонду до прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатну передачу спірної земельної ділянки та на території якого заборонене гаражне будівництво. Повернення територіальній громаді м. Львова земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вона належить до земель природно-заповідного фонду. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об'єкту природно-заповідного фонду. З огляду на вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння Кооперативом земельною ділянкою для будівництва гаражів на території об'єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.
Право територіальної громади повернути земельну ділянку, яка знаходиться під об'єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передачі у приватну власність передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними. Немає жодних підстав вважати, що Кооператив не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об'єктом на місцевості та власними діями щодо останнього. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації мали місце недобросовісні дії лише з боку органу місцевого самоврядування.
Рішення суду про усунення перешкод територіальній громаді з боку ОК "ГБК "Пікап" у користуванні ландшафтним заказником місцевого значення "Торфовище Білогорща" відповідатиме легітимній меті та дозволятиме її досягнути. Такий захід втручання у відповідне право є пропорційним цій меті, оскільки Кооператив, набуваючи безоплатно земельну ділянку, передача якої з комунальної в приватну власність заборонена законом, діючи розумно, не міг не перевірити місцезнаходження об'єкта, а отже, міг і повинен був пересвідчитися у тому, що ця ділянка знаходиться на території об'єкта природно-заповідного фонду. За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право Кооперативу на об'єкт, який відповідач-2 за добросовісної поведінки не міг отримати, є для нього надмірним тягарем.
78. Суд першої інстанції, досліджуючи співвідношення (пропорційність) втручання держави у майнове право відповідача-2 на спірну земельну ділянку справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності, зауважив, що за результатами дослідження та оцінки обставин справи втручання держави у право власності Кооперативу в ситуації, що виникла, не є незаконним і непропорційним, адже відповідач-2 набув безоплатно право власності на землі комунальної власності територіальної громади з порушенням законодавчої заборони. Враховуючи стадійність та дозвільні процедури набуття у власність майна комунальної власності, такі порушення допускалися внаслідок поведінки як органу місцевого самоврядування, так і набувача, тому поведінка ОК "ГБК "Пікап" як заінтересованої в безоплатному отриманні у власність земельної ділянки особи не могла не бути усвідомленою чи без особистого волевиявлення. Як наслідок, суд першої інстанції виснував, що в спосіб безоплатної передачі земель територіальної громади для діяльності гаражного кооперативу в складі трьох осіб за відсутності будь-якої містобудівної документації на підтвердження здійснення такої діяльності у спірній ситуації порушено суспільний справедливий баланс.
79. У свою чергу, ухвалюючи постанову від 19.04.2019 у справі № 2а-2604/06, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з висновком апеляційного суду про необхідність встановлення на стадії виконавчого провадження порядку виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 19.10.2006 шляхом укладення договору купівлі-продажу двох земельних ділянок, обов'язку укладення якого Одеська міська рада уникала більше 10 років.
80. Наведене вище переконливо свідчить як про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, так і про їх неоднакове правове регулювання в справах № 912/2797/21 і № 2а-2604/06 та в цій справі (№ 914/2542/21), у зв'язку з чим немає підстав для висновку про подібність правовідносин у зазначених справах.
Таким чином, за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених скаржником справах № 912/2797/21 і № 2а-2604/06 не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних із правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.
81. Із мотивів, детально наведених у пунктах 33- 37 цієї постанови, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статей 13, 16 ЦК України та статті 152 ЗК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що в разі накладення земельних ділянок на смугу відведення залізниці належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить позивачу та накладається на земельну ділянку, що перебуває у власності відповідача), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (пункти 119- 121, 125, 126) та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2025 у cправі № 927/6/24, оскільки наявне зайняття відповідачем-2 земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності місцевої територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (див. пункти 8.4, 8.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц).
Такий підхід не суперечить як висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, так і висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельної ділянки з категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.
82. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов, оскільки Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах чітко розмежувала ефективні способи захисту прав держави чи відповідних територіальних громад залежно від цільового призначення земельних ділянок, а саме: 1) щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони - віндикаційний позов; 2) щодо земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, водного фонду - негаторний позов.
83. У свою чергу, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди попередніх інстанцій виходили передусім зі встановлених обставин накладання спірної земельної ділянки на землі ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" як об'єкта природно-заповідного фонду, що перебуває під посиленою правовою охороною держави, і в силу існування законодавчої заборони, передбаченої пунктом "в" частини 4 статті 83 ЗК України, взагалі виключається можливість безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності в приватну власність Кооперативу, ухвалюючи постанову від 18.03.2025 у cправі № 927/6/24 (предмет позову - визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та права комунальної власності на земельну ділянку), якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та передано справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив із інших встановлених судами фактичних обставин - часткового накладення орендованої суб'єктом господарювання земельної ділянки на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення "Поділ" (Нижній Город), Х-ХVІІІ ст., тобто на землі історико-культурного призначення, особливий правовий режим використання та охорони яких врегульовано окремо (главою 10 ЗК України), а інша її частина належить до земель річкового транспорту, на яких розташоване державне майно - гідротехнічні споруди.
