ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 січня 2026 року Справа № 903/667/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Кравчук О.В.
представники сторін в судове засідання не з'явилися
розглядаючи апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 16.10.2025 (суддя Бідюк С.В., повний текст складено 21.10.2025)
у справі № 903/667/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадлер Україна"
до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка
про стягнення 937 504,36 грн
На розгляді Господарського суду Волинської області перебувала позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадлер Україна" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 937 504,36 грн, з яких: 678 712,80 грн основного боргу, 155 720,01 грн пені, 86 633,53 грн інфляційних втрат, 16 438,02 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, взятих на себе згідно договору поставки № АГ-11/07-01 від 11.07.2024 зобов'язань по оплаті отриманого товару.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про те, що позовна заява не містить номеру засобу зв'язку відповідача та адресу електронної пошти, а зазначене місцезнаходження не є вірним, у зв'язку з чим наявні законодавчі передумови для покладення судового збору за подання позовної заяви повністю чи частково на позивача. У задоволені позовних вимог ТОВ "Кадлер Україна" просив відмовити повністю та не брати до уваги додатки (надані у копіях) до позовної заяви на підставі абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК та/або ч. 9 ст. 80 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.10.2025 позов задоволено. Стягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь позивача 678 712,80 грн основного боргу, 155 720,01 грн пені, 86 633,53 грн інфляційних втрат, 16 438,02 грн 3% річних та 14 062,57 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 951 566,93 грн.
Судове рішення мотивоване доведеною наявністю заборгованості відповідача у сумі 678 712,80 грн внаслідок порушення своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару згідно договору поставки № АГ-11/07-01 від 11.07.2024, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у цій справі, а тому доводи відповідача щодо зловживання або неправильних дій позивача не підтверджуються обставинами справи.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати в частині стягнення з підприємства на користь позивача 14 062, 57 грн витрат по сплаті судового збору та ухвалити у вказаній частині нове рішення про покладення витрат на оплату судового збору в розмірі 14 062, 57 грн на позивача.
Аргументуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилається на положення п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України, згідно якого позовна заява повинна містити, зокрема, відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Натомість, позовна заява не містить номеру засобу зв'язку відповідача та адреси електронної пошти, а зазначене місцезнаходження не є вірним.
Зауважує, що згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Водночас ГПК України не містить правових норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак, системний аналіз ГПК України дозволяє стверджувати, що неправильними діями сторони є свідомі необґрунтовані дії, які доводять зловживання процесуальними правами. Відтак, скаржник вказує на наявність законодавчих передумов для покладення судового збору за подання позовної заяви повністю чи частково на позивача, що на його думку не було враховано судом першої інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 16.10.2025 у справі № 903/667/25; апеляційну скаргу постановлено розглянути із повідомленням (викликом) сторін.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із доводами апелянта та вважає, що останню подано виключно з метою затягування виконання законного рішення суду, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 16.10.2025 у справі № 903/667/25 - без змін.
В судовому засіданні 15.01.2026, призначеному у режимі відеоконференції, представник позивача вийшов на зв'язок, однак не зміг взяти участь у засіданні у зв'язку із нестабільною роботою системи відеоконференцзв'язку. Разом з тим, просив здійснити розгляд апеляційної скарги без його участі за наявними матеріалами справи.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Окрім того, інформація щодо слухання судом справ є публічною і розміщується на офіційному веб-сайті суду в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи № 903/667/25, розглянувши доводи апеляційної скарги, а також перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.
Між ТОВ "Кадлер Україна" (постачальник) та ПОСП ім. Івана Франка (покупець) 11.07.2024 укладено договір поставки № АГ-11/07-01, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю засоби захисту рослин та/або насіння, вказаний у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець прийняти та своєчасно оплатити товар (п. 1.1). Кількість, асортимент, ціна товару, умови оплати та поставки товару визначаються в специфікації на умовах Incoterms R 2010 (п. 1.2, 2.1). Поставка товару здійснюється партіями. Під партією розуміється така кількість товару, яка фактично доставлена покупцю (п. 3.1). Датою поставки є дата отримання товару, вказана у товаро - супроводжувальних документах (п. 3.4). Оплата по даному договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі умов даного договору або на підставі рахунку-фактури, який дійсний протягом 3-х календарних днів з дня його виписки (п. 6.6). У разі порушення покупцем строків оплати товару, постачальником товару за даним договором, сторонами, що порушила сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення (п. 7.1). Сторони узгодили, що ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження строку нарахування штрафних санкцій не застосовується (п. 7.2). Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025, за умови виконання сторонами своїх зобов'язань, у іншому випадку до повного їх виконання (п. 9.1).
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 в справі № 732/670/19, від 23.03.2020 в справі № 404/502/18, від 07.10.2020 в справі № 127/33824/19.
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору. Наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 в справі № 227/3760/19-ц.
Положеннями частин 1, 2 статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає: надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки; технічну підтримку та обслуговування наданих засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис чи печатка вважається таким, що пройшов перевірку та отримав підтвердження, якщо: перевірку кваліфікованого електронного підпису чи печатки проведено засобом кваліфікованого електронного підпису чи печатки; перевіркою встановлено, що відповідно до вимог цього Закону на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки був чинним кваліфікований сертифікат електронного підпису чи печатки підписувача чи створювача електронної печатки; за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки здійснено ідентифікацію підписувача чи створювача електронної печатки; під час перевірки за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки отримано підтвердження того, що особистий ключ, який належить підписувачу чи створювачу електронної печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки; під час перевірки підтверджено цілісність електронних даних в електронній формі, з якими пов'язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка.
За змістом частини 4 статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Встановлено, що договір поставки № АГ-11/07-01 від 11.07.2024 укладений в електронній формі та підписаний із застосуванням ЕЦП позивача та відповідача, що підтверджується відповідною інформацією про перевірку ЕЦП.
Додатковою угодою від 11.07.2024 сторони визначили, що обмін документами за цим договором здійснюється із застосуванням положень Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Тобто, починаючи з 11.07.2024 при виконанні умов договору, підписання документів буде здійснюватися у формі електронних документів.
Сторонами підписано такі специфікації до договору із застосуванням ЕЦП позивача та відповідача:
- №1 від 11.07.2024 на суму 303 408 грн, що еквівалентно 6 800 євро. Курс гривні станом на дату складання специфікації 44,618. Оплата товару здійснюється згідно рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, шляхом 30% до 12.07.2024 та 70% до 01.09.2024 включно;
- № 2 від 18.07.2024 на суму 254 548,80 грн, що еквівалентно 5 610 євро. Курс гривні станом на дату складання специфікації 45,374. Оплата товару здійснюється згідно рахунку - фактури шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, шляхом 30% до 23.07.2024 та 70% до 01.09.2024 включно;
- № 3 від 31.07.2024 на суму 420 816,80 грн, що еквівалентно 9 450 євро. Курс гривні станом на дату складання специфікації 44,583. Оплата товару здійснюється згідно рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, шляхом 30% до 05.08.2024 та 70% до 01.09.2024 включно;
На виконання умов договору та специфікацій позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар загальною вартістю 978 772,80 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 77 від 12.07.2024 на суму 303 408 грн; № 81 від 18.07.2024 на суму 254 548,80 грн; № 82 від 01.08.2024 на суму 420 816 грн.
Відповідачем отриманий товар оплачено частково в загальному розмірі 300 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитного переказу коштів від 12.07.2024 № 2439, від 19.07.2024 № 2528, від 12.08.2024 № 3103 на суму 100 000 грн кожна.
Вказані обставини відповідачем не заперечувались.
Позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 07.04.2024 № 07/04-2025 на суму 678 712,80 грн, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи вищевикладене, підтвердженою матеріалами справи та не спростованою відповідачем є наявність заборгованості останнього у сумі 678 712,80 грн.
Крім того, на вказану суму заборгованості позивачем нараховано 155 720,01 грн пені, 86 633,53 грн інфляційних втрат, 16 438,02 грн 3% річних.
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 7.1, 7.2 договору у разі порушення покупцем строків оплати товару, постачальником товару за даним договором, сторонами, що порушила сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення.
Сторони узгодили, що ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження строку нарахування штрафних санкцій не застосовується.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції розмірів пені, інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком про їх обґрунтованість у заявлених позивачем сумах 155 720,01 грн пені, 86 633,53 грн інфляційних втрат, 16 438,02 грн 3% річних.
З огляду на той факт, що місцевий господарський суд виснував доведеність невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару згідно договору поставки № АГ-11/07-01 від 11.07.2024, відповідно, витрати по сплаті судового збору в розмірі 14 062,57 грн покладено на відповідача.
При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК). Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Статтею 123 ГПК обумовлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".
Загальні правові засади розподілу судових витрат визначені у ст. 129 ГПК, у ч. 1 якої містяться положення про розподіл судового збору.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На відміну від загального правила пропорційного розподілу судових витрат у випадку часткового задоволення позовних вимог, що закріплене у частинах 1 та 4 ст. 129 ГПК, в частинах 5-7 і 9 ст. 129 ГПК визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Частиною 9 ст. 129 ГПК визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі № 911/813/21 вказав, що ч. 9 ст. 129 ГПК наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Така позиція Верховного Суду є сталою та послідовною, викладена також у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 912/2171/18, від 25.03.2021 у справі № 905/717/20, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19, від 12.07.2022 у справі № 910/18970/19.
Судова колегія констатує, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено, а судом першої інстанції встановлено порушення відповідачем умов договору, а отже, доводи скаржника щодо зловживання або неправильних дій позивача не підтверджуються обставинами справи.
Водночас, місцевий господарський суд обґрунтовано поклав судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви на відповідача, оскільки спір виник внаслідок порушення останнім своїх зобов'язань.
Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява не містить номеру засобу зв'язку відповідача та адресу електронної пошти, а зазначене місцезнаходження не є вірним, що є зловживанням стороною процесуальними правами, а тому наявні законодавчі передумови для покладення судового збору за подання позовної заяви повністю чи частково на позивача судовою колегією відхиляються, позаяк у реквізитах позовної заяви зазначені відомості про найменування, місцезнаходження відповідача - Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (с. Губин Перший, Горохівський р-н), його ідентифікаційний код, наявність у відповідача електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС, як того вимагає п. 2 ч. 3 ст.162 ГПК України. Номери засобу зв'язку відповідача та адреса електронної пошти зазначаються, якщо вони відомі позивачу.
З огляду на викладене вище та враховуючи, що норма ч. 9 ст. 129 ГПК передбачає дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині розподілу судових витрат.
В силу ст. 73, 74, 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду, правильність застосування норм матеріального права та не вказують на порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Волинської області від 16.10.2025 у справі № 903/667/25 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві та підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
За результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 903/667/25 витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 16.10.2025 у справі № 903/667/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
4. Справу № 903/667/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "20" січня 2026 р.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Крейбух О.Г.