84. Таким чином, спірні правовідносини в цій справі та в зазначених скаржником справах № 446/478/19 і № 927/6/24 не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних з правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, їх неоднакове правове регулювання та виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.
85. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в подібних правовідносинах (у контексті необхідності встановлення меж території об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення в натурі (на місцевості)), викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2025 у справі № 340/3096/23, з огляду на таке.
86. Так, ухвалюючи постанову від 25.03.2025 у справі № 340/3096/23 (предмет позову - визнання протиправним та скасування рішення Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 07.02.2023 № 2043 "Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення", скасування державної реєстрації земельної ділянки), якою скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував про те, що наслідком незаконного вилучення земельної ділянки з площі природно-заповідного фонду (урочища "Сальківське") не може бути припинення чи зменшення правової охорони іншої частини природного заповідника. Однак саме такі наслідки настають у разі скасування рішення від 07.02.2023 № 2043 "Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення", як про це просить прокурор. Адже внаслідок скасування цього рішення правовий стан земель заповідника площею 64,3554 га, стан яких (як заповідних) ніхто не ставить під сумнів, знову опиниться у стані правової невизначеності. За таких умов належним способом захисту державних інтересів щодо збереження природно-заповідного фонду є не скасування інвентаризації та рішення про затвердження технічної документації, а спосіб захисту, за наслідками реалізації якого незаконно вилучену на користь фізичної особи земельну ділянку (площею 1,5 га) буде включено до площі заповідного урочища.
Проте скаржник не навів жодних обґрунтувань того, яким чином зазначений висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду може вплинути чи спростувати покладений в основу оскаржуваних рішення та постанови висновок судів попередніх інстанцій про розташування переданої Кооперативу у власність земельної ділянки в межах території об'єкта природно-заповідного фонду.
87. При цьому колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на нібито викладений в пункті 44 постанови від 25.03.2025 у справі № 340/3096/23 Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висновок про те, що станом на момент розгляду та вирішення іншої справи № 340/2243/22 межі земельної ділянки заповідного урочища місцевого значення "Сальківське" в натурі (на місцевості) не встановлювалися, що й стало підставою задоволення Кіровоградським окружним адміністративним судом позову керівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області про зобов'язання Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області забезпечити проведення робіт із винесення в натурі (на місцевості) меж заповідного урочища місцевого значення "Сальківське" площею 66,3 га та здійснити державну реєстрацію прав на земельну ділянку, що знаходиться в адміністративних межах смт Салькове, оскільки наведене свідчить виключно про констатацію встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи № 340/3096/23, але аж ніяк не висновок щодо застосування норми частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
88. Натомість, відхиляючи доводи відповідача-2 про незавершеність створення заказника та невизначеність його меж, апеляційний суд обґрунтовано послався на викладені в постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 і від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16 висновки про те, що незавершеність технічної процедури встановлення меж національного природного парку як об'єкта природно-заповідного фонду (неоформлення земельної ділянки за Національним природним парком "Голосіївський") не змінює цільового призначення зазначеної земельної ділянки як земель природно-заповідного фонду, позаяк згідно з імперативними положеннями частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
89. Таким чином, за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та в адміністративній справі № 340/3096/23 не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних із правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної правової позиції під час вирішення цього господарського спору.
90. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2021 у справі № 520/11672/19, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в справі, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.
У зв'язку з цим колегія суддів залишає без задоволення клопотання Львівської обласної прокуратури від 17.12.2025 про закриття касаційного провадження в справі № 914/2542/21, яке (клопотання) ґрунтується на передчасних доводах щодо неподібності правовідносин у цій справі та в усіх зазначених скаржником справах.
91. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог (у частині визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільради від 12.11.2020 та скасування державної реєстрації права власності ОК "ГБК "Пікап" на спірну земельну ділянку).
Із наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами Львівської міськради та Львівської обласної прокуратури, викладеними у відзивах на касаційну скаргу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
92. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
93. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
94. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
95. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам із урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про часткову обґрунтованість заявленого позову, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
96. Зважаючи на те, що висновок судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог відповідає положенням статей 46, 86, 236, 269, 282 ГПК України, а наведена відповідачем-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних рішення та постанови.
Розподіл судових витрат
97. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2025 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 у справі № 914/2542/21 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай